ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
20 січня 2017 року № 826/17521/14
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі у складі колегії суддів: головуючого судді Качура І.А., суддів Данилишина В.М., Келеберди В.І. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної виконавчої служби, Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі - Відповідач 1), Державної виконавчої служби (далі - Відповідач 2), Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Відповідач 3), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства юстиції України від 13.10.2014 року № 2240/к «Про припинення державної служби ОСОБА_1.»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області з 14.10.2014 року;
- визнати протиправним подання Державної виконавчої служби України від 26.09.2014 року № 7-19/6.1132;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління юстиції у Миколаївській області від 13.10.2014 року за №4866/03 «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 13.10.2014 року №2240/к «Про припинення державної служби ОСОБА_1.»»
- зобов'язати Головне управління юстиції у Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.10.2014 року по день фактичного поновлення на посаді.
- допустити негайне виконання постанови суду в частині позовних вимог щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області та виплати заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що працював на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області з 08.07.2011 року, присягу державного службовця прийняв 16.06.2000 року.
На підставі Наказу Міністра юстиції України від 13.10.2014 року №2240/к «Про припинення державної служби ОСОБА_1.» позивача звільнено з займаної посади з 13.10.2014 року, на підставі п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу». Вказаний наказ оголошено Наказом Головного управління юстиції у Миколаївській області від 13.10.2014 року № 4866/03 «Про припинення державної служби ОСОБА_1.».
Підставою для прийняття Міністерством юстиції України від 13.10.2014 року наказу «Про припинення державної служби ОСОБА_1.», як зазначено у позові, стали подання ДВС України від 26.09.2014 року № 7-19/6.1/1132, довідка безвиїзної перевірки додержання начальником управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_1 законодавства України під час розгляду звернень громадян від 12.09.2014 року, довідка проведеної позапланової перевірки діяльності органів державної виконавчої служби Миколаївської області від 10.07.2014 року.
Позивач вважає вищевказані накази Міністерства юстиції України та Головного управління юстиції у Миколаївській області незаконними та такими, що підлягають скасуванню з огляду на те, що позивачем, як державним службовцем не скоєно проступків проти інтересів служби, які суперечать покладеним на нього обов'язкам, підривають довіру до нього як до носія влади, що призвело до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Крім того, позивач зазначає, що впродовж роботи у органах державної виконавчої служби він сумлінно працював за що неодноразово був заохочений.
Також, позивач у своєму позові вказує, що на його думку законною передумовою звільнення державного службовця на підставі порушення присяги державного службовця є ретельне проведення службового розслідування, якого у даному випадку не проводилося та підставою для звільнення у наказу Міністерства юстиції України від 13.10.2014 року №2240/к «Про припинення державної служби ОСОБА_1.» не зазначалося, оскільки, на думку позивача, відсутні підстави для його винесення.
Як зазначено у позові, у тексті наказу Міністерства юстиції України від 13.10.2014 року № 2240/к не вказано у чому саме полягає неналежне виконання позивачем службових обов'язків та якими фактами це підтверджено, тому позивач вважає, що обрання звільнення, як дисциплінарного стягнення, є невмотивованим.
Крім того, позивач вказує на те, що його не було ознайомлено з довідкою безвиїзної перевірки додержання начальником управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_1 законодавства України під час розгляду звернень громадян від 12.09.2014 року та довідкою проведеної позапланової перевірки діяльності органів державної виконавчої служби у Миколаївській області від 10.07.2014 року, чим, на думку позивача, його позбавлено гарантій щодо захисту своїх прав у процедурі вирішення питання щодо застосування до нього найсуворішої санкції відповідальності державного службовця - припинення державної служби та звільнення із займаної посади.
Також, позивач вказує, що станом на момент видання цього наказу він перебував на лікарняному, при винесенні наказу не було враховано строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, від позивача не вимагали надати письмові пояснення, а також не доводили до відома про результати проведених перевірок, на підставі яких було видано оскаржуваний наказ.
Крім того, як зазначено у позові, позивач вважає неправомірними дії Державної виконавчої служби України щодо ініціювання перед Міністром юстиції України, а саме направлення подання Державної виконавчої служби України від 26.09.2014 року щодо припинення державної служби та звільнення позивача з посади за порушення присяги, оскільки на той момент позивач перебував на лікарняному.
Також, позивач вказує, що діючим на момент видання наказу про його звільнення діючим законодавством України не передбачено проведення безвиїзної перевірки діяльності органів державної виконавчої служби, результати якої стали підставою для його звільнення, на думку позивача, строки притягнення до дисциплінарної відповідальності закінчилися 10.08.2014 року, оскільки довідка про проведення позапланової передвіки була складена 10.07.2014 року.
Просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.12.2014 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2015 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.12.2014 року - без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.11.2015 року касаційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково. Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.12.2014 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2015 року скасовані. Справа направлена на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.12.2015 р. адміністративна справа прийнята до провадження та призначена до судового розгляду.
У відповідності до ст.. 55 КАС України суд під час розгляду справи допустив заміну Відповідача «Головне управління юстиції у Миколаївській області» на належного - «Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області».
Під час розгляду справи позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити, надавши суду аналогічні пояснення тим, що викладені позовній заяві, а також у додаткових письмових поясненнях до позову.
Представник відповідача 1, представник відповідача 3 під час розгляду справи позовні вимоги не визнали в повному обсязі та просили у їх задоволенні відмовити, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях проти позову.
До судового засідання не з`явився представник відповідача 2, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомляв, заяви про розгляд справи за його відсутністю на адресу суду не надходило. Відповідно до наданих письмових заперечень, позовні вимоги не визнав у повному обсязі та просив у їх задоволенні відмовити.
В судовому засіданні за згодою позивача, його представника, представника відповідача 1 та представника відповідача 3, ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.
Заслухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідача 1, представника відповідача 3, дослідивши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:
Частиною 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У відповідності до ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 08 липня 2011 року призначений на посаду начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області на підставі наказу Міністерства юстиції України від 08.07.2011 року №1505/к. Присягу державного службовця прийняв 16.06.2000р.
Наказом Міністерства юстиції України від 13.10.2014р. №224/к «Про припинення державної служби ОСОБА_1.» припинено державну службу позивача та звільнено із займаної посади за порушення Присяги державного службовця на підставі п. 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу».
Підставою для прийняття оскаржуваного наказу було:
1) подання Державної виконавчої служби України від 26.09.2014р. №7-19/6.1/1132, відповідно до якого Голова Державної виконавчої служби ОСОБА_3 звернувся до Міністра юстиції України з поданням про припинення державної служби ОСОБА_1 - начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу», підставою для внесення такого подання стали довідка за результатами позапланової перевірки діяльності органів державної виконавчої служби Миколаївської області від 10.07.2014 року та довідка про результати проведення безвиїзної перевірки додержання начальником управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_1 законодавства під час розгляду звернень громадян від 12.09.2014 року;
2) довідка безвиїзної перевірки додержання начальником управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_1 законодавства України під час розгляду звернень громадян від 12.09.2014р., відповідно до якої Державною виконавчою службою України проведено безвиїзну перевірку додержання начальником управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_1 законодавства України під час розгляду звернень громадян, що надійшли до Державної виконавчої служби України з приводу діяльності органів державної виконавчої служби Миколаївської області та за результатами перевірки начальник управління організаційного та кадрового забезпечення Державної виконавчої служби України звернувся до Голови Державної виконавчої служби України ОСОБА_3 з проханням вирішити питання щодо подальшого перебування ОСОБА_1 на займаній посаді, у зв`язку з порушенням останнім Присяги державного службовця в частині суворого дотримання Конституції та законів України, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, сумлінного виконання своїх обов`язків;
3) довідка проведеної позапланової перевірки діяльності органів державної виконавчої служби Миколаївської області від 10.07.2014р., відповідно до якої начальнику Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_1 доручено: затвердити план заходів щодо усунення протягом 1 місяця порушень, виявлених під час перевірки, надіславши його до Державної виконавчої служби України до 10.08.2014 року; попередити начальників відділів державної виконавчої служби Миколаївської області про необхідність усунення виявлених порушень та забезпечення в подальшому їх недопущення в потомній роботі. (п.2 довідки)
Як встановлено, у судовому засіданні, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що його звільнено незаконно, а оскаржувані накази підлягають скасуванню з тих підстав, що в період його звільнення він знаходився на лікарняному, відносно нього не було проведено службового розслідування, а також з тих підстав, що ним не було порушено Присяги державного службовця, оскільки Відповідачами не доведено факту скоєння останнім проступку проти інтересів служби, який суперечить покладеним на позивача обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призвело до приниження авторитету державного органу та унеможливлювало подальше виконання позивачем своїх обов`язків.
Відповідно до п.п. 6 п. 4 Положення про Державну виконавчу службу України, затвердженого постановою КМ України від 02.07.2014р. №229, ДВС України відповідно до покладених на неї завдань аналізує результати діяльності структурних підрозділів територіальних органів Мінюсту, що забезпечують здійснення повноважень ДВС України, розробляє заходи щодо підвищення ефективності функціонування таких органів.
Підпунктом 11 п. 4 Положення передбачено, що ДВС України забезпечує контроль за роботою структурних підрозділів територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують здійснення повноважень Державної виконавчої служби України.
Відповідно до підпункту 4 пункту 10 Положення Голова Державної виконавчої служби України у межах повноважень, передбачених законом, організовує та контролює виконання в апараті Державної виконавчої служби України та структурних підрозділах територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують здійснення повноважень Державної виконавчої служби України, Конституції та законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Мін'юсту з питань, що належать до сфери діяльності Державної виконавчої служби України, та доручень Міністра юстиції.
У судовому засіданні встановлено, що відповідно до наказу Державної виконавчої служби України «Про проведення позапланової перевірки діяльності структурних підрозділів територіальних органів Міністерства юстиції України, що забезпечують реалізацію повноважень Державної виконавчої служби України, у Миколаївській області» від 01 липня 2014 року №40/5 Державною виконавчою службою України з 03 по 05 липня 2014 року проведено позапланову перевірку діяльності органів державної виконавчої служби Миколаївської області за наслідками якої робочою групою складено довідку від 10 липня 2014 року.
На підставі доповідної записки начальника Управління організаційного та кадрового забезпечення Державної виконавчої служби України від 02 вересня 2014 року та з метою здійснення контролю за додержанням законодавства посадовими особами структурних підрозділів головних управлінь юстиції в областях, що забезпечують реалізацію повноважень Державної виконавчої служби України, Державною виконавчою службою України проведено безвиїзну перевірку додержання начальником Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_1 законодавства України під час розгляду звернень громадян, що надійшли до Державної виконавчої служби України з приводу діяльності органів державної виконавчої служби Миколаївської області.
За результатами перевірки начальником Управління організаційного та кадрового забезпечення Державної виконавчої служби України ОСОБА_4 12 вересня 2014 року було складено довідку про результати її проведення.
За наслідками перевірки матеріалів звернень громадян, що надійшли до Державної виконавчої служби України протягом І півріччя 2014 року, виявлено порушення допущені начальником управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_1, а саме:
- частини 4 статті 15 Закону України «Про звернення громадян»;
- статті 19 Закону України «Про звернення громадян»;
- підпунктів 3.1, 3.2, 3.8 пункту 3 Інструкції про порядок розгляду звернень громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18.03.2004 № 26/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18.03.2004 за № 342/8941.
Вищевказані порушення проявились у формальному розгляді звернень, не вникаючи до їх суті; не перевірки всіх поставлених у зверненні питань, та як результат, не отримання заявниками відповідей на питання, з якими вони звернулись, ненаданні обґрунтованої відмови у задоволенні вимог, викладених у заявах громадян, а також у відсутності оцінки правомірності дій державних виконавців та призвели до порушення прав та законних інтересів громадян закріплених Конституцією та чинним законодавством України.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що вищевказана перевірка була проведена Державною виконавчою службою України відповідно до Положення про Державну виконавчу службу України, як засіб контролю виконання структурними підрозділами головних управлінь юстиції в областях, що забезпечують реалізацію повноважень Державної виконавчої служби України законів, а отже механізм здійснення Державною виконавчою службою України перевірок діяльності структурних підрозділів територіальних органів Міністерства юстиції України, що забезпечують реалізацію повноважень Державної виконавчої служби України, визначений Порядком проведення Державною виконавчою службою перевірок діяльності структурних підрозділів територіальних органів Міністерства юстиції, що забезпечують реалізацію повноважень Державної виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 25.07.2013 № 1494/5, під час проведення вищезазначеної перевірки не застосовувався.
Порядок розгляду звернень громадян визначено Законом України «Про звернення громадян» та Інструкцією про порядок розгляду звернень та особистого прийому громадян у Міністерстві юстиції України, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 18.03.2004 №26/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 18.03.2004 за № 342/8941 (далі - Інструкція).
Відповідно до частини 4 статті 15 Закону України «Про звернення громадян» рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Пунктом 3.1 Інструкції передбачено, що посадові особи органів та установ юстиції при розгляді звернень громадян зобов'язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об'єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з'ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.
У відповідності до пункту 3.2 Інструкції, рішення, які приймаються за зверненнями, мають бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах чинного законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов'язана забезпечити своєчасне й правильне виконання прийнятого рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів до поновлення порушених прав громадян.
Згідно пункту 3.8 Інструкції, звернення вважається вирішеним, якщо розглянуті всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжиті потрібні заходи щодо його виконання і заявника повідомлено про результати перевірки звернення і прийняте рішення.
Відповідно до підпункту 10.17 пункту 10 Положення про управління державної виконавчої служби головних управлінь юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 10.04.2012 № 549/5, начальник Управління організовує розгляд звернень громадян та юридичних осіб з питань, пов'язаних із діяльністю Управління та відділу державної виконавчої служби районних, міських (міст обласного значення), районних у містах, міжрайонних та міськрайонних управлінь юстиції, проводить особистий прийом громадян.
Головним управлінням юстиції у Миколаївській області складено Довідку за результатами проведення позапланової перевірки діяльності органів державної виконавчої служби Миколаївської області від 10.07.2014р. та Довідку про результати проведення безвиїзної перевірки додержання начальником управління державної виконавчої служби Миколаївської області ОСОБА_1 законодавства України під час розгляду звернень громадян від 12.09.2014р.
На підставі вказаних довідок Голова ДВС України звернувся до Міністра юстиції України з поданням №7-19/6.1/1132 від 26.09.2014р. про припинення державної служби ОСОБА_1, начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області, відповідно до п. 6 ст. 30 Закону України «Про державну службу».
Наказом Міністерства юстиції України від 13.10.2014р. №224/к «Про припинення державної служби ОСОБА_1.» припинено державну службу позивача та звільнено із займаної посади за порушення Присяги державного службовця на підставі п. 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу».
Наказом Головного управління юстиції у Миколаївської області від 13 жовтня 2014 року за №4866/03 оголошено наказ Міністерства юстиції України від 13.10.2014 № 2240/к «Про припинення державної служби ОСОБА_1.»
27 жовтня 2014 року позивачу було видано трудову книжку, про що свідчить його підпис у відповідній графі Журналу обліку видачі трудових книжок і вкладок до них за 2014 рік (05-39).
Крім того, суд звертає увагу на той факт, що Наказом Міністерства юстиції України від 05.09.2014 року № 1938/к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1.» Позивачу оголошено догану за неналежне виконання службових обов'язків, відсутність контролю за роботою підлеглих. Підставою для видання наказу стало подання Голови Державної виконавчої служби України ОСОБА_3 від 26 серпня 2014 року № 6.1-19/6.1/997/6, пояснення ОСОБА_1 від 12 серпня 2014 року.
Згідно з пунктом 9 Положення про управління державної виконавчої служби головних управлінь юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 10.04.2012 № 549/5, начальник Управління здійснює контроль за виконанням покладених на Управління завдань і здійснення ними своїх повноважень відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 10.1 Положення начальник Управління очолює Управління, здійснює керівництво його діяльністю, діяльністю відділу примусового виконання рішень, відділу державної виконавчої служби районних, міських (міст обласного значення), районних у містах, міжрайонних та міськрайонних управлінь юстиції та підзвітний Міністру юстиції та Голові ДВС за організацію та результати діяльності Управління.
Законом України «Про державну службу» визначено загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.
У відповідності до ст. 17 Закону України «Про державну службу», громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту: «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки».
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про державну службу» основними обов'язками державних службовців, незалежно від посади, яку вони посідають, є, зокрема: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.
Статтею 30 Закону України «Про державну службу» передбачено, що підставами припинення державної служби є ті, що визначені у Кодексі законів про працю. Окрім цих підстав, державна служба також може бути припинена у разі: порушення умов реалізації права на державну службу; недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 Закону України «Про державну службу»; досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 Закону України «Про державну службу»; неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 Закону України «Про державну службу».
У пункті 6 частини першої статті 30 України «Про державну службу» визначено не окремий вид відповідальності державних службовців за порушення Присяги, а спеціальну підставу для припинення державної служби, що відбувається у формі звільнення.
Частиною 2 статті 14 Закону України «Про державну службу» визначено ще два додаткові заходи дисциплінарного впливу для державних службовців, вказавши, що крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України (стаття 147 Кодексу законів про працю), можуть застосовуватися попередження про неповну службову відповідність і затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.
Таким чином, законодавець навів вичерпний перелік дисциплінарних стягнень, які можуть бути застосовані до державних службовців, а також підстави припинення державної служби.
При цьому, порядок застосування таких заходів впливу у Законі України «Про державну службу» не передбачено. Натомість порядок застосування дисциплінарних стягнень, у тому числі звільнення, врегульовано у Кодексі законів про працю України (стаття 149).
Частиною третьою статті 149 Кодексу законів про працю України передбачено, що при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
У частині другій статті 17 Закону України «Про державну службу» наведено текст присяги державного службовця такого змісту: «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки».
З тексту Присяги вбачається, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги.
Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.
У зв'язку з цим як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
За таких обставин, і порушення Присяги, і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби. Тобто, припинення державної служби у зв'язку з порушенням Присяги та дисциплінарна відповідальність державних службовців можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення державним службовцем достатньо близьких за характером одне до одного дисциплінарного або іншого правопорушень. Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Тобто звільнення за порушення присяги має застосовуватися за конкретні надзвичайно тяжкі проступки, як за фактом їх вчинення, так і за наслідками, до яких вони призводять.
Як вбачається зі змісту оскаржуваних наказу Міністерства юстиції України №2240/к від 13 жовтня 2014 року та наказу Головного управління юстиції у Миколаївської області №4866/03 від 13 жовтня 2014 року, а також подання Державної виконавчої служби України №7-19/6.1/1132 від 26 вересня 2014 року, державна служба ОСОБА_5 припинена у зв`язку з порушенням Присяги державного службовця, що полягає у порушенні позивачем, як посадовою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, норм законодавства України в частині неналежного розгляду звернень громадян, що само по собі є грубим порушенням їх конституційних прав та законних інтересів, що, в свою чергу, підриває довіру до позивача як до носія влади та призводить до приниження державного органу.
Порушення Присяги державного службовця, що стало можливим внаслідок несумлінного виконання ОСОБА_1, як начальником управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області, своїх службових обов'язків, порушення виконавської дисципліни та неналежного контролю за роботою підлеглих, дотримання ними Конституції України та законів України, відсутності контролю за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державними виконавцями, допущення грубих порушень при розгляді скарг посадовими особами, дії чи бездіяльність яких оскаржується, що призвело до грубого порушення прав та законних інтересів громадян.
Крім того, суд не приймає до уваги посилання Позивача, як на одну з підстав в обґрунтування свого позову, на те, що за період перебування позивача на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області, останньому неодноразово вручалися подяки та почесні грамоти за вагомі досягнення у виконанні завдань, пов'язаних з розбудовою демократичної та правової держави, за плідну працю, високий професіоналізм, особистий внесок у зміцнення законності та правопорядку тощо, оскільки останнього звільнено з займаної посади та припинено державну службу за конкретні тяжкі проступки, перелік яких наведено у поданні Державної виконавчої служби України від 26.09.2014 року № 7-19/6.1/1132, довідці за результатами проведеної позапланової перевірки діяльності органів державної виконавчої служби Миколаївської області від 10.07.2014 року, довідці про результати проведення безвиїзної перевірки додержання начальником управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області законодавства України під час звернення громадян від 12.09.2014 року.
При цьому, суд не приймає до уваги доводи позивача та його представника, викладені у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях до неї, щодо того, що при звільненні не було проведено службового розслідування, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування» від 13.06.2000 № 950 проведення службового розслідування може бути проведено за ініціативою керівника органу державної влади або на вимогу самого державного службовця.
Як було встановлено під час розгляду справи позивач проведення службового розслідування не вимагав, а керівник органу державної влади не вбачав у цьому необхідності.
Відповідно до частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Статтею 40 КЗпП України передбачено виключний перелік підстав для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тобто, положення частини 3 статті 40 КЗпП України застосовується та враховується виключно при звільненні з підстав зазначених у вказаній статті.
За таких обставин, оскільки наказом Міністерства юстиції України від 13.10.2014 № 2240/к «Про припинення державної служби ОСОБА_1», позивач звільнений на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу», обмеження передбачені статтею 40 КЗпП України щодо звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності не враховувалося.
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування Наказу Міністерства юстиції України від 13.10.2014 року № 2240/к «Про припинення державної служби ОСОБА_1.»; визнання протиправним та скасування наказу Головного управління юстиції у Миколаївській області від 13.10.2014 року за № 4866/03 «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 13.10.2014 року № 2240/к «Про припинення державної служби ОСОБА_1.», визнання протиправним подання Державної виконавчої служби України від 26.09.2014 року №7-9/6.1132 та поновлення позивача на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області з 14.10.2014 року не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов`язання Головного управління юстиції у Миколаївській області нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.10.2014 року по день фактичного поновлення на посаді, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні вказаних позовних вимог з огляду на те, що колегією суддів під час розгляду справи по суті встановлена правомірність прийняття відповідачами оскаржуваних рішень.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1 та 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачі по справі, як суб'єкти владних повноважень, виконали покладений на них обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого рішення.
За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі..
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та суми стягнення у відносинах публічної служби - за один місяць виконуються негайно.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень ст.. 94 КАС України, з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду з вказаним адміністративним позовом, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення судового збору на користь держави.
Керуючись ст. ст. 69, 70, 71, 122,158 - 163, 167 КАС України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції в порядку та строки, передбачені ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Суддя І.А. Качур
Судді В.М. Данилишин
В. І. Келеберда
