ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 липня 2019 року № 826/9914/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Ернст енд Янг Украудит"

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.04.2018 №023604128

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Ернст енд Янг Украудит" (далі - позивач, ПрАТ "Ернст енд Янг Украудит") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, Головне управління), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.04.2018 №023604128.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення (далі - ППР) є безпідставним, оскільки висновок контролюючого органу, викладений в акті камеральної перевірки та покладений в основу його прийняття про те, що позивачем неправомірно занижено податок на прибуток на 220452 грн. є помилковим, таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та положенням податкового законодавства. Зокрема, необґрунтованим є твердження Головного управління, що оскільки позивачем не задекларовано в декларації з податку на прибуток нарахування авансового внеску у зв`язку із виплатою дивідендів та відсутня його сплата протягом 2017 року, то зменшення нарахованої суми податку на прибуток в декларації за 2017 рік на 220 452 грн. є неправомірним. Позивач не здійснював виплату дивідендів протягом 2017 року. Рішення про виплату дивідендів мало місце в 2012 році, за результатами чого позивач належним чином нарахував податкові зобов`язання. За 2017 рік у позивача відсутній прибуток, а наявний збиток у розмірі 112 148 грн. Відтак, у 2017 році позивач не мав податкової події, яка б призвела до зменшення суми податку у зв`язку із нарахуванням авансових внесків. Сума нарахованого та сплаченого авансового внеску первинно виникла у позивача у 2012 році, однак через відсутність податкових зобов`язань у подальших періодах, позивач обґрунтовано переносив суму авансового внеску в декларації наступних періодів.

Наведене, на думку позивача, у сукупності із поданими ним доказами, свідчить про помилковість та необґрунтованість висновків контролюючого органу, покладених в основу прийняття оскаржуваного у даній справі ППР.

Також позивач повідомив про вжиття заходів досудового врегулювання, а саме оскарження ППР від 19.04.2018 №023604128 в адміністративному порядку, за результатом якого останнє залишено без змін.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 19.04.2018 протиправним, таким, що винесене безпідставно, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2018 відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив у повному обсязі, посилаючись на те, що в ході проведеної камеральної перевірки податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2017 рік встановлено порушення ПрАТ "Ернст енд Янг Украудит" вимог пп.57.11.2 п.57.1 ст.57 ПК України та вимог наказу Міністерства фінансів України від 20.10.2015 №897, в результаті чого товариством неправомірно зменшено нараховану суму податку на прибуток на суму 220452 грн. На підставі такого висновку акта перевірки Головним управлінням винесено оскаржуване у даній справі ППР про сплату 220452 грн. податку на прибуток і 55113 грн. застосованих штрафних санкцій. Докази, надані позивачем, на думку відповідача, не спростовують висновків акта перевірки, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

У відповіді на відзив позивач зауважив, що твердження відповідача про те, що з боку позивача начебто має місце порушення пп.57.11.2 ст.57 ПК України є помилковим та необґрунтованим, не підтвердженим жодними доказами, які б свідчили про те, що позивач у 2017 році виплачував дивіденди і у нього виник податковий обов`язок сплатити авансовий внесок з податку на прибуток згідно з нормою п.57.11.2 ст.57 ПК України. Позивач наголошує, що виплачував дивіденди у 2012 році та керуючись пп.153.3.2 ст.153 ПК України в редакції, чинній у 2012 році, нарахував та сплатив авансовий внесок із податку на прибуток у розмірі 228784 грн. При цьому позивач зазначає, що відповідач у відзиві визнав той факт, що у 2012 році вся сума сплаченого авансового внеску була перенесена у зменшення податкових зобов`язань наступного податкового періоду. В 2013 році сума сплаченого авансового внеску була частково (у сумі 8 332 грн.) використана для погашення податкових зобов`язань з податку на прибуток у 2013 році. Таким чином, сума перевищення сплаченого авансового внеску 2012 року над податковим зобов`язанням (тобто переплата з податку на прибуток) 2013 року склала 220452 грн. (228784 грн. - 8332 грн.). Надалі, керуючись положеннями пп.153.3.4 ст.153 ПК України (в редакції до 01.01.2015) та положеннями пп.57.11.2 ст.57 ПК України (в редакції після 01.01.2015) протягом 2014-2017 років позивач переносив зазначену вище суму перевищення із декларації поточного в декларацію наступного періоду, оскільки починаючи з 2014 року до сьогодні у позивача був відсутній позитивний об`єкт оподаткування.

Крім того, позивач зазначає, що той факт, що позивач не виплачував дивідендів та не сплачував авансовий внесок у 2017 році жодним чином не впливає на його право відобразити в податковій декларації з податку на прибуток підприємств 2017 року суму авансового внеску, сплаченого в 2012 році, оскільки право перенесення авансового внеску у зменшення податкових зобов`язань наступних періодів до повного погашення прямо передбачено пунктом 57.11.2 ст.57 ПК України, та сума переплати не була повністю погашена в 2012-2016 роках.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

30.04.2012 ПрАТ "Ернст енд Янг Украудит", згідно з протоколом №1/2012 чергових річних загальних зборів акціонерів від 30.04.2012, прийнято рішення про виплату акціонерам дивідендів за 1994-2010 роки.

У цьому ж році товариством було нараховано та сплачено авансовий внесок із податку на прибуток на суму 228784 грн., нарахований на суму дивідендів та прирівняних до них платежів, що відображено у рядках 20-22 податкової декларації з податку на прибуток та додатку АВ до рядка 20 податкової декларації за 2012 рік. Сплата нарахованого авансового внеску підтверджується випискою з банківського рахунку позивача за 06.08.2012.

08.08.2012, згідно з протоколом №2/2012 позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ "Ернст енд Янг Украудит" від 08.08.2012, засновниками прийнято рішення про ліквідацію товариства.

Згідно з даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ПрАТ "Ернст енд Янг Украудит" зареєстровано як юридична особа та з 08.08.2012 перебуває в процесі припинення за рішенням засновників.

З наданих ПрАТ "Ернст енд Янг Украудит" копій податкових декларацій з податку на прибуток підприємства з додатками ІД, ІВ, АМ та АВ за 2012-2017 роки вбачається наступне:

у 2012 році товариством задекларовано від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток, у зв`язку з чим сума сплаченого у 2012 році авансового внеску на суму 228784 грн. була перенесена у зменшення податкових зобов`язань наступного податкового періоду;

у 2013 році товариством задекларовано позитивне значення об`єкта оподаткування на суму 8332 грн., у зв`язку з чим сума перевищення сплаченого авансового внеску 2012 року над податковим зобов`язанням 2013 року була зменшена і у розмірі 220452 грн. (228784 грн. - 8332 грн.) перенесена товариством у зменшення податкових зобов`язань наступного періоду;

у 2014-2017 роках товариство декларувало від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток, у зв`язку з чим протягом 2014-2017 років товариство переносило зазначену вище суму перевищення у розмірі 220452 грн. із декларації поточного в декларацію наступного періоду.

22.02.2018 ПрАТ "Ернст енд Янг Украудит" подано до контролюючого органу звітну податкову декларацію з податку на прибуток за 2017 рік за №54677, в якій товариством задекларовано від`ємне значення об`єкта оподаткування на суму 112148 грн. та заповнено рядок 16 декларації на суму 220452 грн. (зменшення нарахованої суми податку згідно з додатком ЗП).

У березні 2018 року Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено камеральну перевірку податкової декларації з податку на прибуток за 2017 рік ПрАТ "Ернст енд Янг Украудит", за результатом якої контролюючий орган встановив порушення порядку заповнення податкової звітності з податку на прибуток, а саме п.п.57.1.2 п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України, та дійшов висновку, що платником занижено податок на прибуток (зазначений у податковій звітності) на 220452 грн., який було задекларовано до зменшення, про що складено відповідний акт камеральної перевірки від 29.03.2018 №683/26-15-1208-20/21644227 (далі - акт перевірки від 29.03.2018).

Як вбачається з п.2 акта перевірки від 29.03.2018 порушення порядку заповнення податкової звітності з податку на прибуток Головне управління обґрунтовує наступним:

«При поданні звітної податкової декларації з податку на прибуток за 2017 рік (від 22.02.2018 №54677) платником допущено порушення вимог пп.57.1.2 п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI зі змінами та доповненнями та вимоги наказу Міністерства фінансів України від 20.10.2015 №897 (в редакції наказу від 28.04.2017 №467), а саме: «сума попередньо сплачених протягом податкового (звітного) періоду авансових внесків з податку на прибуток під час виплати дивідендів підлягає зарахуванню у зменшення нарахованого податкового зобов`язання з податку на прибуток, задекларованого у податковій декларації за такий податковий (звітний) період».

ПрАТ "Ернст енд Янг Украудит" 22.02.2018 подана звітна податкова декларація за 2017 рік за №54677, в якій заповнено рядок 16 декларації в розмірі 220452 грн. (зменшення нарахованої суми податку згідно з додатком ЗП).

В додатку ЗП заповнено р.16 (зменшення нарахованої суми подятку (рядок 16.1+рядок 16.4.1 додатка ЗП) в розмірі 220452 грн., р.16.4.1 (сума, що відноситься на зменшення нарахованої суми податку в поточному звітному (податковому) періоді) в розмірі «-220452» грн., та р.16.4 (сума нарахованого та сплаченого авансового внеску у зв`язку із виплатою дивідендів (прирівняних до них платежів) у сумі «-220452» грн.

Проте, підприємством не задекларовано в декларації з податку на прибуток нарахування авансового внеску у зв`язку із виплатою дивідендів (прирівняних до них платежів) та відсутня сплата авансового внеску у зв`язку із виплатою дивідендів протягом 2017 року. Таким чином, неправомірно зменшено нараховану суму податку на прибуток в декларації №54677 від 22.02.2018 за 2017 рік на 220452 грн. Відповідно підлягає донарахуванню податок на прибуток по декларації з податку на прибуток за 2017 рік в сумі 220452 грн.»

На підставі висновків акта перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення від 19.04.2018 №023604128 (далі - ППР), яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 275565,00 грн., з яких 220452 грн. податкових зобов`язань та 55113 грн. штрафних санкцій.

Не погоджуючись із висновками перевірки та винесеним за її результатом податковим повідомленням-рішенням позивач скористався правом його оскарження в адміністративному порядку. Однак, за результатом розгляду скарги ПрАТ "Ернст енд Янг Украудит" рішенням ДФС України від 15.06.2018 №20432/6/99-99-11-01-01-25 оскаржуване ППР залишено без змін.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 19.04.2018 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду.

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України). Зокрема, цей Кодекс визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 16.1.4. п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За змістом п.36.1 ст.36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Згідно з пп.14.1.156 п.14.1 ст.14 ПК України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до п.54.1 ст.54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Положеннями п.57.1-1 ст.57 ПК України в редакції від 01.01.2017, чинній на час виникнення спірних правовідносин (протягом звітного періоду, за який позивачем подана податкова декларація, щодо якої виник спір) визначено порядок сплати податкового зобов`язання з податку на прибуток при виплаті дивідендів.

Згідно з пп.57.1-1.1 п.57.1-1 ст.57 ПК України у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів платник податку на прибуток - емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, проводить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав незалежно від того, чи є оподатковуваний прибуток, розрахований за правилами, визначеними статтею 137 цього Кодексу.

Відповідно до пп.57.1-1.2 п.57.1-1 ст.57 ПК України крім випадків, передбачених підпунктом 57.1-1.3 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку на прибуток.

Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів.

Сума попередньо сплачених протягом податкового (звітного) періоду авансових внесків з податку на прибуток під час виплати дивідендів підлягає зарахуванню у зменшення нарахованого податкового зобов`язання з податку на прибуток, задекларованого у податковій декларації за такий податковий (звітний) період. {Абз.4 пп. 57.1-1.2 п. 57.1-1 ст. 57 в редакції Закону № 1797-VIII від 21.12.2016}.

У разі якщо сума авансового внеску, попередньо сплаченого протягом звітного періоду, перевищує суму нарахованого податкового зобов`язання підприємством - емітентом корпоративних прав за такий податковий (звітний) період, сума такого перевищення переноситься у зменшення податкових зобов`язань наступних податкових (звітних) періодів до повного його погашення, а під час отримання від`ємного значення об`єкта оподаткування такого наступного періоду - на зменшення податкових зобов`язань майбутніх податкових (звітних) періодів до повного його погашення. {Пп. 57.1-1.2 п. 57.1-1 ст. 57 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 1797-VIII від 21.12.2016}

Сума сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів не підлягає поверненню платнику податків або зарахуванню в рахунок погашення грошових зобов`язань з інших податків і зборів (обов`язкових платежів).

З наведеного вбачається, що виникнення у платника податків обов`язку щодо нарахування та внесення до бюджету авансового внеску із податку на прибуток при виплаті дивідендів, передбаченого п.п.57.1-1.2 ст.57 ПК України, законодавець пов`язує із фактом прийняття емітентом корпоративних прав відповідного рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам) та їх виплати.

Разом з тим, згідно з абз.абз. 4, 5 п.п.57.1-1.2 ст.57 ПК України законодавець передбачив для платника податків можливість врахування сум попередньо сплачених авансових внесків у зменшення нарахованого податкового зобов`язання з податку на прибуток як в такому, так і у наступних податкових (звітних) періодах до повного його погашення.

Зокрема, у разі перевищення попередньо сплачених авансових внесків над сумою нарахованого податкового зобов`язання, в тому числі під час отримання від`ємного значення об`єкта оподаткування такого наступного періоду, право платника податків на таке врахування реалізується шляхом перенесення сум такого перевищення у зменшення податкових зобов`язань наступних податкових (звітних) періодів до повного його погашення.

Згідно з положеннями абз.6 п.п.57.1-1.2 ст.57 ПК України права на повернення зазначених сум або зарахування їх в рахунок погашення грошових зобов`язань з інших податків і зборів (обов`язкових платежів) платник податків не має, відтак, єдиним способом використання надмірно сплаченої платником податків суми авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів (суми переплати) є погашення (зменшення) податку на прибуток наступного звітного періоду.

Отже, законодавцем прямо передбачено право платника податків на відображення у податковій звітності залишку невикористаних у рахунок сплати податку на прибуток авансових внесків при виплаті дивідендів.

Як вбачається з матеріалів справи та визнається відповідачем, 22.02.2018 позивачем була подана звітна податкова декларація з податку на прибуток за 2017 рік за №54677, в якій товариством задекларовано від`ємне значення об`єкта оподаткування на суму 112148 грн. (рядок 04) та заповнено рядок 16 декларації на суму 220452 грн. (зменшення нарахованої суми податку згідно з додатком ЗП).

В додатку ЗП заповнено р.16 (зменшення нарахованої суми податку (рядок 16.1+рядок 16.4.1 додатка ЗП) в розмірі 220452 грн., р.16.4.1 (сума, що відноситься на зменшення нарахованої суми податку в поточному звітному (податковому) періоді) в розмірі «-220452» грн., та р.16.4 (сума нарахованого та сплаченого авансового внеску у зв`язку із виплатою дивідендів (прирівняних до них платежів) у сумі «-220452» грн.

Разом з тим, як вбачається з декларації, позивачем не задекларовано нарахування авансового внеску у зв`язку із виплатою дивідендів (прирівняних до них платежів) та відсутня сплата такого авансового внеску протягом 2017 року.

Надаючи оцінку наведеним обставинам Головне управління ДФС у м. Києві за результатом камеральної перевірки дійшло висновку, що позивачем неправомірно зменшено нараховану суму податку на прибуток в декларації №54677 від 22.02.2018 за 2017 рік на 220452 грн., а відтак на цю суму податок на прибуток по декларації за 2017 рік підлягає донарахуванню.

Позивач такий висновок контролюючого органу вважає необґрунтованим та помилковим з тих підстав, що сума, зазначена в рядку 16 ЗП (зменшення нарахованої суми податку) в розмірі 220452 грн. в декларації за 2017 рік є сумою авансового внеску з податку на прибуток при виплаті дивідендів, сплаченого позивачем у 2012 році, та не зарахованого у зменшення податкового зобов`язання в періодах з 2012 по 2016 роки у зв`язку з відсутністю позитивного об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2017 році позивач не приймав рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам і не здійснював їх виплату. Докази, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні, а отже обов`язок щодо нарахування та внесення до бюджету авансового внеску із податку на прибуток при виплаті дивідендів, передбачений пп.57.1-1.2 ст.57 ПК України, у 2017 році у позивача не виник.

Відтак, висновок контролюючого органу з даного приводу є необґрунтованим.

Водночас, судом встановлено, що виплата дивідендів позивачем мала місце у 2012 році, в якому товариством було прийнято відповідне рішення, нараховано та сплачено авансовий внесок у розмірі 228784 грн. на суму виплачених акціонерам дивідендів, що підтверджується матеріалами справи.

Ця обставина не заперечуються відповідачем, що підтверджується відзивом на позов.

Частиною першою статті 58 Конституції України закріплено принцип дії нормативно-правового акта в часі, який, як визначено в рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1/99-рп, треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Станом на дату нарахування та сплати позивачем до бюджету авансового внеску у зв`язку із виплатою дивідендів акціонерам у 2012 році норми діючого Податкового кодексу України щодо оподаткування дивідендів в редакції, чинній до 01.01.2015, визначали наступне.

Відповідно до пп. 153.3.2 п. 153.3 ст. 153 Податкового кодексу України (в редакції 2012 року) крім випадків, передбачених підпунктом 153.3.5 цього пункту (випадки, коли авансовий внесок не справляється), емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку в розмірі ставки, встановленої пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, нарахованої на суму дивідендів, що фактично виплачуються, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів.

Обов`язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку за визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу ставкою покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, є такий емітент або отримувач дивідендів платником податку чи має пільги зі сплати податку, надані цим Кодексом, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена в пункті 151.1 статті 151 цього Кодексу.

Згідно з пп. 153.3.3 п. 153.3 ст.153 Податкового кодексу України (в редакції 2012 року) платник податку - емітент корпоративних прав, державне некорпоратизоване, казенне чи комунальне підприємство зменшує суму нарахованого податку звітного періоду на суму авансового внеску, попередньо сплаченого протягом такого звітного періоду у зв`язку з нарахуванням дивідендів згідно з підпунктом 153.3.2 цього пункту.

Положеннями пп. 153.3.4 п.153.3 ст. 153 Податкового кодексу України (в редакції 2012 року) було встановлено, що у разі якщо сума авансового внеску, попередньо сплаченого протягом звітного періоду, перевищує суму податкових зобов`язань підприємства - емітента корпоративних прав за податком на прибуток такого звітного періоду, сума такого перевищення переноситься у зменшення податкових зобов`язань наступного податкового періоду, а при отриманні від`ємного значення об`єкта оподаткування такого наступного періоду - на зменшення податкових зобов`язань майбутніх податкових періодів.

При цьому, пп. 153.3.8 цієї ж статті окремо визначено, що авансовий внесок із податку, сплачений у зв`язку з нарахуванням/сплатою дивідендів, є невід`ємною частиною податку на прибуток.

Таким чином, обов`язок із нарахування та сплати авансового внеску з податку на прибуток за фактом виплати дивідендів виник у позивача у 2012 році, який, як підтверджується матеріалами справи, був належним чином виконаний позивачем. Зокрема, 06.08.2012 позивачем було нараховано та сплачено до бюджету авансовий внесок у зв`язку з виплатою дивідендів у розмірі 228784 грн.

Разом з тим, у зв`язку зі сплатою зазначеного авансового внеску у 2012 році, відповідно до норм чинного на той час податкового законодавства, позивач набув право на зменшення нарахованих податкових зобов`язань з податку на прибуток як в такому, так і в майбутніх звітних (податкових) періодах на суму попередньо сплаченого авансового внеску до повного його погашення. Строк дії такого суб`єктивного права позивача чинним на той час законодавством обмежений не був.

Як підтверджується матеріалами справи, у 2012 році у позивача був відсутній позитивний об`єкт оподаткування податком на прибуток, а отже мало місце перевищення суми попередньо сплаченого в такому звітному періоді авансового внеску над податковим зобов`язанням з податку на прибуток такого звітного періоду, у зв`язку з чим сума сплаченого авансового внеску у 2012 році на підставі пп.153.3.4 ст.153 ПК України, в редакції 2012 року, була перенесена позивачем у зменшення податкових зобов`язань наступного податкового періоду.

У 2013 році податкове зобов`язання позивача з податку на прибуток склало 8332 грн., у зв`язку з чим сума перевищення сплаченого авансового внеску 2012 року над податковим зобов`язанням 2013 року була зменшена і склала 220452 грн. (228784 грн. - 8332 грн.), тобто мало місце часткове погашення податкового зобов`язання за рахунок попередньо сплачених сум авансового внеску. Відтак, зазначена сума перевищення в розмірі 220452 грн. (залишку невикористаних сум попередньо сплаченого авансового внеску) на підставі пп.153.3.4 п.153.3 ст.153 ПК України була перенесена позивачем у зменшення податкових зобов`язань наступного періоду.

Протягом 2014-2017 років позивач декларував від`ємне значення об`єкта оподаткування, внаслідок чого переносив зазначену вище суму перевищення в розмірі 220452 грн. із декларації поточного в декларацію наступного періоду.

Суд звертає увагу, що чинне на час подання податкової декларації за 2017 рік податкове законодавство, зокрема положення абз.4,5 п.п.57.1-1.2 ст.57 ПК України, прямо передбачало право платника податків на відображення у податковій звітності залишку невикористаних у рахунок сплати податку на прибуток сум попередньо сплаченого авансового внеску при виплаті дивідендів шляхом перенесення сум такого залишку (перевищення) у зменшення податкових зобов`язань наступних податкових (звітних) періодів до повного його погашення.

Суд зазначає, що виходячи із принципу дії нормативно-правових актів у часі, зміст суб`єктивного права особи, зокрема права платника податків, що виникло за фактом сплати авансових внесків при виплаті дивідендів, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Станом на 2017 рік у зв`язку з відсутністю у позивача протягом 2014-2017 років позитивного об`єкта оподаткування надміру сплачене позивачем податкове зобов`язання з податку на прибуток за рахунок сум попередньо сплаченого авансового внеску з виплати дивідендів 2012 року повністю погашене не було, відтак сума 220452 грн. є сумою залишку невикористаного у рахунок сплати податку на прибуток попередньо сплаченого авансового внеску.

У 2017 році позивач не здійснював виплати дивідендів і не приймав відповідного рішення, відтак обов`язок щодо нарахування та внесення до бюджету авансового внеску із податку на прибуток при виплаті дивідендів, передбачений п.п.57.1-1.2 ст.57 ПК України, у 2017 році у позивача не виник, проте за позивачем збереглось набуте ним у 2012 році на підставі п. 153.3 ст. 153 Податкового кодексу України (в редакції 2012 року) право на використання для зменшення нарахованої суми податку в наступних звітних (податкових) періодах сум такого залишку авансового внеску, сплаченого у 2012 році, можливість реалізації якого платником податків на час подання позивачем податкової декларації за 2017 рік була закріплена чинними положеннями абз.4,5 п.п.57.1-1.2 ст.57 ПК України.

Відтак, відображення позивачем у податковій декларації 2017 року суми залишку невикористаного у рахунок погашення податкового зобов`язання з податку на прибуток протягом 2014-2017 років попередньо сплаченого авансового внеску у розмірі 220452 грн., при об`єктивній наявності від`ємного значення об`єкта оподаткування у зазначених податкових періодах, є правомірним, а отже висновок відповідача про наявність порушення позивачем п.п.57.1-1.2 ст.57 ПК України є помилковим та необґрунтованим.

Виходячи з наведеного, склад податкового правопорушення в діях позивача, яке стало підставою для прийняття оскаржуваного у даній справі податкового повідомлення-рішення, відсутній, а отже нарахування відповідачем оскаржуваним у даній справі ППР грошового зобов`зання з податку на прибуток у сумі 275565,00 грн. (220245 грн. податкових зобов`язань та 55113 грн. штрафних санкцій) є безпідставним.

Таким чином, доводи позивача з даного приводу є обґрунтованими.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення від 19.04.2018 №023604128 прийняте відповідачем необґрунтовано, за відсутності передбачених на те законом підстав, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Приписами ст.8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституційний Суд України у рішенні від 27.02.2018 № 1-р/2018 вказує на те, що конституційний принцип верховенства права слід розглядати через такі його складові як правова визначеність, правова передбачуваність, правомірні очікування та справедливість. Правову визначеність, зокрема, слід розуміти як обов`язок держави дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб тих законів, які вона ввела в дію, та як необхідність у цілому дотримуватися державою зобов`язань або обіцянок, які вона взяла на себе перед людьми (поняття «законних очікувань»).

Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов`язану з ними передбачуваність законодавчої політики, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто, набуте право не може бути скасоване, звужене (рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 № 23-рп/2010, від 11.10.2011 № 10-рп/2011, від 20.12.2016 №7-рп/2016).

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідач правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не довів, натомість доводи позивача про безпідставність його прийняття знайшли своє підтвердження та обґрунтування.

За результатом розгляду справи суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Ернст енд Янг Украудит" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.04.2018 №023604128.

Судові витрати слід розподілити за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України. За подання адміністративного позову у цій справі позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4133,48 грн., що підтверджується платіжним дорученням №206 від 19.06.2018. Отже, позивач має право на повернення зазначеної суми.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 19, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адмністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства "Ернст енд Янг Украудит" задовольнити.

Податкове повідомлення-рішення від 19.04.2018 №023604128, винесене Головним управлінням ДФС у м. Києві, визнати протиправним та скасувати.

Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства "Ернст енд Янг Украудит" (ЄДРПОУ 21644227, вул. Хрещатик, 19-а, м. Київ, 01001) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 4133 (чотири тисячі сто тридцять три) гривні 48 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (ЄДРПОУ 39439980, вул. Шолуденка, 33/19, м.Київ, 04116).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур