ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
26 липня 2016 року
справа № П/811/227/16
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя: Ясенова Т.І.
судді: Суховаров А.В. Головко О.В.
секретар судового засідання: Троянов А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
ВСТАНОВИВ:
В березні 2016 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Олександрійської ОДПІ Головного управління ДФС у Кіровоградській області, в якому просить визнати протиправною з моменту винесення та скасувати у повному обсязі податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) за НОМЕР_1 від 01.09.2015.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує про протиправність донарахування податковим органом єдиного внеску, оскільки у місяці, коли вона не отримувала доходу, вона не повинна сплачувати єдиний внесок, що передбачено пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року у задоволення позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з правомірності винесення податковим органом оскаржуваної вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску, оскільки навіть у ті місяці, коли позивач не отримала дохід (прибуток), вона зобов'язана нараховувати суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Суд дійшов висновку, що платник має право самостійно визначити базу нарахування, коли не отримав дохід (прибуток), але це право надається позивачу лише для самостійного нарахування єдиного внеску в більшому розмірі, у разі, якщо він хоче щоб його працівники в подальшому отримували більші страхові виплати. Отже позивач не мала права взагалі не нараховувати єдиний внесок, у ті місяці, коли вона не отримала дохід (прибуток), а повинна була нараховувати його у розмірах зазначених вище.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування вказує на помилковість висновків суду першої інстанції щодо обов'язку позивача нараховувати суму єдиного внеску у місяці, в яких вона не отримувала дохід (прибуток) та застосування судом редакції пункту 2 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яка була прийнята 28 грудня 2014 року та набрала чинності у 2015 році, тобто після періоду, що перевірявся.
Відповідач не скористався правом подати заперечення на апеляційну скаргу.
Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток.
Позивачем подано заяву про розгляд справи без її участі.
Відповідачем причини неприбуття суду не повідомлено.
Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
На підставі статті 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач зареєстрована як фізична особа - підприємець виконавчим комітетом Олександрійської міської ради Кіровоградської області 24.04.2000 року, взята на податковий облік Олександрійською ОДПІ, є платником податку на додану вартість, перебуває на загальній системі оподаткування та протягом періоду, що перевірявся використовувала працю найманих працівників (а.с.17, 148-149).
На підставі наказів від 22.07.2015 №312 та від 17.08.2015 №349 посадовою особою Олександрійської ОДПІ проведено планову виїзну документальну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2014 за результатами якої складено акт №190/17-01/НОМЕР_2 від 31.08.2015 (а.с.17-33).
Відповідно до висновків акта перевірки від 31.08.2015, перевіркою встановлено порушення,зокрема:
- п.1 ч.2 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в результаті чого занижено суму єдиного внеску на загальну суму 15682,08 грн., в тому числі за 2011 рік на 2513,77 грн., за 2012 рік на 3928,04 грн., за 2013 рік на 4314,95 грн. та за 2014 рік на 4925,33 грн.
01.09.2015 відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0016281702 про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 15682,08 грн. (а.с. 4).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі за текстом - Закон №2464) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.(п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464)
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (в редакції, чинній станом на період, що перевірявся) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування ,є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Якщо ж підприємець за результатами минулого року отримав збиток або дохід, рівний нулю, то такий дохід не може розглядатися для цілей оподаткування.
Отже, відповідно до наведених норм платникам, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 Закону №2464 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), у яких базою нарахування єдиного внеску є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб та якими у звітному році або окремому місяці звітного року не було отримано дохід (прибуток), надано право, у разі необхідності самостійно визначити базу нарахування. Тобто такі платники, за бажанням, у році або окремому місяці року, де не було ними отримано дохід (прибуток) можуть самостійно, у разі необхідності, визначити базу нарахування єдиного внеску. В такому випадку сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску та більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску.
Враховуючи зазначене, єдиний внесок у сумі не менше мінімального страхового внеску сплачується підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування, за підсумками року лише за ті місяці, в яких вони мали дохід (прибуток).
Оскільки позивач перебуває на загальній системі оподаткування (в тому числі і у періоді, що перевірявся), відповідно до наведених законодавчих норм, вона мала право у періоди, де не було отримано дохід (прибуток), не нараховувати єдиний внесок, навіть у розмірі мінімального страхового внеску.
Судом першої інстанції при вирішенні спору застосовано норми пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (в редакції від 28 грудня 2014 року, що набрала чинності 01 січня 2015 року), якою встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п.4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 ч.1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Отже, положеннями вказаної норми закону, і в новій редакції, передбачено право фізичної особи-підприємця, що перебуває на загальній системі оподаткування, самостійно визначати базу нарахування єдиного внеску та нараховувати єдиний внесок лише за періоди, в яких було отримано дохід (прибуток).
Враховуючи викладене, податковим органом безпідставно визначено позивачеві недоїмку зі сплати єдиного внеску оскаржуваною вимогою №Ф-0016281702 від 01.09.2015, відповідно позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до приписів статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Оскільки судом першої інстанції помилково застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови суду першої із прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1157,52 грн. (за поданні позову - 551,20 грн. та при поданні апеляційної скарги - 606,32 грн.), який підлягає присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202, ст.ст. 205, 207КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року - скасувати.
Позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати прийняту Олександрійською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Кіровоградській області вимогу № Ф-0016281702 від 01.09.2015 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску у розмірі 15682,08 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 1157,52 грн. (одну тисячу сто п'ятдесят сім гривень п'ятдесят дві копійки) судових витрат.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: Т.І. Ясенова
Суддя: А.В. Суховаров
Суддя: О.В. Головко
