ПОСТАНОВА
Іменем України
20 серпня 2019 року
Київ
справа №П/811/227/16
адміністративне провадження №К/9901/15010/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Олександрійської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області
на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року (судді: Ясенова Т.І. (головуючий), Суховаров А.В., Головко О.В.)
у справі № П/811/227/16
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Олександрійської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області
про визнання протиправною та скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки),
В С Т А Н О В И В:
У березні 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Олександрійської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області (далі - Олександрійська ОДПІ, контролюючий орган) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 01 вересня 2015 року №Ф-0016281702 в сумі 15 682,08 грн.
В обґрунтування позову ФОП ОСОБА_1 зазначила, що оскаржувана вимога прийнята контролюючим органом протиправно, оскільки у місяці, коли позивач не отримувала доходу, вона не повинна сплачувати єдиний внесок згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».
Кіровоградський окружний адміністративний суд постановою від 28 квітня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовив, мотивуючи таке рішення тим, що навіть у ті місяці, коли позивач не отримувала дохід (прибуток) вона зобов`язана нараховувати суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Натомість Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 26 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасував та задовольнив позов ФОП ОСОБА_1 : визнав протиправною та скасував прийняту Олександрійською ОДПІ вимогу від 01 вересня 2015 року № Ф-0016281702 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску у розмірі 15 682,08 грн.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції зазначив, що фізична особа-підприємець, яка перебуває на загальній системі оподаткування, має право самостійно визначити базу нарахування єдиного внеску та нараховувати єдиний внесок лише за періоди, в яких було отримано дохід (прибуток).
Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, Олександрійська ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила її скасувати та залишити в силі постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 грудня 2016 року відкрив касаційне провадження за скаргою Олександрійської ОДПІ.
У своїх запереченнях на касаційну скаргу позивач просила залишити її без задоволення з огляду на необґрунтованість наведених відповідачем доводів, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
02 лютого 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач зареєстрована як фізична особа - підприємець виконавчим комітетом Олександрійської міської ради Кіровоградської області 24 квітня 2000 року, взята на податковий облік Олександрійською ОДПІ, є платником податку на додану вартість, перебуває на загальній системі оподаткування та протягом періоду, що перевірявся використовувала працю найманих працівників.
На підставі наказів від 22 липня 2015 року № 312 та від 17 серпня 2015 року № 349 посадовою особою Олександрійської ОДПІ проведено планову виїзну документальну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року до 31 грудня 2014 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року до 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 31 серпня 2015 року №190/17-01/1955010687.
Відповідно до вказаного акта перевірки відповідачем встановлено порушення, зокрема, пункту 1 частини другої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в результаті чого позивачем занижено суму єдиного внеску на 15 682,08 грн, у тому числі за 2011 рік - 2513,77 грн, за 2012 рік - 3928,04 грн, за 2013 рік - 4314,95 грн та за 2014 рік - 4925,33 грн.
На підставі висновків акта перевірки 01 вересня 2015 року відповідач склав та направив на адресу позивача вимогу № Ф-0016281702 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у розмірі 15 682,08 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон № 2464-VI; тут та надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, яка діяла у періоді, що перевірявся контролюючим органом) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
За положеннями пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Якщо ж підприємець за результатами минулого року отримав збиток або дохід, рівний нулю, то такий дохід не може розглядатися для цілей оподаткування.
Отже, аналіз змісту наведених вище норм дає підстави для висновку, що платникам, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), у яких базою нарахування єдиного внеску є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб та якими у звітному році або окремому місяці звітного року не було отримано дохід (прибуток), надано право, у разі необхідності самостійно визначити базу нарахування. Тобто такі платники, за бажанням, у році або окремому місяці року, де не було ними отримано дохід (прибуток) можуть самостійно, у разі необхідності, визначити базу нарахування єдиного внеску. У такому випадку сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску та більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску.
Враховуючи зазначене, оскільки позивач перебуває на загальній системі оподаткування (в тому числі й у періоді, що перевірявся), остання мала право у періоди, в яких не отримувала дохід (прибуток), не нараховувати єдиний внесок, навіть у розмірі мінімального страхового внеску.
Колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції, що суд першої інстанції при вирішенні спору помилково застосував положення пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI в редакції від 28 грудня 2014 року, що набрала чинності 01 січня 2015 року, тобто діяла вже у періоді, який не охоплювався предметом перевірки.
Так, згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01 січня 2015 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Отже, положеннями вказаної норми закону, зокрема й у новій редакції, передбачено право, а не обов`язок фізичної особи-підприємця, що перебуває на загальній системі оподаткування, самостійно визначати базу нарахування єдиного внеску та нараховувати єдиний внесок у періоди, в яких не було отримано дохід (прибуток).
З огляду на вищевикладене суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку про безпідставність визначення контролюючим органом позивачу суми недоїмки зі сплати єдиного внеску згідно з вимогою від 01 вересня 2015 року №Ф-0016281702.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильності доводів, якими мотивоване рішення суду апеляційної інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду апеляційної інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Олександрійської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І.А. Гончарова
Судді І.Я. Олендер
Р.Ф. Ханова
