ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
і м е н е м У к р а ї н и
23 травня 2017 року
справа № 808/33/17
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю
суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.
за участю секретаря судового засідання: Кязимова Д.В
за участю представників:
позивача: - ОСОБА_1 (виписка з ЄДР)
відповідача: - не зв’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі
апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року
у справі № 808/33/17
за позовом Державного підприємства «Дослідне господарство «Таврія» Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України» в особі в.о. директора ОСОБА_1
до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство «Дослідне господарство «Соцземлеробство» Донецької державної сільськогосподарської станції Національної академії аграрних наук України» в особі в.о. директора ОСОБА_1 звернулося до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог (а.с.15), просило:
- визнати протиправною бездіяльність в.о. начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_2 про відмову в застосуванні положень ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» по зведеному виконавчому провадженню № 44561389/7;
- зобов'язати в.о. начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_2 провести виконавчі дії по зведеному виконавчому провадженню № 44561389/7 в порядку визначеному статтями 34, 35, та 37 Закону України «Про виконавче провадження» та застосувати положення ч. 3 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» - надіслати виконавчі документи по зведеному виконавчому провадженню до центрального органу виконавчої влади для безспірного списання коштів на рахунок органу державної виконавчої служби або стягувачів та зупинити вчинення виконавчих дій по зведеному виконавчому провадженню в порядку ст.ст. 34 та 35 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на 05.10.2016) до моменту повідомлення про перерахування коштів на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або стягувачу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до Статуту ДП «ДГ «Соцземлеробство» ОСОБА_3 України» є державним підприємством зі 100% частки держави в особі Національної академії аграрних наук України. Виконавче провадження відносно підприємства відкрите згідно з виконавчими документами в 2015 році. Добросовісно користуючись правами та обов'язками сторони у зведеному виконавчому провадженні, боржник повідомив державного виконавця про наявність обставин, визначених ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», та просив надіслати виконавчі документи по зведеному виконавчому провадженню до центрального органу виконавчої влади для безспірного списання коштів на рахунок органу державної виконавчої служби або стягувачів та зупинити вчинення виконавчих дій по зведеному виконавчому провадженню в порядку ст.ст.34 та 35 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на 05.10.2016) до моменту повідомлення про перерахування коштів на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або стягувачу, чого відповідачем вчинено не було.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22.02.2017 адміністративний позов задоволено в повному обсязі.
Постанову суду мотивовано тим, що відповідачем при проведенні дій по зведеному виконавчому провадженню № 44561389/7 не враховано вимоги Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» та Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою КМУ від 03.09.2014 №440.
Також судом першої інстанції здійснено заміну позивача у справі – ДП «ДГ «Соцземлеробство» ОСОБА_3», правонаступником - Державне підприємство «Дослідне господарство «Таврія» Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України».
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. Відповідач наполягає на відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п.п.2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки окрім виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчих документів щодо стягнення заборгованості на користь юридичних осіб, на виконанні у ДВС перебуває 12 виконавчих проваджень з примусового виконання вимог про стягнення з позивача заборгованості по виплаті єдиного соціального внеску, у зв’язку з чим мораторій, передбачений Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», на примусову реалізацію майна підприємства у даному випадку не розповсюджуються в силу приписів статті 2 вказаного Закону.
Крім того, відповідач зазначає, що державним виконавцем постійно встановлюється майно, на яке може бути звернено стягнення з метою погашення заборгованості за зведеним виконавчим провадженням, тобто державним виконавцем вчинялись та в подальшому вчиняються виконавчі дії у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження» з метою повного виконання судових рішень, які перебувають на виконанні у відповідача.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про час і місце судового засідання відповідач повідомлений судом належним чином.
Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржувану постанову законною та обґрунтованою.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, позивач - згідно зі Статутом ДП «ДГ «Таврія» ОСОБА_3» є державним підприємством зі 100% частки держави в особі Національної академії аграрних наук України (а. с.64-78; 166-180).
Відповідно до п.4.4 даного ОСОБА_4 земельні ділянки, які надані в постійне користування Підприємству для розміщення його об'єктів, здійснення науково-дослідної та господарської діяльності, виробництва оригінального, елітного та репродукційного насіння, вирощування садивного матеріалу сільськогосподарських культур, кормів для племінних тварин і пропаганди ведення товарного сільськогосподарського виробництва, визначених ОСОБА_4 та цим ОСОБА_4, є державною власністю.
В свою чергу з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що основними видами економічної діяльності позивача, зокрема, є: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; розведення великої домашньої худоби; розведення свиней (а. с.25-30).
Матеріали справи свідчать, що на виконанні органів державної виконавчої служби перебували на виконанні виконавчі провадження, які об’єднані у зведене виконавче провадження №44561389/7, що виконується відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області і стосується поданих на виконання з квітня 2015 року виконавчих документів щодо стягнення з боржника - ДП «ДГ «Таврія» ОСОБА_3», на користь юридичних осіб, фізичних осіб та держави заборгованості на загальну суму 9702666,66 грн. в кількості 29 проваджень, з них:
- 12 виконавчих провадження по виконанню вимоги Мелітопольської ОДПІ про стягнення заборгованості по виплаті єдиного соціального внеску на загальну суму 108 226,16 грн.;
- 3 виконавчих провадження по виконанню постанов про стягнення виконавчого збору виділених в окреме провадження на користь держави на загальну суму 86 093 грн.;
- 14 виконавчих проваджень по виконання наказів господарського суду Запорізького області щодо стягнення заборгованості на користь юридичних осіб в розмірі 8 536 347,50 грн. (а. с.40, 41).
При цьому матеріали справи свідчать, що державним виконавцем вчинялись дії для забезпечення реального виконання судових рішень шляхом проведення опису майна боржника і накладення арешту на це майно.
Так, матеріали справи містять акти опису та арешту майні, згідно з якими державною виконавчою службою виявлено та описано майно боржника: врожай соняшника, врожай пшениці, великий рогатий скот, свині, транспортні засоби (легковий автомобіль, трактори, вантажні автомобілі, бензовози, косарки) тощо (а. с.42-50, 95-119, 129-132).
Згідно з наданою відповідачем інформацією загальна сума по всіх виконавчих провадженнях щодо позивача становить 10 629 684,72 грн., а загальна стягнута сума по цих провадженнях – 291 926,38 грн. (а. с.120-123).
Також з матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з заявами від 15.09.2016 та від 12.10.2016 про застосування положень ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» по зведеному виконавчому провадженню №44561389/7.
У відповідь відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області направлені позивачу листи від 06.10.2016 та від 19.01.2017, в яких, з посиланням на ст.2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», та ч.3 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», зазначено, що наразі відсутні підстави для повернення виконавчих документів стягувачу згідно з п.п.2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» і, відповідно, відсутні підстави для надіслання виконавчих документів до центрального органу виконавчої влади для безспірного списання коштів на рахунок органу ДВС або стягувачеві та зупинення вчинення виконавчих дій, оскільки на виконанні у ДВС перебувають виконавчі провадження щодо стягнення заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску (а. с.8 9, 22).
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції.
Переглядаючи постанову суду першої інстанції у відповідності до вимог ч.2 ст.11, ч.1 ст.195 КАС України, виходячи з суті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що для вирішення спору необхідним є з’ясування наявності підстав для застосування положень ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» по зведеному виконавчому провадженню № 44561389/7.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.99 № 606-XIV (в редакції станом на 05.10.2016) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частина 1 статті 34 Закону № 606-XIV визначає підстави для зупинення вчинення виконавчих дій, зокрема, згідно п.9 ч.1 ст.34 Закону № 606-XIV виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі: надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про обставини, зазначені в частині першій цієї статті, а з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, - у день надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, зупиняє вчинення виконавчих дій, про що виносить відповідну постанову (ч.2 ст.34 Закону № 606-XIV).
Статтею 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI встановлено особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи.
Згідно з ч.2 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (в редакції на момент виникнення спірних відносин) у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
У відповідності до ч.3 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.
В свою чергу, п.п.2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:
2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені протягом року виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;
4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;
9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Отже, обов'язок органу ДВС здійснювати дії, передбачені ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у вигляді подання керівником відповідного органу державної виконавчої служби до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, для забезпечення виконання рішення суду про стягнення коштів із державного підприємства за рахунок коштів державного бюджету пов'язується із встановленням підстав, визначених положеннями п.п. 2-4, 9 частини першої ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» для повернення виконавчого документа стягувачу (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій).
Таким чином, за наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п.п.2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону № 606-XIV державний виконавець має зупинити виконавче провадження для виконання судового рішення про стягнення коштів з державного підприємства за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, у разі невиконання такого рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у незастосуванні ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Відповідач, в свою чергу, наполягає на відсутності законних підстав для застосування зазначеної норми через відсутність наведених в п.п.2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону № 606-XIV обставин, зокрема, з огляду на приписи ст.2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» та наявність виконавчих проваджень про стягнення з позивача заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску.
Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29.11.2001 № 2864-III (в редакції на момент виникнення спірних відносин) встановлює мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна (абз.1 ст.1 даного Закону).
Згідно зі ст.2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом:
звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Отже, на примусову реалізацію майна державних підприємств (об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, акцій), у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, розповсюджується мораторій, який не застосовується у разі виконання рішень щодо зобов'язань боржника із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
При цьому за визначенням, наведеним у пункті 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого Наказом Мінфінансів України від 27.04.2000 № 92, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за № 288/4509, основні засоби - матеріальні активи, які підприємство/установа утримує з метою використання їх у процесі виробництва/діяльності або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року або операційного циклу, якщо він довший за рік).
Згідно з п.5 П(С)БО № 7 для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами:
5.1. Основні засоби: 5.1.1. Земельні ділянки; 5.1.2. Капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом; 5.1.3. Будівлі, споруди та передавальні пристрої; 5.1.4. Машини та обладнання; 5.1.5. Транспортні засоби; 5.1.6. Інструменти, прилади, інвентар (меблі); 5.1.7. Тварини; 5.1.8. Багаторічні насадження; 5.1.9. Інші основні засоби;
5.2. Інші необоротні матеріальні активи: 5.2.1. Бібліотечні фонди; 5.2.2. Малоцінні необоротні матеріальні активи; 5.2.3. Тимчасові (нетитульні) споруди; 5.2.4. Природні ресурси; 5.2.5. Інвентарна тара; 5.2.6. Предмети прокату; 5.2.7. Інші необоротні матеріальні активи.
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника (абз.1 ч.5 ст.56 Закону № 606-XIV).
Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації здійснюється у строк, встановлений виконавцем, але не раніше ніж через п’ять робочих днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту (ч.7 ст.56 Закону № 606-XIV).
З вищенаведених обставин справи вбачається, що, дійсно, зведене виконавче провадження складається з виконавчих проваджень як про виконання рішень щодо стягнення з боржника (позивача) заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску, так і виконавчих проваджень, в ході яких підлягає застосуванню Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», тобто наявні підстави, встановлені п.9 ч.1 ст.37 Закону № 606-XIV.
Також матеріали справи свідчать, що жодне виконавче провадження, включене до зведеного виконавчого провадження № 44561389/7, в повному обсязі протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, не виконано (а. с.120-123), а деяке майно, зазначене у вищевказаних актах опису та арешту майна, складених при виконанні цього провадження, відноситься до основних засобів виробництва ДП «ДГ «Таврія» ОСОБА_3», яке забезпечує ведення виробничої діяльності цим державним підприємством (трактори, косарки, великий рогатий скот тощо). Тобто це майно підпадає під дію мораторію примусову реалізацію, встановлену Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна».
За таких обставин колегія суддів погоджується з позицією позивача, підтриманою судом першої інстанції, про наявність при проведення виконавчих дій по зведеному виконавчому провадженню № 44561389/7 підстав для застосування відповідних положень ч.1 ст.37 Закону № 606-XIV, та дотримання вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в частині виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства, а саме: направлення певних виконавчих документів до центрального органу виконавчої влади для безспірного списання коштів на рахунок органу державної виконавчої служби або стягувачів і зупинення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.34 Закону № 606-XIV.
Згідно положень ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, зокрема, є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи в повному обсязі дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті спірних правовідносин, доводи відповідача не є підставою для скасування постанови Запорізького окружного адміністративного суду у даній справі.
Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 808/33/17 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: І.Ю. Добродняк
Суддя: Н.А. Бишевська
Суддя: Я.В. Семененко
