Справа №613/814/16-ц Провадження № 2/613/236/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2019 року м.Богодухів

Богодухівський районний суд Харківської області у складі головуючого судді Харченка С.М., за участю секретаря Мізяк М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Богодухові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Богодухівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом після уточнення якого просить: стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, шляхом списання з рахунку призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади на користь ОСОБА_1 6250 (шість тисяч двісті п`ятдесят) доларів США основного боргу та відсотки за користування чужими коштами в сумі 11250 (одинадцять тисяч двісті п`ятдесят) доларів США, які підтверджуються рішенням Богодухівського районного суду №613/733/16-ц, а всього стягнути 17500 (сімнадцять тисяч п`ятсот) доларів США в гривневому еквіваленті з конвертацією в національну валюту за курсом НБУ на момент здійснення платежу та моральну шкоду в розмірі 50 000 (п`ятдесят) тисяч гривень.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що на виконанні у Богодухівському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області знаходиться виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2004/1291/12, виданого 02 листопада 2012 року Богодухівським районним судом Харківської області, про стягнення боргу в сумі 58 982 грн. 43 коп. на його користь з ОСОБА_2 . В цей час у відділі ДВС перебуває ще один виконавчий лист про стягнення боргу на суму 27 421 грн. 68 коп., тобто, всього необхідно було стягнути з боржника 86 404 грн. 11 коп. Державний виконавець ніяких дій на виконання судового рішення не здійснював, при тому, що у боржника було в наявності як рухоме, так і нерухоме майно, зокрема будинок у АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 , Ѕ частина житлового будинку по АДРЕСА_1 та частина будівлі кафе, розміщена по АДРЕСА_3 в АДРЕСА_4 . Через те, що державний виконавець ніяких дій спрямованих на виконання судового рішення не здійснював, будинок в с. Мерло за ці роки майже розвалився. 17 червня 2013 року Богодухівським районним судом Харківської області по справі № 613/976/13-ц визнана бездіяльність державного виконавця ВДВС Богодухівського РУЮ Харківської області неправомірною та зобов`язано державного виконавця вжити всіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів примусового виконання рішення суду, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчинити виконавчі дії. В результаті тривалої неправомірної бездіяльності державного виконавця, яка визнана судовим рішенням, порушені його особисті майнові права, завдано матеріальної та моральної шкоди. В 2013 році він на 58 982 грн. міг би придбати 6 250 доларів США, які він позичив ОСОБА_2 , а нині на 58 982 грн. не зможе придбати таку кількість доларів США через те, що державний виконавець своєчасно, в установлений законом строк, не виконав рішення суду. Крім того, розписка-договір між ним та ОСОБА_3 укладена в іноземній валюті – в доларах США. Позивач зазначає, що довготривале порушення його прав державним виконавцем, який в результаті бездіяльності не виконав рішення суду про стягнення на користь позивача значної суми боргу, негативно вплинуло на його здоров`я та призвело до його значного погіршення, що в свою чергу потребувало значних матеріальних затрат та часу на його відновлення. В зв`язку з чим, позивач заявляє позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, яка полягає в перенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах та погіршенні самопочуття.

Представники позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилися, надали заяву, за змістом якої просили справу розглянути без участі позивача та його представників, позовні вимоги підтримали у повному обсязі. При ухваленні рішення суду просили врахувати відповіді на відзив відповідачів.

Представник відповідача – Богодухівського РВ ДВС ГТУЮ у Х/о в судове засідання не з`явився, надав заяву з проханням розглядати цивільну справу без участі представника ДВС, при цьому уточнив, що викладену у відзиві позицію повністю підтримує. У відзиві зазначив наступне: у задоволенні позову просив відмовити повністю посилаючись на те, що на виконанні у відділі ДВС знаходиться зведене виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 коштів на користь держави, фізичних осіб та юридичних осіб. Всього до складу зведеного виконавчого провадження за період з 01.08.2012 року на дату позову перебувало 16 виконавчих проваджень, в т.ч. і виконавче провадження про стягнення коштів на користь ОСОБА_1 . На дату позову у залишку перебуває 7 виконавчих проваджень про стягнення з Сентюріна коштів на користь держави, фізичних осіб та юридичних осіб. Згідно ч.2 ст.44 ЗУ «Про виконавче провадження», вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У відповідності до п.6 ч.1 ст.44 ЗУ «Про виконавче провадження», вимога про стягнення коштів на користь ОСОБА_1 та інших стягувачів, може бути задоволена у шосту чергу. Державним виконавцем по зведеному виконавчому провадженню шляхом направлення запитів було перевірено майновий стан боржника, постановою державного виконавця від 23.05.2013 року арештоване все майно боржника. Крім того, у відзиві детально розписанийхід виконавчих дій, спрямованих на виконання рішення суду. На думку державного виконавця ним були виконані всі дії по встановленню майнового стану боржника та реалізації його майна. Також у відзиві зазначено, що по 7 виконавчих провадженнях, які перебувають у залишку боржником сплачено на користь стягувачів 17300 грн., з яких 6800 грн. на користь ОСОБА_1 Представник ДВС вважає, що твердження позивача про те, що бездіяльністю державного виконавця йому спрчинено майнову шкоду на суму 58982,43 грн. є надуманим та необґрунтованим, оскільки зазначені матеріальні збитки йому завдані боржником, а не державним виконавцем, майно, яке було виявлене державним виконавцем описане та арештоване і в разі його реалізації відшкодує частину спричиненої матеріальної шкоди позивача. Повністю відшкодувати збитки за рахунок виявленого майна неможливо у зв`язку з його вартістю та наявністю інших стягувачів. Сума боргу, нестягнутого ВДВС у порядку виконавчого провадження, не може вважатися збитками в розумінні ст.22 ЦК України. Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_1 у розмірі 50000 грн., у відзиві зазначено, що позивачем не надані докази заподіяння такої шкоди і причинний зв`язок дій або бездіяльності відповідача з моральними стражданнями позивача, оскільки будь-які об`єктивні дані про наявність у позивача душевних страждань, позивачем не надані. Отже представник ДВС зазначає, що позивачем не доведено факт спричинення йому шкоди, не доведено вину відповідача, в чому полягав вплив на його нормальний ритм й уклад та інше, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та не надано доказів на підтвердження цього, у зв`язку з чим вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Представник відповідача – Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явилася, надала заяву з проханням розглянути без участі представника Державної казначейської служби України. Уточнила, що проти позову заперечує, відзив на позовну заяву підтримує в повному обсязі. Згідно змісту відзиву: Державна казначейська служба України вважає неправомірними вимоги позивача стосовно стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України заподіяну йому моральну шкоду у розмірі 50000 грн. та 17500 доларів США в гривневому еквіваленті з конвертацією в національну валюту за курсом НБУ на момент здійснення платежу матеріальної шкоди. Враховуючи норми цивільного законодавства заявлена до стягнення сума матеріальної шкоди за невиконання рішення суду не є збитками, оскільки такі витрати не мають необхідних ознак відповідно до приписів чинного законодавства. Крім того, частина заявленої позивачем суми до відшкодування матеріальної шкоди є боргом відповідно до рішення Богодухівського районного суду Харківської області по справі №2004/1291/12, боржником за яким органи ДВС не є. Також у своєму відзиві представник Державної казначейської служби посилається на те, що між позивачем та відповідачем 1 не існують цивільні відносини, зокрема зобов`язального характеру, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат у зв`язку з невиконанням грошових зобов`язань за час прострочення виконання грошового зобов`язання не підлягають задоволенню, що підтверджується позицією Верхового Суду від 08.11.2018 року у справі №818/673/17. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Не знаходять свого підтвердженнядоводи представників позивача, що поведінкою державного виконавця Даньку Д.Д. було завдано шкоду. Враховуючи норми цивільного законодавства по даній категорії справ позивачу необхідно довести всі складові елементи цивільного правопорушення, а саме: наявність моральної шкоди, протиправну поведінку, а також причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Одночасно, позивачем не доведено факту заподіяння моральної шкоди з боку органу ДВС. Державним виконавцем здійснено всі дії, передбачені законодавством щодо встановлення майнового стану особи, направлено відповідні запити, оголошено в розшук автомобіль, що підтверджується матеріалами справи. Що стосується вимог позивача про стягнення завданих йому збитків за рахунок Державної казначейської служби України представник служби вважає юридично некоректним посилання на те, що Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників. Затвердженим постановою КМУ від 3 серпня 2011 року №845 (зі змінами), на органи Казначейства покладено обов`язок з виконання виконавчих документів, а не відшкодування шкоди за цим позовом. Неможливе стягнення відповідних збитків за рахунок коштів Державного бюджету України з посиланням на підпункт 2 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, а саме що цей пункт регуляє стягнення тільки реальних збитків і не виключає можливості стягнення за рахунок державного бюджету збитків у розумінні ст.22 ЦК України. Вважають помилковим зазначення в уточненій позовній заяві, покладання відповідальності з відшкодування шкоди, завданої позивачеві, на державу через Державну казначейську службу України, оскільки в цьому випадку шкода має бути відшкодована винним особами – боржником в контексті пункту 2 вказаного вище Порядку (Богодухівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області), а на Державне казначейство України може бути покладено функцію з виконання рішення суду щодо стягнення коштів з боржника – Богодухівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області на підставі виконавчих документів. Крім того, службі вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання моральної шкоди, понесених моральних страждань, не доведено наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діянням заподіювача, що є процесуальним обов`язком позивача. На думку служби, позивачем не надано належних доказів, завданої йому моральної шкоди Богодухівським РВДВС ГтУЮ Харківської області, також відсутній причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та протиправними діями органу ДВС, а також не наданий розрахунок матеріальної шкоди.Крім того, вважає помилковим покладання відповідальності з відшкодування шкоди, завданої позивачеві, на державу через Державну казначейську службу України, оскільки в цьому випадку шкода має бути відшкодована винними особами.

Згідно відповіді представників позивача на відзив відповідача 1 – Богодухівського РВДВС ГТУЮ у Х/о, позивач та його представники відзив на позов не визнають у повному обсязі, посилаючись на те, що на момент відкриття виконавчого провадження, станом на 02.11.2012 року, в порушення вимог ст.33 ЗУ «Про виконавче провадження» постанова про об`єднання у зведене виконавче провадження двох виконавчих листів (загальна сума за якими становила 88763,55 грн. Та які відносилися до однієї черги стягувачів) винесена не була. Так постанова була винесена лише 29.05.2013 року після того, як представники стягувача ОСОБА_1 звернулися до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця. Представники позивача ввжають, що станом на день надходження виконавчого листа у державного виконавця Чернишова В.І. була реальна можливість виконати рішення суду шляхом звернення стягнення на кошти, які знаходились на декількох рахунках боржника, проте ОСОБА_6 тільки 23.05.2013 року, тобто майже через шість місяців виніс постанову про арешт коштів боржника, надавши йому можливість в листопаді 2012 року зняти кошти з рахунків, що призвело унеможливлення виконання рішення суду. Після 17.06.2013 року «поки державний виконавець імітував виконання рішення суду», на дату пред`явлення позову з`явилось 16 виконавчих проваджень на загальну суму 113794,23 грн., а боржник ОСОБА_2 06.12.2015 року покинув територію України і виїхав до РФ. В силу виникнення вищезазначених обставин позивач безповоротно втратив можливість на повернення боргу, а виконавець Чернишов, «завдяки неправомірній діяльності, безнадійно втратив можливість виконати рішення суду». 15.09.2016 року рішенням Богодухівського районного суду на користь позивача стягнуто з боржника проценти за користування позикою. Збитки позивача у вигляді процентів за позикою або упущеної вигоди є не що інше, як «виправдані очікування». В світлі рішень ЄСПЛ, виправдані очікування є не що інше, як існуюче майно, яке також знищене унеможливленням судового рішення і тому також є збитками позивача у розумінні ст.22 ЦК України. Рішення двох судів залишаються без виконання, позивачу наноситься матеріальна шкода, Необхідним спричиненням матеріальної шкоди є причинний зв`язок лише в тому випадку, коли діяння передує наслідку за часом, йому внутрішньо властива неминучість або реальна можливість настання наслідку, воно породжує наслідок, а наслідок породжується саме цим діянням, а не поведінкою інших осіб та інших зовнішніх сил. У випадку з позивачем, на думку представників позивача, причиною є неправомірна бездіяльність державного виконавця Чернишова, а злочинним наслідком являється унеможливлення виконання рішення суду, що призвело до завдання суттєвої матеріальної шкоди позивачу. Наслідки, які настали завдяки неправомірній діяльності ОСОБА_6 , ні в якій мірі не можна віднести до випадкових і, в даному випадку, зв`язок між дією і наслідком є необхідним. Представники позивача вважають, що в даному випадку існує наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між завданими збитками (шкодою) та діями (бездіяльністю) відповідача 1. «Бурхлива діяльність» державного виконавця на думку представників позивача – це не що інше, як перелік дій, які лише імітують виконання рішення суду, яке залишається невиконаним майже сім років. Також зазначають, що відповідач 1, нехтуючи Постановою Верховного Суду від 23 січня 2019 року, якою скасовані рішення першої та апеляційних інстанцій по даній справі та якою встановлений факт невиконання судового рішення, що є порушенням права на судовий захист, цинічно пише відзив, стверджуючи, що державним виконавцем проведені всі виконавчі дії. Щодо моральної шкоди представник позивача зазначають, що оскільки підставою виникнення обов`язку відшкодування моральної шкоди є правопорушення, то завжди є і моральні страждання з приводу порушення прав фізичної особи. Моральна шкода супроводжує будь-яке порушення цивільного права чи охоронюваного законом інтересу, тому факт заподіяння моральної шкоди не вимагає окремого доказування. Однозначно шкода не минула безслідно для позивача поважного віку і він не залишився байдужим до порушення своїх прав впродовж більше 6 років, безумовно за цей час позивач зазнав: страждань у зв`язку з невизначеністю ситуації відносно виконання судового рішення та захисту його порушених прав, що ситуація триває довго, психічного напруження та негативного впливу на членів сім`ї, глибокого відчуття несправедливості та розчарування, викликаного тривалим невиконанням судового рішення.

Згідно відповіді представників позивача на відзив відповідача 2 – Державної казначейської служби України, позивач та його представники відзив на позов не визнають у повному обсязі, посилаючись на те, що представник Державної казначейської служби України ігнорує Постанову Верховного суду від 23 січня 2019 року, якою скасовані рішення Богодухівського районного суду від 24.02.2017 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 20 червня 2017 року. ВСУ в Постанові від 23 січня 2019 року акцентує увагу на тому, що відповідачем у даній справі повинна виступати Державна казначейська служба України, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у справі №910/23967/16. Представник позивача у відповіді на відзив зазначають, що представник Державної казначейської служби україни проявляє повне незнання законодавства, яке регуляє виконання судових рішень, зазначаючи, що державним виконавцем «здійснено всі дії» передбачені законодавством щодо встановлення майнового стану особи…» Прицьому також вказують на те, що пред`являючи позов до суду, позивач ОСОБА_1 абсолютно ніяких претензій до управління державного казначейства у Богодухівському районі Харківської області не мав, але повинен був керуватись, як п.21 Постанови Пленуму ВСУ від 26.12.2003 року, так і частиною 1 пункту 28 Постанови ПВС №6 від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» згідно якої «При розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди, рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суду повинні виходити з положень ст.56 Конституції України, ст.11 Закону «Про державну виконавчу службу», ч.2 ст.87 ЗУ «Про виконавче провадження», а також з положень ст.ст.1173, 1174 ЦКУ і врахувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України. Проте, як зазначено вище, на виконання Постанови Верховного Суду України, якою скасовані рішення суду першої та апеляційних інстанцій по даній справі, ухвалою Богодухівського райсуду Харківської області від 13.03.2019 року замінено відповідача – ним є Державна казначейська служба України. Також зазначили, що відповідно до п.36 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників «у разі здійснення безспірного списання» коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій, чи бездіяльності якого заподіяно шкоду». Що стосується заперечення представників відповідача 2 в частині стягнення моральної шкоди, представники позивача зазначають наступне: кожного разу, з`являючись до виконавчої служби Данько Д.Д. зазнавав душевних страждань, в зв`язку з протиправною поведінкою державного виконавця Чернишова В.І., адже це з його вини рішення суду вчасно не виконано, з його вини ОСОБА_1 не може отримати коштів, які він заощаджував на старість. Постійне напруження триває більше шести років, позивач втратив сон, його стан здоров`я різко погіршився, загострилися хронічні хвороби через постійні переживання, що підтверджується наданою до суду довідкою, яка знаходиться в матеріалах справи. Позивач не покидає відчуття несправедливості та розчарування, він втратив душевний спокій, З цього приводу порушився звичайний спосіб його життя, сім`я та рідні несуть значні збитки, в зв`язку з тривалим розглядом справи в судах різних інстанцій, та тривалим невиконанням рішення суду, що є порушенням права на судовий захист. Оскільки позивач внаслідок невиконання рішення суду втратив значну суму грошових коштів, а дії державного виконавця щодо тривалого невиконання судового рішення були визнанні судом неправомірними і ці обставини в силу ст.82 ЦПК України не потребують доказування, він, на думку представників має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Розглянувши подані матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку.

Під час розгляду справи судом встановлено, що Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 12 жовтня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 58 398 грн. 44 коп., а також судовий збір, сплачений позивачем в сумі 583 грн. 99 коп., всього 58 982 грн. 43 коп.

Згідно копії розписки-договору від 19 липня 2011 року, ОСОБА_2 взяв кошти у ОСОБА_1 в сумі 6 250 доларів США, під п`ять відсотків по курсу долара за користування коштами, при цьому зобов`язався кожного місяця виплачуючи 312,5 доларів США, як відсотки вище зазначеної суми. Термін розписки-договору дійсний один рік - до 19 липня 2012 року. Повернення коштів передбачене в доларах. Заклад позики «Будівля кафе».

Відповідно до копії відомостей про виконавче провадження № 35028314 вбачається, що на підставі виконавчого листа, виданого Богодухівським районним судом Харківської області від 02 листопада 2012 року № 2004/1291/12, державним виконавцем Богодухівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області 02 листопада 2012 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 17 червня 2013 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено, визнано бездіяльність державного виконавця ВДВС Богодухівського РУЮ Харківської області Чернишова В.І. з приводу невиконання виконавчого листа № 2004/1291/12, виданого 02 листопада 2012 року Богодухівським районним судом Харківської області про стягнення боргу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в сумі 58 982 грн. 43 коп. неправомірною та зобов`язано державного виконавця ВДВС Богодухівського РУЮ Харківської області Чернишова В.І. виконати вимоги Закону України «Про виконавче провадження» щодо вжиття всіх передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішення, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчинити виконавчі дії.

Судом встановлено, що станом на день розгляду справи ОСОБА_2 борг перед ОСОБА_1 не погашено, що підтверджується наявними матеріалами справи.

На думку позивача, в результаті неправомірної бездіяльності державного виконавця Богодухівського РВ ДВС ГТУЮ у Харківській області при примусовому виконанні виконавчого листа № 2004/1291/12, виданого 02 листопада 2012 року Богодухівським районним судом Харківської області, йому заподіяна шкода.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У пункті 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07.02.2014 № 6 судам дано роз`яснено, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень ст.56 Конституції України, ст.11 Закону України «Про державну виконавчу службу», ч.2 ст.87 Закону України «Про виконавче провадження», а також з положень ст.ст.1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Відповідно до ст.1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 1174 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

До суб`єктів відповідальності за цими нормами належать створені відповідно до Конституції України і актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради і Ради Міністрів Автономної Республіки Крим органи державної влади і управління, які реалізують надані державою функції та повноваження у сфері управління, а також органи місцевого самоврядування, створені на підставі Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», їх виконавчі органи та посадові або службові особи вказаних державних органів.

Сферою застосування зазначених норм є правовідносини із заподіяння шкоди фізичній чи юридичній особі у зв`язку з прийняттям зазначеними суб`єктами незаконних рішень, вчинення ними незаконних дій чи неправомірної бездіяльності при здійсненні ними своїх владних повноважень, визначених Конституцією і законодавством України.

В силу положень ст.ст.1173, 1174 ЦК України убачається, що шкода є другою неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Згідно ч. 2 ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження», збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Грошовий вираз майнової шкоди називають ще збитками. Відповідно до ст. 22 ЦК, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Позивач пов`язує заподіяння йому матеріальної шкоди в загальному розмірі 17500 доларів США та моральної шкоди у розмірі 50000 тисяч гривень з невиконанням державним виконавцем судового рішення, постановленого на його користь.

Судом встановлено, що за виконавчим документом - виконавчим листом № 2004/1291/12, виданим 02 листопада 2012 року Богодухівським районним судом Харківської області на стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в сумі 58 982 грн. 43 коп., відкрито зведене виконавче провадження, за яким державним виконавцем здійснено ряд виконавчих дій , в т.ч. описане та арештоване майно боржника, яке вразі його реалізації відшкодує частину спричиненої матеріальної шкоди позивача.

Вказані обставини дають суду підстави дійти висновку, що наведені позивачем обставини порушеного права не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, оскільки позивачем не доведено спричинення шкоди діями державного виконавця, виходячи з положень ст.22 ЦК України, не надано доказів того, що бездіяльність державного виконавця, яка встановлена ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 17 червня 2013 року при розгляді скарги ОСОБА_1 , стала єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати стягнуту за судовим рішенням від 12 жовтня 2012 р. суму, отже позивачем не доведено причинного зв`язку між неправомірними діями державного виконавця та матеріальною шкодою (збитками), що є важливим елементом складу цивільного правопорушення про стягнення таких збитків. А відтак, відсутні правові підстави для задоволення вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди, в зв`язку з чим в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Аналізуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що відшкодування матеріальної шкоди (збитків) та/або моральної шкоди можливо лише в разі доведення потерпілою особою факту їх завдання та їх розміру, за умови наявності безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку дій винної особи з завданням збитків та/або заподіянням моральної шкоди.

Таким чином, суми, зазначені у виконавчому листі від 02 листопада 2012 року, не можуть бути визнані майновою шкодою (збитками) у розумінні ст.22 ЦК України, тому позовні вимоги в частині стягнення з Державного бюджету України через управління Державної казначейської служби України,шляхом списання з рахунку призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади на користь ОСОБА_1 6250 (шість тисяч двісті п`ятдесят) доларів США основного боргу та відсотки за користування чужими коштами в сумі 11250 (одинадцять тисяч двісті п`ятдесят) доларів США, які підтверджуються рішенням Богодухівського районного суду №613/733/16-ц, всього 17500 (сімнадцять тисяч п`ятсот) доларів США в гривневому еквіваленті з конвертацією в національну валюту за курсом НБУ на момент здійснення платежу - на відшкодування збитків, заподіяних йому неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця Богодухівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області задоволенню не підлягають. Позивачем не доведено та необґрунтовано суду, які матеріальні витрати та у якому розмірі він поніс внаслідок невиконання рішення суду.

Крім того, позивач просить суд стягнути на його користь моральну шкоду в сумі 50 000 грн. Суд, розглянувши дану позовну вимогу приходить до наступного:

Згідно зі ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає в тому числі і в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її мана, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особо зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до вимог п. 3, 7, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

За змістом ст. 1167 ЦК України та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями інших осіб

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що позивач довів свої вимоги в частині спричинення йому моральної шкоди, у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду державним виконавцем, що підтверджується ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 17 червня 2013 року. При цьому, суд, враховуючи тривалий час невиконання рішення суду, що підтверджується ухвалою суду, та те, що дані події вплинули на звичайний уклад життя ОСОБА_1 , позбавило можливості користування належним йому майном, враховуючи вимоги розумності і справедливості, вважає позов ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди таким, що підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 20 000 грн., що є достатньою компенсацією за спричинену моральну шкоду.

Слід зауважити, що Постановою Верховного Суду від 23 січня 2019 року по даній справі, якою було скасовано попередні рішення судів першої та апеляційної інстанцій було зазначено, що: «Задовольняючи частково позов, пред`явлений до відділу державної виконавчої служби та районного управління Державної казначейської служби України, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що правовою підставою для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 є встановлені судовим рішенням неправомірні дії, бездіяльність посадових осіб Богодухівського РВ ДВС ГТУЮ у Харківській області, внаслідок яких позивачу було завдано моральну шкоду».

Отже, під час розгляду вказаної вище справи Верховним Судом було встановлено, що неправомірними діями ДВС, а саме: бездіяльністю посадових осіб Богодухівського РВ ДВС ГТУЮ у Харківській області позивачу було завдано моральну шкоду.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тому Постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року, яка набрала законної сили, має для суду преюдиціальне значення.

Вказані кошти підлягають стягненню з Державної казначейської служби шляхом за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку з огляду на наступне.

Статтею 43 Бюджетного кодексу України передбачено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Згідно пунктів 1, 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом ПрезидентаУкраїни від13квітня 2011року №460/2011 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Казначейство України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Основними завданнями Казначейства України є: 1) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів; 2) реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Казначейство України відповідно до покладених завдань: здійснює через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних із міжнародними фінансовими організаціями проектів; здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (пункт 4 Положення).

В силу пункту 8 частини першої статті 7, частини другої статті 23БК України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 25БК України установлено, що Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Списання грошових коштів проводиться держказначейством з відповідного казначейського рахунку.

Покладаючи відшкодування завданої позивачам моральної шкоди на державу, суд лише зобов`язує казначейство як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з відповідного казначейського рахунку.

Відповідно до положень ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже суд, системно аналізуючи норми діючого цивільного законодавства у їх застосуванні до правовідносин, що склалися між сторонами, дослідивши і належно оцінивши зібрані у справі докази, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, тому судові витрати слід віднести на рахунок держави. Таким чином, судовий збір компенсується за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 7, 10, 76, 81,133,136,141, 244-245 , 259, 263 - 265, 268 ЦПК України,суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Богодухівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди – задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, шляхом списання з рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, 20 000 (двадцять тисяч) гривень моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок Держави.

Повний текст рішення суду складено 21.06.2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до Харківського апеляційного суду через Богодухівський районний суд Харківської області.

Суддя