ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2019 року

Київ

справа № 808/33/17

провадження №№ К/9901/20547/18, К/9901/20548/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Білоуса О. В.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, адміністративну справу № 808/33/17

за позовом Державного підприємства «Дослідне господарство «Таврія» Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Украгропром» та Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Лазаренка М.С., та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Добродняк І.Ю., суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В.

І. Суть спору

1. У грудні 2016 року Державне підприємство «Дослідне господарство «Соцземлеробство» Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» звернулось до суду з адміністративним позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, в якому, з урахування уточнених позовних вимог, просило:

1.1. визнати протиправною бездіяльність в.о. начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Юлдашева А.А. про відмову в застосуванні положень ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» по зведеному виконавчому провадженню №44561389/7, в порядку визначеному статтями 34, 35 та 37 Закону України «Про виконавче провадження;

1.2. застосувати положення ч. 3 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" - надіслати виконавчі документи по зведеному виконавчому провадженню до центрального органу виконавчої влади для безспірного списання коштів на рахунок органу державної виконавчої служби або стягувачів;

1.3. зупинити вчинення виконавчих дій по зведеному виконавчому провадженню в порядку ст.ст. 35 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції станом на 05.10.2016 року) до моменту повідомлення про перерахування коштів на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або стягувачу.

2. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року із занесенням до журналу судового засідання, замінено позивача на його правонаступника - Державне підприємство «Дослідне господарство «Таврія» Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України».

2.1. В обґрунтування позову позивач зазначає, що в провадженні Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області перебуває зведене виконавче провадження № 44561389/7, за яким позивач є боржником.

2.2. Вказує на те, що частиною третьою статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», визначено, що у випадку невиконання судових рішень протягом шести місяців не з вини боржника, виконавчі документи направляються до центрального органу виконавчої влади, який здійснює списання коштів у безспірному порядку на рахунок державної виконавчої служби або стягувача.

2.3. Позивач вважає, що з моменту відкриття виконавчого провадження у 2015 році відповідач мав достатньо часу для проведення виконавчих дій та розшуку майна на яке можливе накладення стягнення, тому після спливу шестимісячного строку невиконання судових рішень, наявні підставі для застосування вимог частини третьої статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в частині направлення зведеного виконавчого провадження до центрального органу виконавчої влади для безспірного списання коштів.

2.3. Також позивач посилається на те, що є державним підприємством зі 100 - відсотковою часткою держави в особі Національної академії аграрних наук України, у зв'язку з чим, на нього розповсюджується дія Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», яким встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, статутний капітал яких частка держави становить 25 відсотків.

2.4. Зазначає, що звернувся до відповідача з проханням надіслати виконавчі документи до центрального органу виконавчої влади для безспірного списання коштів на рахунок органу державної виконавчої служби або стягувача та зупинити вчинення виконавчих дій по зведеному виконавчому провадженню в порядку статей 34, 35 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на 05.10.2016 року) до моменту повідомлення про перерахування коштів на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або стягувачу.

2.5. Відповідач відмовив у задоволенні вимог позивача, з чим не погодився позивач, на підставі чого звернувся до суду з позовом щодо оскарження бездіяльності відповідача та зобов'язання вчинити певні дії.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. На виконанні в Управлінні державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області перебуває зведене виконавче провадження № 44561389/7 щодо стягнення з Державного підприємства «Дослідне господарство «Таврія» Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України" на користь держави, юридичних та фізичних осіб заборгованості на загальну суму 9 635 917,56 грн., з них:

- 10 виконавчих проваджень по виконанню вимоги Мелітопольської обласної державної податкової інспекції про стягнення заборгованості по виплаті єдиного соціального внеску на загальну суму 1 013 477,06 грн.;

- 3 виконавчих провадження по виконанню постанов про стягнення виконавчого збору виділених в окреме провадження на користь держави на загальну суму 86 093,00 грн.;

- 14 виконавчих проваджень по виконанню наказів господарського суду Запорізької області на загальну суму - 8 536 347,50 грн.

4. Згідно з наданою відповідачем інформацією, загальна сума, що підлягає стягненню з позивача по виконавчим провадженням становить - 10 629 684,72 грн., з них стягнуто - 291 926,38 грн.

5. Відповідачем вчинялися дії для забезпечення виконання судових рішень шляхом проведення опису і накладення арешту на майно боржника: врожай соняшника, врожай пшениці, великий рогатий скот, свині, транспортні засоби (легковий автомобіль, трактори, вантажні автомобілі, бензовози, косарки) тощо

6. Позивач звертався до відповідача з заявами від 15 вересня 2016 року та від 12 жовтня 2016 року про застосування положень ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» по зведеному виконавчому провадженню №44561389/7.

7. Відповідачем у відповідь направлені позивачу листи від 06 жовтня 2016 року та від 19 січня 2017 року, в яких, з посиланням на ст.2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», та частину третю ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», зазначено, що наразі відсутні підстави для повернення виконавчих документів стягувачу згідно з п.п.2-4, 9 частини першої ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» і, відповідно, відсутні підстави для надіслання виконавчих документів до центрального органу виконавчої влади для безспірного списання коштів на рахунок органу державної виконавчої служби або стягувачеві та зупинення вчинення виконавчих дій, оскільки на виконанні у державної виконавчої служби перебувають виконавчі провадження щодо стягнення заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

8. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року, позов задоволено у повному обсязі.

9. Задовольняючи позов Запорізький окружний адміністративний суд виходив з того, що відповідачем при проведенні виконавчих дій по зведеному виконавчому провадженні № 44561389/17 не враховано вимоги Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» та Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою КМУ від 03.09.2014 №440.

10. Судове рішення Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду мотивовано тим, що жодне виконавче провадження, включене до зведеного виконавчого провадження в повному обсязі протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття провадження не виконано, а деяке майно, яке відноситься до основних засобів виробництва, що забезпечує ведення виробничої діяльності, підпадає під дію мораторію щодо примусової реалізації, встановленої Законом України «Про ведення мораторію на примусову реалізацію майна», що вбачає наявність підстав для застосування положень частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» та дотримання вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в частині виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства, а саме: направлення певних виконавчих документів до центрального виконавчої влади для безспірного списання коштів на рахунок органу державної виконавчої служби або стягувачів та зупинення вчинення виконавчих дій по зведеному виконавчому провадженню на підставі п.9 частини 1 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження».

IV. Касаційне оскарження

11. У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Украгропром», посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

12. Свою касаційну скаргу мотивує тим, що є стягувачем у зведеному виконавчому провадженні № 44561389, але не був залучений до участі у справі як третя особа. Зазначає, що оскаржуваними судовими рішення було вирішено питання про його права, свободи та інтереси, оскільки було змінено у зведеному виконавчому провадженні орган примусового виконання та зупинено вчинення виконавчих дій.

12.1. Також, зазначає, що суди помилково застосували до спірних правовідносин вимоги частини 3 статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», при цьому не надаючи оцінку приписам частини 2 статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», якою визначено випадки, коли дія цього Закону не розповсюджується. Вважає, в зведеному виконавчому провадженні стягувачами є органи державної влади, тому дія Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» на ці правовідносини не поширюється.

12.2. Наполягає на тому, що зведене виконавче провадження не може бути в повному обсязі передано на виконання до органів Державної казначейської служби України без з'ясування та перевірки судами строків виконання судових рішень з моменту відкриття виконавчого провадження по кожному виконавчому провадженню окремо.

12.3. Також, вважає помилковим висновок суду, що зернові культури є основними засобами виробництва, на які розповсюджується дія мораторію, встановленого Законом України «Про ведення мораторію на примусову реалізацію майна», при цьому зауважуючи, що висновки суду не підтверджуються відповідними доказами.

13. Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області у касаційній скарзі посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

13.1. В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що у зведеному виконавчому провадженні перебуває, серед іншого, 12 виконавчих проваджень із примусового виконання вимог Мелітопольської ОДПІ про стягнення заборгованості по виплаті єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, тому мораторій на примусову реалізацію майна підприємства, в даному випадку, не розповсюджується. Внаслідок чого, відсутні підстави для повернення виконавчих проваджень стягувачам, у відповідності до пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

13.2. Вказує на те, що протягом 2015-2016 років державним виконавцем вчиняються дії з метою повного виконання судових рішень та виявляється майно, на яке може бути звернуто стягнення з метою погашення заборгованості за зведеним виконавчим провадженням, що не передбачає застосування в даному випадку п.п.2-4 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

14. Позивач подав заперечення на касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Украгропром», в якому наполягає на безпідставності останньої та просить у її задоволенні відмовити і залишити оскаржувані судові рішення без змін.

15. Крім того, позивачем подано заперечення на касаційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, однак не зазначено мотивів заперечень проти вимог та доводів касаційної скарги. В запереченнях міститься лише посилання на порушення строків звернення на касаційне оскарження.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

16. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

17. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

18. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

19. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

22. Статтею 2 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901- VI) визначено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є:

державний орган;

державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство);

юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.

23. Відповідно до статті 2 Закону № 4901-VI, дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування.

24. Частиною першою статті 4 Закону № 4901-VI, визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

24.1. Відповідно частиною другою статті 4 Закону № 4901-VI передбачено, що у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

25. Згідно частини 3 статті 4 Закону № 4901-VI, протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

26. Приписами пунктів 2 - 4, 9 частини першої статті 22 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:

- у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені протягом року виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

- стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;

- законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

27. Частиною першою статті 1 Закону України від 29 листопада 2001 року № 2864-III «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» (далі - Закон № 2864-III) встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

28. Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2864-III дія мораторію, встановлена частиною першою цієї статті, не поширюється на застосування примусової реалізації майна (за виключенням об'єктів, що відповідно до закону не підлягають приватизації, а також підприємств, перед якими у держави є підтверджена в установленому порядку заборгованість з відшкодування різниці в тарифах на теплову енергію та послуги з опалення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню) для погашення заборгованості перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та її дочірніми підприємствами, що здійснювали постачання природного газу на підставі ліцензії. Порядок реалізації майна встановлюється Кабінетом Міністрів України.

29. Відповідно до статті 2 Закону № 2864-III визначено, що для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

VI. Позиція Верховного Суду

31. Пунтком 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), яка діяла на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, визначено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Частиною другою статті 53 КАС України в редакції, яка діяла на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, зазначено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки.

Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі

Якщо адміністративний суд при прийнятті позовної заяви, підготовці справи до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

32. Стаття 159 КАС України яка діяла на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні

33. Суди першої й апеляційної інстанцій дотримались викладеного не в повній мірі з огляду на таке.

34. На виконанні в Управлінні державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області перебуває зведене виконавче провадження № 44561389/7 щодо стягнення з Державного підприємства «Дослідне господарство «Таврія» Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України" на користь держави, юридичних та фізичних осіб заборгованості.

35. Одним із стягувачів за зведеним виконавчим провадженням є Торговий Дім «Украгропром», тобто є стороною виконавчого провадження.

35.1. Приймаючи рішення у даній справі суд першої інстанції не взяв до уваги, що рішення суду, яким змінено порядок стягнення сум заборгованості, впливає на права стягувача по зведеному виконавчому провадженню та в порушенням приписів частини 2 статті 53 КАС України не залучив його до участі у справі, що призвело до порушення норм процесуального права.

36. Зі спірних правовідносин, що склались у цій справі вбачається, що позивач наголошує на тому, що звертався до відповідача із заявами, в яких просив відповідача вчинити певні виконавчі дії.

37. Натомість матеріали справи не містять відповідних заяв позивача, що обумовлює висновок Верховного суду щодо неналежного з'ясування судами першої й апеляційної інстанцій обставин у справі.

38. Крім того, суди надали оцінку обставинам справи в аспекті застосування до спірних правовідносин частини 3 статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», натомість не проаналізували приписи частини 2 статті 2 цього Закону, якою визначено підстави, коли дія Закону не поширюється.

39. Також судами не надано оцінку та не перевірено чи сплинув шестимісячний термін виконання судових рішень з часу ухвалення постанов про відкриття виконавчого провадження по кожному виконавчому провадженню.

40. Окрім того, суди не взяли до уваги посилання відповідача та не надали оцінку матеріалам зведеного виконавчого провадження, в яких серед іншого містяться виконавчі провадження відкриті за судовими рішеннями щодо стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування. Внаслідок чого, не проаналізували виключення, які містяться в приписах Закону України від 29 листопада 2001 року N 2864-III «Про ведення мораторію на примусову реалізацію майна» щодо відсутності заборони відчуження майна, у разі якщо стягнення заборгованості стосується сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування.

41. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

42. Своєю чергою, суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів.

43. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

44. Судам під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права.

VІ. Судові витрати

45. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

46. Керуючись статтями 3, 12, 262, 263, 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Украгропром» та Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року задовольнити частково.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у справі № 808/33/17 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

3. Скасувати, встановлене ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 листопада 2017 року, зупинення виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у цій справі.

4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

О. В. Білоус