ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2019 р.

Справа № 520/2120/19

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Чалого І.С. , Жигилія С.П. ,

за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О.,

представників позивача - Дідика С.Є., Виговської А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Національного банку України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., м. Харків, повний текст складено 30.05.19 року по справі № 520/2120/19

за позовом Акціонерного товариства "Мегабанк"

до Національного банку України

про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ

Акціонерне товариство "МЕГАБАНК" (далі по тексту – АТ «Мегабанк», позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Національного банку України (далі по тексту – Нацбанк, відповідач), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Правління Національного банку України (01601, Київ, вул. Інститутська, 9, код ЄДРПОУ 00032106) “Про обмеження здійснення окремих видів здійснюваних Публічним акціонерним товариством “МЕГАБАНК” операцій” №651-рш/БТ від 27.09.2018; визнати протиправним та скасувати рішення Правління Національного банку України (01601, Київ, вул. Інститутська, 9, код ЄДРПОУ 00032106) “Про продовження строку дії обмеження здійснення окремих видів здійснюваних Акціонерним товариством “МЕГАБАНК” операцій” №908-рш/БТ від 28.12.2018.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2019 по справі № 520/2120/19 адміністративний позов Акціонерного товариства "МЕГАБАНК" (вул. Алчевських, буд. 30, м. Харків, 61002, ЄДРПОУ 09804119) до Національного банку України (вул. Інститутська, буд. 9, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 00032106) про визнання протиправними та скасування рішень - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано Рішення Правління Національного банку України (01601, Київ, вул. Інститутська, 9, код ЄДРПОУ 00032106) “Про обмеження здійснення окремих видів здійснюваних Публічним акціонерним товариством “МЕГАБАНК” операцій” №651-рш/БТ від 27.09.2018.

Визнано протиправним та скасовано Рішення Правління Національного банку України (01601, Київ, вул. Інститутська, 9, код ЄДРПОУ 00032106) “Про продовження строку дії обмеження здійснення окремих видів здійснюваних Акціонерним товариством “МЕГАБАНК” операцій” №908-рш/БТ від 28.12.2018.

Стягнуто на користь Акціонерного товариства "МЕГАБАНК" (ЄДРПОУ 09804119) сплачену суму судового збору в розмірі 3842 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України (ЄДРПОУ 00032106).

Відповідач, не погодившись із вказаними рішеннями суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваних рішень норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2019 по справі № 520/2120/19 скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що діяльності позивача притаманний значний рівень ризику у зв`язку з недостатністю надходжень цього банку для підтримання на потрібному рівні регулятивного капіталу згідно з вимогами нормативно-правових актів Нацбанку. За твердженням відповідача, операційним результатом діяльності позивача є збиток. Враховуючи частку нерухомого майна в структурі активів АТ «Мегабанк», його уцінка може вплинути негативно на фінансовий результат діяльності, розмір його регулятивного капіталу та, як наслідок, призвести до порушення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2), встановленого Нацбанком. Враховуючи викладене, з посиланням на ст.73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вказує на наявність у відповідача достатніх підстав для застосування до ВАТ «Мегабанк» обмеження окремих видів здійснюваних ним операцій шляхом прийняття рішення від 28.09.2018 № 651-рш/БТ. Вказаний захід впливу, на думку відповідача, є адекватним рівню загрози інтересам вкладників та інших кредиторів АТ «Мегабанк». Оскільки позивачем не було забезпечено виконання вказаного рішення, не виправлено виявлених у його діяльності порушень, Нацбанком цілком обґрунтовано було продовжено дію застосованих обмежень шляхом прийняття рішення № 908-рш/БТ від 28.12.2018, що відповідає п.7.16 глави 7 розділу ІІ Положення про застосування Нацбанком заходів впливу, затвердженого постановою Правління Нацбанку від 17.08.2012 № 346.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, з посиланням на те, що представництво інтересів Нацбанку здійснюється відділом захисту регуляторних функцій, який територіально знаходиться у м. Києві та якому доручено представляти інтереси Нацбанку у всіх судах України у справах даної категорії. Зважаючи на велике навантаження працівників відділу та період відпусток, Нацбанк не може забезпечити участь свого представника у судовому засіданні 01.08.2019, у зв`язку з чим просить відкласти судове засідання та призначити розгляд справи в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 31.07.2019 в задоволенні клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції відмовлено.

Щодо клопотання в частині відкладення розгляду справи колегією суддів з`ясовано, що жодних документів на підтвердження обставин, на які послався відповідач в обґрунтування зазначеного клопотання, до суду апеляційної інстанції не надано.

У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на наведену норму, беручи до уваги, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, не надав доказів неможливості забезпечити участь свого представника у судовому засіданні, враховуючи можливість розгляду справи за наявними у ній матеріалами без надання пояснень представником відповідача, з метою дотримання строку розгляду справи, встановленого ст.309 КАС України, колегія суддів вважає, що клопотання про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Представники позивача в надісланому до суду письмовому відзиві та у судовому засіданні просили суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін. Стверджують про відсутність підстав для винесення оскаржуваних рішень щодо застосування обмежень до АТ «Мегабанк», оскільки позивачем не порушено вимоги Закону України “Про банки і банківську діяльність” та постанови Правління Національного банку України № 368 від 28.08.2001 “Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні” щодо нормативного значення коефіцієнта нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу ( Н2). Оскаржувані рішення ґрунтуються виключно на припущеннях щодо наявності у позивача збитків, недостатності надходжень від здійснення діяльності, можливості негативного впливу уцінки нерухомого майна, тощо, які не є належними доказами порушення банком встановлених вимог до його діяльності. При прийнятті вказаних рішень відповідачем не враховано, що рівень Н2 у позивача перевищував нормативно встановлений рівень (не менше 10%). Враховуючи викладене, вважають оскаржувані рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 27.09.2018 Правлінням Національного банку України прийнято рішення №651-рш/БТ “Про обмеження здійснення окремих видів здійснюваних ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ “МЕГАБАНК” операцій”, відповідно до якого Правління Нацбанку вирішило обмежити АТ “МЕГАБАНК” на строк до 31 грудня 2018 року (включно) здійснення таких видів операцій: операції з придбання недержавних цінних паперів, крім цінних паперів емітентом яких є Національний банк України, і тих, що перейшли у власність АТ “МЕГАБАНК” на підставі реалізації прав заставодержателя; операції із залучення у вклади (депозити), у тому числі шляхом розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів, коштів у національній іноземній валютах від фізичних осіб (крім нарахованих витрат за вкладами, отримання клієнтами банку заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат, залучення коштів від пов`язаних з банком особами в обсязі, що більше ніж на 2% перевищує обсяг коштів, залучених від фізичних осіб, який сформувався на кінець операційного дня доведення змісту рішення до відома АТ “Мегабанк”, без урахування зміни офіційного курсу гривні до іноземних валют; операції із залучення коштів від фізичних осіб за відсотковими ставками (за відповідними валютами та строками), вищими ніж середньозважувані відсоткові ставки по банкам групи, до якої включено АТ “Мегабанк” на відповідний рік згідно з рішенням Національного банку України; операцій із залученням строкових коштів від підприємств з державною та комунальною власністю в обсязі, що перевищує обсяг таких операцій, що сформувався на кінець операційного дня доведення змісту цього рішення до відома АТ “Мегабанк” без урахування зміни офіційного курсу гривні до іноземних валют.

Рішенням Правління Національного банку України від 28.12.2018 №908-рш/БТ відповідачем продовжено термін застосування заходів впливу у вигляді обмеження здійснення окремих видів здійснюваних АТ “Мегабанк” операцій строком до 31.03.2019 (включно), замість раніше встановленого до 31.12.2018.

Не погодившись із вказаними вище рішенням, АТ «Мегабанк» звернулось до суду з цим позовом про визнання їх протиправними та скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваних рішень про застосування обмежень до АТ «Мегабанк», оскільки показник нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу у позивача протягом спірного періоду перевищував законодавчо встановлений мінімум, а твердження відповідача про зниження цього показника ґрунтуються виключно на припущеннях. За висновком суду першої інстанції, позивачем не було допущено порушень законодавства щодо формування вказаного нормативу, отже, підстави для застосування до АТ «СМегабанк» заходів впливу та їх продовження у спірних відносинах відсутні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Повноваження Національного банку України у спірних відносинах визначаються Конституцією України, Законами України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженим постановою Правління Національного банку України № 346 від 17 серпня 2012 року (далі по тексту - Положення № 346) та Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою Постановою Національного банку України від 28.08.2001 №368 (далі по тексту – Інструкція № 368).

Згідно зі ст. 2 Закону України “Про Національний банк України” Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Національний банк України" банківське регулювання є однією із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.

За приписами статті 55 Закону України "Про Національний банк України" головною метою банківського регулювання і нагляду є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.

Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.

Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності.

Національний банк України для цілей банківського нагляду має право отримувати від державних органів та інших осіб інформацію, у тому числі конфіденційну, щодо фінансового/майнового стану засновників банку та осіб, що набувають або збільшують істотну участь у банку, їх ділової репутації, джерел походження коштів, що використовуватимуться для формування статутного капіталу банку.

При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників, банківських груп, учасників банківських груп усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. У разі якщо Національний банк України при здійсненні банківського нагляду дійшов висновку, що система управління ризиками банку є неефективною та/або неадекватною, банк зобов`язаний на вимогу Національного банку України невідкладно розробити та подати на погодження Національному банку України відповідний план заходів, спрямованих на усунення недоліків.

Наведеним нормам кореспондують положення ст.67 Закону України «Про банки і банківську діяльність», яким визначено структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

Відповідно до п.7 статті 73 Закону України “Про банки і банківську діяльність” (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у разі порушення, зокрема, банками, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об`єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать, зокрема, обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій, у тому числі операцій із пов`язаними з банком особами.

Згідно з п.7.3 розділу ІІ Положення № 346 Національний банк має право прийняти рішення про обмеження, зупинення чи припинення окремих видів здійснюваних банком операцій, у тому числі обмеження операцій з пов`язаними з банком особами, зокрема в разі недостатності надходжень банку для підтримання на потрібному рівні регулятивного капіталу, у тому числі для покриття кредитного ризику згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку.

Пунктом 3.2 розділу I Положення №346 визначено, що за порушення банківського законодавства, заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені. Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до банків відповідно до банківського законодавства та цього Положення, має здійснюватися з урахуванням: характеру допущених банком порушень; причин, які зумовили виникнення виявлених порушень; загального фінансового стану банку; розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників; інформації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо порушення банками вимог, установлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", результатів перевірки банків Фондом гарантування.

За приписами п.3.3 Положення № 346 рішення про застосування заходу впливу приймає Правління Національного банку або Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем (далі - Комітет з питань нагляду) відповідно до цього Положення.

Факт здійснення банком ризикової діяльності установлює Правління Національного банку або Комітет з питань нагляду.

Національний банк має право зробити висновок про здійснення банком ризикової діяльності на підставі результатів аналізу звітності банку, за результатами банківського нагляду, перевірок дотримання банками вимог валютного законодавства або законодавства з питань фінансового моніторингу.

У відповідності до п.3.4 Положення № 346 обов`язок довести, що в діях клієнта або банку немає ознак здійснення ризикової діяльності, покладається на банк.

Рішення Національного банку про застосування заходу впливу має містити зміст (назву) заходу впливу, що застосовується до банку, реквізити документа, у якому зафіксовані порушення або зазначені ознаки здійснення банком ризикової діяльності/який містить інформацію про застосування іноземних санкцій, опис порушення (із зазначенням норм законів України, нормативно-правових актів Національного банку, які порушено)/ризикової діяльності/інформації про застосування іноземних санкцій або вчинених дій (бездіяльності) банку, що призвели до порушення або до здійснення ризикової діяльності. Рішення Національного банку про застосування заходу впливу оформляється в установленому Національним банком порядку та є обов`язковим для виконання (п.3.5 Положення № 346).

Отже, з урахуванням наведених вище норм, колегія суддів зазначає, що застосування зазначених заходів впливу є правомірним лише у разі наявності для цього відповідних правових підстав, дотримання НБУ законодавчо визначеної процедури їх застосування, строків притягнення Банку до відповідальності та реалізації головної мети банківського нагляду - забезпечення стабільності банківської системи і захист інтересів вкладників і кредиторів відповідного Банку.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що фактичною підставою для прийняття Нацбанком оскаржуваних рішення № 651-рш/51 від 27.09.2018 про обмеження позивачеві окремих видів операцій та № 908-рш/БТ від 28.12.2018 про продовження дії цих обмежень слугував висновок відповідача про те, що діяльності ПАТ «Мегабанк» притаманний значний рівень ризику у зв`язку з недостатністю надходжень ПАТ «Мегабанк» (в подальшому – АТ «Мегабанк») від здійснення діяльності банку для підтримання на потрібному рівні регулятивного капіталу.

За визначенням ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу банку - співвідношення між розміром регулятивного капіталу і сумою активів та позабалансових зобов`язань, зважених на відповідні коефіцієнти кредитного ризику, та сумою вимог для покриття інших ризиків банку; капітал регулятивний - сукупність основного та додаткового капіталів, складові яких визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України.

Згідно зі ст. 30 Закону України “Про банки і банківську діяльність” регулятивний капітал банку включає: 1) основний капітал; 2) додатковий капітал.

Основний капітал банку включає статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у статутний капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Розкриті резерви включають і інші фонди такої самої якості, які повинні відповідати таким критеріям: 1) відрахування до фондів мають здійснюватися з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов`язання; 2) фонди і рух коштів до них та з них повинні окремо розкриватись у опублікованих звітах банку; 3) фонди повинні бути у розпорядженні банку для покриття збитків з метою необмеженого і негайного використання у разі появи збитків; 4) збитки не можуть безпосередньо покриватися з фондів, а повинні проводитися через рахунки прибутків і збитків.

За умови затвердження Національним банком України додатковий капітал може включати: 1) нерозкриті резерви (крім того факту, що такі резерви не відображаються в опублікованому балансі банку, вони повинні мати такі самі якість і природу, як і розкритий капітальний резерв); 2) резерви переоцінки (основні засоби та нереалізована вартість "прихованих" резервів переоцінки в результаті довгострокового перебування у власності цінних паперів, відображених у балансі за історичною вартістю їх придбання); 3) гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти, які повинні відповідати таким критеріям: вони є незабезпеченими банком, субординованими і повністю сплаченими; вони не можуть бути погашені за ініціативою власника; вони можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред`явлення банку вимоги про припинення торгових операцій; вони дозволяють відстрочення обслуговування зобов`язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє здійснити такі виплати; 4) субординований борг (звичайні незабезпечені банком боргові капітальні інструменти, які за умовою договору не можуть бути забрані з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів). При цьому сума субординованого боргу, включеного у капітал, щорічно зменшується на 20 відсотків її первинного розміру протягом п`яти останніх років дії договору.

Національний банк України має право визначати своєю постановою інші складові регулятивного капіталу, а також умови та порядок його формування.

Додатковий капітал не може бути більш як 100 відсотків основного капіталу.

Главою 1 розділу IV Інструкції № 368 передбачено, що норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов`язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника достатності (адекватності) регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її беруть на себе власники банку; і навпаки, чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори/вкладники банку.

Банку забороняється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал банку в будь-якій формі, якщо така виплата чи розподіл призведе до порушення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу.

Норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку.

Норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу до сумарної балансової вартості активів і позабалансових зобов`язань, зважених за ступенем кредитного ризику після їх зменшення на суму: забезпечення у вигляді безумовного зобов`язання або грошового покриття (з урахуванням вимог пунктів 1.14, 1.15 глави 1, пунктів 2.5, 2.6 глави 2, пунктів 5, 6 глави 4 розділу VI цієї Інструкції); необтяжених облігацій внутрішньої державної позики, що рефінансуються Національним банком, та боргових цінних паперів, емітованих Національним банком, придбаних за операціями репо (але не більше ніж сума за окремою операцією, яка включається до розрахунку цього нормативу) з переходом права власності на такі цінні папери.

Під час розрахунку нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу до сумарної балансової вартості активів і позабалансових зобов`язань, зважених за ступенем кредитного ризику, додається сукупна сума відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами та виключається величина непокритого кредитного ризику.

Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяються на групи за ступенем ризику та підсумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження: а) I група активів зі ступенем ризику 0 відсотків: готівкові кошти; банківські метали; активи за операціями з Національним банком; боргові цінні папери органів державної влади; активи за операціями з Міжнародним банком реконструкції та розвитку, Європейським банком реконструкції та розвитку, Міжнародною фінансовою корпорацією; активи, які забезпечені гарантією Кабінету Міністрів України, наданою відповідно до закону про Державний бюджет України на відповідний рік, у порядку, передбаченому Бюджетним кодексом України (далі - державні гарантії) (облігації Державної іпотечної установи та боргові цінні папери підприємств, розміщення яких здійснюється під державні гарантії; кредити, надані органам державної влади та суб`єктам господарювання під державні гарантії, кредити, надані головним розпорядникам коштів державного бюджету та головним розпорядникам коштів місцевих бюджетів під державні гарантії, для здійснення капітальних видатків); цінні папери, емітовані центральними органами виконавчої влади інших країн, що мають рейтинг не нижче АА-, підтверджений Standard&Poor's, або аналогічний рейтинг Moody's Investors Service та Fitch IBCA; зобов`язання з кредитування, які надані клієнтам та за якими банк не бере на себе ризик; валюта та банківські метали до отримання за купленими опціонними контрактами з метою хеджування; нараховані доходи, строк сплати яких згідно з договором не минув, за активами, що віднесені до цієї групи активів; б) II група активів із ступенем ризику 10 відсотків: кредити, що надані органам державної влади; нараховані доходи, строк сплати яких згідно з договором не минув, за кредитами, що надані органам державної влади; в) III група активів зі ступенем ризику 20 відсотків: боргові цінні папери органів місцевого самоврядування; кошти до запитання, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг, не нижчий, ніж інвестиційний клас; депозити овернайт та інші короткострокові депозити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг, не нижчий, ніж інвестиційний клас; кредити овердрафт, овернайт та інші короткострокові кредити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг, не нижчий, ніж інвестиційний клас; боргові цінні папери, випущені банками, небанківськими фінансовими установами та нефінансовими підприємствами, що рефінансуються Національним банком; валюта та банківські метали до отримання за операціями спот з банком-контрагентом, який має офіційний кредитний рейтинг, не нижчий, ніж інвестиційний клас; нараховані доходи, строк сплати яких згідно з договором не минув, за активами, що віднесені до цієї групи активів; г) IV група активів зі ступенем ризику 35 відсотків: іпотечні кредити, що надані фізичним особам та включаються до складу іпотечного покриття, яке відповідає вимогам законодавства України, за іпотечними облігаціями, емітованими фінансовою установою, більше ніж 50 відсотків корпоративних прав якої належить державі та/або державним банкам, за умови наявності документального підтвердження спроможності позичальника погашати борг грошовими коштами, джерела походження яких не пов`язані із заставою, уключаючи нараховані доходи за такими кредитами, строк сплати яких згідно з договором не минув; ґ) V група активів зі ступенем ризику 50 відсотків: кошти до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; депозити овернайт, які розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; кредити, що надані органам місцевого самоврядування; гарантійні депозити в інших банках (покриті); зобов`язання з кредитування, які надані банкам; валюта та банківські метали до отримання за форвардними та ф`ючерсними контрактами; активи до одержання; валюта та банківські метали до отримання за операціями спот з банком-контрагентом, що не належить до інвестиційного класу; кредити овернайт, які надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу; валюта та банківські метали до отримання за іншими опціонними контрактами; витрати майбутніх періодів, які хеджовані; іпотечні кредити, що надані фізичним особам у національній валюті та повністю забезпечені заставою нерухомого майна житлового призначення, яке належить позичальнику на праві власності та є вільним від будь-яких обмежень речових прав на нерухоме майно; іпотечні облігації, емітовані фінансовою установою, більше ніж 50 відсотків корпоративних прав якої належить державі та/або державним банкам; нараховані доходи, строк сплати яких згідно з договором не минув, за активами, що віднесені до цієї групи активів; д) VI група активів із ступенем ризику 100 відсотків: короткострокові вклади (депозити), що розміщені в інших банках, які не належать до інвестиційного класу; довгострокові вклади (депозити), що розміщені в інших банках; гарантійні депозити в інших банках (непокриті); кредити овердрафт, кошти за операціями репо та інші короткострокові кредити, які надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу; довгострокові кредити, що надані іншим банкам; фінансовий лізинг (оренда), що наданий іншим банкам; кредити, що надані суб`єктам господарювання; дебіторська заборгованість за операціями з банками та за операціями з клієнтами банків; транзитний рахунок за операціями, здійсненими платіжними картками через банкомат; кредити, які надані фізичним особам; акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком; боргові цінні папери, випущені банками, небанківськими фінансовими установами та нефінансовими підприємствами; запаси матеріальних цінностей; основні засоби; активи з права користування, базовими активами яких є матеріальні активи; інші активи банку; зобов`язання за всіма видами гарантій (акцептами, авалями); непокриті акредитиви; цінні папери до отримання за операціями андеррайтингу; інші зобов`язання, що надані клієнтам; нараховані доходи за активами, що віднесені до цієї групи активів, у тому числі строк сплати яких згідно з договором минув; заборгованість за активами, у тому числі за нарахованими доходами за ними, що визначені у підпунктах "а" - "ґ" пункту 1.3 глави 1 розділу IV цієї Інструкції, строк сплати за якою згідно з договором минув.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, для визначення нормативного значення нормативу Н2 необхідно чітко визначити регулятивний капітал, суму активів та позабалансових зобов`язань, зважених на відповідні коефіцієнти кредитного ризику, суму вимог для покриття інших ризиків банку. Зазначені підрахунки повинні відбуватися у відповідності до вимог законодавчих актів, зокрема, Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Інструкції № 368.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що тексти оскаржуваних рішень Нацбанку № 651-рш/БТ від 27.09.2018 та №908-рш/БТ від 28.12.2018 не містять посилання на вище зазначені складові нормативу Н2.

Відповідачем не надано ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції розрахунку нормативного значення Н2 у позивача з урахуванням наведених вище складових.

Стверджуючи про недостатність надходжень банку для підтримання регулятивного капіталу на належному рівні, відповідач не навів у оскаржуваних рішеннях динаміки змін показника Н2, незважаючи на те, що саме зміни цього показника свідчать про достатність або недостатність надходжень банку для підтримання регулятивного капіталу на належному рівні.

Слід вказати, що оскаржувані рішення базуються виключно на аналізі структури доходів та витрат АТ “Мегабанк”.

Так, як зазначено в оскаржуваному рішенні №651-рш/БТ від 27.09.2018, станом на 11 вересня 2018 року загальні доходи АТ “Мегабанк” становлять 806 млн. грн., із них: процентні доходи – 519 млн. грн., комісійні доходи - 181 млн. грн. та інші доходи - 106 млн. грн., у т.ч. доходів від переоцінки об`єктів інвестиційної нерухомості – 90 млн. грн. Витрати АТ “Мегабанк” до відрахування в резерви та податку на прибуток становлять 726 млн. грн., найбільші з яких: процентні витрати – 401 млн. грн. та адміністративні витрати – 231 млн. грн.

Вказане вище, на думку відповідача, свідчить про те, що операційним результатом діяльності АТ “Мегабанк” без урахування доходу, отриманого від переоцінки об`єктів інвестиційної нерухомості, є збиток у розмірі 10 млн. грн.

В зв`язку з чим, відповідач в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що надходження від здійснення АТ “Мегабанк” діяльності відповідно до законодавства України є недостатніми для підтримання на потрібному рівні регулятивного капіталу. Ураховуючи частку нерухомого майна в структурі активів АТ “МЕГАБАНК”, його уцінка може негативно вплинути на фінансовий результат його діяльності, розмір його регулятивного капіталу та відповідно призвести до порушення нормативу Н2, установленого Національним банком України.

В рішенні №908-рш/БТ від 28.12.2018 відповідач послався на аналіз структури доходів та витрат АТ “Мегабанк” станом на 11 грудня 2018 року, відповідно до якого загальні доходи АТ “Мегабанк” становлять 1109 млн. грн, із них: процентні доходи – 733 млн. грн, комісійні доходи - 247 млн. грн та інші доходи - 129 млн. грн, у т.ч. доходів від переоцінки об`єктів інвестиційної нерухомості – 90 млн. грн, дохід від модифікації фінансових активів (різниця між валовою балансовою вартістю фінансових активів за первісними умовами кредитних угод та вартістю майбутніх грошових потоків за переглянутими умовами, що пов`язана зі збільшенням відсоткових ставок) – 33 млн. грн. Витрати АТ “Мегабанк” до відрахування в резерви та податку на прибуток становлять 1010 млн. грн, найбільші з яких: процентні витрати – 567 млн. грн та адміністративні витрати – 329 млн. грн.

Виходячи з вказаного аналізу показників, у рішенні №908-рш/БТ від 28.12.2018 відповідач зробив висновок, що операційним результатом діяльності АТ “Мегабанк” з початку 2018 року станом на 11 грудня 2018 року без урахування доходу, отриманого від переоцінки об`єктів інвестиційної нерухомості та від модифікації фінансових активів, є збиток у розмірі 24 млн. грн.

При цьому, самим відповідачем у зазначених рішенням зафіксовано, що значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) станом на 11.09.2018 становить 10,14%, а станом на 11.12.2018 – 10,2%, тобто, вище мінімально допустимого нормативного значення у 10%, установленого пунктом 1.5 глави 1 розділу IV Інструкції №368.

На переконання колегії судддів, висновок відповідача про недостатність надходжень банку для підтримання на потрібному рівні регулятивного капіталу є необґрунтованим, оскільки базується виключно на припущенні, що уцінка нерухомого майна в структурі ПАТ “МЕГАБАНК” може негативно вплинути на фінансовий результат його діяльності та розмір його регулятивного капіталу.

Твердження відповідача про наявність у позивача збитку є недоведеними, оскільки не підтверджуються жодними документами фінансової звітності.

Посилаючись на наявність у позивача збитку в розмірі 24 млн. грн. станом на 11.12.2018, відповідач жодним чином не обґрунтовує такого висновку та підстав для арифметичного віднімання від загальних доходів АТ “МЕГАБАНК” (1109 млн. грн.) - доходів від переоцінки об`єктів інвестиційної нерухомості – (90 млн.грн) та доходів від модифікації фінансових активів (33 млн. грн).

Крім того, відповідачем при розрахунку збитку у 10 млн. грн, який, на думку відповідача, мав місце станом на 11.09.2018, в рішенні № 651-рш/БТ від 28.09.2019 жодним чином не вмотивовано, в зв`язку з чим не був взятий до уваги показник доходів від переоцінки об`єктів інвестиційної нерухомості (90 млн. грн).

Як вірно зазначено судом першої інстанції, внаслідок безпідставного неврахування у загальні доходи доходу від переоцінки об`єктів інвестиційної нерухомості та доходу від модифікації фінансових активів, відповідач дійшов хибного висновку про недостатність надходжень від здійснення АТ “Мегабанк” діяльності для підтримання на потрібному рівні регулятивного капіталу, не взявши до уваги, що складовими регулятивного капіталу є цілий ряд показників і лише теоретична (майбутня) можливість зміни частки одного із них не свідчить про фактичну зміну нормативного показника регулятивного капіталу.

Відповідачем не надано доказів, відповідних розрозрахунків недостатності надходжень банку для підтримання на належному рівні регулятивного капіталу. Натомість, таке твердження відповідача спростовується тим фактом, що показник достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) у позивача перевищує мінімальний рівень, встановлений пунктом 1.5 глави 1 розділу IV Інструкції №368.

Відтак, відповідачем не доведено наявності підстав, передбачених п.7.3 розділу ІІ Положення № 346, для застосування обмежень позивача у здійсненні певних видів діяльності.

Також колегія суддів зауважує, що пунктом 3.3 Положення № 346 визначено ознаки здійснення банком ризикової діяльності, зокрема: 1) здійснення банком операцій (прямо або опосередковано), що не мають очевидної економічної доцільності (сенсу); 2) здійснення опосередкованого кредитування пов`язаних із банком осіб; 3) невключення до переліку пов`язаних із банком осіб, які мають ознаки пов`язаності з банком, та з якими банк здійснює операції прямо чи опосередковано; 4) здійснення операцій з цінними паперами, що мають ознаки фіктивності; 5) використання банком фінансових інструментів, що призводить до штучного поліпшення фінансового результату банку або викривлення його звітності; 6) дострокове повернення строкових коштів, залучених від пов`язаних з банком осіб; 7) одноразове грубе або систематичні порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу.

Відповідач, стверджуючи в оскаржуваних рішення про наявність значного рівня ризику у діяльності ПАТ «Мегабанк», не послався на жодну з цих ознак.

В якості підстави для того, щоб вважати діяльність позивача ризиковою, відповідач в оскаржуваних рішеннях вказує виключно на недостатність надходжень для підтримання регулятивного капіталу на потрібному рівні, однак це твердження, як зазначалось вище, базується виключно на припущеннях та не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи.

Слід вказати, що відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено, яке саме порушення (якого закону або підзаконного нормативного акту) вчинено позивачем. Посилання на конкретну статтю Закону України «Про банки і банківську діяльність» або Інструкції № 368, вимоги яких, на думку відповідача, було порушено, в оскаржуваних рішеннях відсутні.

Доказів того, що стверджувана недостатність надходжень банку для підтримання належного рівня регулятивного капіталу була викликана порушеннями з боку позивача, відповідачем не надано.

Отже, беручи до уваги, що у розумінні п.3.2 Положення № 346 підставою для застосування до банків заходів впливу, у т.ч. обмеження окремих видів діяльності, є саме порушення таким банком законодавства, враховуючи, що позивачем забезпечено рівень показника Н2 вищий за законодавчо встановлений мінімум (відповідачем ця обставина підтверджується), колегія суддів вважає, що у спірних відносинах були відсутні підстави для застосування до АТ «Мегабанк» заходів банківського впливу шляхом прийняття оскаржуваних рішень.

Відповідно до п. 7.17 глави 7 розділу ІІ Положення №346 Національний банк відповідно до цього Положення, якщо банк не забезпечив виконання рішення Національного банку щодо обмеження, зупинення чи припинення окремих видів здійснюваних банком операцій, здійснення яких рішенням Національного банку зупинено, обмежено чи припинено, або не виправив виявлені в його діяльності порушення, не припинив здійснення ризикової діяльності в установлений строк чи в діяльності банку установлено новий факт здійснення ризикової діяльності відповідно до пункту 3.3 глави 3 розділу І цього Положення в установлений строк, або недотримав умов обмеження/зупинення, може прийняти рішення про: продовження строку дії заходу впливу у вигляді обмеження або зупинення операцій; застосування до банку інших заходів впливу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в оскаржуваному рішенні №908-рш/БТ в якості підстави для продовження дії заходів впливу, із зазначеного у п. 7.17 глави 7 розділу ІІ Положення №346 альтернативного переліку, обрано невиправлення банком виявлених в його діяльності порушень.

Колегія суддів відмічає, що відповідачем ані в оскаржуваному рішенні №651-рш/БТ, ані в рішенні №908-рш/БТ не зазначено та не обґрунтовано, які саме порушення допущено позивачем та які саме виявлені в його діяльності порушення АТ “Мегабанк” не виправлено.

Як зазначалось вище, і це визнається відповідачем в оскаржуваних рішеннях, позивачем забезпечено дотримання належного рівня показника Н2, встановленого Інструкцією № 368 (не нижче 10%).

Обставин, які б свідчили про невиконання обмежень, встановлених рішенням № 651-рш/БТ від 28.09.2018, відповідачем у рішенні № 908-ршБТ не викладено.

Внаслідок викладеного, твердження відповідача у рішенні №908-рш/БТ про те, що позивачем не забезпечено виконання рішення Правління Національного банку України від 27.09.2018р. №651-рш/БТ та не виправило виявлені в його діяльності порушення, на підставі чого прийнято рішення про продовження строку дії заходу впливу у вигляді обмеження операцій, є необґрунтованим.

Крім того, колегія суддів зауважує, що на час виникнення спірних відносин була чинною Постанова Національного банку від 24.11.2017 №119 "Про деякі питання діяльності банків та визнання такими, що втратили чинність, деяких нормативно-правових актів Національного банку України" (далі по тексту – Постанова № 119).

Пунктом 1 Постанови № 119 зобов`язано банки забезпечити виконання плану заходів щодо усунення порушень, розробленого згідно з вимогами постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2015 року № 129 "Про деякі питання діяльності банків" (зі змінами) (далі - план заходів), та подання до Національного банку України (далі - Національний банк) щоквартальних звітів про його виконання до 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

За приписами пункту 2 Постанови № 119 Національний банк не застосовує до банків заходів впливу за порушення економічних нормативів та вимог пункту 3.10 глави 3 розділу III Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року № 368, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 вересня 2001 року за № 841/6032 (зі змінами), приведення яких до нормативних вимог здійснюється згідно з погодженим Національним банком планом заходів, за умови виконання вимог пункту 1 цієї постанови.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем було надано до Національного банку України План реструктуризації щодо дотримання значень нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) та показника достатності основного капіталу (ПОК) АТ “Мегабанк”, затверджений рішенням правління згідно з протоколом засідання від 20.10.2016 №47 та спостережної ради згідно з протоколом засідання від 20.10.2016 №24.

АТ “Мегабанк” також виконано вимоги Постанови Правління Національного Банку України від 12.05.2015 №314 та надано до Національного банку України План заходів АТ “Мегабанк” щодо приведення його діяльності у відповідність до вимог законодавства та нормативно-правових актів Нацбанку щодо операцій з пов`язаними з банком особами (далі по тексту – План заходів).

Вказані План Реструктуризації та План заходів погоджені рішенням Правління Національного банку України від 24.01.2017 №45-рш/БТ, копія витягу з якого наявна в матеріалах справи (а.с.35).

Як вбачається з наявних в матеріалах справи електронних повідомлень № 24-186 від 12.01.2018, № 24-2766 від 20.04.2018, № 24-5083 від 20.07.2018, № 24-7808 від 19.10.2018, АТ «Мегабанк», з метою дотримання та на виконання затверджених Планів заходів та реструктуризації, АТ “МЕГАБАНК” з 2017 року щоквартально звітує до Національного Банку України. При цьому, звіти відповідача свідчать про поступове підвищення показників Н2 (з 8,56% станом на 01.01.2018 до 10,05% станом на 01.10.2018), та показника достатності основного капіталу (з 6,48% станом на 01.01.2018 до 8,24% станом на 01.10.2018) (а.с.36-39).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що протягом березня-квітня 2019 року було проведено збільшення статутного капіталу АТ “Мегабанк” (сплата за акції прості іменні) на суму 128,5 млн. грн., про що свідчить копія виписки з особового рахунку з 01.03.2019 по 04.04.2019.

Також, згідно з поясненнями позивача, що не спростовуються відповідачем по справі, АТ «Мегабанк» було отримано рішення про надання банку субординованого кредиту в сумі 4 млн. євро від компанії Triodos Investment Management B.V. та про конвертацію старшого кредиту WBC в сумі 4,5 млн. доларів США в субординований кредит від ОРІС на загальну суму 243 млн. грн. в еквіваленті.

За таких обставин, з урахуванням норм Постанови №119, чинної на час винесення оскаржуваних рішень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у відповідача права застосовувати заходи впливу до позивача згідно з оскаржуваними рішеннями.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані рішення Національного банку України №651-рш/БТ від 27.09.2018 та №908-рш/БТ від 28.12.2018 винесені відповідачем необґрунтовано, без урахування всіх обставин, які мали значення для їх прийняття, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо доводів відповідача про те, що в силу ст.ст. 66, 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначати адекватність заходів впливу, які застосовуються до банків, віднесено виключно до повноважень Нацбанку, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що відповідачем ці повноваження вже реалізовані шляхом прийняття оскаржуваних рішень.

Обов`язком суду в даному випадку є надання оцінки обґрунтованості та вмотивованості прийнятих відповідачем рішень, що не є втручанням у здійснення дискреційних повноважень Нацбанку, оскільки суд при цьому не підміняє вказаний орган.

Стосовно судового контролю за дискреційними повноваженнями Європейський суд з прав людини виробив позицію, згідно з якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення ЄСПЛ у справах “Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки”, “Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру”, “Брайєн проти Об`єднаного Королівства”, “Путтер проти Болгарії”, рішення Європейської комісії з прав людини щодо прийнятності від 8 березня 1994 року у справі “ISKCON та 8 інших проти Об`єднаного Королівства”).

У рішенні від 10.02.2010 року у справі “Серявін та інші проти України” Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Тобто, з метою дотримання принципу верховенства права суб`єкти владних повноважень, у тому числі колегіальні, приймаючи рішення владно-управлінського характеру, мають належним чином його мотивувати. Мотивація прийняття рішення суб`єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій має оцінюватися судом при здійсненні контролю за виконанням судових рішень.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України" (Заяви №23759/03 та №37943/06) від 14 жовтня 2010 року, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Твердження відповідача про те, що оскаржувані рішення не можуть бути скасовані, оскільки є актами одноразового застосування і наразі вичерпали свою дію, колегія суддів вважає необґрунтованими, з наступних підстав.

В обґрунтування такого твердження відповідач посилається на постанову Верховного суду від 25.01.2019 по справі №823/1154/18 та рішення Конституційного суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009.

Колегія суддів вважає такі посилання відповідача недоречними, оскільки правовідносини у справі №823/1154/18 стосуються спору з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування, натомість, спір у даній справі виник внаслідок державного регулювання ринків фінансових послуг, а отже, постанова у справі №823/1154/18 ухвалена Верховним Судом з приводу правовідносин, які не є подібними спірним відносинам.

Доводи відповідача про неможливість скасування оскаржуваних рішень з посиланням на рішення Конституційного суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 у справі №1-9/2009 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки Конституційним Судом у п.5 цього рішенні чітко вказано, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Разом з тим, оскаржувані рішення не є рішеннями органу місцевого самоврядування. Вилучення з тексту п.5 рішення Конституційного суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі №1-9/2009 словосполучення “органом місцевого самоврядування”, змінює сферу відносин, до яких вона була застосована Судом.

Рішення Конституційного суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 у справі №1-9/2009 стосується тлумачення повноважень органів місцевого самоврядування, а Постанова Верховного Суду від 25.01.2019 у справі №823/1154/18 – стосовно рішення Головного управління Держгеокадастру, тобто вказані судові рішення жодним чином не стосуються спірних відносин та юрисдикційної діяльності Національного Банку України.

Крім того, слід вказати, що станом на дату звернення АТ «Мегабанк» до суду з цим позовом (05.03.2019) рішення № 651-рш/БТ від 28.09.2018 та № 908-рш/БТ від 28.12.2018 не вичерпали своєї дії, оскільки встановлені ними обмеження діяли до 31.03.2018 включно.

За визначенням п. 19 ст.4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з п. 2 ч.1 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Таким чином, скасування індивідуальних актів, якими є оскаржувані рішення Нацбанку, прямо передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.

Право на оскарження до суду рішення Національного банку України чи його посадових осіб, зокрема, про застосування заходу впливу, закріплене у статті 79 Закону України “Про банки і банківську діяльність” та п.3.8. глави 3 розділу І Положення №346.

Однак, відповідач, посилаючись на неможливість скасування оскаржуваних рішень, фактично заперечує наявність у позивача права на судовий захист, гарантованого ст.55 Конституції України та ставить під сумнів норми ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикція судів на будь-який юридичний спір.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність оскаржуваних рішень №651-рш/БТ від 27.09.2018 “Про обмеження здійснення окремих видів здійснюваних Публічним акціонерним товариством “МЕГАБАНК” операцій” та №908-рш/БТ від 28.12.2018 “Про продовження строку дії обмеження здійснення окремих видів здійснюваних Акціонерним товариством “МЕГАБАНК” операцій”.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2019 року по справі № 520/2120/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя

(підпис)

Т.С. Перцова

Судді

(підпис) (підпис)

І.С. Чалий С.П. Жигилій

Повний текст постанови складено 06.08.2019 року