ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 2-448/2008

Провадження № 14-236цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_36 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 ,

відповідач - Сільськогосподарський виробничий кооператив «Владичень» (далі - СВК «Владичень»),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_32 - ОСОБА_33

на рішення Болградського районного суду Одеської області від 02 вересня 2008 року у складі судді Тимошенка І. В. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2017 року у складі колегії суддів Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Плавич Н. Д.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_34 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 до СВК «Владичень» про виділення майнових паїв, та

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2006 року ОСОБА_34 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 звернулися до суду із вказаним позовом, у якому, уточнивши позовні вимоги, просили виділити їм відповідно до структури пайового фонду СВК «Владичень» майно в натурі на суму 33 193,33 грн, а решту вартості їх майнових паїв стягнути із СВК «Владичень» у грошовому еквіваленті. Стягнути із СВК «Владичень» 1 % від вартості кожного майнового паю на загальну суму 5 378,50 грн за користування їх майновими паями відповідно до рекомендацій щодо використання майна, яке перебуває у спільній частковій власності, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 09 квітня 2001 року № 97.

Позовна заява мотивована тим, що їм як колишнім членам Колективного сільськогосподарського підприємства «Владичень» (далі - КСП «Владичень»),а також як спадкоємцям колишніх членів КСП «Владичень» належать майнові паї у складі пайового фонду КСП «Владичень», які перебувають у користуванні СВК «Владичень».

Також вказували, що вони об`єдналися для ведення спільної господарської діяльності, уклали договір про спільне володіння, користування та розпорядження належним їм майном.

Посилаючись на те, що СВК «Владичень» не бажає виділити у добровільному порядку їх майнові паї, позивачі просили позов задовольнити.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа судами попередніх інстанцій розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Болградського районного суду Одеської області від 02 вересня 2008 року позов задоволено частково. Зобов`язано СВК «Владичень» Белградського району Одеської області виділити ОСОБА_36 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 будівлю складу № 1 для зберігання зерна, розташовану на території току СВК «Владичень» Белградського району Одеської області на суму 6 204,08 грн, трактор ЮМЗ № 12 на суму 6 421,00 грн, трактор МТЗ 87 на суму 6 339,00 грн, комбайн СК-5 № 8 на суму 2 566,98 грн, автомобіль ГАЗ-53 № НОМЕР_1 на суму 4 596,37 грн, плуг ПЛН 5, 35 на суму 243,52 грн, культиватор КПС 4,2 на суму 444,76 грн, борони - 4 шт. на суму 17,20 грн, причіп ПТС 4, 45 на суму 1 779,64 грн, водороздавальник ВР-3 на суму 511,84 грн, сівалку СЗ 3, 6 на суму 864,01 грн, сівалку СПЧ-6 на суму 423,25 грн, прес підбирач на суму 964,63 грн, жатку ЖРБ 4, 2 на суму 318,63 грн, зчіпку С-6 на суму 176,20 грн, холодильник на суму 95,42 грн, підводу парокінну на суму 649,25 грн, засіб для виготовлення сітки на суму 169,89 грн, стіл двотумбовий на суму 7,30 грн, машинку друкарську на суму 71,45 грн, бормашину на суму 367,20 грн, свиноматки 4 голови вагою по 113 кг на суму 6 780,00 грн, вівці 7 голів вагою по 45 кг на суму 3 150,00 грн, 6 ременів № 1120 на суму 19,35 грн, 5 лампочок на суму 12,00 грн, фільтр повітряний на суму 5,70 грн, розпилювачі різні 6 шт. на суму 95,40 грн, кільця резинові - 100 шт. на суму 85,00 грн, 2 тормозні колодки на суму 24,20 грн, цапфу до автомобіля ЗІЛ 130 на суму 24,30 грн, шкворню на суму 13,80 грн, 2 стрем`янки на суму 20,60 грн, сітки капронові - 800 шт. на суму 856,00 грн, магнітофон на суму 360,00 грн, а всього виділено майна в натуральному вигляді на суму 44 677,97 грн. Зобов`язано ОСОБА_36 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 обладнати огорожу навколо складу № 1 для зберігання зерна, розташованого на території току СВК «Владичень», а також під`їзд та ворота до нього. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачам як колишнім членам та спадкоємцям колишніх членів КСП «Владичень», які об`єдналися для ведення спільної господарської діяльності підлягає виділенню майно згідно із списком, затвердженим рішенням комісії з майнових відносин СВК «Владичень» від 15 травня 2008 року, відповідно до структури пайового фонду у натуральному вигляді за цінами, які зафіксовані у переліку уточнених основних засобів, що підлягають паюванню станом на 01 квітня 2000 року та з урахуванням суми дебіторської заборгованості.

Також судом першої інстанції зазначено, що правових підстав для стягнення із СВК «Владичень» на користь позивачів 1 % за користування майновими паями на суму 5 378,50 грн немає, оскільки між сторонами договори оренди майна не укладалися, а також відсутній будь-який інший договір, який би передбачав сплату на користь останніх коштів.

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 05 квітня 2017 року частково відновлено втрачене (знищене) судове провадження в указаній цивільній справі, а саме в частині рішення Болградського районного суду Одеської області від 02 вересня 2008 року та ухвали Апеляційного суду Одеської області від 16 грудня 2008 року.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_32 - ОСОБА_33 відхилено. Рішення Болградського районного суду Одеської області від 02 вересня 2008 року залишено без змін.

Апеляційний суд зазначив про відсутність доказів незаконності рішення суду першої інстанції та непідтвердження обставин зазначених в апеляційній скарзі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_32 - ОСОБА_33 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та закрити провадження у справі.

Узагальнені доводи, наведені в касаційній скарзі

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуваними судовими рішеннями порушено його права, та права інших понад 600 власників цілісного майнового комплексу, які у порушення норм процесуального права не були залучені до участі у цій справі.

Також вказував, що після ліквідації КСП «Владичень» не було і не могло бути встановлено його правонаступника, однак, СВК «Владичень» використовує цілісний майновий комплекс, окрему майнову частку понад 600 його співвласників відповідно до договорів оренди.

Крім того, зазначав, що суди попередніх інстанцій не врахували, що СВК «Владичень» не є власником цілісного майнового комплексу, не має частки у цілісному майновому комплексі, не є його співвласником, отже не може бути відповідачем у справі. Всі позивачі об`єдналися для ведення спільної господарської діяльності та уклали відповідний договір. Тобто об`єднання позивачів створює юридичну особу, а позов пред`явлений юридичною особою до іншої юридичної особи має розглядатися у господарському суді та не підлягає розгляду загальним судом в порядку Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Аргументи учасників справи

У червні 2019 року до Верховного Суду надійшли заперечення на касаційну скаргу від ОСОБА_4 , ОСОБА_19 , ОСОБА_36 , ОСОБА_8 , ОСОБА_25 , у якому заявники просять касаційну скаргу відхилити, а рішення Болградського районного суду Одеської області від 02 вересня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2017 року залишити без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 03 квітня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 07 травня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, наведені в касаційній скарзі та відзиві доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди установили, що позивачам як колишнім членам КСП «Владичень», а також як спадкоємцям колишніх членів КСП «Владичень» на праві власності належать права на майнові паї на загальну суму 96 791, 61 грн.

Також судами установлено, що всі позивачі вийшли з членів КСП «Владичень», не є членами СВК «Владичень». Усі позивачі об`єдналися для ведення спільної господарської діяльності та уклали договір про спільне володіння, користування та розпорядження майном.

Позивачі вказували, що СВК «Владичень» в добровільному порядку не виділив їм як колишнім членам та спадкоємцям КСП «Владичень» майнові паї в натуральному вигляді відповідно до структури пайового фонду.

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, при цьому визначення предмета та підстав позову, обрання способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, що діяла на час звернення позивача до суду, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У частинах першій та третій статті 2 ЦПК України у редакції, що діяла на час звернення позивача до суду, передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право». Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Велика Палата Верховного Суду при перегляді судових рішень застосовує зазначене правило дії процесуальної норми у часі, відповідно до якої застосовується закон, чинний на час вчинення окремих процесуальних дій.

Визначення юрисдикції, у порядку якої має розглядатися спір, вирішується судом першої інстанції на стадії відкриття провадження у справі. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Отже зміна законодавства після відкриття провадження у справі не тягне за собою можливості закриття такого провадження, крім випадків, коли це прямо передбачено у законі чи визначено виключну підсудність спору конкретному суду.

На час звернення з позовом до суду пункт 4 частини першої статті 12 ГПК України передбачав, що господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов`язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Зазначена редакція пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України змінена Законом України від 10 жовтня 2013 року № 642-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (далі - Закон № 642-VII). У розділі II Закону № 642-VII передбачено, що він набирає чинності через три місяці з дня його опублікування. Закон № 642-VII опубліковано у газеті «Голос України», що є офіційним виданням, від 28 грудня 2013 року № 249, тобто набрав чинності 28 березня 2014 року. З указаної дати пункт 4 частини першої статті 12 ГПК України передбачає, що господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Правові, економічні, соціальні та організаційні умови діяльності колективного сільськогосподарського підприємства визначені, зокрема й Законом України від 14 лютого 1992 року № 2114-XII «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (далі - Закон № 2114-XII).

У статті 1 Закону № 2114-XII передбачено, що колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним об`єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування. Підприємство є юридичною особою, має поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку та може мати печатки. Підприємства можуть на добровільних засадах об`єднуватися в спілки (об`єднання), бути засновниками акціонерних товариств, які діють на основі своїх статутів.

Частиною першою статті 3 цього Закону встановлено, що підприємство створюється за бажанням громадян на добровільних засадах на їх загальних зборах. Створення підприємства не обумовлюється будь-якими рішеннями державних, господарських та інших органів.

У частині другій статті 3 цього Закону вказано, що підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 2114-XII передбачено, що членство в підприємстві ґрунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу із складу його членів.

А у статті 7 названого Закону вказано, що майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам.

Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яке вони одержують при виході з підприємства.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Аналогічне положення міститься й у частині другій статті 113 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема, господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Тобто цей перелік господарських товариств є вичерпним і колективне сільськогосподарське підприємствоне віднесене до господарських товариств.

Можна зробити висновок, що на час звернення з позовом до суду (жовтень 2008 року) у порядку цивільного судочинства підлягали розгляду справи, що виникали з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою, яка не є господарським товариством (фермерські, кооперативні, приватні, колективні підприємства тощо), та її учасниками (засновниками, членами), у тому числі учасником, який вибув, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, якщо стороною у спорі є фізична особа.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02 вересня 2018 року у справі № 478/2192/13-ц (провадження № 14-273цс18).

Щодо посилання особи, яка подала касаційну скаргу, на ту обставину, що співвласники майнових паїв, які об`єдналися для їх спільного використання, мають статус юридичної особи.

Згідно зі статтею 9Закону № 2114-XII до пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій.

Право членів підприємства на пайовий фонд майна залежить від їх трудового внеску.

Члену підприємства щорічно нараховується частина прибутку залежно від частки у пайовому фонді, яку за його бажанням може бути виплачено або зараховано у збільшення частки в пайовому фонді. Ці відносини регулюються статутом підприємства.

Пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства.

У разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі.

У постанові Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177 «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки» визначено порядок обрахування майнових паїв та створення органів, які вирішують майнові питання членів реформованих колективних сільськогосподарських підприємств.

На час звернення з позовом та його розгляду у суді першої інстанції був чинним Порядок розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затверджений наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62.

Згідно з пунктом 8 вказаного Порядку кожен із співвласників має право скористатися своїм майновим паєм в один із таких способів: об`єднати свій майновий пай з паями інших співвласників, отримати майно у натурі у спільну часткову власність та передати його до статутного (пайового) фонду новостворюваної юридичної особи, у тому числі до обслуговуючого кооперативу; об`єднати свій майновий пай з паями інших співвласників, отримати майно у натурі у спільну часткову власність, укласти договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном та передати його в оренду; отримати свій майновий пай у натурі індивідуально чи разом із членами своєї сім`ї і використати його на свій розсуд; відчужити пай будь-яким способом в установленому законом порядку.

У пункті 9 цього Порядку зазначалося, що виділення із складу пайового фонду майна натурі окремим власникам чи групам власників за їх бажанням у процесі вирішення майнових питань здійснюється підприємством-правонаступником (користувачем) на підставі рішення зборів співвласників.

Посилання особи, яка подала касаційну скаргу на те, що співвласники майнових паїв, які уклали договір про спільне володіння, користування і розпорядження майновим паєм мають права юридичної особи не відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до вимог статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно з частиною другою статті 356 ЦК України суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Власники майнових паїв є співвласниками пайового фонду колективного сільськогосподарського підприємства і володіють, користуються та розпоряджаються цим майном на праві спільної часткової власності, і саме по собі не свідчить про створення ними окремої юридичної особи.

Оскільки спір виник між фізичними особами - співвласниками майнових паїв, у складі пайового фонду колишнього колективного сільськогосподарського підприємства, яким користується СВК «Владичень», зазначений спір є спором, що виник між фізичними особами та юридичною особою з приводу права володіння, користування та розпорядження майном, що перебуває у спільній частковій власності фізичних осіб.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права - як статті 15 ЦПК України, так і статті 12 ГПК України у редакціях, чинних на час подання позову, з огляду на суб`єктний склад сторін та зміст правовідносин.

Щодо вирішення судами спору по суті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає наступне.

05 квітня 2017 року рішенням Болградського районного суду Одеської області відновлено втрачене судове провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_36 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 до СВК «Владичень» про виділення майнових паїв.

Спір стосується виділення в натурі майнових паїв колишнім членам колективного сільськогосподарського підприємствата спадкоємцям колишніх членів колективного сільськогосподарського підприємства.

У апеляційній та касаційній скаргах особа, яка їх подала, зазначає, що позивачі не мали права на майновий пай колишнього КСП «Владичень». Разом з тим жодних доказів того, що вказані особи чи їх спадкодавці не були членами КСП «Владичень», а тому не мали права на майновий пай, до апеляційної та касаційної скарг не надано. Не заявлено і клопотання про витребування судом відповідних доказів.

Разом з тим у частинах першій - третій статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення зі скаргами, передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК.

Із рішень судів попередніх інстанцій вбачається, що позивачі є або колишніми членами КСП «Владичень», або спадкоємцями колишніх членівколективного сільськогосподарського підприємства. Їх права підтверджуються копіями свідоцтв про право власності на майновий пай члена підприємства та копіями свідоцтв про право на спадщину.Заперечень щодо цього касаційна скарга не містить.

Відповідно до вимог статті 9 Закону № 2114-XI до пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Уточнення складу і вартості пайового фонду майна членів підприємств, у тому числі реорганізованих, проводиться за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства. У разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі.

Крім того, питання виділення майнового паю урегульовано частково і в Указі Президента України від 03 грудня 1999 року № 1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки».

Можна зробити висновок, що майновий пай - це частка кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства у пайовому фонді майна членівколективного сільськогосподарського підприємства, виражена у грошовій формі та визначена у відсотках до розміру пайового фонду, розмір якої залежить від трудової участі в діяльності цього підприємства. Право на майновий пай посвідчується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат).

Із мотивувальних частин судових рішень вбачається, що у КСП Владичень» визначено пайовий фонд, його структуру та затверджено розмір майнового паю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства.

Зазначені обставини визнані відповідачем і не спростовані особою, яка подала касаційну скаргу.

Позивачі у справі виявили бажання отримати майновий пай відповідно до структури майнового паю спільно, з урахуванням вартості майнового паю кожного з власників.

Вказана вимога відповідає нормам як Закону№ 2114-XII, так і постанові Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177 «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки», якою затверджено Методику уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих та Типове положення про комісію з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектору економіки (далі - Методика, Положення відповідно).

За змістом статті 7 Закону № 2114-XII об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об`єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об`єднань, учасником яких є підприємство. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Пунктом 2 Методики визначено, що співвласники - члени підприємства, в тому числі реорганізованого, за якими зберігається право на майнові паї у пайовому фонді підприємства, але які не отримали його в натурі чи не передали як внесок до статутного фонду правонаступника.

Положенням передбачено, що комісія з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектору економіки, створена з метою забезпечення захисту прав на пайовий фонд майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, в тому числі реорганізованих, де не завершено процес паювання майна і не здійснено належного оформлення та реалізації цих прав відповідно до законодавства, основним завданням комісії є уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів підприємств.

Процедуру виділення майнових паїв в натурі на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій було врегульовано у Порядку, який був чинним на час розгляду справи у суді першої інстанції, оскільки цей Порядок скасовано лише 11 квітня 2011 року наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 253 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких наказів».

Відповідно до пункту 15 Порядку виділення майнових паїв у натурі окремим особам, які виявили бажання отримати свої майнові паї в індивідуальну власність, проводиться підприємством - користувачем майна із переліку майна, виділеного на ці цілі.

Як установили суди попередніх інстанцій, відповідно до пункту 2.1 статуту СВК «Владичень» цей кооператив є правонаступником КСП «Владичень».

Тобто позивачами правильно зазначено відповідача - підприємство - правонаступника КСП «Владичень», якому передано у користування майно пайового фонду колективного сільськогосподарського підприємства.

Згідно з пунктом 16 цього Порядку визначення конкретного майна для виділення окремому власнику чи групі власників майнових паїв може бути здійснене одним із нижченаведених способів за рішенням зборів співвласників: за структурою пайового фонду; конкретним майном за взаємною згодою співвласників; на конкурентних засадах шляхом проведення аукціону. Спірні питання щодо розподілу майна між співвласниками вирішуються в судовому порядку.

Судами встановлено, що рішенням комісії з майнових відносин СВК «Владичень» від 15 травня 2008 року з врахуванням цілісності майнового комплексу та виробничих інтересів цього кооперативу затверджено список майна, яке підлягає виділенню ОСОБА_36 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 відповідно до структури його пайового фонду.

Тобто частина співвласників майнових паїв у пайового фонді реорганізованого КСП «Владичень» зорганізувалися у групу та заявили як фізичні особи -власники майнових паїв вимогу про виділення їм у натурі майна на сукупність їх майнових паїв, у спільну власність. При цьому жодним нормативним актом не передбачалося, що вказана група власників повинна створювати юридичну особу для отримання майна в натурі.

За змістом статті 60 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду та вирішення справи судами попередніх інстанцій, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції, встановивши, що позивачам як членам та спадкоємцям членів колишнього КСП «Владичень» рішенням комісії з майнових відносин СВК «Владичень» затверджено список майна, яке підлягає виділенню із майна колишнього КСП «Владичень», однак відповідач відмовляється в добровільному порядку від передачі їм цього майна в натуральному вигляді, на виконання положень статті 9 Закону № 2114-XII, зробив законний і обґрунтований висновок про задоволення позову.

Апеляційний суд, за відсутності доказів на підтвердження наведеним у апеляційній скарзі представником ОСОБА_32 - ОСОБА_33 доводам, що СВК «Владичень» не є співвласником цілісного майнового комплексу, частиною якого є і оспорюване майно, та не є правонаступником останнього, обґрунтовано залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, тому питання нового розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 259, 268, 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_32 - ОСОБА_33 залишити без задоволення.

Рішення Болградського районного суду Одеської області від 02 вересня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко

Т. О. Анцупова В. С. Князєв

С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко

В. В. Британчук Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців В. В. Пророк

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

В. І. Данішевська О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

О. С. Золотніков О. Г. Яновська