ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

^{_____________________________________________________________________________________________}

^{П О С Т А Н О В А}

^{ІМЕНЕМ УКРАЇНИ}

20 березня 2019 року

м. Одеса

Справа № 915/962/18

Південно -західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Будішевської Л.О., Аленіна О.Ю.,

при секретарі судового засідання Станковій І.М.,

за участю представників:

від Акціонерного товариства “Миколаївобленерго” – ОСОБА_1,

від Миколаївської міської ради – участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу Миколаївської міської ради

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.11.2018, прийняте суддею Ржепецьким В.О., м. Миколаїв, повний текст складено 23.11.2018,

у справі №915/962/18

за позовом: Акціонерного товариства “Миколаївобленерго”

до відповідача: Миколаївської міської ради

про визнання права власності за набувальною давністю

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 р. Акціонерне товариство “Миколаївобленерго” (далі – АТ “Миколаївобленерго”) звернулось з позовом до Миколаївської міської ради, в якому просило визнати за собою право власності за набувальною давністю на нерухоме майно – будівлю закритої трансформаторної підстанції - ЗТП-6/0,4 кВ №583, що розташована поблизу житлового будинку №82 по вулиці Космонавтів у місті Миколаєві, а також на рухоме майно, встановлене у зазначеній будівлі, а саме: розподільчий пристрій – РП-0,4 кВ; розподільчий пристрій – РП-6 кВ; силовий трансформатор ТМ-315 кВа 6/0,4 кВа, заводський номер 65636, 1969 року випуску; силовий трансформатор ТМ-400 кВа 6/0,4 кВа, заводський номер 40012, 1972 року випуску.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 2007 року з метою забезпечення потреб юридичних та фізичних осіб в отриманні електричної енергії добросовісно заволодів спірним майном та до теперішнього часу продовжує відкрито, безперервно ним володіти, зокрема, здійснює ремонт та обслуговування вказаного майна, несе витрати по його утриманню. Право власності на ЗТП-6/0,4 кВ №583 та на встановлене у ній енергетичне обладнання за жодною особою не зареєстровано, між тим до даної закритої трансформаторної підстанції приєднані споживачі, що мають укладені з АТ “Миколаївобленерго” договори про постачання електричної енергії, тому єдиним володільцем та користувачем вказаного майна фактично є позивач. Крім того, позивач неодноразово звертався до відповідача та його структурних підрозділів з приводу набуття права власності на безхазяйне майно, зокрема, і на будівлю ЗТП-6/0,4 кВ №583, проте вказане питання органом місцевого самоврядування так і не було вирішено.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 06.09.2018 відкрито провадження у справі №915/962/18.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19.11.2018 у справі №915/962/18 (суддя Ржепецький В.О.) позовні вимоги задоволено повністю; визнано за АТ “Миколаївобленерго” право власності за набувальною давністю на будівлю закритої трансформаторної підстанції - ЗТП-6/0,4 кВ №583, яка розташована поблизу житлового будинку №82 по вул. Космонавтів у місті Миколаєві, а також визнано за позивачем право власності за набувальною давністю на рухоме майно, встановлене у будівлі закритої трансформаторної підстанції - ЗТП -6/0,4 кВ №583: розподільчий пристрій – РП-0,4 кВ; розподільчий пристрій – РП-6 кВ; силовий трансформатор ТМ-315 кВа 6/0,4 кВа, заводський номер 65636, 1969 року випуску; силовий трансформатор ТМ-400 кВа 6/0,4 кВа, заводський номер 40012, 1972 року випуску.

Судове рішення мотивоване тим, що позивачем доведена наявність сукупності юридичних фактів, які визначені законодавцем як необхідні для набуття права власності на майно шляхом застосування правового механізму набувальної давності, а саме: законність, добросовісність, відкритість та давність володіння спірним майном.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Миколаївська міська рада звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.11.2018 у справі №915/962/18 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник зазначає про те, що місцевий господарський суд при прийнятті рішення дійшов помилкового висновку стосовно добросовісності володіння АТ “Миколаївобленерго” будівлею ЗТП-6/0,4 кВ №583 та встановленим у ній енергетичним обладнанням, оскільки надані позивачем докази, зокрема, укладений між ним та об’єднанням співвласників багатоквартирного будинку “Діалог-47” договір про постачання електричної енергії №44/6373 від 07.04.2017 та акти розмежування балансової належності електромереж не є достатніми підставами для набуття права користування спірним майном. Крім того, скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що Миколаївська міська рада не надавала дозвіл на відведення земельної ділянки під будівництво спірної закритої трансформаторної підстанції, тому остання фактично має ознаки об’єкта самочинного будівництва, між тим визнання за позивачем права власності на будівлю ЗТП-6/0,4 кВ №583 позбавить територіальну громаду м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради права комунальної власності на земельну ділянку, на якій розташований спірний об’єкт нерухомого майна.

У відзиві на апеляційну скаргу №01/22-625 від 01.02.2019 (вх.№1645/18 від 04.02.2019) АТ “Миколаївобленерго” вказує на її безпідставність та необґрунтованість, просило залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду – без змін. Зокрема, позивач наголошує на тому, що він відкрито і добросовісно заволодів спірним майном та продовжує безперервно ним володіти, проводить ремонтно-відновлювальні роботи та здійснює обслуговування ЗТП-6/0,4 кВ №583 та її обладнання, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання виконаних робіт та листками огляду. Позивач також зазначає про те, що відповідачем ані до місцевого господарського суду, ані до суду апеляційної інстанції не надано будь-яких доказів того, що спірна будівля закритої трансформаторної підстанції є об’єктом самочинного будівництва, між тим у будь-якому разі встановлення самочинності будівництва спірного об’єкта нерухомого майна не входять до предмету доказування та, як наслідок, знаходиться поза межами апеляційного перегляду даної справи. Крім того, АТ “Миколаївобленерго” звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що лише після оформлення права власності на будівлю ЗТП-6/0,4 кВ №583 матиме правові підстави звернутися до скаржника з заявою про надання відповідної земельної ділянки в оренду, тобто право власності позивача на ЗТП жодним чином не порушує будь-які права апелянта на земельну ділянку. Позивач також вказує на те, що в апеляційній скарзі скаржник обґрунтовує свої доводи нормами Закону України “Про планування і забудову територій”, який втратив чинність.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів Будішевської Л.О., Аленіна О.Ю. від 21.01.2019 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою від 05.02.2019 розгляд справи призначено на 06.03.2019 о 10:00.

З метою повного та всебічного розгляду апеляційної скарги з забезпеченням принципу змагальності та надання учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, а також правильного застосування законодавства, Південно-західним апеляційним господарським судом у судовому засіданні 06.03.2019 було оголошено перерву до 9:45 20.03.2019 шляхом постановлення протокольної ухвали.

У судовому засіданні 20.03.2019 представник АТ “Миколаївобленерго” висловив заперечення проти задоволення апеляційної скарги; представник Миколаївської міської ради участі не брав, хоча остання була належним чином сповіщена про час та місце його проведення, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №6511910902187 (а.с. 198).

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Місцевим господарським судом встановлено, що у внутрішньому дворі багатоповерхового будинку №82 по вулиці Космонавтів у місті Миколаєві розташована закрита трансформаторна підстанція - ЗТП-6/0,4 кВ №583, у якій встановлено електричне обладнання, а саме: розподільчий пристрій – РП-0,4 кВ; розподільчий пристрій – РП-6 кВ; силовий трансформатор ТМ-315 кВа 6/0,4 кВа, заводський номер 65636, 1969 року випуску; силовий трансформатор ТМ-400 кВа 6/0,4 кВа, заводський номер 40012, 1972 року випуску.

АТ “Миколаївобленерго” є користувачем ЗТП-6/0,4 кВ №583 та встановленого у ній енергетичного обладнання, оскільки до вказаної трансформаторної підстанції приєднано низку споживачів, які мають укладені з позивачем договори про постачання електричної енергії, при цьому кабельні лінії напругою 0,4 кВ та 6 кВ, що живлять зазначені житлові будинки та приєднані до ЗТП-6/0,4 кВ №583, обліковуються на балансі позивача.

Позивач з 2007 року періодично здійснював ремонтно-відновлювальні роботи щодо ЗТП-6/0,4 кВ №583, що підтверджується актом приймання виконаних робіт за квітень 2007 року по об’єкту ТП-583 №41, актом приймання виконаних робіт №10062 від 24.09.2012, актом приймання виконаних робіт №18573 від 19.12.2017.

У 2008 році позивачем складено паспорт трансформаторної підстанції №583, в якому зазначено схему енергетичного обладнання, встановленого у вказаній підстанції, характеристики цього обладнання та самої будівлі даної підстанції.

Позивачем періодично проводились планові перевірки спірного майна, про що свідчать листи огляду (перевірки) ТП напругою 6-10/0,38 кВ від 16.11.2010, від 20.08.2013, від 07.02.2017, від 12.09.2017.

АТ “Миколаївобленерго” зверталось до Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради з листами №327/02-23 від 25.01.2013, №731/02-06 від 06.02.2015, у яких повідомило про те, що за результатами планової роботи з інвентаризації електричних мереж виявлено трансформаторні підстанції, власники яких невідомі, зокрема, ЗТП №583, та просило передати у власність позивачу вказані у даних листах безгосподарчі електричні мережі.

З аналогічним за змістом листом №1175/02-23 від 09.04.2013 АТ “Миколаївобленерго” звернулось також до в.о. Миколаївського міського голови.

Докази отримання Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та в.о. Миколаївського міського голови вказаних листів у матеріалах справи відсутні.

07.02.2017 АТ “Миколаївобленерго” звернулось до Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради з листом №878/02-08 від 07.02.2017, у якому вимагало терміново вжити заходів щодо визначення власників енергооб’єктів, зазначених в додатках до вказаного листа, зокрема, спірної у справі ЗТП №583, або щодо невідкладного їх прийняття до комунальної власності з подальшою безоплатною передачею даних об’єктів у власність позивача для можливості їх обслуговування за рахунок сил та коштів останнього.

Докази отримання даного листа Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради учасники справи до суду також не надали.

06.02.2018 позивач направив до ОСОБА_2 комунального майна Миколаївської міської ради лист №01/18-1039, в якому зазначив про намір оформити право власності на низку об’єктів, в тому числі на будівлю закритої трансформаторної підстанції - ЗТП-6/0,4 кВ №583, яка розташована поблизу житлового будинку №82 по вулиці Космонавтів у місті Миколаєві, у зв’язку з чим просив надати інформацію стосовно того, чи обліковується на балансі Миколаївської міської ради або її виконавчих органів зазначені у листі об’єкти нерухомого та рухомого майна.

З листа-відповіді №307/10.01-07/18 від 20.02.2018, направленого позивачу ОСОБА_2 комунального майна Миколаївської міської ради, вбачається, що зазначені у запиті АТ “Миколаївобленерго” об’єкти, зокрема, закрита трансформаторна підстанція №583, не обліковуються серед об’єктів, які належать до комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва.

Водночас, листом №01/18-1040 від 06.02.2018 АТ “Миколаївобленерго” звернулось до Департаменту економічного розвитку та регіональної політики Миколаївської обласної державної адміністрації, в якому також повідомило про вищезазначений намір та просило надати інформацію стосовно того, чи обліковується на балансі Миколаївської обласної державної адміністрації або Департаменту економічного розвитку та регіональної політики Миколаївської обласної державної адміністрації зазначені у листі об’єкти нерухомого та рухомого майна.

У листі №259/01.01-17 від 23.02.2018 Департамент економічного розвитку та регіональної політики Миколаївської обласної державної адміністрації повідомив позивача про те, що зазначені у запиті АТ “Миколаївобленерго” об’єкти нерухомості, зокрема, ЗТП №583, розташована поблизу житлового будинку №82 по вулиці Космонавтів у місті Миколаєві, не обліковується серед об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що власника ЗТП-6/0,4 кВ №583 та встановленого у ній енергетичного обладнання місцевим господарським судом не виявлено.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про визнання за ним права власності за набувальною давністю на нерухоме майно – будівлю закритої трансформаторної підстанції - ЗТП-6/0,4 кВ №583, що розташована поблизу житлового будинку №82 по вулиці Космонавтів у місті Миколаєві, а також на рухоме майно, встановлене у зазначеній будівлі, а саме: розподільчий пристрій – РП-0,4 кВ; розподільчий пристрій – РП-6 кВ; силовий трансформатор ТМ-315 кВа 6/0,4 кВа, заводський номер 65636, 1969 року випуску; силовий трансформатор ТМ-400 кВа 6/0,4 кВа, заводський номер 40012, 1972 року випуску.

Задовольняючі позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем доведена наявність сукупності юридичних фактів, які визначені законодавцем як необхідні для набуття права власності на майно шляхом застосування правового механізму набувальної давності, а саме: законність, добросовісність, відкритість та давність володіння спірним майном.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, враховуючи наступне.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з позицією, викладеною в листі Верховного Суду України від 01.07.2013 “Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ”, за нормами Цивільного кодексу України підставами виникнення (набуття) права власності є різні правопороджуючі юридичні факти, або правовідносини.

Право власності може набуватись різними способами, які поділяються на дві групи: первинні, тобто такі, які не залежать від прав попереднього власника на майно, та похідні, за яких право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва.

За Цивільним кодексом України до первинних способів набуття права власності належать: набуття права власності на новостворену (виготовлену) річ (у тому числі на об'єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності (стаття 331 Цивільного кодексу України); набуття права власності на перероблену річ чи на зібрані плоди або привласнені (добуті) загальнодоступні дари природи, у тому числі в результаті полювання на диких звірів, вилову риби (частина друга статті 189, статті 332, 333 Цивільного кодексу України); визнання права власності за певних умов на самочинне будівництво (стаття 376 Цивільного кодексу України); набуття права власності на скарб, знахідку, бездоглядну домашню тварину або інше безхазяйне майно, у тому числі на майно, від якого відмовився або на яке втратив право попередній власник (статті 335, 336, 337, 338, 340, 341, 343 Цивільного кодексу України); набуття права власності на майно добросовісним набувачем від неуповноваженого відчужувача у разі відмови власнику у задоволенні позову про його витребування (статті 330, 388, 389 Цивільного кодексу України); набуття права власності за набувальною давністю на окремі об'єкти (стаття 344 Цивільного кодексу України).

До похідних способів належить набуття права власності на підставі правочинів (стаття 334 Цивільного кодексу України); в порядку спадкування після смерті особи (стаття 1216 Цивільного кодексу України); в порядку правонаступництва при реорганізації юридичної особи (частина друга статті 104, статті 107, 109 Цивільного кодексу України); у випадку приватизації державного майна та майна, що перебуває у комунальній власності (стаття 345 Цивільного кодексу України).

Таким чином, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного - правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів.

Цивільний кодекс України розглядає набувальну давність як первинний спосіб набуття права власності, який поширюється на випадки фактичного безпідставного володіння чужим майном за певних умов.

Відповідно до частини першої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

З урахуванням зазначеного, для правильного вирішення спору, пов'язаного з правом власності в силу набувальної давності, слід належним чином встановлювати обставини, що мають значення для справи, та враховувати, зокрема, наступне:

- задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі статті 344 Цивільного кодексу України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння;

- за набувальною давністю може бути набуто право власності на майно, власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено;

- відлік строку набувальної давності починається з моменту заволодіння нерухомим майном; у випадку коли володілець заволодів майном на підставі певного договору з його власником, строк набувальної власності обчислюється з моменту спливу строку позовної давності.

Аналізуючи поняття “добросовісність володіння” як ознаку набувальної давності за статтею 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Представник позивача у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції не зміг пояснити коли саме, за яких обставин, від кого, з яких підстав АТ “Миколаївобленерго” отримало спірне майно та за наявності яких умов розпочало відкрите володіння ним. У позовній заяві відповідна інформація відсутня, а матеріали справи не містять таких документів. Проте позивач не може не володіти зазначеною інформацією.

Колегією суддів враховується, що трансформаторна підстанція є об’єктом електроенергетики, який призначений для трансформування електричної енергії в мережі змінного струму та для розподілу електроенергії.

Об'єкти електроенергетики можуть перебувати у різних формах власності (стаття 6 Закону України “Про електроенергетику”, чинного на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном - квітень 2007 року).

Відповідно до статті 7 цього Закону проектування, будівництво, введення в експлуатацію, експлуатація, виведення з експлуатації об’єктів електроенергетики, систем централізованого диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, інших об’єктів, підключених до об’єднаної енергетичної системи України, регламентуються нормативно-правовими та нормативно-технічними документами.

Вказане свідчить про те, що приєднання електроустановок споживачів (46 точок обліку юридичних осіб та 604 побутових споживача), що мають укладені з АТ “Миколаївобленерго” договори про постачання електричної енергії, до ЗТП-6/0,4кВ №583 здійснювалося на умовах і в порядку, що передбачені відповідними нормативно-правовими та нормативно-технічними документами для приєднання до електричних мереж електропередавальної організації, тобто за умови введення трансформаторної підстанції в експлуатацію.

Позивач у 2008 році виготовив паспорт трансформаторної підстанції №583, у якому зазначив рік побудови - 1971, рік введення об’єкта в експлуатацію - 1971. На підставі яких документів АТ “Миколаївобленерго” було внесено відповідні відомості до паспорту трансформаторної підстанції матеріали справи не містять, як не містять і будь-якої інформації стосовно особи (осіб), яка здійснила будівництво цієї ЗТП, введення її в експлуатацію та фактично володіла нею до квітня місяця 2007 року.

При набувальній давності тягар доказування добросовісності лягає на зацікавлену сторону - на позивача. Наявність у володільця певної правової підстави для володіння майном виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю.

Виходячи зі змісту статті 344 Цивільного кодексу України за набувальною давністю у порівнянні з умовами набуття права власності у іншій спосіб (наприклад, за договором, за іншим правочином або на безхазяйне майно тощо) позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений в тому, що він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. У володільця немає іншої правової підстави володіти майном, в тому числі і за договором. Відсутні інші правовідносини між ним та зацікавленими особами, в тому числі і щодо безхазяйного майна, стосовно якого не було вчинено дій по переходу у власність територіальної громади.

Отже, суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю є не лише встановлення моменту виникнення права власності за набувальною власністю, строк його володіння, а також і обставини, за яких виникло володіння спірним майном.

Проте, задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд не з'ясував обставин, за яких виникло володіння спірним майном, а відтак достеменно не дослідив наявність необхідних умов для визнання права власності на майно за набувальною давністю, які повинен довести позивач, виходячи зі змісту статті 344 Цивільного кодексу України.

Між тим позивачем не надано жодних грунтовних пояснень щодо обставин заволодіння спірним майном, що само по собі свідчить про недоведеність факту добросовісності заволодіння чужим майном. В свою чергу недоведеність позивачем факту добросовісності заволодіння чужим майном є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на майно за набувальною давністю.

У пункті 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 зазначено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

АТ «Миколаївобленерго» при заволодінні спірним майном- ЗТП-6/0,4кВ №583 та встановленим у ній обладнанням не могло не знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності на зазначене майно. Вказане підтверджується листом АТ “Миколаївобленерго” №878/02-08 від 07.02.2017, із змісту якого вбачається, що позивач визнає спірне нерухоме майно безхазяйною річчю та просить Департамент житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради вжити заходів щодо невідкладного прийняття ЗТП-6/0,4 кВ №583 до комунальної власності з подальшою безоплатною передачею вказаного об’єкта у власність позивача.

Відносини, пов’язані з набуттям права власності на безхазяйну річ, врегульовані положеннями статті 335 Цивільного кодексу України.

Нормами зазначеної статті передбачена можливість набуття у власність за набувальною давністю лише безхазяйних рухомих речей (крім випадків, встановлених статтями 336, 338, 341 і 343 зазначеного Кодексу).

Щодо нерухомого майна, то частиною другою статті 335 Цивільного кодексу України встановлено спеціальний порядок набуття у власність безхазяйних нерухомих речей. Згідно із зазначеною нормою безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.

Таким чином, беручи до уваги вищевказану норму законодавства, право власності на безхазяйні нерухомі речі набувається у чітко визначеному законом порядку єдиним суб’єктом - територіальною громадою.

Колегія суддів зауважує, що інститут набуття прав власності за набувальною давністю не застосовується у випадку необхідності набуття прав власності на безхазяйне нерухоме майно і відмінність вказаних способів набуття права власності полягає у тому, що право власності на безхазяйне нерухоме майно набувається єдиним, чітко визначеним суб'єктом - відповідною територіальною громадою, а у разі набуття права власності за набувальною давністю - будь-яким суб'єктом цивільних правовідносин з урахуванням положень пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України. Набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю можливе у разі існування відомостей про попереднього власника, що унеможливлює набуття права власності на спірний об’єкт нерухомості як на безхазяйну річ.

Вказане залишилось поза увагою суду першої інстанції, як і доводи відповідача про те, що земельна ділянка, на якій збудовано спірне нерухоме майно, не була відведена для цієї мети і власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за позивачем на об’єкт нерухомості, докази введення в експлуатацію якого у передбаченому чинним законодавством порядку відсутні.

Відповідно до приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм матеріального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване судове рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.11.2018 у справі №915/962/18 не відповідає цим вимогам у зв'язку з неправильним застосування норм матеріального права та невідповідністю висновків, викладених у ньому, обставинам справи, а тому підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради задовольнити.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.11.2018 у справі №915/962/18 скасувати.

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства “Миколаївобленерго” до Миколаївської міської ради відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства “Миколаївобленерго” на користь Миколаївської міської ради 7545,13 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 22.03.2019.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя О.Ю. Аленін