ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2019 року Справа № 918/541/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Огороднік К.М., суддя Дужич С.П. , суддя Коломис В.В.

секретар судового засідання Вавринчук А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт" та Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Імені Воловікова" на рішення Господарського суду Рівненської області від 23.10.2018 року у справі № 918/541/18 (суддя Марач В.В.), повний текст рішення складено 02.11.2018 року,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Імені Воловікова"

про стягнення заборгованості в сумі 839480,78 грн.

за участю представників:

позивача - Вознюк Р.П., за ордером (в судовому засіданні від 22.01.2019 року),

Ткач В.В., за договором (в судовому засіданні від 15.01.2019 року),

відповідача - Грищенко І.С., за довіреністю.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 23.10.2018 року позов ТзОВ "Лотівка Еліт" задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 15216,73 грн.; інфляційних в сумі 54307,36 грн.; пеню в сумі 79249,31 грн. та судового збору в сумі 2231,60 грн. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив вказане рішення скасувати в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення основного боргу в сумі 616870,23 грн. та ухвалити нове рішення, яким позов у частині стягнення основної суми боргу задоволити повністю.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.11.2018 року, серед іншого, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТзОВ "Лотівка Еліт" на рішення Господарського суду Рівненської області від 23.10.2018 року у справі № 918/541/18; призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

Крім того, не погоджуючись із цим же рішенням, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив вказане рішення скасувати повністю та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 17.12.2018 року, серед іншого, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТзОВ сільськогосподарського підприємства "Імені Воловікова" на рішення Господарського суду Рівненської області від 23.10.2018 року у справі № 918/541/18; об'єднано апеляційні скарги позивача та відповідача на рішення Господарського суду Рівненської області від 23.10.2018 року у справі № 918/541/18 в одне апеляційне провадження.

Від позивача та відповідача на адресу суду надійшли письмові відзиви на апеляційні скарги, в яких сторони висловили свої правові позиції.

В судовому засіданні представники сторін підтримали свої позиції, викладені в апеляційних скаргах та відзивах на них.

Північно-західний апеляційний господарський суд, перевіривши доводи апеляційних скарг та відзивів на них, дослідивши матеріали справи, зробив висновок про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню. При цьому, апеляційний суд встановив наступні обставини та керувався такими мотивами.

З матеріалів справи вбачається, що 20.07.2017 року між позивачем (зерновий склад) та відповідачем (поклажодавець) укладено договір складського зберігання зерна № 20/07-17/СЛ, згідно умов якого зерновий склад зобов'язався прийняти, доробити, зберігати і відвантажити на першу вимогу, передане поклажодавцем зерно, останньому чи його довіреній особі, а поклажодавець зобов'язався оплатити надані послуги згідно даного договору. Місце зберігання зерна: Хмельницька область, м. Славута, вул. Привокзальна, 86. Поклажодавець на підставі актів виконаних робіт протягом п'яти банківських днів оплачує Зерновому складу за фактично надані послуги (виконані роботи). Оплата послуг, зазначених у п.п. 5.1 договору провадиться поклажодавцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок зернового складу чи передачі у власність зернового складу (за згодою сторін) зерна за договірною ціною. Остаточний розрахунок за надані послуги за даним Договором провадиться при повному поверненні зерна поклажодавцю або при його переоформленні поклажодавець зобов'язаний оплатити зерновому складу послуги по переоформленню, відвантаженню, зберіганню залишків зерна і т.і. шляхом передоплати не пізніше ніж за один день до відвантаження чи переоформлення. За порушення термінів оплати наданих послуг (виконаних робіт), Поклажодавець виплачує зерновому складу, за вимогою останнього, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми простроченого платежу. Зерновий склад має право на притримування продукції поклажодавця до повної сплати наданих послуг. Вимоги Зернового складу, який притримує продукцію, задовольняються з її вартості, отриманої з продажу останньої. Продукція, що передається або притримується в рахунок оплати послуг Зерновому складу не повинна бути обтяжена зобов'язаннями в т.ч, заставою, арештом та інше. Сплата пені не звільняють Поклажодавця від виконання своїх зобов'язань за договором.

Судами встановлено, що на виконання умов укладеного договору, сторонами підписано та скріплено печатками Акти здачі - прийняття робіт (надання послуг) № 717 від 31.07.2017 року на суму 352256,31 грн. та № 740 від 19.08.2017 року на суму 264613,92 грн., відповідно до яких, позивачем були проведені, відповідно до умов договору, роботи (зроблені послуги) на загальну суму 616870,23 грн.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що 28.08.2018 року між ТзОВ "Дельта - Інжиніринг" (первісний кредитор) та відповідачем у даній справі (новий кредитор) було укладено договір № 4-ВЛ про відступлення права вимоги (цесії), згідно умов якого первісний кредитор оплатно передає (відступає) належне йому право вимоги на загальну суму 1497893,92 грн. згідно із договорами: № 19-15/НП від 01.07.2014 року на суму 1495822,11 та № 57-А від 01.04.2013 року на суму 2071,81 грн., укладеними між ТзОВ "Лотівка Еліт" і первісним кредитором, а новий кредитор на умовах цього договору приймає право вимоги, що належить первісному кредитору за цими договорами.

Листом № 97 від 30.08.2018 року ТзОВ "Дельта - Інжиніринг" повідомило ТзОВ "Лотівка Еліт" про відступлення на підставі договору № 4-ВЛ права вимоги (цесії) від 28.08.2018 року, на користь ТзОВ СП "Імені Воловікова" права вимоги за укладеними з ТзОВ "Лотівка Еліт" вищевказаними договорами.

Крім того, відповідачем 30.08.2018 року на адресу позивача направлено заяву, в якій відповідачем заявлено про припинення зобов'язання щодо сплати ним для позивача боргу в сумі 616870,23 грн. по договору № 20/07-17/СЛ від 20.07.2017 року, 202078,80 грн. по договору № 30/12-2016/2 від 30.12.2016 року, 678944,89 грн. по договору № 01/09-16/ВК від 01.09.2016 року внаслідок зарахування боргу ТзОВ "Лотівка Еліт" в сумі 1497893,92 грн. по договору № 4-ВЛ про відступлення права вимоги (цесії) від 28.08.2018 року.

Обґрунтовуючи звернення до місцевого господарського суду з позовом, ТзОВ "Лотівка Еліт" вказало на те, що останнє на підставі договору складського зберігання зерна № 20/07-17/СЛ від 20.07.2017 року надало послуги відповідачу по зберіганню, сушці, доробці, відвантаженню, переоформленню зерна, що підтверджується актами здачі - прийняття робіт (надання послуг), проте, останній свої зобов'язання щодо оплати вартості наданих послуг не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 616870, 23 грн.

В силу ч. 1 ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Згідно з ч. 1 ст. 946 ЦК України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Згідно ст. 956 ЦК України, товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності. Товарний склад є складом загального користування, якщо відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії) він зобов'язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи.

Згідно ч. 1 ст. 957 ЦК України, за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах (ч. 1 та ч. 2 ст. 24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні").

Згідно ст. 25 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", зерновий склад є складом загального користування і зобов'язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи.

Згідно ст. 27 цього Закону, зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна. Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення. Якщо строк зберігання зерна визначено моментом пред'явлення власником зерна вимоги про його повернення, зерновий склад має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від власника зерна забрати це зерно в розумний строк. Статтею 28 цього Закону встановлено, що плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.

В силу ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищевказані норми законодавства та встановлені судами обставини справи, у відповідача виникло зобов'язання по оплаті вартості послуг по акту здачі - прийняття робіт (надання послуг) № 717 від 31.07.2017 року з 08.08.2017 року та по акту здачі - прийняття робіт (надання послуг) № 740 від 19.08.2017 року з 26.08.2017 року.

Разом з тим, згідно ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін, а статтею 602 цього Кодексу передбачено, що не допускається зарахування зустрічних вимог: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Отже, заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом

Позивачем до матеріалів справи не подано доказів на підтвердження неправомірності договору № 4-ВЛ про відступлення права вимоги (цесії) від 28.08.2018 року, останнім не доведена його нікчемність або недійсність у судовому порядку.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, а вище зазначено, що на підставі Акту приймання-передачі документів від 28.08.2018 року згідно договору №4-ВЛ про відступлення права вимоги (цесії) від 28.08.2018 року первісним кредитором передано, а новим кредитором отримано: договір про надання послуг № 19-15/НП від 01.07.2014 року; акт виконаних робіт № 58 від 28.02.2017 року; акт виконаних робіт № 73 від 06.03.2017 року; акт виконаних робіт № 76 від 31.03.2017 року; договір на здійснення авторського нагляду № 57-А від 01.04.2013 року; акт виконаних робіт № 646 від 27.12.2016 року; акт виконаних робіт № 52 від 31.01.2017 року; акт виконаних робіт № 3 від 06.03.2017 року; акт виконаних робіт № 11 від 31.03.2017 року; акт виконаних робіт № 6 від 28.02.2017 року; акт виконаних робіт № 7 від 31.01.2017 року; акт виконаних робіт № 8 від 27.12.2016 року. Відтак, враховуючи факт припинення зобов'язання за договором складського зберігання зерна № 20/07-17/СЛ від 20.07.2017 року зарахуванням зустрічної однорідної вимоги на підставі договору № 4-ВЛ про відступлення права вимоги (цесії) від 28.08.2018 року, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ТзОВ "Лотівка Еліт" в частині стягнення основного боргу в сумі 616870,23 грн. не підлягають задоволенню.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, позивач стверджує про хибність висновків суду першої інстанції та невідповідність рішення в оскарженій частині нормам матеріального права в частині невірного трактування ст. 601 ЦК України, оскільки, як стверджує позивач, згідно даних бухгалтерського обліку у останнього відсутня заборгованість перед ТзОВ "Дельта-Інжиніринг" згідно із договором № 19-15/НП від 01.07.2014 року та № 57-А від 01.04.2013 року на загальну суму 1497893,92 грн., а факт звернення позивача до суду з вказаним позовом свідчить про незгоду останнього з проведеним зарахуванням та фактичне оспорення такого правочину, тому ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України.

Такі твердження позивача критично розцінюються судом апеляційної інстанції та не приймаються до уваги, оскільки позивачем не було подано жодних письмових доказів, які б підтверджували факт відсутності його заборгованості перед ТзОВ "Дельта - Інжиніринг" за договором № 19-15/НП від 01.07.2014 року та № 57-А від 01.04.2013 року.

Твердження позивача стосовно безпідставності посилання суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні на лист ТзОВ "Дельта-Інжиніринг" № 97 від 30.08.2018 року також не приймаються судом до уваги зважаючи на те, що матеріалах справи наявна копія листа ТзОВ "Дельта-Інжиніринг" № 103 від 03.10.2018 року, в тексті якого міститься інформація, що ТзОВ "Дельта-Інжиніринг" повідомило відповідача по справі про те, що надіслане на адресу ТзОВ "Лотівка Еліт" повідомлення про відступлення права вимоги № 97 від 30.08.2018 року отримане представником позивача 03.09.2018 року. Разом з тим, позивач ні у відповіді на відзив, ні під час надання усних пояснень, з'ясування обставин справи та судових дебатів в суді першої інстанції не заперечував факт отримання листа від ТзОВ "Дельта-Інжиніринг" № 97 від 30.08.2018 року. Стверджуючи про те, що лист ТзОВ "Дельта-Інжиніринг" № 97 від 30.08.2018 року є неналежним та недостовірним доказом, оскільки відсутній доказ його направлення, позивач сам собі суперечить, оскільки у наявній в матеріалах справи відповіді позивача на відзив № 17/09/3-18 від 17.09.2018 року вказано, зокрема, про те, що на адресу ТзОВ "Лотівка Еліт" надійшли договір про відступлення права вимог (цесіі), а також заява про припинення зобов'язання зарахуванням, проте доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язаннях, як і доказів про наявність заборгованості позивача перед первісним кредитором не надіслано.

Посилання позивача на те, що він звернувся з позовом до суду, як на факт свідчення незгоди з проведеним зарахуванням зустрічних однорідних вимог не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки, як встановлено судом, позивач звернувся із позовом до ТзОВ сільськогосподарського підприємства "Імені Воловікова" 13.08.2018 року, а зарахування зустрічних однорідних вимог здійснено 30.08.2018 року. Тобто зарахування зустрічних однорідних вимог відбулося уже після звернення позивача до суду.

Разом з тим, як зазначено судом вище, заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язання. Якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі ст. 16 ЦК України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду. Позивачем не надано доказів наявності судового спору між ТзОВ "Лотівка Еліт" та ТзОВ СГП "Ім. Воловікова" щодо оспорення заяви про припинення зобов'язання зарахуванням.

Відтак, твердження позивача спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та встановленими судами обставинами, а тому не приймаються судом до уваги.

Крім того, в суді першої інстанції позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 15216,73 грн. 3 % річних, 54307,36 грн. інфляційних та 153086,46 грн. пені.

В силу ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Згідно 1 ст. 552 ЦК України, сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимоги про сплату пені та передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку ст. 601 ЦК України.

Згідно п. 7.2. укладеного між сторонами договору, за порушення термінів оплати наданих послуг (виконаних робіт), поклажодавець виплачує зерновому складу, за вимогою останнього, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми простроченого платежу.

Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 153086,46 грн. пені (по акту № 717 від 31.07.2017 року в сумі 92696,49 грн., нарахованої за період прострочення з 08.08.2017 року по 25.06.2018 року та по акту № 740 від 19.08.2017 року в сумі 60389,97 грн., нарахованої за період прострочення з 28.09.2017 року по 25.06.2018 року).

Разом з цим, судом першої інстанції встановлено, що подані позивачем розрахунки та період нарахування пені здійснено з порушенням періоду нарахування, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції перерахунок нарахованих позивачем сум пені, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про правомірність нарахування 79249,31 грн. пені (по акту № 717 від 31.07.2017 року в сумі 48148,11 грн., нарахованої за період прострочення з 08.08.2017 року по 08.02.2018 року та по акту № 740 від 19.08.2017 року в сумі 31101,20 грн., нарахованої за період прострочення з 28.09.2017 року по 26.02.2018 року).

Стосовно нарахованих відповідачу 15216,73 грн. 3 % річних за період прострочення - по акту № 717 від 31.07.2017 року в сумі 9322,73 грн. з 08.08.2017 року по 25.06.2018 року та по акту № 740 від 19.08.2017 року в сумі 5894 грн. з 28.09.2017 року по 25.06.2018 року, а також 54307,36 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення - по акту № 717 від 31.07.2017 року з серпня 2017 року по травень 2018 року в сумі 34098,56 грн. та по акту № 740 від 19.08.2017 року з жовтня 2017 року по травень 2018 року в сумі 20208,80 грн., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про законність та обґрунтованість заявлених вимог.

Все вищевикладене також спростовує доводи відповідача, викладені в його апеляційної скарги про незаконність оскаржуваного рішення місцевого господарського суду.

Окрім цього, в обґрунтування своєї апеляційної скарги відповідач посилається на те, що листом № 904 від 20.11.2018 року останнім надіслано на адресу позивача заяву про припинення зобов'язання зарахуванням штрафних санкцій в сумі 217071,35 грн., до яких включено 3% річних у сумі 12792,58 грн., інфляційні втрати в сумі 55505,37 грн. за договором складського зберігання зерна № 20/07-17/СЛ від 20.07.2017 року, які підлягають стягненню з відповідача на підставі рішення Господарського суду Рівненської області від 23.10.2018 року по справі № 918/541/18.

Відтак, відповідач вважає, що між сторонами відбулося зарахування зустрічних однорідних вимог (штрафних санкцій) на загальну суму 217071,35 грн., а отже між позивачем та відповідачем відсутній предмет спору.

Вказані твердження не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, з огляду на те, що у відповідності до приписів статті 269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи викладене, заява відповідача № 904 від 20.11.2018 року про припинення зобов'язання зарахуванням штрафних санкцій в сумі 217071,35 грн., до яких включено 3% річних у сумі 12792,58 грн., інфляційні втрати в сумі 55505,37 грн. за договором складського зберігання зерна № 20/07-17/СЛ від 20.07.2017 року, яка була надіслана на адресу позивача, не може прийматися до розгляду судом апеляційної інстанції, оскільки дана заява не була предметом розгляду в суді першої інстанції, тому що датована 20.11.2018 року, а оскаржуване рішення суду ухвалене 23.10.2018 року.

З огляду на всі встановлені судами обставини, зважаючи на той факт, що позивачем доведено несвоєчасність виконання грошових зобов'язань зі сторони відповідача згідно договору складського зберігання зерна № 20/07-17/СЛ від 20.07.2017 року, а відповідачем вказаних обставин належними та достатніми доказами не спростовано, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Разом з цим, зважаючи на не доведення позивачем належними та допустимими доказами наявності зі сторони відповідача невиконання зобов'язань по оплаті вартості наданих послуг за актами здачі - прийняття робіт (надання послуг) № 717 від 31.07.2017 року на суму 352256,31 грн. та № 740 від 19.08.2017 року на суму 264613,92 грн., суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволені в цій частині позовних вимог.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування чи зміни та задоволення апеляційних скарг.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 272, 273, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт" та Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Імені Воловікова" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 23.10.2018 року у справі № 918/541/18 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку, встановленому ст. ст.287-291 ГПК України.

3. Матеріали справи № 918/541/18 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови складено 28.01.2019 року.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Коломис В.В.