УХВАЛА

12 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 761/23218/17

Провадження № 14-172цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткачука О.С.,

суддів: Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Яновської О.Г.,

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича про скасування рішення щодо визнання правочину нікчемним та визнання права на отримання гарантованої суми відшкодування за вкладом, за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 21 березня 2018 року, постановлену Савицьким О.А., та постанову Апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2018 року, ухвалену у складі: Рейнарт І.М., Болотова Є.В., Кирилюк Г.М.

Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог

1. У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» (далі - уповноважена особа Фонду) Волкова О.Ю. про скасування рішення щодо визнання правочину нікчемним та визнання права на отримання гарантованої суми відшкодування за вкладом.

2. Позовну заяву мотивовано тим, що 19 травня 2016 року на поточний рахунок ОСОБА_1 , який відкрито в Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» (далі - ПАТ «Банк Михайлівський»), надійшли грошові кошти в сумі 203 483 грн 93 коп. від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» (далі - ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр»). На підставі рішення Національного банку України від 23 травня 2016 року № 14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 23 травня 2016 року № 812 «Про затвердження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора», яким розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. На час введення в банк тимчасової адміністрації позивач на поточному рахунку в банку мала кошти, які відповідно до ч.1 ст. 26, п.3 ч.2 ст. 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» гарантуються Фондом у граничному розмірі відшкодування коштів 200 тис. грн та підлягають відшкодуванню за рахунок коштів Фонду. Позивачу в установлені законом терміни після розпочатої процедури ліквідації гарантована сума виплачена не була, у зв`язку із чим вона на адресу уповноваженої особи Фонду направила заяву з вимогою про її включення до Переліку вкладників, які мають право на отримання гарантованої суми. Разом з тим відповідачем повідомлено позивача про те, що переказ коштів 19 травня 2016 року на рахунок позивача з рахунку ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» в загальній сумі 203 483 грн 93 коп. є нікчемним. Таке рішення відповідача викладено у наказі від 01 червня 2016 року № 42/2 «Про затвердження висновків комісії та перевірки правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними». При цьому при винесенні вказаного рішення уповноважена особа керувалась п. 7-9 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Разом з тим укладений між позивачем і ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» договір про перерахування коштів і договір банківського рахунку із банком недійсним чи нікчемним визнано не було, а договір між позивачем та товариством, що був підставою для перерахування коштів, не стосувався жодним чином прав чи інтересів банку та відповідає чинному законодавству.

3. У зв`язку з наведеним позивач просила скасувати рішення уповноваженої особи Фонду, зазначене у наказі від 01 червня 2016 року № 42/2 у частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, відповідно до яких встановлено нікчемність правочинів (транзакції) щодо виконання 19 травня 2016 року платіжних документів ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» з перерахування коштів на рахунки позивачки на загальну суму 203 483 грн 93 коп., та зобов`язати уповноважену особу Фонду включити до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, інформацію про позивача ОСОБА_1 у розмірі 200 тис. грн, які знаходяться на поточному рахунку № НОМЕР_1 у ПАТ «Банк Михайлівський» згідно з договором банківського рахунку від 24 березня 2016 року № 980-015-000002902 «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)», та подати такий перелік до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано рішення уповноваженої особи Фонду, зазначене у наказі від 01 червня 2016 року № 42/2 у частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакції) щодо виконання 19 травня 2016 року платіжних документів ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» по перерахуванню коштів на рахунки ОСОБА_1 на загальну суму 203 483 грн 93 коп. Зобов`язано уповноважену особу Фонду включити до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів у розмірі 200 тис. грн, які знаходяться на поточному рахунку № НОМЕР_2 у ПАТ «Банк Михайлівський» згідно з договором банківського рахунку від 24 березня 2016 року № 980-015-000002902 «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)», та подати такий перелік до Фонду. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

5. У березні 2018 року уповноважена особа Фонду звернулась до суду із заявою про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року.

6. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 21 березня 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2018 року, заяву про перегляд заочного рішення уповноваженої особи Фонду залишено без розгляду.

7. Судові рішення мотивовані тим, що заява про перегляд заочного рішення суду подана заявником після закінчення встановленого законом строку для її подання, при цьому, заявник не надав заяву про поновлення пропущеного процесуального строку.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

8. Уповноважена особа Фонду у касаційній скарзі спросить скасувати постанову Апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2018 року та ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 21 березня 2018 року, закрити провадження у справі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. У касаційній скарзі уповноважена особа Фонду зазначила, що виходячи із змісту положень ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справи про скасування рішень уповноваженої особи Фонду повинні розглядатись у порядку адміністративного судочинства, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Зазначений висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15. Відповідач був позбавлений права на захист своїх законних прав та інтересів, оскільки його не було повідомлено про час та місце розгляду справи у суді першої інстанції, із заявою про перегляд заочного рішення відповідач звернувся протягом тридцяти днів з дня отримання копії заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2017 року. Вказане оскаржене позивачем рішення уповноваженої особи Фонду було прийнято відповідно до норм законодавства України.

Рух справи в касаційному суді

10. 13 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

11. Своє рішення суд мотивував тим, що позивач оскаржує рішення попередніх інстанційз підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції.

12. 03 квітня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

13. Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав.

Позиція Верховного Суду

14. Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

15. Проте це не означає, що посилання у касаційній скарзі на будь-яке порушення норм процесуального права є безумовною підставою для перегляду судових рішень в касаційному порядку.

16. Те ж саме стосується апеляційного перегляду, зокрема, відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.

17. Перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, наведений у частині першій статті 353 ЦПК України.

18. Відповідач подав касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 21 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2018 року, що, на думку відповідача, постановлена з порушенням правил предметної юрисдикції.

19. Згідно зі статтею 353 ЦПК України вапеляційному порядку ухвала суду першої інстанції про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення окремо від рішення щодо суті спору не підлягає оскарженню. Тобто оскарження такої ухвали в апеляційному порядку було можливим лише разом з рішенням суду, ухваленим стосовно суті спору.

20. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення стосовно суті спору й окремо від такого рішення. Учасник процесу не позбавлений права висловити свої міркування щодо наявності підстав для закриття провадження під час розгляду справи, а також оскаржуючи рішення, ухвалене щодо суті спору.

21. Так, оскільки ухвала про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішенняне підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від судового рішення по суті, тому така ухвала суду першої інстанції відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України не могла бути оскаржена і у касаційному порядку. А тому касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача належить закрити.

22. Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в ухвалах від 13 червня 2018 року у справах № 522/14750/16-ц (провадження № 14-205цс18), № 761/6099/15-ц (провадження № 14-184цс18), № 761/30675/17 (провадження № 14-189цс18) та у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 623/3792/15-ц (провадження № 14-259цс18).

23. Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

24. Згідно з практикою ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та має бути досягнута пропорційність між використаними засобами та досягнутими цілями(див. mutatis mutandis рішення у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine») від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03, § 22).

25. Згідно з пунктом «d» статті 5 Рекомендацій (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і торговельних справах від 7 лютого 1995 року для забезпечення того, щоб суд апеляційної інстанції розглядав лише вагомі питання, державам слід відтермінувати реалізацію права на оскарження з низки проміжних питань до подання основної скарги у справі.

26. Встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду стосовно суті спору, є розумним обмеженням, що має на меті запобігти зловживанням процесуальними правами, які призводять до невиправданих зволікань під час розгляду справи, та забезпечити такий розгляд впродовж розумного строку.Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає цю мету легітимною.

27. Обмеження права на апеляційне оскарження ухвал окремо від рішення щодо суті спору є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати безперспективність такого оскарження.

28. Учасник справи не позбавляється права доступу до суду, оскільки він має можливість викласти аргументи щодо порушення правил предметної юрисдикції в апеляційній скарзі на рішення, ухвалене по суті спору.

29. Таким чином, передбачені процесуальним законом обмеження права на окреме оскарження судових рішень, в тому числі з підстав порушення правил предметної юрисдикції щодо ухвали суду першої інстанції про залишення без розгляду вказаної заяви про перегляд заочного рішення не нівелюють для учасника судового процесу можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ настільки, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

Керуючись пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною другою статті 261 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

У Х В А Л И Л А :

Касаційне провадження за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 21 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 19 червня 2018 року - закрити.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддями.

Ухвала суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Ткачук

Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко

Т.О. Анцупова В.С Князєв

С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко

В.В. Британчук Н.П. Лященко

Ю. Л. Власов О.Б. Прокопенко

М. І. Гриців В.В Пророк

Д.А. Гудима Л.І. Рогач

Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік

О.С. Золотніков О.Г. Яновська