ПОСТАНОВА
Іменем України
16 серпня 2019 року
Київ
справа №826/17521/14
адміністративне провадження №К/9901/24151/18
№К/9901/24152/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційні скарги Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року (судді Федотов І.В., Губська Л.В., Сорочко Є.О.) у справі №826/17521/14 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби України, Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби України (далі - ДВС України), Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від
13 жовтня 2014 року № 2240/к «Про припинення державної служби ОСОБА_1 »;
- поновити його на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області з 14 жовтня 2014 року;
- визнати протиправним подання ДВС України від 26 вересня 2014 року №7-19/6.1132;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 13 жовтня 2014 року за №4866/03 «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 13 жовтня 2014 року №2240/к «Про припинення державної служби ОСОБА_1 »»;
- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 жовтня 2014 року по день фактичного поновлення на посаді;
- допустити негайне виконання постанови суду в частині позовних вимог щодо поновлення на посаді та виплати заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць.
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що з 08 липня 2011 року працював на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.
Присягу державного службовця прийняв 16 червня 2000 року.
На підставі Наказу Міністра юстиції України від 13 жовтня 2014 року №2240/к «Про припинення державної служби ОСОБА_1 » його звільнено із займаної посади за порушення Присяги державного службовця на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу».
Підставою для прийняття вказаного наказу слугували: подання ДВС України від 26 вересня 2014 року № 7-19/6.1/1132, довідка безвиїзної перевірки додержання начальником управління ДВС Головного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_1 законодавства України під час розгляду звернень громадян від 12 вересня 2014 року та довідка проведеної позапланової перевірки діяльності органів ДВС Миколаївської області від 10 липня 2014 року.
Позивач стверджує, що наказ про звільнення не містить жодних обставин скоєння ним проступку проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обовязкам, підривають довіру до нього як до носія влади, що призвело до приниження авторитету державного органу та униможливлює подальше виконання ним своїх обовязків.
Крім того, вказав, що під час припинення державної служби та звільнення його із займаної посади за порушення Присяги, як крайнього заходу дисциплінарного впливу, відповідачі не дотримались встановленої трудовим законодавством процедури звільнення, зокрема: що таке звільнення може бути застосоване тільки у разі використання всіх заходів дисциплінарного впливу до державного службовя та повинно бути вмотивованим.
Також позивач наголошував на неправомірність звільнення у період його тимчасової непраціездатності.
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 22 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року, в задоволені позову відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 листопада 2015 року судові рішення першої та апеляційної інстанції скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 10 листопада 2015 року звернув увагу на те, що вчинені позивачем порушення, не можна кваліфікувати як порушення Присяги, а тому суди попередніх інстанцій прийшли до передчасного висновку про визнання дій щодо звільнення позивача на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» правомірними. Крім того зазначив, що оскільки судом першої інстанції було помилково відмовлено в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, а апеляційним судом залишено без змін дане судове рішення, то судами, відповідно, не було вирішено питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням.
За наслідками нового розгляду справи, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2017 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за порушення Присяги державного службовця у вигляді звільнення з державної служби. Такі порушення Присяги полягали у неналежному розгляді позивачем, як посадовою особою, звернень громадян, порушенні виконавської дисципліни та неналежному контролі за роботою підлеглих. Суд зазначив, що такий вид відповідальності пропорційний наслідку вчиненого ОСОБА_1 проступку.
Не погодившись із судовим рішенням першої інстанції, позивач звернувся із апеляційною скаргою про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2017 року та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 04 квітня 2017 року задовольнив апеляційну скаргу позивача, скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав протиправним та скасував наказ Міністерства юстиції України від 13 жовтня 2014 року № 2240/к «Про припинення державної служби ОСОБА_1 ».
Визнав протиправним та скасував наказ Головного управління юстиції у Миколаївській області від 13 жовтня 2014 року за №4866/03 «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 13 жовтня2014 року №2240/к «Про припинення державної служби ОСОБА_1 ».
Поновив ОСОБА_1 на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області з 14 жовтня 2014 року.
Стягнув з Головного управління юстиції у Миколаївській області середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 жовтня 2014 року по 04 квітня 2017 року в сумі 118 385, 26 грн.
Постанову в частині поновлення на посаді та стягнення суми грошового забезпечення за один місяць вимушеного прогулу допущено до негайного виконання.
В іншій частині позовних вимог - відмовив.
Своє рішення апеляційний суд аргументував тим, що відповідачами необґрунтовано кваліфіковано дії ОСОБА_1 як порушення Присяги державного службовця, а тому протиправно застосований винятковий вид дисциплінарного стягнення у виді звільнення позивача із займаної посади.
Не погодившись з указаним рішенням суду апеляційної інстанції Міністерство юстиції України та Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області звернулися з касаційними скаргами до Вищого адміністративного суду України, у яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування усіх обставин справи, просять скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2017 року.
На обґрунтування наведених у касаційні скарзі вимог скаржники вказали, що позивач, як начальник управління державної виконавчої служби, вчинив ряд порушень (дій) які свідчать про недотримання ним Присяги. А саме, допустив порушення: частини 4 статті 15 Закону України «Про звернення громадян»; статті 19 Закону України «Про звернення громадян»; підпунктів 3.1, 3.2, 3.8 пункту 3 Інструкції про порядок розгляду звернень громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18.03.2004 № 26/5. Відповідачі зазначили, що суд апеляційної інстанції визнав факт вчинення позивачем вищезазначених порушень, натомість, на думку скаржників, зробив безпідставний висновок, що такі порушення не можуть слугувати підставою для припинення державної служби ОСОБА_1 в порядку, передбаченому пунктом 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу».
ОСОБА_1 надав заперечення на касаційні скарги відповідачів у яких, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність таких скарг, просить залишити їх без задоволення, а судове рішення апеляційної інстанції - без змін.
Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 25 квітня 2017 року та від 15 травня 2017 року відкрито провадження у справі за вказаними касаційними скаргами.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2018 року касаційні скарги передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Желтобрюх І.Л.(суддя-доповідач), Білоус О.В., Шарапа В.М.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 30 травня 2019 року № 519/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І.Л. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року №14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 працював на посаді начальника Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області з 08 липня 2011 року.
Відповідно до наказу ДВС України від 01 липня 2014 року №40/5 «Про проведення позапланової перевірки діяльності структурних підрозділів територіальних органів Міністерства юстиції України, що забезпечують реалізацію повноважень ДВС України, у Миколаївській області» з 03 по 05 липня 2014 року проведено позапланову перевірку діяльності органів державної виконавчої служби Миколаївської області, за наслідками якої робочою групою складено довідку від 10 липня 2014 року.
В подальшому, на підставі доповідної записки начальника Управління організаційного та кадрового забезпечення ДВС України Драюка С.Є. від 02 вересня 2014 року, ДВС України проведено безвиїзну перевірку додержання начальником Управління ДВС Головного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_1 законодавства України під час розгляду звернень громадян, що надійшли з приводу діяльності органів державної виконавчої служби Миколаївської області.
За результатами проведення вищезазначеної перевірки 12 вересня 2014 року складено довідку, в якій були зазначені вчинені начальником Управління ДВС Головного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_1 порушення вимог Законів України «Про виконавче провадження» та «Про звернення громадян», що полягали у формальному розгляді звернень громадян.
На підставі зазначених обставин Голова ДВС України звернувся до Міністра юстиції України з поданням №7-19/6.1/1132 від 26 вересня 2014 року про припинення державної служби начальника Управління ДВС Головного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_1 , відповідно до пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу».
Наказом Міністерства юстиції України від 13 жовтня 2014 року №2240/к «Про припинення державної служби ОСОБА_1 » припинено державну службу позивача та звільнено його з посади за порушення Присяги державного службовця на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу».
Вищезазначений наказ Міністерства юстиції України оголошено позивачу Наказом Головного управління юстиції у Миколаївської області від 13 жовтня 2014 року №4866/03.
Вважаючи такі накази відповідачів та звільнення з посади начальника управління державної виконавчої служби за порушення Присяги державного службовця протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом свого порушеного права.
Переглянувши судові рішення в межах касаційних скарг, визначених статтею 341 КАС України, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог касаційних скарг, з огляду на наступне.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантовано захист від незаконного звільнення.
Порядок проходження державної служби, особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців на момент виникнення спірних правовідносин врегульовано Законом України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-ХІІ в редакції, чинній на момент прийняття оскарженого наказу).
Статтею 5 Закону № 3723-ХІІ визначено, що державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов`язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.
Основні обов`язки державного службовця закріплені у статті 10 Закону № 3723-ХІІ та передбачають: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов`язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов`язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов`язків, ініціатива і творчість в роботі.
Відповідно до статті 14 Закону № 3723-ХІІ дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов`язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.
До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу:- попередження про неповну службову відповідність; - затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.
За приписами статті 30 Закону № 3723-ХІІ державна служба може бути припинена у разі: порушення умов реалізації права на державну службу; недотримання пов`язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтями 16 і 16-1 цього Закону; досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону; притягнення державного службовця до кримінальної або адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, пов`язані з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції».
При цьому в пункті 6 частини першої статті 30 Закону № 3723-ХІІ визначено не окремий вид відповідальності державних службовців за порушення Присяги, а спеціальну підставу для припинення державної служби, що відбувається у формі звільнення.
В силу частини другої статті 17 Закону № 3723-ХІІ присяга державного службовця полягає в обов`язку вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов`язки.
З тексту Присяги вбачається, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.
Присяга має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового характеру, конституційного зобов`язання державного службовця.
Аналогічний висновок міститься у рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року у справі № 2-рп/2011.
За такого правового врегулювання порушення Присяги слід розуміти як скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.
Присяга державного службовця передбачає зобов`язання виконувати обов`язки сумлінно.
Тобто порушення Присяги - це несумлінне, недобросовісне виконання обов`язків державного службовця. Про несумлінність дій (бездіяльності) державного службовця свідчить невиконання обов`язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них.
За таких обставин, звільнення за порушення Присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.
Отже, звільнення за порушення присяги має застосовуватися за конкретні надзвичайно тяжкі проступки, як за фактом їх вчинення, так і за наслідками, до яких вони призводять.
Передумовою звільнення державного службовця за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов`язаного зі здійсненням службової діяльності, з підстави припинення державної служби за порушення Присяги мають бути порушення, встановлені внаслідок ретельного службового розслідування.
При цьому необхідно враховувати, що наслідком вчинення дисциплінарного правопорушення можуть бути припинення державної служби за порушення Присяги або звільнення, які є санкціями різних рівнів відповідальності і не можуть застосовуватись як альтернативні.
Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги.
Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з державної служби за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням порядку та строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Верховний Суд України неодноразово, аналізуючи текст Присяги державних службовців, зазначав, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги.
Тобто, як порушення Присяги, так і дисциплінарне правопорушення, можуть бути наслідком недодержання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби.
Таким чином, припинення державної служби у зв`язку з порушенням Присяги та дисциплінарна відповідальність можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення достатньо близьких за характером одне до одного дисциплінарного або іншого правопорушень.
Однак, вони не є ідентичними, а є заходами різних видів відповідальності.
Звільнення за порушення Присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.
Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги.
Водночас відповідачі, кваліфікуючи дії ОСОБА_1 як порушення Присяги, не конкретизували вчинення позивачем порушення, не навели відповідні мотиви який проступок можна кваліфікувати саме як порушення Присяги, а не як дисциплінарне правопорушення.
Постановою Кабінету Міністрів України № 950 від 13 червня 2000 року затверджено Порядок проведення службових розслідувань стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - Порядок № 950), абзацом другим пункту 1 якого передбачено, що стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути проведено службове розслідування: у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об`єднанню громадян.
Пунктами 7, 10 Порядку № 950 обумовлено, що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право: отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування; надавати усні або письмові пояснення, робити заяви, подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування; звертатися з клопотанням про опитування інших осіб, яким відомі обставини, що досліджуються під час проведення службового розслідування, а також про залучення до матеріалів розслідування додаткових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації стосовно предмета службового розслідування; подавати у письмовій формі зауваження щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності осіб, які його проводять; звертатися з обґрунтованим клопотанням у письмовій формі до керівника органу державної влади, який приймає рішення щодо складу комісії з проведення службового розслідування, про виведення з її складу осіб, які особисто заінтересовані в результатах такого розслідування. Про прийняте за результатами розгляду клопотання рішення письмово повідомляється особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
За результатами розгляду керівник органу державної влади (посадова особа), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, приймає в десятиденний термін з дати надходження акта службового розслідування відповідне рішення, з яким ознайомлюється особа, стосовно якої проводилося службове розслідування. За матеріалами службового розслідування особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути притягнута до відповідальності згідно із законодавством.
Враховуючи наведені норм законодавства щодо порядку притягнення державних службовців до відповідальності за дисциплінарні проступки, слід зробити висновок, що дисциплінарне провадження передбачає порушення дисциплінарної справи, розслідування обставин проступку, прийняття рішення за наслідками такого розгляду.
З оскаржуваного наказу від 13 жовтня 2014 року № 2240/к про звільнення ОСОБА_1 вбачається, що відповідачем взагалі не обґрунтовано підстави застосування крайнього заходу відповідальності державного службовця. Разом з цим не наведено й мотивів неможливості застосування будь-якого іншого, менш суворого дисциплінарного стягнення, що свідчить про незаконність оскаржуваного рішення.
Аналіз положень Порядку № 950 та встановлених судами попередніх інстанцій обставини справи, дає підстави для висновку, що суть порушення позивачем Присяги державного службовця підпадає під ознаки підстав для проведення службового розслідування, перелічених у пункті 1 Порядку № 950.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про звільнення позивача без достатніх на це підстав.
Верховний Суд констатує, що недотримання відповідачами процедури звільнення (непроведення службового розслідування) та необґрунтованість наказу про вчинення позивачем порушення Присяги, призвело до обмеження рівня юридичних гарантій захисту прав позивача в процесі застосування до нього такого виду відповідальності.
Суд наголошує, що звільнення за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності, а відтак вчинення проступку такого характеру необхідно встановлювати в ході службового розслідування.
За таких обставин і правового врегулювання Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про протиправність рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області з підстав порушення ним Присяги державного службовця.
З приводу доводів відповідачів про помилковий розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зокрема про необхідність вирахування із загальної суми середнього заробітку сум, які позивач отримав у зв`язку зі звільненням та безробіттям, то такі не ґрунтуються на вимогах закону.
З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області - залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року у справі №826/17521/14 -залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.М. Соколов,
Л.О. Єресько ,
А.Г. Загороднюк
Судді Верховного Суду
