ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 918/541/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В.В. - головуючого, Жуков С.В., Ткаченко Н.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

від 22.01.2019

у складі колегії суддів: Огородніка К.М. (головуючого), Дужича С.П., Коломис В.В.

та на рішення Господарського суду Рівненської області

від 23.10.2018

у складі судді: Марача В.В.

у справі № 918/541/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Імені Воловікова"

про стягнення заборгованості в сумі 839 480,78 грн,-

ВСТАНОВИВ:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт" (далі - ТОВ "Лотівка Еліт") звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Імені Воловікова" (далі -ТОВ СП "Імені Воловікова") про стягнення з відповідача 839 480,78 грн, з яких 616 870,23 грн основного боргу, 15 216,73 грн 3 % річних, 54 307,36 грн інфляційних втрат та 153 086,46 грн пені.

2. В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач на підставі Договору складського зберігання зерна від 20.07.2017 № 20/07-17/СЛ надав послуги відповідачу по зберіганню, сушці, доробці, відвантаженню, переоформленню зерна, що підтверджується актами здачі - прийняття робіт (надання послуг), однак останнім свої зобов'язання щодо оплати вартості наданих послуг не виконані, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 616 870,23 грн.

Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 23.10.2018 у справі № 918/541/18 позов ТОВ "Лотівка Еліт" задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 15 216,73 грн; інфляційних в сумі 54 307,36 грн; пеню в сумі 79 249,31 грн та судового збору в сумі 2 231,60 грн. В решті позову відмовлено.

4. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 616 870,23 грн та ухвалити нове рішення, яким позов у частині стягнення основної суми боргу задовольнити повністю.

5. Крім того, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив вказане рішення скасувати повністю та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

6. Ухвалою апеляційного господарського суду від 17.12.2018, серед іншого, об'єднано апеляційні скарги позивача та відповідача на рішення Господарського суду Рівненської області від 23.10.2018 у справі № 918/541/18 в одне апеляційне провадження.

7. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 у справі № 918/541/18 апеляційні скарги ТОВ "Лотівка Еліт" та ТОВ СГ "Імені Воловікова" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 23.10.2018 у справі № 918/541/18 - без змін.

8. Судами попередніх інстанцій при розгляді справи встановлено наступне.

8.1. 20.07.2017 між позивачем (зерновий склад) та відповідачем (поклажодавець) укладено договір складського зберігання зерна № 20/07-17/СЛ (далі - Договір складського зберігання), згідно умов якого зерновий склад зобов'язався прийняти, доробити, зберігати і відвантажити на першу вимогу, передане поклажодавцем зерно, останньому чи його довіреній особі, а поклажодавець зобов'язався оплатити надані послуги згідно даного договору. Місце зберігання зерна: Хмельницька область, м. Славута, вул. Привокзальна, 86. Поклажодавець на підставі актів виконаних робіт протягом п'яти банківських днів оплачує Зерновому складу за фактично надані послуги (виконані роботи). Оплата послуг, зазначених у п.п. 5.1 договору провадиться поклажодавцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок зернового складу чи передачі у власність зернового складу (за згодою сторін) зерна за договірною ціною.

8.2. Остаточний розрахунок за надані послуги за даним Договором провадиться при повному поверненні зерна поклажодавцю або при його переоформленні поклажодавець зобов'язаний оплатити зерновому складу послуги по переоформленню, відвантаженню, зберіганню залишків зерна і т.і. шляхом передоплати не пізніше ніж за один день до відвантаження чи переоформлення (п.п. 5.5.)

8.3. Згідно Договору складського зберігання за порушення термінів оплати наданих послуг (виконаних робіт), Поклажодавець виплачує зерновому складу, за вимогою останнього, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми простроченого платежу. Зерновий склад має право на притримування продукції поклажодавця до повної сплати наданих послуг. Вимоги Зернового складу, який притримує продукцію, задовольняються з її вартості, отриманої з продажу останньої. Продукція, що передається або притримується в рахунок оплати послуг Зерновому складу не повинна бути обтяжена зобов'язаннями в т.ч, заставою, арештом та інше. (п.п. 7.2). Сплата пені не звільняють Поклажодавця від виконання своїх зобов'язань за договором (п.п.7.3.).

8.4. Судами встановлено, що на виконання умов укладеного договору, сторонами підписано та скріплено печатками Акти здачі - прийняття робіт (надання послуг) № 717 від 31.07.2017 на суму 352 256,31 грн та № 740 від 19.08.2017 на суму 264 613,92 грн, відповідно до яких, позивачем були проведені, відповідно до умов договору, роботи (зроблені послуги) на загальну суму 616 870,23 грн.

8.5. 28.08.2018 між ТОВ "Дельта - Інжиніринг" (первісний кредитор) та відповідачем у даній справі (новий кредитор) було укладено договір № 4-ВЛ про відступлення права вимоги (цесії), згідно умов якого первісний кредитор оплатно передає (відступає) належне йому право вимоги на загальну суму 1 497 893,92 грн згідно із договором про надання послуг від 01.07.2014 № 19-15/НП на суму 1 495 822,11 та договором на здійснення авторського нагляду від 01.04.2013 № 57-А на суму 2 071,81 грн, укладеними між ТОВ "Лотівка Еліт" і первісним кредитором, а новий кредитор на умовах цього договору приймає право вимоги, що належить первісному кредитору за цими договорами.

8.6. На підставі Акту приймання-передачі документів від 28.08.2018 згідно договору про відступлення права вимоги (цесії) від 28.08.2018 №4-ВЛ первісним кредитором передано, а новим кредитором отримано: договір про надання послуг № 19-15/НП від 01.07.2014 року; акт виконаних робіт № 58 від 28.02.2017 року; акт виконаних робіт № 73 від 06.03.2017; акт виконаних робіт № 76 від 31.03.2017; договір на здійснення авторського нагляду № 57-А від 01.04.2013; акт виконаних робіт № 646 від 27.12.2016; акт виконаних робіт № 52 від 31.01.2017; акт виконаних робіт № 3 від 06.03.2017; акт виконаних робіт № 11 від 31.03.2017; акт виконаних робіт № 6 від 28.02.2017; акт виконаних робіт № 7 від 31.01.2017; акт виконаних робіт № 8 від 27.12.2016.

8.7. Листом від 30.08.2018 № 97 ТОВ "Дельта - Інжиніринг" повідомило ТОВ "Лотівка Еліт" про відступлення на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 28.08.2018 № 4-ВЛ на користь ТОВ СП "Імені Воловікова" права вимоги за укладеними з ТОВ "Лотівка Еліт" вищевказаними договорами.

8.8. Відповідачем 30.08.2018 на адресу позивача направлено заяву, в якій відповідачем заявлено про припинення зобов'язання щодо сплати ним для позивача боргу в сумі 616 870,23 грн по Договору складського зберігання зерна від 20.07.2017 № 20/07-17/СЛ, 202 078,80 грн по договору від 30.12.2016 № 30/12-2016/2,

678 944,89 грн по договору від 01.09.2016 № 01/09-16/ВК внаслідок зарахування боргу ТОВ "Лотівка Еліт" в сумі 1 497 893,92 грн по договору про відступлення права вимоги (цесії) від 28.08.2018 № 4-ВЛ.

8.9. Крім того, в обґрунтування своєї апеляційної скарги відповідач посилався на те, що листом від 20.11.2018 № 904 останнім надіслано на адресу позивача заяву про припинення зобов'язання зарахуванням штрафних санкцій в сумі 217 071,35 грн, до яких включено 3 % річних у сумі 12 792,58 грн, інфляційні втрати в сумі 55 505,37 грн за договором складського зберігання зерна № 20/07-17/СЛ від 20.07.2017, які підлягають стягненню з відповідача на підставі рішення Господарського суду Рівненської області від 23.10.2018 по справі № 918/541/18.

8.10. Судом апеляційної інстанції не прийнято до розгляду вказану заяву відповідно до вимог статті 269 ГПК України, оскільки дана заява не була предметом розгляду в суді першої інстанції, тому що датована 20.11.2018, а оскаржуване рішення суду ухвалене 23.10.2018.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

9. 13.02.2019 ТОВ "Лотівка Еліт" звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою від 11.02.2019 вих. № 11/02-19 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 та на рішення Господарського суду Рівненської області від 23.10.2018 у справі № 918/541/18, підтвердженням чого є накладна відділення поштового зв'язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.

10. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги у справі № 918/541/18 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Жукова С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 18.02.2019.

11. Ухвалою Верховного Суду від 25.02.2019 у справі № 918/541/18, серед іншого, відкрито касаційне провадження у справі № 918/541/18 за касаційною скаргою ТОВ "Лотівка Еліт" від 11.02.2019 вих. № 11/02-19 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 та на рішення Господарського суду Рівненської області від 23.10.2018; розгляд касаційної скарги призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу.

12. Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ "Лотівка Еліт" подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, прийняти рішення, яким первісні позовні вимоги ТОВ "Лотівка Еліт" до ТОВ СП "Імені Воловікова" у частині стягнення основної суми боргу задовольнити повністю.

13. Скаржник вважає, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, прийнятими з порушенням норм матеріального та процесуального права, на підтвердження свої позиції наводить наступні доводи.

13.1. Суди дійшли помилкового висновку про те, що відповідачем доведено належними та допустимими доказами факт припинення зобов'язання за Договором від 20.07.2017 № 20/07-17/сл зарахуванням зустрічних однорідних вимог, оскільки як зазначав позивач у відзиві та в усних поясненнях, відповідно до даних бухгалтерського обліку позивача, у нього відсутня заборгованість перед ТОВ "Дельта - Інжиніринг" (первісним кредитором), а відповідачем не доведено наявність заборгованості у позивача за договором про надання послуг від 01.07.2014 № 19-15/НП на суму 1 495 822,11 та договором на здійснення авторського нагляду від 01.04.2013 № 57-А на суму 2 071,81 грн. Крім того, взаємозалік зустрічних однорідних вимог передбачає наявність документального підтвердження боргу однієї сторони перед іншою, якщо наявність боргу не підтверджено належними доказами, відсутні підстави для проведення взаємозаліку. Наведено практику, в якій суд, на думку скаржника дійшов аналогічного висновку, зокрема у постанові ВГСУ від 09.07.2014 у справі № 921/1253/13-г/17.

13.2. Факт звернення позивача до суду із даним позовом свідчить про незгоду позивача із проведеним зарахування та фактичне оспорювання такого правочину, відтак вимоги відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог не можуть зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України, оскільки заборгованість не є безспірною. Водночас суди не дали належну оцінку заяві ТОВ СП "Імені Воловікова" від 30.08.2018 № 700 про залік зустрічних однорідних вимог, прийнявши її в якості належного доказу. Наведено практику, в якій суди, на думку скаржника дійшли аналогічного висновку, зокрема у постановах ВГСУ від 13.12.2017 у справі № 910/8296/17, від 24.10.2016 у справі № 910/25428/14, від 29.09.2014 у справі № 922/299/14, від 18.12.2014 у справі № 18/2434/12.

13.3. Оскільки договір про відступлення права вимоги (цесії) від 28.08.2018 № 4-ВЛ, укладений між ТОВ "Дельта - Інжиніринг" та ТОВ СП "Імені Воловікова" після звернення позивача з даним позовом про стягнення заборгованості до суду, відтак ТОВ "Лотівка Еліт" вважає що припинення зобов'язань, шляхом їх зустрічного зарахування за заявою від 30.08.2018 вих.№ 700 не відбулося.

13.4. Умовою, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням є ясність (прозорість) вимог, коли між сторонами немає спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо. Дана правова позиція, на думку скаржника, наведена у постановах ВГСУ від 28.07.2014 у справі № 911/3252/13, від 19.02.2015 у справі № 15/191, від 15.04.2015 у справі № 5023/993/12, від 17.06.2015 у справі № 910/19331/14.

13.5. Скаржник наводить тези зазначені у постанові ВС від 05.07.2018 у справі № 914/3013/16, зокрема про те, що "основне зобов'язання носить ясний та безспірних характер, оскільки зазвичай підтверджується первинними документами, підписаними обома сторонами. Строк виконання основного зобов'язання детально регламентований нормою статті 530 ЦК України". Також тези, зазначені у постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 908/3039/16, від 05.04.2018 у справі № 910/13205/17, про те, що "Моментом припинення зобов'язання сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку. Отже, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, а вимоги які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними, однорідними та такими, за якими настав строк виконання. Тобто, умовою, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням, є ясність вимог, коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо (зазначена постанова ВС від 14.02.2018 у справі № 910/6374/17).

13.6. Суди не врахували, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. Наводить тезу, зазначену у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 916/993/17, від 15.03.2018 у справі № 914/909/17: "У разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов'язання за договором, таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом його визнання на підставі пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України".

13.7. Наводить тезу із постанови Верховного Суду від 21.06.2018 у справі № 917/1862/16: "якщо кредитор вважає, що заява боржника є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутності зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних однорідних вимог згідно з частинами 4,5 статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то кредитор вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання боржником в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом".

13.8. Суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки щодо посилання суду першої інстанції у мотивувальній частині рішення на Лист ТОВ "Дельта - Інжиніринг" від 30.08.2018 № 97, відповідно до якого останній ніби то повідомив позивача про відступлення, на підставі Договору від 28.08.2018 № 4-ВЛ про відступлення права вимоги на користь ТОВ СП "Імені Воловікова" за укладеними з позивачем договорами від 01.07.2014 № 19-15/НП на суму 1 495 822,11 та від 01.04.2013 № 57-А на суму 2 071,81 грн, при цьому в матеріалах справи відсутній доказ направлення цього листа на адресу позивача, відтак посилання суду першої інстанції на зазначений лист є безпідставним та таким, що порушує норми процесуального права.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

14. ТОВ СП "Імені Воловікова" подано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Позиція Верховного Суду

15. Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

16. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

17. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом позову у даній справі є вимога про стягнення з ТОВ СП "Імені Воловікова" на користь ТОВ "Лотівка Еліт" 839 480,78 грн, з яких 616 870,23 грн основного боргу, 15 216,73 грн 3 % річних, 54 307,36 грн інфляційних втрат та 153 086,46 грн пені.

19. Позовні вимоги обґрунтовані наявністю у відповідача заборгованості, що утворилася внаслідок невиконання зобов'язання щодо оплати вартості наданих послуг за Договором складського зберігання зерна від 20.07.2017 № 20/07-17/СЛ, що підтверджується актами здачі - прийняття робіт (надання послуг). Водночас, відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, посилається на припинення грошового зобов'язання в силу приписів статті 601 ЦК України шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

20. Відповідно до частини 1 статті 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Згідно з частини 1 сстатті 946 ЦК України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

21. Згідно приписів статті 956 ЦК України, товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності. Товарний склад є складом загального користування, якщо відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії) він зобов'язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи.

22. За змістом частини 1 статті 957 ЦК України, за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах (ч. 1, 2 ст. 24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні").

23. Згідно зі статтею 25 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", зерновий склад є складом загального користування і зобов'язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи.

24. Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

25. Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

26. З огляду на зазначені норми закону, судами встановлено, що у відповідача виникло зобов'язання по оплаті вартості послуг за актом здачі - прийняття робіт (надання послуг) № 717 від 31.07.2017 з 08.08.2017 та за актом здачі - прийняття робіт (надання послуг) № 740 від 19.08.2017 з 26.08.2017.

27. Відповідно до частин 1, 2 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, установлених договором або законом.

28. Згідно зі статтею 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

29. За змістом частини 1 статті 601 ЦК України, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема, грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

30. Недопустимість зарахування зустрічних вимог визначено статтею 602 ЦК України, відповідно до положень якої не допускається зарахування зустрічних вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.

31. Виходячи із зазначеного, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).

32. В розумінні статті 601 ЦК України, спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством. За загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент висловлення учасником відповідних правовідносин волевиявлення у відповідній формі, зокрема письмовій, що містить чітке однозначне волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

33. В свою чергу характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.

34. Судами попередніх інстанцій, на підставі дослідження наявних в матеріалах справи доказів встановлено факт припинення зобов'язання за договором складського зберігання зерна від 20.07.2017 № 20/07-17/СЛ зарахуванням зустрічної однорідної вимоги на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 28.08.2018 № 4-ВЛ.

35. Судом апеляційної інстанції також вірно зазначено, що у разі, якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами 4, 5 статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

36. Разом з тим, суди встановили, що позивачем до матеріалів справи не подано доказів на підтвердження неправомірності договору про відступлення права вимоги (цесії) від 28.08.2018 № 4-ВЛ та не доведено його нікчемність або недійсність у судовому порядку.

37. У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

38. Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

39. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

40. Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

41. Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

42. У відповідності до статті 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

43. Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

44. За таких обставин, враховуючи встановлення судами першої та апеляційної інстанції факту припинення зобов'язання за Договором складського зберігання зерна від 20.07.2017 № 20/07-17/СЛ зарахуванням зустрічної однорідної вимоги на підставі Договору про відступлення права вимоги (цесії) від 28.08.2018 № 4-ВЛ, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ТОВ "Лотівка Еліт" в частині стягнення основного боргу в сумі 616 870,23 грн не підлягають задоволенню. Відтак доводи, наведені в п.п. 13.1., 13.3.-13.7. спростовуються наведеним вище обставинами та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України. Постанови ВГСУ та ВС, наведені в касаційній скарзі, прийнято судами за відмінного предмету спору та встановлених судами обставин справи, відтак не є тотожними до предмету та обставин у даній справі.

45. Щодо доводів скаржника про те, що звернення ТОВ "Лотівка Еліт" з позовом до суду вказує про факт незгоди з проведеним зарахуванням зустрічних однорідних вимог (п.п.13.2.), яким суд апеляційної інстанції вже надав оцінку та правомірно зазначив, що такі аргументи не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки, як встановлено судом, позивач звернувся із позовом до відповідача 13.08.2018, а зарахування зустрічних однорідних вимог здійснено 30.08.2018. Тобто зарахування зустрічних однорідних вимог відбулося уже після звернення позивача до суду. Крім того, у касаційній скарзі (п.п.13.3. постанови) скаржник сам зазначає, що договір про відступлення права вимоги (цесії) від 28.08.2018 № 4-ВЛ, укладено між ТОВ "Дельта - Інжиніринг" та ТОВ СП "Імені Воловікова" після звернення позивача з даним позовом про стягнення заборгованості до суду, відтак вважає, що припинення зобов'язань, шляхом їх зустрічного зарахування за заявою від 30.08.2018 вих. № 700 не відбулося. Водночас, колегія суддів касаційної інстанції спростовує зазначені аргументи у пунктах 34 - 44 постанови.

46. Довід, зазначений у п.п.13.8. постанови, також був предметом оцінки суду апеляційної інстанції, який правомірно зазначив, що ТОВ "Лотівка Еліт" стверджуючи про те, що лист ТОВ "Дельта-Інжиніринг" від 30.08.2018 № 97 є неналежним та недостовірним доказом, оскільки відсутній доказ його направлення, позивач сам собі суперечить, оскільки у наявній в матеріалах справи відповіді позивача на відзив від 17.09.2018 № 17/09/3-18 вказано, зокрема, про те, що на адресу ТОВ "Лотівка Еліт" надійшли договір про відступлення права вимог (цесіі), а також заява про припинення зобов'язання зарахуванням, проте доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язаннях, як і доказів про наявність заборгованості позивача перед первісним кредитором не надіслано.

47. Щодо вимоги про стягнення з відповідача 15 216,73 грн 3 % річних, 54 307,36 грн інфляційних нарахувань та 153 086,46 грн пені, колегія суддів зазначає наступне.

48. Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

49. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

50. Відповідно до частини 1 статті 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Згідно частини 1 статті 552 ЦК України, сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

51. За приписами частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

52. Згідно частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

53. Згідно п. 7.2. Договору складського зберігання, укладеного між позивачем та відповідачем, за порушення термінів оплати наданих послуг (виконаних робіт), поклажодавець виплачує зерновому складу, за вимогою останнього, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми простроченого платежу.

54. Як встановлено судами, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 153 086,46 грн пені (по акту № 717 від 31.07.2017 в сумі 92 696,49 грн, нарахованої за період прострочення з 08.08.2017 по 25.06.2018 та по акту № 740 від 19.08.2017 в сумі 60 389,97 грн, нарахованої за період прострочення з 28.09.2017 по 25.06.2018).

55. Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що подані позивачем розрахунки та період нарахування пені здійснено з порушенням періоду нарахування, встановленого частиною 6 статті 232 ГК України.

56. Відповідно до пункту 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

57. Відтак, перевіривши здійснений судом першої інстанції перерахунок нарахованих позивачем сум пені, колегія суддів апеляційного господарського суду обґрунтовано погодилася з висновком місцевого господарського суду про правомірність нарахування 79 249,31 грн пені (по акту № 717 від 31.07.2017 в сумі 48 148,11 грн, нарахованої за період прострочення з 08.08.2017 по 08.02.2018 та по акту № 740 від 19.08.2017 в сумі 31 101,20 грн, нарахованої за період прострочення з 28.09.2017 по 26.02.2018).

58. Щодо нарахованих відповідачу 15 216,73 грн 3 % річних за період прострочення - по акту № 717 від 31.07.2017 в сумі 9 322,73 грн з 08.08.2017 по 25.06.2018 та по акту № 740 від 19.08.2017 в сумі 5 894 грн з 28.09.2017 по 25.06.2018, а також

54 307,36 грн інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення - по акту № 717 від 31.07.2017 з серпня 2017 року по травень 2018 року в сумі 34 098,56 грн та по акту № 740 від 19.08.2017 з жовтня 2017 року по травень 2018 року в сумі 20 208,80 грн, колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість заявлених вимог.

59. Водночас, як встановлено судом апеляційної інстанції, в обґрунтування своєї апеляційної скарги відповідач посилався на те, що листом від 20.11.2018 № 904 останнім надіслано на адресу позивача заяву про припинення зобов'язання зарахуванням штрафних санкцій в сумі 217 071,35 грн, до яких включено 3 % річних у сумі 12 792,58 грн, інфляційні втрати в сумі 55 505,37 грн за договором складського зберігання зерна № 20/07-17/СЛ від 20.07.2017, які підлягають стягненню з відповідача на підставі рішення Господарського суду Рівненської області від 23.10.2018 у справі № 918/541/18.

60. Відповідно до приписів статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

61. Отже, з огляду на приписи статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції, цілком обґрунтовано відхилив зазначені аргументи відповідача, зазначивши, що заява про припинення зобов'язання зарахуванням штрафних санкцій в сумі 217 071,35 грн не може прийматися до розгляду судом апеляційної інстанції, оскільки дана заява, датована 20.11.2018, не була предметом розгляду в суді першої інстанції, а оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене 23.10.2018.

62. Отже, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи та підтвердження позивачем факту несвоєчасного виконання відповідачем грошових зобов'язань згідно договору складського зберігання зерна від 20.07.2017 № 20/07-17/СЛ, а відповідачем не спростовано вказаних обставин належними та достатніми доказами, суди попередній інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 15 216,73 грн, інфляційних в сумі 54 307,36 грн та пені в сумі 79 249,31 грн.

63. Разом з цим, враховуючи, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності зі сторони відповідача невиконання зобов'язань по оплаті вартості наданих послуг за актами здачі - прийняття робіт (надання послуг) № 717 від 31.07.2017 на суму 352 256,31 грн та № 740 від 19.08.2017 на суму 264 613,92 грн, з огляду на встановлений факт припинення зобов'язання за договором складського зберігання зерна від 20.07.2017 № 20/07-17/СЛ зарахуванням зустрічної однорідної вимоги на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 28.08.2018

№ 4-ВЛ, суди попередніх інстанції обґрунтовано відмовили у задоволені в цій частині позовних вимог.

64. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

65. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованого та правомірного висновку суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції.

66. Згідно з приписами статті 309 ГПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

67. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

68. Оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції таким вимогам закону відповідають.

69. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

70. Вказані вимоги судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних рішення та постанови були дотримані.

71. Оскільки підстави для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції відсутні, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 та на рішення Господарського суду Рівненської області від 23.10.2018 у справі № 918/541/18 залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 та рішення Господарського суду Рівненської області від 23.10.2018 у справі № 918/541/18 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Білоус

Судді С. В. Жуков

Н. Г. Ткаченко