Справа № 263/3205/19
Провадження № 4-с/263/25/2019
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 березня 2019 року м. Маріуполь
Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді Музики О.М.,
за участю секретаря Рудь Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі у залі суду скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_2, заінтересовані особи: державний виконавець Центрального відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, ОСОБА_3,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області із указаною скаргою, в якій просив визнати дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі – Центральний ВДВС м. Маріуполя) ОСОБА_2, які виразилися у нарахуванні заборгованості зі сплати аліментів на підставі виконавчого документа, виданого 21 грудня 2015 року у справі № 263/1707/15-ц за період з жовтня 2015 року по січень 2019 року у розмірі 7 650 грн. 17 коп., неправомірними; зобов’язати державного виконавця Центрального ВДВС м. Маріуполя ОСОБА_2 здійснити перерахунок заборгованості зі сплати аліментів на підставі указаного виконавчого документа за період з жовтня 2015 року по січень 2019 року з урахуванням попередньо наданих розрахунків державним виконавцем та матеріалів виконавчого провадження; визнати відсутньою заборгованість зі сплати аліментів на підставі виконавчого документа, виданого 21 грудня 2015 року в указаній справі, за період з жовтня 2015 року по січень 2019 року; вирішити питання про зупинення виконавчих дій щодо стягнення неправомірно нарахованої суми заборгованості у розмірі 7 650 грн. 17 коп.
Заявник ОСОБА_1 вимоги скарги мотивує тим, що 21 грудня 2015 року Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області у справі № 263/1707/15-2 виданий виконавчий документ, яким стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на неповнолітню дитину – сина ОСОБА_4, 19 червня 2015 року, у розмірі ј частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 22 жовтня 2015 року та до повноліття дитини. З метою збереження родини, після ухвалення указаного рішення суду заявник із ОСОБА_3 проживали разом та вели спільне господарство до квітня 2017 року. Саме у цей час аліменти заявником не сплачувалися. Після фактичного припинення сімейних відносин та ведення спільного господарства, заявник постійно перераховував кошти ОСОБА_3 на утримання їх сини ОСОБА_5, що підтверджується довідкою державного виконавця від 08 жовтня 2018 року, від 09 грудня 2018 року, від 08 січня 2019 року та відповідно до якої заборгованість була відсутня та наявні переплата зі сплати аліментів. 20 лютого 2019 року заявником поштою отримано довідку від 15 лютого 2019 року, відповідно до якої встановлено заборгованість у розмірі 7 650 грн. 17 коп., оскільки ймовірно ОСОБА_3 попросила не враховувати сплачені заявником аліменти у квитанціях, в яких на зазначено слово «аліменти», але раніше ОСОБА_3 була повністю згодна, оскільки не скаржилася на розрахунок заборгованості зі сплати аліментів. Заявником у липні 2018 року сплачено заборгованість за аліментами у розмірі 14 781 грн. 97 коп., оскілки ОСОБА_3 попросила стягувати аліменти за час їх спільного проживання і вона була згодна отримати саме цю суму, однак у лютому 2019 року вирішила по інакшому. Заявником у період з травня 2017 року по травень 2018 року аліменти сплачувалися на особистий рахунок ОСОБА_3 без зазначення слова «аліменти», оскільки у заявника працівники банку такого не вимагали, а також ОСОБА_3 їх отримувала і підтверджувала призначення у виконавчій службі, а коли виник спір щодо заборгованості у розмірі 14 781 грн. 97 коп. сторони домовилися щодо постійного зазначення слова «аліменти». Посилаючись на указані обставини та положення ст. ст. 19, 129 Конституції України, ст. ст. 447 – 49 ЦПК України, ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», заявник просив вимоги скарги задовольнити.
Заявник ОСОБА_1 до судового засідання не з’явився, причини неявки суду не повідомив, що відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України не є перешкодою для розгляду скарги.
Представник ОСОБА_1 – ОСОБА_6 до судового засідання не з’явився, попередньо подав заяву про розгляд скарги за його відсутності.
Державний виконавець Центрального ВДВС – ОСОБА_2 – до судового засідання не з’явилися, попередньо подала до суду заяву про розгляд скарги за її відсутності, в якій просила відмовити в її задоволенні, завчасно представила суду матеріали виконавчого провадження, які є предметом розгляду.
Заінтересована особа – ОСОБА_3 та її представник – адвокат ОСОБА_7 до судового засідання не з’явилися, попередньо одали заяви про розгляд скарги за їх відсутності, в яких заперечували проти задоволення вимог.
Фіксування судового процесу не здійснювалося технічними засобами у відповідності до ст. 247 ЦПК України.
Виконуючи вимоги ст. ст. 12, 259, 260, 450 ЦПК України, суд встановив наступні обставини та відповідно до них правовідносини.
У провадженні державного виконавця Центрального ВДВС м. Маріуполя ОСОБА_2 на виконанні перебуває виконавчий лист № 263/12707/15-ц, виданий Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області від 09 грудня 2015 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на неповнолітню дитину – сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ј частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 22 жовтня 2015 року до повноліття дитини.
Постановою від 06 червня 2018 року державний виконавець Чистова Г.О. відкрила виконавче провадження № 56511147.
Державним виконавцем Центрального ВДВС м. Маріуполя Донецької області – ОСОБА_2 15 лютого 2019 року складаний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів за період з жовтня 2015 року по січень 2018 року, відповідно до якого у ОСОБА_1 наявна заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 7 650 грн. 17 коп.
Предметом розгляду скарги є не спір між стягувачем аліментів та боржником, а неправомірні та необґрунтовані дії державного виконавця Центрального ВДВС м. Маріуполя ОСОБА_2 щодо складання розрахунку про заборгованість ОСОБА_1 перед стягувачем ОСОБА_8 за аліментами у розмірі 7 650 грн. 17 коп.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи
Встановлено, що стягувач звернувся до суду зі скаргою в порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця.
Зі змісту скарги та заявлених вимог вбачається, що боржник не погоджується з розрахунками заборгованості за аліментами, проведеними державним виконавцем, і його висновком про її наявність, вказуючи на те, що заборгованість не існує.
Стягувач категорично заперечує відсутність заборгованості за аліментами і вважає проведений державним виконавцем розрахунок заборгованості за аліментами правомірним.
Частиною першою та третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.
У відповідності до частини восьмої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Стаття 195 СК України встановлює порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу).
Згідно із частиною третьою статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Системний аналіз вказаних норм права дає підстави дійти висновку про те, що законодавець визначив обов’язок державного виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами і водночас імперативно закріпив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Право та порядок на звернення до суду за захистом визначається процесуальним законом.
Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства (стаття 1 ЦПК України).
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Враховуючи вищеозначені вимоги закону та ту обставину, що між сторонами виконавчого провадження (стягувач і боржник) виник спір щодо розміру заборгованості за аліментами, то такий спір відповідно до закону підлягає вирішенню судом у порядку позовного провадження з дотриманням процедури, визначеної відповідним процесуальним законом.
Оскільки нормами матеріального та процесуального законодавства визначений інший порядок вирішення спору про наявність чи відсутність заборгованості за аліментами, вимоги скарги задоволенню не підлягають.
У зв’язку із тим, що вимоги скарги не підлягають задоволенню саме з підстав неможливості її розгляду у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, оскільки законом передбачений інший порядок їх розгляд, суд не проводить ревізію дій державного виконавця та не здійснює жодних висновків щодо їх можливої неправомірності.
За наведених підстав, оскільки вимоги про зупинення виконавчих дій є похідними від вимог про визнання дій державного виконавця неправомірними, та суд дійшов висновку про відмову у задоволенні скарги з наведених вище підстав, тому і ці вимоги задоволенню не підлягають.
Питання, які передбачені ст. 452 ЦПК України, судом не вирішуються, оскільки у справі відсутні судові витрати.
Керуючись ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 195 СК України, ст. ст. 1, 4, 5, 12, 19, 259, 260, 447, 450, 452 ЦПК України, суд, –
УХВАЛИВ:
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_2, заінтересовані особи: державний виконавець Центрального відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, ОСОБА_3, – відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня отримання її копії через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя О.М. Музика
