Справа №303/6365/17
2/303/54/19
ряд. стат. звіту - 47
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2019 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
в особі головуючого-судді Куцкір Ю.Ю.
з участю секретаря судових засідань ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті Мукачево цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, -
ВСТАНОВИВ:
Представник позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.
Позов мотивований тим, що 25.10.2003 року між ОСОБА_2 (ОСОБА_5, ОСОБА_4) М.Г. та ОСОБА_4 було укладено шлюб. 20.11.2004 року ними, як подружжям, було придбано квартиру АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу. Кошти на придбання даної квартири були отримані у наступний спосіб: 50% вартості квартири було подаровано ОСОБА_2 її батьками, після продажу належної їм квартири АДРЕСА_2, решта коштів – отримана у позику на підставі кредитного договору, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_4. Зобов’язання за вищезазначеним кредитним договором виконувалися подружжям спільно до розірвання шлюбу між ними. 26.12.2007 року шлюб між сторонами було розірвано, після чого ОСОБА_4 зобов’язання за кредитним договором не виконував систематично, внаслідок чого остаточне виконання відбулося тільки у 2016 році. Після погашення кредиту відповідач ОСОБА_4 вважає зазначену квартиру своєю особистою власністю, без згоди позивача, здає її в оренду, а отримані кошти використовує на власний розсуд, чим порушує законні права та інтереси позивача. Вважає, що до складу спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 належить Ѕ частина квартири АДРЕСА_1, оскільки інша її частина була придбана за кошти, які ОСОБА_2 були подаровані батьками, а отже є її особистою власністю. Також рішенням Мукачівського міськрайонного суду з ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, однак свої зобов’язання з її утримання ОСОБА_4 не виконує належним чином, внаслідок чого сформувалася заборгованість. Тому, вважає, що частка ОСОБА_2 має бути збільшена та має становити 2/3 частини спільного майна, а отже 1/3 частину квартири АДРЕСА_1. Враховуючи право особистої власності ОСОБА_2 на Ѕ частину спірної квартири та право на 1/3 частини квартири, як на частку у спільному майні подружжя, частка квартири АДРЕСА_1, що належить позивачу, становить 5/6 частин. З цього слідує, що частка ОСОБА_4 становить 1/6 частину квартири АДРЕСА_1. Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_2 вважає за можливе припинити право ОСОБА_4 на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1, із виплатою йому компенсації, яка має бути визначена шляхом проведення експертизи. Позивач просила визнати за нею ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 із сплатою ОСОБА_4 компенсації належної йому 1/6 частини квартири.
Представник позивача ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилася, надіславши до суду заяву, про розгляд справи без її участі та участі позивача, просить суд позов задоволити з підстав наведених в ньому.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з’явився подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав наведених в поданому запереченні, тобто застосувавши строк позовної давності.
Вивчивши заяву та дослідивши матеріали справи, суд приходить до переконання, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити виходячи з наступних підстав.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.3, 4 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 ст.76, ч.1, 2 ст.77, ст.ст.79 і 80 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судом встановлено, що згідно ОСОБА_7 про одруження серії 1-ФМ №070121 від 25.10.2003 року шлюб між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 був зареєстрований у відділі реєстрації актів громадянського стану Мукачівського міського управління юстиції Закарпатської області 25.10.2003 року, актовий запис за №620, після чого остання змінила прізвище на ОСОБА_4 (а.с. 6).
ОСОБА_7 про розірвання шлюбу серії 1-ФМ №013545 від 26.12.2007 року шлюб між ОСОБА_4 і ОСОБА_8 був розірваний, після чого остання змінила прізвище на ОСОБА_5 (а.с. 7).
Відповідно до Договору купівлі-продажу квартири від 20.11.2004 року, ОСОБА_4 придбав від ОСОБА_9 за 13 000 гривень квартиру АДРЕСА_3 (а.с. 8).
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна №96261834 від 04.09.2017 року, квартира АДРЕСА_3 на праві приватної власності належить ОСОБА_4 (а.с. 9).
26.11.2004 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір №МКН0GК00001100, згідно якого останній отримав кредитні кошти, на термін по 25.11.2014 року у вигляді не відновлюваної лінії в розмірі 4501 доларів США на споживчі потреби (а.с. 56, 57).
Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч.1 ст.61 СК України об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно ст.163 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб’єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
У відповідності до п.п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. №11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї.
Також суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз’яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.
При цьому, суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст.60 СК України.
В свою чергу, ст.256 ЦК України визначено поняття позовної давності, згідно якої це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 72 СК України передбачено, що позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.
Згідно ч.1 ст.12 СК України строки, встановлені у цьому Кодексі, обчислюються відповідно до Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).
Згідно з ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, суд зобов'язаний застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, при чому така заява має бути подана до винесення судового рішення. Відповідач заявив про застосування позовної давності до виниклих правовідносин та просив відмовити з цих підстав у позові.
Також позивачем ОСОБА_2 не було доведено належними та допустимими доказами той факт, що 50% вартості квартири було подаровано позивачу її батьками.
Судом встановлено, зокрема з матеріалів справи, що шлюб між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 було розірвано 26.12.2007 року, про що свідчить ОСОБА_7 про розірвання шлюбу серії 1-ФМ №013545, і саме з цього числа починається трьохрічний відлік часу для пред’явлення позовної вимоги про поділ майна. У свою чергу, позивач ОСОБА_2 звернулася до суду тільки 08.11.2017 року, тобто майже через 10 років після розірвання шлюбу, чим самим пропустила строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Також ч.9 ст.158 ЦПК України передбачено, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 60, 69, 70, 72 СК України, ст.ст. 15, 16, 368, 372 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76, 77, 79, 80, 81, 158, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-
РІШИВ:
У задоволенні позову про визнання за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_4 із сплатою ОСОБА_4 компенсації належної йому 1/6 частини квартири – відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову накладені ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 14.03.2018 року, а саме скасувати арешт на квартиру АДРЕСА_5, що належить ОСОБА_4.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Закарпатського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_3.
Відповідач: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_5.
Повний текст рішення складений 12.02.2019 року.
Головуючий Ю.Ю. Куцкір
