ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2019 р. Справа №914/1620/18

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Желіка М.Б.

Орищин Г.В.

при секретарі Н.Кишенюк

за участю представників сторін:

від позивача не з`явився

від відповідача Слуцька Н.С. - адвокат

від третьої особи не зявився

розглянувши апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, м.Київ, №27-1217/19 від 22.01.2019

на рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2018 (суддя Фартушок Т.Б., повний текст рішення складено 20.12.2018, м. Львів)

у справі № 914/1620/18

за позовом Публічного акціонерного товариства позові,,Український професійний банк’’, м.Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Еліт Буд’’, м.Київ,

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, м.Київ,

про визнання нікчемного правочину недійсним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.12.2018 у справі №914/1620/18 (суддя Фартушок Т.Б.) в позові ПАТ ,,Український професійний банк’’ до ТОВ ,,Еліт Буд’’, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання нікчемного правочину недійсним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину- відмовлено повністю.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції грунтується на тому, що матеріалами справи не підтверджено факту порушення сторонами при укладенні договору вимог чинного законодавства, а також недоведеності позовних вимог про визнання договору нікчемним.

Не погоджуючись з даним рішенням, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору подала до Західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2018 у справі №914/1620/18 та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального права та неправильним застосуванням норм процесуального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник вважає наступні:

Суд першої інстанції помилково визнав постанову правління НБУ №293/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку», якою обмеження в діяльності банку введені в дію з 30.04.2015 актом індивідуальної дії у зв`язку із грифом «банківська таємниця» та не визнав її підставою для визнання правочину недійсним.

Висновки суду першої інстанції про те, що відповідна редакція статті 59 Закону України «Про Національний банк України» набрала чинності після укладення оспорюваного правочину, не співвідносяться з нормами законодавства, оскільки незалежно від редакції норми постанови правління НБУ є нормативно-правовими актами. Внесенням змін до цієї норми лише були усунуті неясності у тлумаченні цього положення. Питання набрання чинності нормативно - правовими актами з обмеженим доступом висвітлені у статті 55 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», якою визначено, що постанови, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами. Ця норма відповідно до ст. 8 ЦК України має застосовуватись за аналогією. Відповідно ж до п. 3 Постанови №293/БТ, усі обмеження, встановлені у здійсненні діяльності ПАТ «УПБ», діяли саме з дня прийняття такої Постанови, тобто, саме з 30.042015 р..

Також апелянт зазначив, що відповідно до п. 123. Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 №346, рішення Правління НБУ про віднесення банку до категорії проблемних має містити, зокрема, обмеження у діяльності банку. Пунктом 3 постанови №293/БТ встановлено обмеження щодо діяльності Банку, зокрема не здійснювати будь-якого відчуження будівель і споруд. Оскільки позивач не мав права укладати Договір купівлі - продажу, такий договір слід вважати укладеним з порушенням банком його господарської компетенції. Відтак, договір купівлі - продажу, в цілому, укладений з порушенням вимог постанови Правління Національного банку України від 30.04.2015 №293/БТ.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції було безпідставно не взято до уваги посилання щодо неможливості проведення транзакцій з перерахування коштів в рахунок оплати нікчемного договору.

Так, з метою проведення штучних розрахунків ТОВ «Розвиток-2012», було оформлено платіжне доручення №195 від 28.05.2015 з перерахування коштів із свого поточного рахунку відкритого в ПАТ «УПБ» на рахунок позивача на суму 17 822 000 грн. Проте, виконання вказаного платіжного доручення було не можливим, оскільки станом на 28.05.2015 залишок коштів на кореспондентському рахунку ПАТ «УПБ» складав 291732,91 грн., що підтверджується довідкою, виданою Національним банком України №55- 0004/59612 від 18.07.2016. Відтак, суд першої інстанції помилково вважав договір оплатним. На це не впливає факт нездійснення банком дій щодо обліку платіжного доручення відповідача на позабалансовому рахунку та неповідомлення відповідача про неможливість проведення такої трансакції.

Судом першої інстанції неправомірно відхилено доводи щодо нікчемності Договору купівлі-продажу з підстав, визначених п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки, на думку суду, не було доведено, що саме укладення спірного правочину призвело до неплатоспроможності Банку. Укладення вказаного договору купівлі-продажу має наслідком неможливість виконання банком своїх зобов`язань (зокрема, в частині вартості об`єкта нерухомості) перед іншими кредиторами. Зі змісту Постанови № 348 вбачається, що однією з підстав віднесення ПАТ «УПБ» до категорії неплатоспроможних стало те, що обсяг високоліквідних коштів (готівка та кошти на кореспондентському рахунку в НБУ) значно зменшився, що унеможливлювало виконання зобов`язань Банку перед його кредиторами.

Суд також не врахував, що ТзОВ «Еліт Буд» належить до пов`язаних із банком осіб. В період укладення оскаржуваного договору, кредитор банку - ТзОВ «Розвиток-2012» був позбавлений можливості розпоряджатися коштами, що обліковувалися на рахунку останнього (відкритого у ПАТ «УПБ») шляхом зняття коштів зі своїх рахунків чи переказу їх за межі ПАТ «УПБ», оскільки ПАТ «УПБ» вже був неплатоспроможним у розумінні Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», тобто не здатний виконувати свої грошові зобов`язання.

ТОВ «Еліт Буд» у відзиві на апеляційну скаргу просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що твердження позивача, що невідповідність договорів постановам Національного банку України не передбачена чинним законодавством України як окрема підстава для визнання договорів нікчемними чи недійсними. Наслідком порушення акту індивідуальної дії може бути лише застосування НБУ до позивача заходів впливу за порушення банківського законодавства відповідно до ст.73 Закону України «Про банки і банківську діяльніст » та положення НБУ №346 від 17.07.2012 «Про застосування Національним банком України заходів впливу».

Товариство зазначає, що майно за опспорюваним договором було набуто позивачем на підставі реалізації своїх прав як заставодержателя, отже заборона на відчуження будівель і споруд на даний випадок не розповсюджується.

На день укладення оспорюваного правочину відповідач не мав грошових коштів на рахунках відкритих у ПАТ «УПБ», не надавав жодного забезпечення чи поруки за виконання ПАТ «УПБ» своїх зобов`язань перед третіми особами.

Товариство є добросовісним набувачем, який не знав і не міг знати про наявність постанови №293/БЕ від 30.042015, зазначена постанова має індивідуальний характер та не поширюється на відповідача, підстави зазначені у ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не підлягають для застосування до оспаорюваного правочину.

ПАТ ,,Український професійний банк’’ у відзиві на апеляційну скаргу просить задоволити апеляційну скаргу та ухвалити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги ПАТ «УПБ у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зокрема, позивач вважає, що за відсутності коштів на кореспонденському рахунку ПАТ «УПБ» не мало можливості виконати платіжне доручення від 28.05.2015 №195 з перерахування коштів та перерахувати такі кошти, отже реально такі кошти до ПАТ «УПБ» не надходили, натомість відбулося коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань, що свідчить про безоплатність такого правочину. Враховуючи, що уклавши з ТОВ «Еліт Буд» спірний договір ПАТ «УПБ» здійснив відчуження власних активів, що не покращило його ліквідність і призвело до неплатоспроможності та неможливості виконання грошових зобов`язань перед іншими кредиторами в частині ціни договору – такий правочин є нікчемним.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2019 справу №914/1620/18 призначено судді-доповідачу Галушко Н.А., суддям Орищин Г.В. та Желіку М.Б..

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.02.2019 апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишено без руху.

Ухвалою суду від 27.02.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2018, надано позивачу та відповідачу строк для надання відзивів на апеляційну скаргу .

Ухвалою суду від 11.03.2019 призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 26.03.2019.

Ухвалами суду від 26.03.2019, від 09.04.2019, 23.04.2019 розгляд справи відкладався з підстав, викладених у них.

Ухвалою суду від 26.03.2019 у задоволенні клопотання ПАТ “Український професійний банк” №01-10/1442 від 08.05.2019 про проведення судового засідання 28.05.2019 в режимі відеоконференції відмовлено, оскільки відповідно до даних, які оприлюднені на сайті “Бронювання систем відеоконференцзв`язку” 28.05.2019 зали відеоконференцзв`язку Господарського суду м. Києва, Північно апеляційного господарського суду та Господарського суду Київської області заброньовані для проведення інших судових засідань в режимі відеоконференції. Дана обставина підтверджується Довідкою Західного апеляційного господарського суду від 20.05.2019, виданою старшим судовим розпорядником Факою С.П.

В судове засідання 28.05.2019 представник відповідача з`явився, проти апеляційної скарги заперечив, рішення суду від 14.12.2018 вважає законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників скаржника, сторін у судових засіданнях, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне:

За встановленими судом першої інстанції та неоспореними обставинами вбачається, що Постановою Правління НБУ від 30.04.2015 р. №293/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку», позивача віднесено до категорії проблемних строком на 180 днів; із дня прийняття постанови та до кінця строку, визначеного нею установлено для позивача обмеження, зокрема не здійснювати будь якого відчуження будівель і споруд позивача, окрім відчуження майна, що перейшло у власність позивача на підставі реалізації прав заставодержателя, за вартістю, що визначена за результатами оцінки, проведеної відповідно до вимог законодавства України незалежним суб`єктом оціночної діяльності, який включений до Державного реєстру оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності та відповідає критеріям, передбаченим абзацами 2-6 пункту 7 постанови Правління НБУ від 25.09.2014р. №602 «Про заходи щодо забезпечення повернення кредитів, наданих національним Банком України».

Пунктом 5 вказаної Постанови заборонено позивачу використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки. Зобовязано позивача під час здійснення особливого режиму контролю здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий в НБУ (крім операцій за розрахунками з міжнародними платіжними системами, Українською міжбанківською платіжною системою (УкрКарт) згідно з укладеними договорами та за правочинами щодо цінних паперів за кореспондентським рахунком у ПАТ «Розрахунковий центр»).

Постановою Правління НБУ від 28.05.2015 р. №348 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії неплатоспроможних» позивача віднесено до категорії неплатоспроможних; визнано такою, що втратила чинність постанову Правління НБУ від 30.04.2015 р. №293/БТ.

На підставі вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28.05.2015 №107 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «УПБ». Цим же рішенням ФГВФО з 29.05.2015 було розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації з 29.05.2015р. до 28.08.2015р.(включно) та призначено уповноважену особу ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «УПБ».

28.05.2015 між ПАТ «УПМ» (продавець) та ТОВ «Еліт Буд» (покупець) укладено Договір купівлі-продажу 5/6 часток об`єктів нерухомого майна, посвідчений 28.05.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я. та зареєстрований у реєстрі за №1607, за умовами якого (п.1.1.) продавець передає належні йому на праві власності 5/6 часток об`єктів нерухомого майна, яким є будівлі загальною площею 12659,4кв.м. у власність покупцю, а покупець приймає 5/6 часток об`єктів нерухомого майна та сплачує за них обговорену договором грошову суму.

Відповідно до пункту 1.2 договору предметом договору є 5/6 часток об`єктів нерухомого майна, яким є будівлі загальною площею 12659,4 кв.м., розташовані за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Стрийська, буд.45 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 505262946101), до складу яких входять: насосна станція, загальною площею 207,3кв.м.; будівля ЦРП загальною площею 240,8кв.м.; градирня загальною площею 223,6кв.м.; склад для електротранспорту (Літера У"), загальною площею 1766,8кв.м.; локомотивне депо загальною площею 235,5кв.м.; дільниця ремонту транспортних засобів загальною площею 386,1кв.м.; залізнична вага загальною площею 14,7кв.м.; будівля теплопункту загальною площею 25,5кв.м.; споруда волочильної дільниці з прибудовою (Літера А7-1) загальною площею 1090,0кв.м.: будівля над скважиною 1 (майстерня) загальною площею 123.7кв.м.; будівля над скважиною 2 (конденсат.), загальною площею 91,5кв.м.; будівля гол. підстанції (адм. прим.) (Літера А8-2), загальною площею 216,1кв.м.; склад арочний МОЦ загальною площею 298,3кв.м.: склад №70 загальною площею 309,9кв.м.; склад №88 загальною площею 2518,7кв.м.: склад №84 загальною площею 520,8кв.м.; пожежне депо загальною площею 527,8кв.м. будівля відділу збуту загальною площею 532,8кв.м.; приміщення павільйону загальною площею 92,6кв.м.; склад збуту (поз.44) загальною площею 202,4кв.м.; приміщення відділу збуту (запчастини) загальною площею 1534,5кв.м.; станція діагностики (Літера И) загальною площею 747,2кв.м.; дільниця перемотки електродвигунів (Літера Т») загальною площею 752,8кв.м.

Згідно пункту 1.3 договору вказані 5/6 часток об`єктів нерухомого майна належать продавцю на підставі Свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, яке видане приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 19.11.2014 реєстровий №1975. Право власності на 5/6 часток нерухомого майна зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №7744468, реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 505262946101, індексний номер витягу 29701972 від 19.11.2014р.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що продаж 5/6 часток об`єктів нерухомого майна, які є предметом Договору вчиняється за узгодженою між сторонами ціною, яка складає 17822000, в тому числі ПДВ - 20% складає 2970333,33грн..

Відповідно до пункту 2.2 договору договірна ціна сплачується покупцем у гривнях шляхом безготівкового переказу суми Договірної ціни на рахунок продавця №361075783, відкритий в ПАТ «УПБ», ідентифікаційний код отримувача за ЄДРПОУ 19019775, МФО 300205, після укладення Договору, але не пізніше ніж 27.05.2016р. покупець має право залучити для здійснення оплати вартості цих Об`єктів нерухомого майна третіх осіб.

Згідно пункту 2.3 договору надходження договірної ціни, зазначеної в статті 2.1 договору, на рахунок продавця, вказаний в статті 2.2. цього договору, є єдиним та достатнім підтвердженням належного виконання покупцем своїх грошових зобов`язань за цим Договором щодо оплати нерухомого майна.

Відповідно до відомостей, викладених у довідці, наданій 26.05.2015 ПАТ «УПБ», балансова вартість вищевказаних 5/6 часток об`єктів нерухомого майна становить 25856824,17грн. (п.2.5 договору).

Згідно із п. 2.6 договору, відповідно до Звіту про незалежну оцінку ринкової вартості об`єкту нерухомого майна, будівель, загальною площею 12659,4 м2, виконану ТОВ «Крестом Джі Сі Джі Едвайзорі» (Сертифікат ФДМУ від 31.12.2014 №17371/14), вартість 5/6 часток об`єктів нерухомого майна становить 14851666,67 грн. без ПДВ.

Згідно пункту 2.7 договору об`єкти нерухомого майна вважаються переданими від продавця до покупця з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі цих об`єктів. Сторони погодили, що акти приймання-передачі 5/6 часток об`єктів нерухомого майна нотаріально посвідчуватись не будуть. Актом приймання-передачі до договору продавець передав, а Покупець прийняв нерухоме майно.

На підставі договору приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за відповідачем зареєстроване право приватної власності на нерухоме майно, купівля-продаж якого була предметом договору. Номер запису про право власності: 9839466, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 21666573 від 28.05.2015 15:02:08.

Пунктом 4 Протоколу від 30.06.2015 засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів) на виконання наказу №26/ТА від 29.05.2015 вирішено визнати нікчемним в розумінні ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» укладений 28.05.2015р. між Сторонами Договір купівлі-продажу.

28.08.2015 Правлінням НБУ прийнято постанову №562, якою відкликано банківську ліцензію та ліквідовано позивача. 28.08.2015 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №158 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Український професійний банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», яким припинено здійснення тимчасової адміністрації в позивача з 28.08.2015; відкликано всі повноваження тимчасового адміністратора позивача у провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банку відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків 28.08.2015; розпочато процедуру ліквідації позивача з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб, відповідно до Плану врегулювання з 31.08.2015 по 30.08.2016; призначено уповноваженою особою на здійснення ліквідації позивача та делегувати їй повноваження ліквідатора позивача, визначені статтями 37 та 38, частинами першою та другою статті 48 Закону на один рік по 30.08.2016.

Зазначені обставини правильно і повно встановлені судом першої інстанції, чим спростовуються посилання апелянта на зворотнє. Ці фактичні обставини справи по-суті жодна із сторін не заперечувала.

При вирішенні спору суд першої інстанції підставно виходив з того, що згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязальної сторони виконання її обовязку. У відповідності до вимог ст. 174 ГК України, господарські зобовязання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно із ч.ч. 1, 3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ч.2 ст.207 ГК України виконання господарського зобовязання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобовязання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобовязання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2011 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (із змінами і доповненнями), що, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон повязує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Необхідно з урахуванням приписів ст. 215 ЦК України та ст. 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша ст. 220, частина друга ст. 228 ЦК України, частина друга ст. 207 ГК України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина 1 ст. 227, частина 1 ст. 229, частина 1 ст. 230, частина 1 ст. 232 ЦК України, частина 1 ст. 207 ГК України).

За змістом частини 2 ст. 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. Зясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову. Сторони нікчемного правочину не зобовязані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, повязаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга ст. 218, частина друга ст. 220 ЦК України) (п. 2.5.2. Постанови). Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина 1 ст. 236 ЦК України) (п.2.6. Постанови). У господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами. Вирішуючи спори, повязані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. (п.3.3. Постанови).

Пунктом 2 ч.1 ст. 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що державне адміністративне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у формі встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків.

Згідно пункту 7 ч.1 ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути обєктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними обєдннанями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій, у тому числі операцій із повязанними з банком особами.

Пунктом 7.9 положення про застосування Національним банком України заходи впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою правління НБУ від 17.08.2012 №346 передбачено, що банк після прийняття рішення Національного банку про обмеження окремих видів здійснюваних банком операцій та протягом визначеного цим рішенням строку (або до визначеного терміну) укладає договори та здійснює операції, у тому числі згідно з договорами, виключно з урахуванням установлених обмежень. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банки зобовязані провадити свою діяльність відповідно до вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів України. Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» нормативно-правові акти НБУ це нормативно-правові акти, що видаються НБУ в межах його повноважень на виконання цього та інших законів України.

Відповідно до п. 1.2. Інструкції Правління НБУ від 20.12.1995 №313 «Про порядок підготовки, видання, реєстрації надсилання та систематизації нормативних документів Національного банку України», нормативний акт НБУ - це офіційний документ, юридична форма правотворчої діяльності Національного банку України. Він містить правові норми з основних питань банківської діяльності, регулює відносини в межах банківської системи та містить у собі певні правила її діяльності. Нормативний акт є обов`язковим для виконання всіма банками, а також юридичними і фізичними особами під час здійснення банківських операцій. Відповідно до ч.4 пункту 1.4 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 №34/5, нормативно-правовий акт це офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб`єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.

Суд підставно відхилив посилання позивача на приписи ст. 56 Закону України «Про Національний банк України», оскільки покладена в основу позовних вимог редакція статті набрала чинності з 10.07.2015, а згідно чинної станом на час укладення договору редакції статті 56 Закону національний банк видає нормативно-правові акти та розпорядчі акти. Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обовязковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом помякшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку (крім нормативно-правових актів, які містять інформацію з обмеженим доступом) набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо більш пізній строк набрання чинності не передбачений у такому акті. Офіційним опублікуванням нормативно-правового акта Національного банку вважається перше опублікування його повного тексту в одному з періодичних друкованих видань - "Офіційному віснику України", газетах "Урядовий курєр", "Голос України" або перше розміщення на сторінці Офіційного інтернет-представництва Національного банку України. Зі змісту цих редакцій вказаної норми не вбачається стверджуваних скаржником тлумачень чи усунень розбіжностей у різночитанні відповідних положень.

З постанови Правління НБУ від 30.04.2015 №293/БТ вбачається, що вона містить гриф «Банківська таємниця», з підстав чого вона не була зареєстрована та оприлюднена у встановленому чинним законодавством порядку.

Окрім того, рішенням Господарського суду м. Києва від 13.10.2015 у справі №910/20225/15 встановлено, що постанова НБУ від 30.04.2015 № 293/БТ «Про віднесення ПАТ «УПБ» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» не є нормативно-правовим актом, вона є актом індивідуальної дії, що розповсюджується на ПАТ «УПБ», а тому недодержання її приписів не може мати наслідком невідповідність Договору купівлі-продажу положенням передбаченим ст. 203 ЦК України, вимогам чинності правочину. Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Зазначене спростовує відповідні пояснення скаржника на зворотнє. Посилання позивача на обізнаність відповідача з постановою НБУ від 30.04.2015 № 293/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» підставно не була взята судом до уваги, оскільки дана постанова містить гриф «Банківська таємниця».

Вимоги вказаної постанови є обов`язковими саме для позивача та встановлює лише для нього відповідні заборони, що випливає як з її юридичного характеру, так і змісту.

Матеріали справи свідчать, що за купівлю нерухомого майна оплату за відповідача здійснила третя особа, що мала відкриті рахунки в ПАТ «УПБ», а саме ТОВ «Розвиток-2012» згідно договорів доручення, яке в період укладення Договору та здійснення ним оплати було кредитором позивача.

Відповідно до частини 1 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» фонд зобовязаний забезпечити збереження активів та документації банку. Приписами частини другої вказаної статті визначено, що протягом дії тимчасової адміністрації фонд зобовязаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, якщо банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. Пунктом 8 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк уклав правочин (у тому числі договір) з повязаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. Відповідно до ч. 5 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у разі отримання повідомлення уповноваженої особи фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобовязаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Так, позивач зазначає, що він уклав договір на невигідних для себе умовах, перебуваючи у важкому фінансовому стані, маючи проблеми з ліквідністю, фактично будучи неплатоспроможним. Станом на час укладення Договору позивач був неплатоспроможним, оскільки не мав змоги виконати зобовязання зі зняття коштів з рахунків ТзОВ «Розвиток-2012» чи їх переказу за межі позивача, внаслідок чого позивач був неплатоспроможним в силу приписів Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Суд першої інстанції підставно відхилив доводи позивача про те, що саме укладенням договору спричинено його неплатоспроможність, що в силу приписів п.2 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є підставою нікчемності договору.

Посилання апелянта на те, що укладення у т.ч. ще й оскаржуваного договору вплинуло на фінансовий стан позивача, не є тотожним підставі нікчемності договору, зазначеній в п. 2 ч. 3 ст. 38 вказаного закону.

Посилання апелянта на безоплатність договору спростовуються тим, що ТОВ «Розвиток-2012» було кредитором позивача і мало на відкритих в позивача рахунках достатній обсяг коштів. Відтак, оплата дооговору відбулась шляхом списання коштів з рахунку ТОВ «Розвиток-2012» на користь позивача. Не вчинення самим позивачем певних дій, обумовлених договором та розпорядженнями держателів рахунків, спрямованих на зміну фінансових розрахунків в межах одного і того ж банку, не впливає на характер оскаржуваного договору як оплатного. В силу укладення і виконання вказаного договору, ТОВ «Розвиток-2012» втратило право вимоги до позивача в межах відповідної суми. Сторонами визнається обставина існування платіжного доручення від 28.05.2015 №195, яким ТОВ «Розвиток-2012», в оплату Договору здійснило перерахування 17822000грн. з відкритого в позивача рахунку на користь позивача.

Відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ від 21.01.2004 №22 безготівкові розрахунки - це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Розрахунковий документ - це документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача. Платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. Приписами пункту 1.12. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ від 21.01.2004 №22 банк (філія, відділення), який не може виконати розрахунковий документ на списання/примусове списання/стягнення коштів з рахунку клієнта банку в установлений законодавством України строк зобовязаний узяти розрахунковий документ платника/стягувача/отримувача на обліковування за відповідним позабалансовим рахунком; надіслати письмове повідомлення платнику/стягувачу/отримувачу про невиконання його розрахункового документа в установлений законодавством України строк згідно додатку 21.

Пунктом 5 Постанови НБУ від 30.04.2015 № 293/БТ «Про віднесення ПАТ «УПБ» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» заборонено позивачу використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки; зобовязано позивача під час здійснення особливого режиму контролю здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий в НБУ (крім операцій за розрахунками з міжнародними платіжними системами, Українською міжбанківською платіжною системою (УкрКарт) згідно з укладеними договорами та за правочинами щодо цінних паперів за кореспондентським рахунком у ПАТ «Розрахунковий центр»). При цьому, відповідно до п.1. Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 16.08.2006 №320 кореспондентський рахунок - рахунок, що відкривається одним банком іншому банку філії іноземного банку для здійснення міжбанківського переказу коштів. Консолідований кореспондентський рахунок - це кореспондентський рахунок, що відкритий у НБУ для роботи у системі електронних платежів за відповідною моделлю обслуговування. Модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку в системі електронних платежів (СЕП) - сукупність механізмів і правил роботи СЕП, банку та його філій, згідно з якими виконується міжбанківський переказ через консолідований кореспондентський рахунок.

В матеріалах справи відсутні докази звернення банку до відповідача із повідомленням про невиконання платіжного доручення в порядку, встановленому пунктом 1.12 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ від 21.01.2004 №22. Сама по собі ця обставина не тягне за собою висновок про дійсність чи недійсність правочину, водночас, впливає на доведеність оплатного характеру правочину. Правочини щодо перерахування грошових коштів з рахунку на рахунок не є правочином в розумінні ст. ст. 202, 626 ЦК України, а є банківською операцією. Наявність на кореспондентських рахунках позивача грошових коштів у розмірі меншому ніж внесені за придбане майно, не дають підстав для висновку про те, що зобов`язання відповідачів є безгрошовими.

В той же час, здійснення або нездійснення таких розрахунків проблемним банком за Договором не може мати наслідком недійсність (нікчемність) такого договору, адже стосується не стадії укладення такого договору, коли сторони погоджують його умови та положення, а фактично стадії виконання сторонами нього договору і правомірність якої (стадії виконання) ніяким чином не може бути підставою для визнання такого договору недійсним (нікчемним). Питання ж належного чи неналежного виконання сторонами договірних зобовязань перебуває поза межами даного позову. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 19.04.2017 у справі №910/11344/16, а також рішенні Апеляційного суду м. Києва від 04.08.2016 та постанові Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.07.2017 у справі №755/543/16-ц. Вказані судові рішення переглядались Великою Палатою Верховного Суду і постановою від 27.06.2018 у справі № 755/543/16-ц (провадження №14-175цс18) залишені без змін.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов підставних висновків, що операція з перерахунку ТОВ «Розвиток-2012» коштів в рахунок оплати предмета Договору прийнята банком до виконання та здійснена за допомогою внутрішньобанківської операції шляхом перерахування коштів з одного рахунку, який відкрито в позивача на інший і не потребувала використання кореспондентського рахунку.

Окрім того, постановою НБУ від 30.04.2015 № 293/БТ «Про віднесення ПАТ «УПБ» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» установлено для позивача обмеження, зокрема не здійснювати будь якого відчуження будівель і споруд позивача, окрім відчуження майна, що перейшло у власність позивача на підставі реалізації прав заставодержателя, за вартістю, що визначена за результатами оцінки, проведеної відповідно до вимог законодавства України незалежним суб`єктом оціночної діяльності, який включений до Державного реєстру оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності та відповідає критеріям, передбаченим абзацами 2-6 пункту 7 постанови Правління Національного Банку України від 25.09.2014 №602 «Про заходи щодо забезпечення повернення кредитів, наданих національним Банком України».

Так, пунктом 1.2 договору предметом договору є 5/6 часток об`єктів нерухомого майна, яким є будівлі загальною площею 12659,4кв.м., розташовані за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Стрийська, буд.45 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 505262946101), до складу яких входять: насосна станція, загальною площею 207,3кв.м.; будівля ЦРП загальною площею 240,8кв.м.; градирня загальною площею 223,6кв.м.; склад для електротранспорту (Літера У"), загальною площею 1766,8кв.м.; локомотивне депо загальною площею 235,5кв.м.; дільниця ремонту транспортних засобів загальною площею 386,1кв.м.; залізнична вага загальною площею 14,7кв.м.; будівля теплопункту загальною площею 25,5кв.м.; споруда волочильної дільниці з прибудовою (Літера А7-1) загальною площею 1090,0кв.м.: будівля над скважиною 1 (майстерня) загальною площею 123.7кв.м.; будівля над скважиною 2 (конденсат.), загальною площею 91,5кв.м.; будівля гол. підстанції (адм. прим.) (Літера А8-2), загальною площею 216,1кв.м.; склад арочний МОЦ загальною площею 298,3кв.м.: склад №70 загальною площею 309,9кв.м.; склад №88 загальною площею 2518,7кв.м.: склад №84 загальною площею 520,8кв.м.; пожежне депо загальною площею 527,8кв.м. будівля відділу збуту загальною площею 532,8кв.м.; приміщення павільйону загальною площею 92,6кв.м.; склад збуту (поз.44) загальною площею 202,4кв.м.; приміщення відділу збуту (запчастини) загальною площею 1534,5кв.м.; станція діагностики (Літера ОСОБА_1 ) загальною площею 747,2кв.м.; дільниця перемотки електродвигунів (Літера Т») загальною площею 752,8кв.м. Згідно пункту 1.3. Договору вказані 5/6 часток об`єктів нерухомого майна належать продавцю на підставі Свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, яке видане приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 19.11.2014р. реєстровий №1975. Право власності на 5/6 часток нерухомого майна зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №7744468, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 505262946101, індексний номер витягу 29701972 від 19.11.2014р. Пунктом 2.6. Договору Сторонами встановлено, що відповідно до Звіту про незалежну оцінку ринкової вартості об`єкту нерухомого майна, будівель, загальною площею 12659,4м2, виконану ТОВ «Крестом Джі Сі Джі Едвайзорі» (Сертифікат ФДМУ від 31.12.2014 р. №17371/14), вартість 5/6 часток об`єктів нерухомого майна становить 14851666,67грн. без ПДВ.

Факт того, що майно, яке було предметом Договору, було набуто позивачем з прилюдних торгів на підставі реалізації прав заставодержателя та було оцінене у встановленому постановою порядку, спростовує посилання апелянта на порушення під час укладення Договору вимог постанови НБУ від 30.04.2015 № 293/БТ «Про віднесення ПАТ «УПБ» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку».

Відповідно до ч.1 ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у чинній станом на час укладення договору редакції) для цілей цього Закону повязаними з банком особами є контролери банку; особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1 - 6 цієї частини; юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини. Приписами частини другої вказаної статті передбачено, що банк зобовязаний подавати Національному банку України інформацію про повязаних із банком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України.

Так, скаржник зазначає, що кінцевим власником ТОВ «Розвиток-2012» була особа, яка мала значний вплив на позивача, оскільки була його акціонером та фактично здійснювала управління банком. Проте, наведені скаржником докази цього твердження не доводять. Не надано доказів повідомлення про таку пов`язаність Національного Банку України в порядку, визначеному ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Окрім того, стороною договору - покупцем за Договором був саме відповідач, а не ТОВ «Розвиток-2012».

Щодо поданого 25.10.2018 за вх. №40579/18 відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності, обґрунтованого тим, що строк позовної давності за вимогами про визнання укладеного 28.05.2015 договору сплив 28.05.2018 у той час як позивач звернувся до господарського суду із позовною заявою 21.08.2018.

На думку апелянта, перебіг строку позовної давності за вимогами про визнання нікчемного правочину недійсним переривався з підстав заявлення 29.05.2018 позивачем до господарського суду позову до відповідача про визнання такого нікчемного правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, який ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.07.2018 у справі №914/1020/18 був повернутий ПАТ «Український професійний банк».

Суд першої інстанції підставно зазначив правову позицію, викладену, зокрема, в пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» якою встановлено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен зясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у звязку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Окрім того за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом предявлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову до суду, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ. Днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства звязку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду). Якщо позовну заяву було повернуто, перебіг позовної давності переривається з того дня, коли заяву подано до суду з додержанням установленого порядку. Аналогічну правову позицію викладено зокрема в пункті 4.4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», а також постановах Верховного Суду України від 02.12.2015 №6-895цс15 та від 18.10.2017 №6-116цс13. Таким чином, у позові було відмовлено не у зв`язку із спливом позовної давності.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 13.12.2018 у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 277 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення господарського суду Львівської області від 13.12.2018 у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 129 ГПК України.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 282-284 ГПК України,-

Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2018 у справі №914/1620/18 залишити без змін, апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, м.Київ, №27-1217/19 від 22.01.2019 без задоволення.

2. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст. 287,288 ГПК України.

Повний текст постанови складено і підписано 07.05. 2019 року

Головуючий суддя Галушко Н.А.

Суддя Желік М.Б.

Суддя Орищин Г.В.