ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Князєва В.С., СаприкіноїІ.В.
03 квітня 2019 року
м. Київ
у справі № 333/6020/16-ц
провадження № 14-616цс18
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів Воробйової І. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів
1. У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_4 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за весь час прострочення у розмірі 1 172 672,00 грн.
2. На обґрунтування своїх вимог зазначила, що з 14 квітня 2007 року вона та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2012 року було розірвано.
3. Сторони мають двох дітей: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.
4. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2012 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на двох неповнолітніх дітей у розмірі 3 200,00 грн щомісячно починаючи з 03 вересня 2012 року до їх повноліття.
5. У зв'язку із несплатою відповідачем аліментів станом на 10 жовтня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 129 032,25 грн, а також сума неустойки (пені) у розмірі 1 172 672,00 грн, про стягнення якої позивач і порушує питання перед судом.
6. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 350 000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.
7. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2017 року скасовано й ухвалено нове, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 48 704,00 грн пені за прострочення сплати аліментів на утримання дітей.
8. У січні 2018 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
9. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на підпункт 7 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якого суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
10. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 27 грудня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
11. За результатами розгляду цієї справи Велика Палата Верховного Суду постановою від 03 квітня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнила, рішення Апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року та додаткове рішення цього ж суду від 01 березня 2018 року скасувала, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2017 року залишила в силі. Також було вирішено питання про розподіл судових витрат.
12. ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права і ухвалив законне та обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3 з урахуванням частини другої статті 196 Сімейного кодексу України (далі - СК).
13. Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суддя, не згодний з судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
14. Ми не погоджуємося з висновком Великої Палати Верховного Суду стосовно прийнятого рішення і мотивації в частині суми стягнутої з відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів виходячи з таких міркувань.
15. Статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
16. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 182 СК України у редакції, чинній на час ухвалення рішення про стягнення аліментів).
17. Згідно з частиною першою статті 196 СК при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
18. У справі встановлено, що заборгованість ОСОБА_4 зі сплати аліментів на дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, та дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, станом на 10 жовтня 2016 року склала 129 032,25 грн.
19. Згідно з наданим позивачкою розрахунком загальна сума неустойки (пені), що визначена додаванням сум неустойки за кожний з місяців заборгованості, склала 1 172 672,00 грн.
20. Суд першої інстанції, з висновками якого погодилася Велика Палата Верховного Суду, позов задовольнив частково: стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 350 000,00 грн. В решті позову відмовив.
21. На нашу думку, стягнення з відповідача неустойки (пені) у вказаному розмірі не відповідає принципу пропорційності відповідальності за невиконання аліментних зобов'язань, не може бути визнане справедливим і ефективно захищати права дитини.
22. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак після порушення боржником свого обов'язку неустойка виконує штрафну і компенсаційну функції.
23. Вважаємо, що у цьому випадку, її розмір як штрафу, тобто майнової відповідальності боржника за невиконання обов'язку сплатити аліменти, очевидно, є непропорційним, оскільки більше ніж у два рази перевищує суму самого несплаченого зобов'язання. Як компенсація - також, безсумнівно, значно перевищує збитки, заподіяні одержувачу аліментів внаслідок неотримання грошових коштів.
24. Невиконання зобов'язання з виплати аліментів порушує насамперед права дитини і такі дії не можуть бути виправдані, однак ми переконані, що завищений, явно непропорційний сумі несплаченого зобов'язання розмір пені, який продовжує необмежено (нескінченно) зростати, жодним чином не стимулює платника до погашення заборгованості по аліментах, а навпаки, заганяє його у «боргову яму», по суті ставить у безвихідне становище, позбавляючи як фактичної можливості, так і мотивації до погашення боргу.
25. Непропорційний розмір пені є не лише несправедливим по суті, а й ставить під загрозу інтерес дітей, оскільки сприяє виникненню ситуації, за якої вони взагалі не отримають грошового утримання від одного з батьків.
26. Це свідчить і про неефективність подібного визначення розміру неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів з точки зору захисту прав дитини.
27. Крім того, у контексті описаного вище вважаємо за потрібне застосувати перспективне тлумачення закріпленої у частині першій статті 196 СК норми права.
28. Так, Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» частину першу статті 196 СК викладено у новій редакції: «1. У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості».
29. Таким чином, законодавець, обмеживши розмір пені 100 відсотками від суми заборгованості, фактично визнав, що попереднє правове регулювання, яке допускало непропорційне і нічим не обмежене перевищення суми неустойки (пені) відносно суми заборгованості зі сплати аліментів, не відповідало критерію «якості закону», допускало свавільне втручання у цивільні права особи, що є неприпустимим в розрізі практики Європейського суду з прав людини, і тому було змінене законодавцем.
30. Підсумовуючи викладене, вважаємо, що стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у розмірі 350 000,00 грн, при тому, що сума боргу становить 129 032,25 грн, порушує принцип пропорційності, є несправедливим і не сприяє ефективному захисту прав дітей.
31. У зв'язку із цим, на нашу думку, помилковими є висновки Великої Палати Верховного Суду, яка визнала обґрунтованою позицію суду першої інстанції в частині суми стягнутої з відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Судді Великої Палати
Верховного Суду: В.С. Князєв
І.В. Саприкіна
