Справа № 490/2811/19
н\п 2/490/604/2019
Центральний районний суд м. Миколаєва
УХВАЛА
27 травня 2019 року суддя Центрального районного суду м. Миколаєва Черенкова Н.П., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Компанії "ISTANBUL DENIZCILIK VE DENIZ TASIMACILIGI ANONIM SIRKETI" ("ІНСТАНБУЛ ДЕНІЦКІЛІК ВЕ ДЕНІЗ ТАСІМАЦІЛІГІ АНОНІМ СІРКЕТІ") про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача, в якому просив стягнути з Компанії "ISTANBUL DENIZCILIK VE DENIZ TASIMACILIGI ANONIM SIRKETI" ("ІНСТАНБУЛ ДЕНІЦКІЛІК ВЕ ДЕНІЗ ТАСІМАЦІЛІГІ АНОНІМ СІРКЕТІ") на його користь грошові кошти: 1)компенсацію у зв`язку із постійною втратою професійної працездатності у розмірі 103824 дол. США або 2829204,00 грн. за курсом НБУ станом на 29.03.2019 року; 2) відшкодування шкоди, завданої, завданої здоров`ю у розмірі 148814,40 дол. США або 4055192,40 грн. за курсом НБУ станом на 29.03.2019 року; 3) моральну шкоду у розмірі 700000,00 грн.
До матеріалів наданий контракт найму ( переклад з англійської), посвідчений адвокатом Кочерженко М.А., за яким роботодавцем є "ISTANBUL DENIZCILIK VE DENIZ TASIMACILIGI ANONIM SIRKETI", розташована Стамбул-Турречина, судно під ОСОБА_2 , порт реєстрації Гонк ОСОБА_3 .
За контрактом найму, якщо існують суперечності, потрібно брати за основу та діяти відповідно до правил та вимог Конвенції про працю в морському судноплавстві та вимог адміністрації прапору ОСОБА_4 .
За п. 19.3, медична допомога надається у відповідності до Положень про порядок компенсації працівників, розділу 282 законів спеціального адміністративного району Гонконгу, Китай.
Ухвалою суду від 22.04.2019 року позовну заяву залишено без руху та вказано, що позивачу необхідно додати до позовної заяви, складеної українською мовою, завірений її переклад на мову запитуваної держави та мову країни, громадянином якої є відповідач, тобто на турецьку мову, а також завірений переклад всіх доданих до позову документів; вказати Центральний орган іноземної держави та його місцезнаходження для надіслання позовної заяви з додатками відповідачу. Отже, позивачу необхідно подати до виправлену позовну заяву з додатками у відповідності до вимог інструкції.
16.05.2019 року на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, в якій позивач посилався на те, що вимога суду щодо перекладу позовної заяви та додатків до неї на турецьку мову є передчасною, так як положення вищенаведеної Угоди надають альтернативний варіант перекладу на англійську мову. За такого, у разі підготовки міжнародного поручення позивач гарантує надання перекладу позовної заяви з додатками та процесуальних документів.
Джерела правового регулювання участі іноземного елемента у цивільному процесі України поділяються на дві групи: національне законодавство та міжнародні договори, в яких бере участь Україна.
Загальні засади регулювання правовідносин з іноземним елементом встановлені Конституцією України, статті якої гарантують забезпечення, охорону і захист прав і свобод людини. У статті 26 Конституції України закріплено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 9 Конституції України).
Чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства (частина перша статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України").
До міжнародних угод, якими врегульовано правила міжнародного цивільного процесу, належать двосторонні та багатосторонні договори, підписані Україною, та угоди колишнього СРСР, які зберігають юридичну силу для України.
Відповідно до статті 24 Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів від 23 серпня 1978 року (ООН) двосторонній договір, що у момент правонаступництва був чинним щодо території, що є об`єктом правонаступництва держав, вважається чинним між новою незалежною державою й іншою державою-учасницею, коли: вони чітко про це домовилися; або якщо через свою поведінку вони мають вважатися такими, що про це домовилися.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 року Україна є правонаступником прав і обов`язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (частина друга статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України").
При цьому суди повинні враховувати, що суд не може застосовувати закон, який регулює правовідносини, що розглядаються, інакше як міжнародний договір. У той же час міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України (пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя").
У разі виникнення питання про застосування міжнародних договорів, що стосуються одного і того ж питання, застосовуються положення частини третьої статті 30 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1986 року, відповідно до якої, якщо всі учасники попереднього договору є також учасниками наступного договору, але дію попереднього договору не припинено або не зупинено відповідно до статті 59, попередній договір застосовується тільки тією мірою, якою положення є сумісними з положеннями наступного договору.
Розглядаючи справи за участю іноземного елемента, судам слід з`ясовувати наявність чинного між державами договору та за його наявності - порядку регулювання спірних правовідносин, що виникли.
Згідно п.3 роз`яснень Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом" від 16.05.2013 року, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається ЦПК, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (частина перша статті 414 ЦПК).
Слід звернути увагу на те, що питання про підсудність судам України справ з іноземним елементом може визначатися і на момент відкриття провадження у справі, і у попередньому судовому засіданні.
Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" (частина перша статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право"). При цьому суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що передбачено пунктом 3 частини другої статті 122 ЦПК.
Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається у попередньому засіданні відповідно до статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", відповідно до якої суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:
1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;
2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи-відповідача;
3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;
4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;
5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач-фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа-відповідач - місцезнаходження в Україні;
6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;
7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;
8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;
9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;
10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;
11) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
4. Визначення підсудності справ з іноземним елементом залежить від категорії спору. При вирішенні питання про підсудність справ судам України також мають враховуватися вимоги загальної, альтернативної, договірної, виключної підсудності.
Підсудність справ, які виникають із трудових правовідносин, визначається відповідно до статті 110 ЦПК, статті 8 КЗпП, статті 53 Закону України "Про міжнародне приватне право".
Вирішуючи питання про підсудність цивільних справ з іноземним елементом, судам слід враховувати не тільки норми внутрішньодержавного права, але й колізійні норми, які містяться в конвенціях і двосторонніх договорах України та інших держав про правову допомогу.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК правила про підсудність, передбачені в міжнародних договорах, мають пріоритет перед нормами внутрішнього права. Норми права про розмежування підсудності містяться переважно у двосторонніх договорах про правові відносини і правову допомогу у цивільних справах.
Також у міжнародних договорах про правову допомогу містяться спеціальні норми про підсудність окремих категорій справ, де передбачається застосування комбінованих критеріїв: громадянства, місця проживання сторін, місцезнаходження майна.
Правила про визначення міжнародної підсудності за законодавством України застосовуються, якщо міжнародним договором не встановлено інші правила.
5. Справи з іноземним елементом підсудні судам України у разі застосування сторонами договірної підсудності. Домовленість сторін щодо підсудності має бути досягнута у письмовій формі.
Якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи судам України, спір підлягає вирішенню в судах загальної юрисдикції України (пункт 1 частини першої статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право") з урахуванням вимог глави 1 розділу III та статті 414 ЦПК. Водночас підсудність справ з іноземним елементом, установлена статтею 77 Закону України "Про міжнародне приватне право", не може бути змінена угодою сторін.
Відкриваючи провадження у справі, суд має з`ясувати, чи була досягнута договірна підсудність між сторонами.
За п.7, вказаного роз`яснення, міжнародні організаціях підлягають юрисдикції в суді України в межах,визначених міжнародними договорами України або законами України(ч.3 ст. 79 ЗУ «Про міжнародне приватне право»). Основними договірними актами в цій сфері є Віденська конвенція .
Суди мають розрізняти такі поняття, як "іноземна юридична особа" та "іноземне підприємство".
Згідно зі статтею 117 Господарського кодексу України (ГК) іноземним підприємством є унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб. Таке підприємство є суб`єктом господарювання України.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про міжнародне приватне право" цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи.
За статтею 25 цього ж Закону особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи, де місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.
Особистим законом іноземної організації згідно зі статтею 27 Закону України "Про міжнародне приватне право", яка не є юридичною особою відповідно до права держави, у якій така організація створена, вважається право цієї держави. Якщо така організація діє на території України, до її діяльності застосовується законодавство України, яке регулює діяльність юридичних осіб, якщо інше не випливає з вимог законодавства чи суті правовідносин.
Правовий статус іноземного суб`єкта господарювання підтверджується, як правило, випискою з торговельного (банківського, судового) реєстру країни, де такий суб`єкт господарювання є офіційно зареєстрованим. Правовий статус іноземних суб`єктів господарювання може також підтверджуватись еквівалентними доказами правового статусу, що визнаються як такі законодавством країни створення, громадянства або місця знаходження такого суб`єкта і видані компетентними органами цієї країни. Такий документ повинен бути легалізований з особливостями, визначеними Гаазькою Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року.
Згідно із роз`ясненням президії Вищого господарського суду України від 31 травня 2002 року № 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" правовідносини, пов`язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ за участю іноземного елемента, вирішуються згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. У випадку обрання сторонами права, що підлягає застосуванню до змісту правовідносин, суд застосовує це право у вирішенні спору. При цьому за приписами частин третьою та четвертої статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" вибір права може бути здійснений щодо угоди (правочину) в цілому або її окремої частини. Вибір права щодо окремих частин угоди повинен бути явно вираженим.
Суд приймає документи, складені мовами іноземних держав, за умови супроводження їх нотаріально засвідченим перекладом українською мовою.
Відповідно до статті 7 ЦПК цивільне судочинство здійснюється державною мовою. Згідно зі статтею 18 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки "Про мови в Українській РСР" судочинство в Українській РСР здійснюється українською мовою. При розгляді в судах кримінальних і цивільних справ особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою судочинства, забезпечується право ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових діях через перекладача, право виступати в суді рідною мовою.
Згідно з частиною третьою статті 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
. Встановлення і застосування змісту іноземного права - це правозастосовний процес, який здійснюється судом на підставі та в межах національного права згідно із загальновизнаними принципами міжнародного права, такими, як: суверенна рівність держав, самовизначення, невтручання у внутрішні справи.
Розгляд цивільних справ з іноземним елементом здійснюється за "законом суду", тобто юридичною підставою застосування іноземного права на території України є норми ЦПК, Закон України "Про міжнародне приватне право" тощо.
Норми права інших держав суд застосовує у разі, коли це встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (частина шоста статті 8 ЦПК).
Згідно зі статтею 32 цього ж Закону у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв`язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов`язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.
18. Гарантія рівності прав іноземців, осіб без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, і громадян України, закріплена в Конституції України, стосується також права на трудову діяльність.
Відповідно до ст.. 8 КзпП трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право».
У статті 8(1) КзпП зазначено, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.
Згідно зі ст. 52 ЗУ «Про міжнародне приватне право» до трудових відносин застосовується право держави в якій виконуються роботи, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Водночас сторони трудового договору можуть підпорядкувати свої правовідносини обраному за письмовою згодою між собою законодавству будь-якої з Договірних Сторін. У цьому випадку при розгляді справ, що виникають з таких правовідносин, компетентними є суди тієї Договірної Сторони, законодавство якої було обрано для їхнього регулювання.
У Конвенції з морського права 1982 р. (далі —Конвенція) вказується, що кожна держава визначає умови надання свою національність суднам, реєстрації суден на 'її території і права плавання під її прапором (п. 1 ст. 91).
У зв`язку з тим, що судно має національність тієї держави, під прапором якої воно має право плавати, між судном і державою повинен існувати реальний зв`язок, тобто держава зобов`язана ефективно здійснювати контроль над судном, зокрема приймати на себе у відповідності зі своїм внутрішнім правом юрисдикцію над капітаном, командним складом і членами екіпажу щодо адміністративних, технічних і соціальних питань (ст. 94 Конвенції ООН 1982 р.).
Правове становище членів екіпажу та пов`язані з експлуатацією судна відносини між членами екіпажу (внутрішня автономія) повинні визначаться тільки законом держави прапора судна (принцип «Lex banderae») [1, c. 709].
Однак Конвенція обмежилася проголошенням реального зв`язку між судном і державою, під прапором якої воно плаває, чи не передбачивши при цьому критеріїв такого зв`язку. Розробники Конвенції 1982 р. ставили перед собою інші цілі і далі опрацювання цього питання не пішли. Тому в Конвенцію було включено лише положення, за яким умови реєстрації та надання національності визначаються самою державою прапора [2, с. 46].
Правове становище морських невійськових суден у внутрішніх водах іноземної держави визначається, насамперед законодавством цієї держави і в деякій мірі — законодавством прапора судна [3, с. 132]. Зокрема, судно підпорядковується тим законам держави прапора, які діють на нього незалежно від місцезнаходження.
До їх числа, як правило, належать закони, що визначають національність судна, право власності на нього, норми технічної експлуатації, правила про склад і комплектування екіпажу та інші закони, що не торкаються правопорядку прибережної держави. . Ця практика підтверджена положеннями двосторонніх договорів і угод про морське судноплавство [3, с. 133-134], внутрішньодержавним законодавством та судовою практикою.
В США керівним прецедентом продовжує залишатися рішення Верховного суду у справі «Wildenhuss», в якому, як було встановлено, в силу міжнародної ввічливості стало загальноприйнятим правило про те, що рішення всіх питань, що відносяться до внутрішньої дисципліни на суднах, і того, що відбувається на борту і стосується лише судна або тих, хто з ним пов`язаний, має бути надано на розсуд органів держави, якій належить судно, як того вимагають закони цієї держави або інтереси її торгівлі. Суди Франції і багатьох інших держав теж застосовують правило про передачу
на розгляд влади держави прапора судна всіх справ, що відносяться виключно до відносин, що виникають на борту судна [4, с АДРЕСА_1 58].
Як зазначалося вище, підняття державного прапора на судні є юридичним фактом, що дозволяє застосовувати до виникаючих правовідносин на його борту національне право держави прапора. Оскільки прапор судна є доказом його приналежності до певної держави, законодавство держави громадянства моряка не може бути застосоване до трудових правовідносин між роботодавцем та іноземними членами екіпажу, і тому не здатне захистити величезну кількість іноземних моряків, насамперед на суднах під «зручними» прапорами.
У цьому випадку виникають відносини з іноземним елементом. Іноземним елементом трудових правовідносин на морі може виступати будь-який із суб`єктів трудових відносин: працівник (моряк) або роботодавець (власник судна, судновласник, агентство найму). Але, ні в жодній конвенції Міжнародної організації праці (МОП), що стосується регулювання праці моряків, немає вказівки на застосовне право у разі, якщо моряк і його роботодавець є суб`єктами різних національних правових систем [5].
Імперативне ж її врегулювання на рівні універсального міжнародного договору дозволило б раз і назавжди зняти проблему неможливості застосування до трудових правовідносин за участю моряків норм національного трудового законодавства, найбільш вигідного для працівника [5].
Питання міжнародно-правового захисту праці моряків широко розглядаються Міжнародною організацією праці. Саме в цьому контексті розглядається діяльність МОП як організації, яка формує матеріально-правові норми, спрямовані на врегулювання трудових відносин з іноземним елементом (моряків-іноземців).
У відповідності до ч.ч. 2, 5 ст. 3 Конвенції про працю в морському судноплавстві від 2006 року, у випадку виникнення сумнівів стосовно того, чи треба розглядати будь-які категорії осіб як моряків для цілей цієї Конвенції, це питання вирішується компетентним органом у кожній державі-члені після консультацій з організаціями судновласників і моряків, зацікавленими у цьому питанні. У випадку виникнення сумнівів стосовно того, чи застосовується ця Конвенція до будь-якого судна або до окремої категорії суден, це питання вирішується компетентним органом у кожній державі-члені після консультацій з організаціями судновласників і моряків, зацікавленими в цьому питанні.
За приписами ч.ч. 2, 3, 4 ст. 5 Конвенції про працю в морському судноплавстві від 2006 року, кожна держава-член ефективно здійснює свою юрисдикцію й контроль над суднами, що плавають під її прапором, за допомогою створення системи для забезпечення дотримання вимог цієї Конвенції, включаючи регулярні інспекції, подання доповідей, моніторинг і правові процедури відповідно до застосовного законодавства. Кожна держава-член забезпечує, щоб судна, що плавають під її прапором, мали на борту свідоцтво про відповідність трудовим нормам у морському судноплавстві й декларацію про дотримання трудових норм у морському судноплавстві згідно з вимогами цієї Конвенції. Судно, до якого застосовується ця Конвенція, може, згідно з міжнародним правом, бути піддано інспекції не тільки державою прапора, а й іншою державою-членом, коли це судно перебуває в одному з її портів, з метою визначення, чи дотримується це судно вимог цієї Конвенції.
У відповідності до ст. 7 Конвенції, рішення про часткове скасування, вилучення або інше гнучке застосування цієї Конвенції, по відношенню до яких відповідно до вимог Конвенції повинні проводитися консультації з організаціями судновласників і моряків, можуть, у тих випадках, коли в державі-члені немає представницьких організацій судновласників або моряків, прийматися цією державою-членом тільки на основі консультацій з Комітетом, про який ідеться у ОСОБА_5 XIII.
За ст. 8 Конвенції, офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції направляються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації. Ця Конвенція є обов`язковою тільки для тих держав-членів Міжнародної організації праці, документи про ратифікацію яких зареєстровані Генеральним директором. Ця Конвенція набуває чинності через 12 місяців після дати реєстрації документів про ратифікацію не менш як 30 держав-членів, загальна частка яких у світовій валовій місткості суден становить 33 відсотки. 8 4. Згодом ця Конвенція набуває чинності для кожної держави-члена через 12 місяців після дати реєстрації її документа про ратифікацію. (ст. 6 К.147).
У вдповідності до ст. 13 Конвенції про працю в морському судноплавстві від 2006 року, адміністративна рада Міжнародного бюро праці проводить постійний огляд дії цієї Конвенції за посередництвом комітету, засновуваного нею зі спеціальною компетенцією в галузі трудових норм у морському судноплавстві. Для розгляду питань відповідно до цієї Конвенції до складу Комітету входять по два представники, призначувані урядом кожної держави-члена, яка ратифікувала цю Конвенцію, а також представники судновласників і моряків, призначувані Адміністративною радою після консультацій з Паритетною морською комісією. Представники урядів держав-членів, які ще не ратифікували цю Конвенцію, можуть брати участь у роботі Комітету, але вони не мають права брати участь у голосуванні з будь-якого питання, розглядуваного згідно з цією Конвенцією. Адміністративна рада може пропонувати іншим організаціям або установам бути представленими в Комітеті в якості спостерігачів. Голоси кожного представника судновласників і моряків у Комітеті зважуються для забезпечення того, щоб група судновласників і група моряків мали кожна половину голосів від загального числа голосів урядів, представлених на відповідній нараді й маючих право голосувати.
Оскільки виконання даних приписів позивачем не виконано, що є невідповідністю вимог ст..ст.175-177 ЦПК України, дана позовна заява підлягає залишенню без руху для виконання вказаних вимог. Відсутність цих даних не дає можливості вирішити питання про відкриття провадження у справі та розгляду цих питань в порядку підготовчого судового засідання.
Керуючись ст.ст. 175-177,185 ЦПК України, суддя,-
У Х В А Л И В :
Позовну заяву ОСОБА_1 до Компанії "ISTANBUL DENIZCILIK VE DENIZ TASIMACILIGI ANONIM SIRKETI" ("ІНСТАНБУЛ ДЕНІЦКІЛІК ВЕ ДЕНІЗ ТАСІМАЦІЛІГІ АНОНІМ СІРКЕТІ") про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - залишити без руху.
Надати позивачу п`ятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, вказаних у мотивувальній частині ухвали, шляхом подання заяви у новій редакції з наданням відповідних документів.
Роз?яснити, що в разі невиконання вказаних вимог, заява буде вважатись не поданою та повернута.
Водночас роз?яснюю, що невиконання до вказаного строку вимог не позбавляє права повторного звернення до суду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Н.П. Черенкова
