Єдиний державний реєстр судових рішень
Ухвала
Іменем України
09 квітня 2019року
м. Київ
справа № 404/6160/16-к
провадження № 51- 3215 км 18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою першого заступника прокурора Кіровоградської області на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 листопада 2016 року за обвинуваченням
ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Кіровограда, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 жовтня 2016 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КК у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
Згідно висунутого обвинувачення, 01 вересня 2016 року о 22:00, ОСОБА_7 під час сварки з ОСОБА_8 з метою завдання потерпілій тілесних ушкоджень рукою схопив останню за зап`ястя правої рукитакулаком лівої руки завдав одного удару в праве око, а також одного удару в ніс. Після чого, ОСОБА_7 завдав потерпілій, ще не менше двох ударів кулаком по голові, чим спричинив останній легкі тілесні ушкодження.
Апеляційний суд Кіровоградської області ухвалою від 15 листопада 2016 року ухвалу суду першої інстанції залишив без зміни.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати зазначені судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги аргументує тим, що розгляд в суді першої інстанції відбувся за відсутності прокурора, участь якого у силу ст. 36 КПК є обов`язковою. Заперечує правильність рішення суду про недопуск прокурора до участі у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення щодо ОСОБА_7 , оскільки обвинувальний акт прокурором направлявся в суд і позбавивши прокурора можливості брати участь в судовому засіданні суд порушив принцип змагальності сторін, чим поставив потерпілу в нерівні умови, за яких вона мала би доводити фактичні обставини кримінального провадження за відсутності доказів на підтвердження обвинувачення.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні заявив клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з тим, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. На обгрунтування свого клопотання прокурор зазначає про існування суперечностей судової практики щодо повноважень прокурора брати участь у судовому розгляді кримінальних проваджень приватного обвинувачення. У зв`язку з цим, на думку прокурора, необхідним є вирішення даного питання Великою Палатою Верховного Суду.
Мотиви Суду
Згідно ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
У ч. 5 ст. 431-1 КПК зазначено, що суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати таке кримінальне провадження на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Виходячи з системного аналізу норм кримінального процесуального закону та практики Великої Палати Верховного Суду, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
За змістовним критерієм виключна правова проблема полягає, зокрема, у відсутності сталої судової практики, необхідності застосування інституту аналогії, необхідності здійснення судового тлумачення норм закону. За своєю правовою природою виключна правова проблема має зачіпати фундаментальні (конституційні, конвенційні) права та свободи і вирішення її необхідно для забезпечення балансу законних інтересів та пропорційності заходів примусу.
Також, правовою проблемою в семантичному значенні визнають суперечливі ситуації, що характеризуються протилежними підходами до розуміння тих чи інших подій, станів, процесів, явищ чи об`єктів і, які вимагають формування рекомендації чи пропозиції, застосування якої дозволить досягнути вирішення відповідної проблеми.
У цьому зв`язку, слід зазначити, що принцип верховенства права, передбачає, що у випадках коли існує законодавча невизначеність або суперечність, головний обов`язок судової влади полягає в тому, щоб усунути неясність або розв`язати суперечність шляхом тлумачення і застосування судами кримінального законодавства в такий спосіб, щоб воно було узгодженим і завбачливим.
Предметом розгляду колегії суддів Верховного Суду є касаційна скарга прокурора на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 жовтня 2016 року, якою кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125 КК закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КК у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. Апеляційний суд Кіровоградської області ухвалою від 15 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції залишив без зміни.
Так, під час судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 в суді першої інстанції, прокурор не був допущений до участі у судовому засіданні у зв`язку з тим, що прокурор відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України здійснює підтримання публічного обвинувачення в суді і не може брати участі у кримінальних провадженнях у формі приватного обвинувачення.
Суд апеляційної інстанції під час перегляду даного кримінального провадження в апеляційному порядку, погодився з такою позицією суду першої інстанції, оскільки кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125 КК згідно з вимогами ст. 477 КПК відноситься до категорії приватного обвинувачення, в якому участь прокурора не передбачена Конституцією України та Законами України.
У касаційній скарзі прокурор ставив питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки судовий розгляд даного провадження відбувся за відсутності прокурора, участь якого відповідно до ч. 3 ст. 36 КПК є обов`язковою.
Аналіз судової практики, свідчить про неоднакове застосування судами першої та апеляційної інстанції норм кримінального процесуального закону та Конституції України та вимог інших актів законодавства щодо повноважень прокурора брати участь в судовому розгляді кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення.
У численній кількості судових проваджень встановлено наявність суперечностей в питаннях допуску прокурора для підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях у формі приватного обвинувачення, зокрема в частині таких проваджень суди відмовляють у задоволенні клопотань про відвід прокурора з підстави того, що прокурор діє в межах та у спосіб, визначений Законом України «Про прокуратуру» та КПК України, а в іншій частині суди приймають рішення про те, що прокурори не наділені правом брати участь у судовому розгляді справ приватного обвинувачення, оскільки відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура підтримує публічне обвинувачення в суді, в той час як повноважень на участь у розгляді справ приватного обвинувачення законом не передбачено.
Зазначене свідчить про проблеми судового тлумачення норм п. 4 ч. 2 ст. 129 та п. 1 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, ч. 3 ст. 36, ст. 477 КПК щодо повноважень прокурора брати участь у судовому розгляді кримінальних проваджень приватного обвинувачення. Ця проблема зачіпає фундаментальні (конституційні, конвенційні) права та свободи і вирішення її необхідно для забезпечення балансу законних інтересів та пропорційності застосованих заходів примусу.
Так, відповідно до статей 129 та 131-1 Конституції України прокурор здійснює підтримання публічного обвинувачення в суді.
Водночас, КПК України та Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» не містить поняття «публічне обвинувачення», а оперує поняттям «державне обвинувачення», де відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 3 КПК державне обвинувачення є процесуальною діяльністю прокурора, що полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
У Главі 36 КПК міститься термін «приватне обвинувачення», яке є самостійним різновидом обвинувачення.
Згідно з ч. 3 ст. 22 КПК суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
При цьому, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Також сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК.
За загальним правилом участь прокурора в суді є обов`язковою згідно вимог ч. 3 ст. 36 КПК. У п. 14 наказу Генерального прокурора України від 19 грудня 2012 року №4гн «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні» вказано про забезпечення участі прокурора в судовому провадженні з розгляду обвинувальних актів, крім випадків, передбачених законом.
Водночас, за приписами ч. 4 ст. 26 КПК кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених КПК, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення. Аналіз ч. 4 ст. 26 КПК дає підстави вважати, що обов`язок підтримування обвинувачення у справах приватного обвинувачення лежить на потерпілому, оскільки відповідно до статей 129 та 131-1 Конституції України прокурор здійснює підтримання публічного обвинувачення в суді.
До прикладу, згідно частин 2-5 ст. 340 КПК у разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді головуючий роз`яснює потерпілому його право підтримувати обвинувачення в суді. При цьому, потерпілий, який погодився підтримувати обвинувачення в суді, користується всіма правами сторони обвинувачення під час судового розгляду і у такому випадку кримінальне провадження за відповідним обвинуваченням набуває статусу приватного і здійснюється за процедурою приватного обвинувачення.
Крім того, у випадку відсутності повноважень прокурора підтримувати державне обвинувачення у кримінальних провадженнях у формі приватного обвинувачення неврегульованим є питання передачі матеріалів кримінального провадження від прокурора до потерпілого у справах приватного обвинувачення з метою надання їх суду для дослідження та ухвалення судового рішення, а також у випадку смерті потерпілого невизначеним залишається коло осіб, на яких поширюється функції підтримання обвинувачення у даній категорії кримінальних проваджень.
Таким чином, у нормах КПК не врегульовано питання щодо обов`язковості участі прокурора у судовому розгляді кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, що на думку колегії суддів, становить правову проблему, яка тягне необхідність тлумачення норм ч. 3 ст. 36, ст. 477 КПК у взаємозв`язку з положеннями п. 4 ч. 2 ст. 129 та п. 1 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо повноважень прокурора брати участь в судовому розгляді кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення.
Отже, враховуючи кількісний і якісний вимір цієї правової проблеми, відсутності сталої судової практики, необхідності застосування інституту аналогії та необхідності здійснення судового тлумачення норм закону, вирішення такої правової проблеми матиме визначальне значення для формування єдиної судової практики, у зв`язку з чим, колегія суддів і визначає її як «виключну».
З огляду на зазначене підставами для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є необхідність розв`язання наступних питань:
1. Чи відноситься до функцій підтримання публічного обвинувачення участь прокурора у судовому розгляді кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення?
2. Чи включає в себе поняття «державне обвинувачення» провадження у формі приватного обвинувачення з огляду на положення cтатей 129, 131-1 Конституції України ч. 4 ст. 26, ч. 5 ст. 340, ст. 477 КПК?
3. Чи обов`язкова участь прокурора під час судового розгляду кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення з огляду на процесуальнігарантії сторін провадження, визначені у ст. 22 КПК?
Таким чином, на переконання колегії суддів зазначені питання утворюють виключну правову проблему, яка має значення для розвитку права і формування єдиної правозастосовчої практики, тому необхідно передати кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав ч. 5 ст. 434-1 КПК.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 434-1, 434-2 КПК,
ухвалив:
Клопотання прокурора задовольнити.
Передати кримінальне провадження за касаційною скаргою касаційною скаргою першого заступника прокурора Кіровоградської області на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 листопада 2016 року щодо ОСОБА_7 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 5 ст. 434-1 КПК.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
