Дата документу 12.02.2019 Справа № 320/3072/18
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2019 року
м. Запоріжжя
Єдиний унікальний № 320/3072/18
Провадження №22-ц/807/72/19
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кримської О.М.,
суддів Бєлки В.Ю., Дашковської А.В.,
за участю секретаря судового засідання Волчанової І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 серпня 2018 року, повний текст якого складено 20 серпня 2018 року, в складі судді Юрлагіної Т.В. в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,
В С Т А Н О В И В :
У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 21 вересня 2002 року вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі.
26 жовтня 2009 року шлюб між ними розірвано, про що постановлено рішення Мелітопольського міськрайонного суду, 02.08.2011 року отримано свідоцтво про розірвання шлюбу.
Перебуваючи в шлюбі під час спільного проживання, 26 вересня 2005 року, за рахунок кредитних коштів, придбали квартиру АДРЕСА_1. За їх спільною домовленістю власником квартири вказали відповідача ОСОБА_1
Таким чином, вважає, що набута під час шлюбу квартира, є спільною сумісною власністю. Питання щодо розподілу спільно набутого майна подружжя між ними не вирішувалось.
Зазначає, що в березні 2018 року отримала копію заочного рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19.03.2018 року про визнання її та дитини такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, тому виникло питання про поділ спільного майна подружжя та визнання за нею права власності на Ѕ спірної квартири, так як вказане нерухоме майно було придбане за час шлюбу та за спільні кошти подружжя.
Враховуючи викладене, просила в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 серпня 2018 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 1846, 93 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що сторони сплачували за спірну квартиру сумісні кошти тільки у період з 26.09.2005 року по грудень 2009 року. Позивач не надала суду жодного доказу на підтвердження того, яку саме суму кредиту за вказаний період було погашено ними за рахунок спільних сумісних коштів. З грудня 2009 року по 15.07.2013 року кредит за квартиру сплачував відповідач за свої особисті кошти. Висновок суду про належність спірної квартири до спільної сумісної власності визначався тільки фактом придбання цього майна під час шлюбу, а не спільною участю подружжя коштами в набутті цього майна. Також суд безпідставно прийшов до висновку, що позивач не пропустила строк позовної давності.
ОСОБА_2 надала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. В обґрунтування зазначає, що доводи апеляційної скарги, що квартира була придбана за особисті кошти відповідача не відповідають дійсності та суперечать матеріалам справи, так як спірна квартира була придбана ними за рахунок кредитних коштів та позивач надавала дозвіл відповідачу на придбання квартири та на кредитне зобов'язання, укладення Договору іпотеки, як дружина та співвласник квартири. Доводи апеляційної скарги, що суд визначився тільки фактом придбання майна під час шлюбу, а не спільною участю подружжя коштами в набуття цього майна, не відповідають дійсності, так як в рішенні суд зазначив, що відповідачем не надано суду жодних доказів про погашення зобов'язань за кредитним договором за власні кошти. Крім того, судом вірно було встановлено, що позивачем не пропущено строк позовної давності (а.с. 160-166).
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Апеляційного суду Запорізької області від 12.09.2018 року справу передано у провадження судді Крилової О.В.
Ухвалами Апеляційного суду Запорізької області від 13 вересня 2018 року та від 17 вересня 2018 року відкрито апеляційне провадження та справу призначено до розгляду з урахуванням вимог абз. 3 п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», де передбачено, що апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах; відповідно до положення п. 8 ч. 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, в редакції, що діє з 15.12.2017 року, згідно якого до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Указом Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано Апеляційний суд Запорізької області та утворено Запорізький апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Запорізьку область, з місцезнаходженням у місті Запоріжжя.
Указом Президента України № 297/2018 від 28.09.2018 «Про переведення суддів» судді Апеляційного суду Запорізької області переведені до Запорізького апеляційного суду.
Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначену цивільну справу було передано до Запорізького апеляційного суду, який почав роботу з 05 жовтня 2018 року.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Запорізького апеляційного суду від 12.10.2018 року справу передано у провадження судді-доповідача ОСОБА_5 та визначено склад колегії: головуючий суддя - Кримська О.М., судді: Бєлка В.Ю., Дашковська А.В.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 16 жовтня 2018 року цивільну справу прийнято до свого провадження вищезазначеною колегією суддів та призначено до розгляду в Запорізькому апеляційному суді.
Заслухавши в засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що спірна квартира придбана сторонами в період шлюбу та є спільним сумісним майном. Відповідачем не надано доказів на підтвердження доводів погашення зобов'язань за кредитним договором за власні кошти.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено, що 21 вересня 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про одруження, серія НОМЕР_1 (а.с. 6).
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 26 жовтня 2009 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 8).
02 серпня 2011 року сторонам видано Свідоцтво про розірвання шлюбу, серія НОМЕР_2 (а.с. 9).
26 вересня 2005 року між Відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 13/2005/0589Фжк, відповідно до п.п. 1.1., 1.2 якого банк надає Позичальнику в тимчасове користування грошові кошти у сумі 46 460, 00 грн. для проведення розрахунків по договору купівлі-продажу № 4937 від 26.09.2005 року, що укладений між Позичальником та ОСОБА_7, ОСОБА_8, згідно якого Позичальник придбав у власність нерухоме майно - квартиру № АДРЕСА_1 (а.с. 56-57).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, квартира АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26.09.2005 року, р.№ 4937, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Бєдновим О.А. (а.с. 10).
За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно з статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За приписами частини першої статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Відповідно до вимог статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно зі статтею 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
За змістом частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.ч. 2,4 ст. 65 СК України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Як роз'яснено у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).
З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира придбана на ім'я ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 26.09.2005 року, згоду на укладення якого надано дружиною - ОСОБА_2, тобто під час перебування подружжя у шлюбі, за кредитні кошти, отримані відповідачем на підставі кредитного договору № 13/2005/0589Фжк від 26 вересня 2005 р ( а.с.212-213).
Таким чином, право спільної сумісної власності сторін на спірну квартиру презюмується, якщо сторонами не доведено іншого.
Разом з тим, при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Якщо наявність боргових зобов'язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов'язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.
Отже, у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержану за рахунок останніх квартиру, внаслідок укладення кредитного договору, також виникає зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 зазначав, що з 2009 року по 2013 року він самостійно за власні кошти сплатив кредит, тому спірна квартира є його особистою власністю, на підтвердження цих обставин надав копії квитанції та лист ПАТ «КБ «Надра» № 42/4/2/860 від 30.07.2013 року адресований Начальнику реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції, в якому банк просить зняти заборону на відчуження квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку з виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором № 13/2005/0589Фжк від 26 вересня 2005 р. ( а.с.194).
Колегія суддів проаналізувавши надані учасниками справи докази та дослідивши фактичні обставини справи, приходить до висновку, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими, достатніми доказами того, що кредит за квартиру було виплачено за особисті кошти відповідача.
Зазначення в наданих відповідачем квитанціях про погашення кредиту за договором № 13/2005/0589Фжк від 26 вересня 2005 р. платником ОСОБА_1 не є достатньою підставою для висновку, що внесені грошові кошти є особистою власністю відповідача.
Окрім того, зі змісту наданих відповідачем документів, не вбачається, ким із подружжя, за який період та в якому розмірі вносились кошти на погашення кредиту.
Відповідно до ч.1, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
На підставі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідачем не спростовано презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, яка визначена статтею 60 СК України.
За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок суду, що придбана під час шлюбу спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу у рівних частках, враховуючи, що відповідачем не доведено факту придбання спірної квартири за власні кошти, погашення кредиту за власні кошти, що є його процесуальним обов'язком.
В суді першої інстанції ОСОБА_1 заявив про застосування строків позовної давності (а.с. 53-54).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15).
Отже, вирішуючи питання про початок перебігу строку позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, бо саме по собі припинення шлюбу не є свідченням порушення права власності когось із подружжя.
Про порушення свого права позивач дізналася в березні 2018 року після ухвалення 19 березня 2018 року Мелітопольским міськрайонним судом Запорізької області заочного рішення в справі № 320/19/18, яким визнано ОСОБА_2, ОСОБА_10 такими, що втратили право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1.
На час вирішення даного спору, ухвалою Мелітопольского міськрайонного суду Запорізької області від 15 травня 2018 року вищеназване заочне рішення скасовано та розгляд справи призначено у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Рішення по справі не ухвалено.
В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що до розгляду вищезазначеної справи відповідач заперечував право позивача на набуту у період шлюбу спірну квартиру.
Таким чином, враховуючи, що спірне майно є спільною сумісною власністю сторін, розірвання шлюбу не тягне за собою припинення цього права та те, що позивачка дізналася про порушення свого права в березні 2018 року, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що ОСОБА_2 не пропущено строк позовної давності.
Отже, твердження апеляційної скарги про початок перебігу строку позовної давності з часу розірвання шлюбу ( з 2009 р.) є неприйнятними.
Висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи.
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставами для його скасування, тому апеляційну скаргу у відповідності до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 серпня 2018 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 14 лютого 2019 року.
Головуючий О.М. Кримська
Судді : А.В. Дашковська
В.Ю. Бєлка
