УХВАЛА
08 квітня 2019 року
Київ
справа №9901/167/19
адміністративне провадження №П/9901/167/19
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_3 до Президента України Порошенка Петра Олексійовича, третя особа - Державна казначейська служба України про визнання бездіяльності протиправною,
ВСТАНОВИВ:
02 квітня 2019 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_3 до Президента України Порошенка Петра Олексійовича, третя особа - Державна казначейська служба України про визнання бездіяльності протиправною, в якій позивач просить:
визнати бездіяльність Президента України Порошенка Петра Олексійовича;
зобов'язати Державну казначейську службу України виплатити позивачу п'ять мільйонів гривень моральної шкоди заподіяної внаслідок порушених конституційних прав позивача бездіяльністю президента України як гаранта Конституції, виконавчими та судовими органами держави, їх посадовими та службовими особами.
Із змісту позовної заяви вбачається, що Державна казначейська служба України, фактично, є другим відповідачем у зазначеній позовній заяві, у зв'язку із чим суд зазначає наступне.
Глава 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає правила віднесення справ до адміністративної юрисдикції. Зазначена глава КАС України також розмежовує предметну, інстанційну юрисдикцію та територіальну підсудність різних адміністративних судів.
За правилами частини четвертої статті 22 та частини третьої статті 27 Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
Наведений у зазначеній статті перелік справ, які підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.
Частиною першою статті 20 КАС України визначено перелік адміністративних справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним, а відповідно до частини другої цієї статті всі інші адміністративні справи підсудні Окружним адміністративним судам.
Відтак, з числа заявлених Верховному Суду як суду першої інстанції, з урахуванням вимог дотримання інстанційної та виключної підсудності, визначених статтями 22 та 27 КАС України, підсудна лише позовна вимога, що звернена до Президента України.
Вимога до Державної казначейської служби України підсудна Окружному адміністративному суду м. Києва як суду першої інстанції, а не Верховному Суду.
Відповідно до частини першої статті 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
В свою чергу, частиною п'ятою статті 172 КАС України передбачено, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку щодо неможливості об'єднання позивачами в одне провадження позовних вимог, які належить розглядати за правилами різної підсудності.
Роз'єднання позовних вимог з їх подальшим розглядом адміністративним судом за таких обставин є неможливим.
Більше того, відповідно до частини першої статті 318 КАС України, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25 - 28 цього Кодексу.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом в ухвалах від 22 грудня 2017 року у справі № 9901/3/17, від 12 лютого 2018 року у справі № 9901/426/18, від 03 жовтня 2018 року у справі № 9901/795/18, від 12 листопада 2018 року у справі № 9901/876/18, від 06 березня 2019 року у справі № 9901/122/19, від 11 березня 2019 року у справі № 9901/123/19 та від 18 березня 2019 року у справі № 9901/139/19.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у пунктах 23, 24 та тексті свого рішення у справа "Сокуренко і Стригун проти України" (№ 29458/04 та № 29465/04) відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві керується законом, що приймається парламентом"; фраза "встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів; вимога стосовно того, що суд має бути "встановленим законом" є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції (Coeme and others v. Belgium № 32492/96).
Крім того, Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що позивач порушив правила об'єднання позовних вимог в одній позовній заяві.
Крім того, позовна заява ОСОБА_5 в частині обґрунтування позовних вимог містить образливі висловлювання на адресу органів державної виконавчої влади, судових органів та глави держави, зокрема, в абзаці 7 другої сторінки, абзаці 1, 2 третьої сторінки, абзаці першому п'ятої сторінки та абзаці 2 шостої сторінки позовної заяви, які дискредитують органи влади України та їх посадових осіб.
Відповідно до частини першої статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
За частиною другою цієї статті суд з урахуванням конкретних обставин справи може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства (пункт 9 частини третьої статті 2 КАС України).
Учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини п'ятої статті 44 КАС України).
На переконання суду, нецензурна лексика, образливі та лайливі слова, символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їх представників.
Використання учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів, символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом, з іншими учасниками процесу, їхніми представниками, а також вчинення інших аналогічних дій свідчать про очевидну неповагу до честі, гідності цих осіб з боку осіб, які такі дії вчиняють. Ці дії суперечать основним засадами (принципами) адміністративного судочинства, а також його завданню. З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною третьою статті 45 КАС.
Аналогічна позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 березня 2019 року у справі № 9901/34/19 (провадження № 11-82заі19).
Образливі висловлювання ОСОБА_3 на адресу органів державної влади та їх посадових осіб, використання яких неприпустиме при оформленні, зокрема, й позовної заяви, які до того ж визначені позивачем підставою позову, суд розцінює як зловживання процесуальними правами.
Обґрунтування позову з використанням наведених висловлювань виходить за межі нормальної, коректної та легітимної критики, що, наприклад, у розумінні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) констатується як зловживання правом на подання заяви. Так, цей Суд, застосовуючи підпункт «а» пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання. Для прикладу, Суд вказав на зловживання правом на подання заяви, коли заявник під час спілкування з ЄСПЛ вживав образливі, погрозливі або провокативні висловлювання проти уряду-відповідача, його представника, органів влади держави-відповідача, проти ЄСПЛ, його суддів, Секретаріату ЄСПЛ або його працівників (див. ухвали щодо прийнятності у справах «Ржегак проти Чеської Республіки», заява № 67208/01; «Дюрінже та Грандж проти Франції», заяви № 61164/00 і № 18589/02; «Гунтіс Апініс проти Латвії» від 20 вересня 2011 року, заява № 46549/06).
Згідно із частиною третьою статті 45 КАС України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Суд зазначає, що з метою уникнення дискредитації суду та суддів учасники процесу повинні утримуватися від дій, які виражають неповагу до суду чи судді.
При цьому, дії учасників справи, які мають ознаки неповаги до суду чи судді можуть бути підставою для застосування до них заходів процесуального примусу передбачених статтею 145 КАС України, зокрема, при подібних обставинах такі заходи були застосовані колегією суддів в ухвалі Верховного Суду від 08 січня 2019 року у справі № 826/3515/18.
Згідно з пунктом 6 частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу). В даному випадку підстави для застосування статті 172 КАС України відсутні.
Враховуючи, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, у зв'язку з чим за правилами пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява підлягає поверненню особі яка її подала.
Керуючись статтями 22, 27, 169, 241, 243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
1. Повернути ОСОБА_3 позовну заяву до Президента України Порошенка Петра Олексійовича, третя особа - Державна казначейська служба України про визнання бездіяльності протиправною разом із усіма доданими до неї матеріалами.
2. Копію цієї ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.
3. Апеляційна скарга на ухвалу Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
4. Судове рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
5. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Я.О. Берназюк
