Єдиний державний реєстр судових рішень
ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа 668/2604/15-к Головуючий в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11- кп/819/90/19 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст. 286 КК України
У Х В А Л А
іменем України
12 лютого 2019 року
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Херсонського апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
представника потерпілого захисника ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні матеріали кримінального провадження № 12014230000000610 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 на вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 31 жовтня 2018 року, яким:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Херсона, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
засуджено:
за ч. 2 ст.286 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст.76 КК України.
Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10 у відшкодування моральної шкоди 50000 грн., витрати на правову допомогу 3000 грн..
Стягнуто з ПрАТ «СК «УНІКА» на користь ОСОБА_10 у відшкодування витрат на лікування 6033,89 грн..
Вирішено питання про процесуальні витрати та речові докази.
в с т а н о в и л а:
Вироком суду ОСОБА_9 визнано винним та засуджено за те, що він 28.10.2014 року близько 17-20 год., керуючи технічно справним автомобілем ВАЗ 21124, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись в межах проїзної частини проспекту 200 років Херсона, визначеної дорожньою розміткою 1.1. (суцільна смуга з розділення транспортних потоків різних напрямків) зі сторони вул. Будьонного у напрямку вул. Некрасова в м. Херсоні, в районі буд. №3-а, грубо порушуючи вимоги п.п. 2.3 б), 12.3 та 19.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001р. (із змінами та доповненнями), проявивши неуважність та безпечність до дорожньої обстановки, яка склалась при засліпленні його світлом фар зустрічних транспортних засобів, своєчасно не прийняв мір для зупинки транспортного засобу в межах смуги свого руху до моменту, коли пройдуть негативні наслідки засліплення та щоб дати дорогу пішоходу, якого він спроможний був завчасно виявити, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості руху автомобіля, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_10 , який переходив проїзну частину проспекту 200 років Херсона у забороненому місці в напрямку зліва направо відносно руху автомобіля.
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_10 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпеки для життя
Не погоджуючись з вироком, в апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 посилається на незаконність на необґрунтованість вироку у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. В обґрунтування доводів указує, що судом не прийнято до уваги факт недотримання потерпілим ОСОБА_10 Правил дорожнього руху України, в результаті чого він став винуватцем ДТП, на час події перебував у стані алкогольного сп`яніння. Зазначає, що обвинувачений не міг та не повинен був передбачати появу пішоходу в темну пору доби на проїзній частині дороги, де заборонено рух пішоходів. Також наголошує, що судом не надано належної оцінки письмовим доказам, які є суперечливими. Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні розпочато з порушенням вимог ст.214 КПК України, проведено неуповноваженою особою слідчим Мельниченко. Вказує, що огляд місця події проведено з порушенням вимог кримінального процесуального закону, на що судом не звернуто уваги, а тому він є недопустимим доказом. Крім того, судово-медична експертизи проведена з порушенням вимог п.4.1 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Також наголошує про порушення вимог кримінального процесуального закону при проведенні слідчого експерименту за участю потерпілого. Також судом першої інстанції не вирішено долю речового доказу автомобіля. Зазначає, що з обвинуваченого незаконно стягнуто суми у відшкодування моральної шкоди, оскільки таку шкоду спричинено умисними протиправними діями самого потерпілого. Просить скасувати вирок суду першої інстанції та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача щодо суті поданої апеляційної скарги, доводи захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_9 , які підтримали апеляційні вимоги, наведені захисником, просили їх задовольнити, доводи представника потерпілого ОСОБА_11 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, думку прокурора ОСОБА_6 , яка вважала, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню, у дебатах сторони залишилися на своїх попередніх позиціях, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.
Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_9 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, внаслідок чого ОСОБА_10 були заподіянні тяжкі тілесні ушкодження, обґрунтований дослідженими під час судового розгляду доказами, яким дано належну оцінку, і відповідає фактичним обставинам кримінального провадження.
Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_9 , не визнаючи себе винним, не заперечував той факт, що він, керуючи автомобілем, вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_10 , який переходив проїзну частину у забороненому місці, в результаті чого отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Стверджував,що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини потерпілого ОСОБА_10 ,який порушив правила дорожнього руху. Крім того, причиною дорожнього-транспортно пригоди є його осліплення світлом зустрічних автомобілів.
Про ці обставини вказала свідок ОСОБА_12 , яка перебувала в автомобілі в якості пасажира.
Ці заперечення ОСОБА_9 проти обвинувачення, а також доводи, наведені захисником в апеляційній скарзі, про те, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини потерпілого, є непереконливими, вони були предметом розгляду в судовому засіданні та спростовуються детально наведеними у вироку доказами.
Потерпілий ОСОБА_10 показав, що 28.10.2014 року у вечірній час в м. Херсоні переходив проїзну частину проспекту 200 років Херсону у забороненому місці. Пропускаючи транспортні засоби, що проїжджали повз нього. Колі увійшов на зустрічну смугу, отримав удар, від якого втратив свідомість.
Він же під час слідчого експерименту показав відстань, яку подолав, перетинаючи проїзну частину.
Обставини, за яких сталася дорожньо-транспортної пригоди, крім показаній потерпілого, підтверджуються іншими доказами.
Дорожню обстановку та обставини наїзду автомобіля ВАЗ 21124 на пішохода ОСОБА_10 зафіксовано на відеозапису камери спостереження, який було оглянуто під час судового розгляду, який добровільно видав власник домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , магазин «Ніколас». (т.2 а.п.62 -64, 69)
Висновком судово-медичної експертизи №286 від 11.12.2014 року встановлено, що у потерпілого ОСОБА_10 виявлено наступні тілесні ушкодження: відкриті переломи кісток лівої гомілки в середній третині, правої виличної кістки, закриті переломи кісток основи черепа (клиноподібної кістки справа, стінок основної пазухи), закриті переломи стінок гайморових пазух, кісток носа, струс головного мозку, забиті рани обличчя справа, синці, крововиливи в м`які тканини голови і обличчя справа, які утворилися від дії тупих предметів, не виключено 28.10.2014 р. біля 17:20 год. при наїзді автомобіля на пішохода ОСОБА_10 та відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя. (т.2 а.п.89-90)
З протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 28.10.2014р. зі схемою пригоди та фототаблицею до нього вбачається, що місце пригоди знаходиться на проспекті 200 років Херсона поряд з буд. № 3-а, автомобіль ВАЗ 21124 д.н. НОМЕР_1 знаходиться на проїзній частині. Крім того, зафіксовано слід гальмування автомобіля та наявність механічних пошкоджень на цьому транспортному засобі.
Вказану слідчу дію було проведено за участю водія ОСОБА_9 і будь-яких зауважень за результатами огляду від нього не надходило.
(т.2 а.п.54-61)
Згідно висновку автотехнічної експерта №3451 від 19.11.2014 р., перед настанням даної дорожньо-транспортної пригоди робоча гальмівна система, рульове керування та система освітлення (фари головного світла) автомобіля ВАЗ 21124 р.н. НОМЕР_1 , знаходились в технічно-працездатному стані.
(т.2 а.п.83-86)
Висновками автотехнічних експертиз №423 від 16.02.2015 року та №1217 від 30.08.2016 року, проведених під час досудового розслідування та судового розгляду встановлено, що в дорожній ситуації, що склалася 28.10.2014 року, водій автомобіля ВАЗ 21124 р.н. НОМЕР_1 - ОСОБА_9 повинен був діяти відповідно до вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху. Він мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода належним виконанням п.12.3 Правил дорожнього руху шляхом вжиття негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу у разі виникнення небезпеки для руху. Його дії з технічної точки зору, перебувають в причинному зв`язку із дорожньо-транспортною пригодою.
(т.2 а.п. 78-80, т.1 а.п. 296-303)
Висновками цих експертиз спростовуються твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_9 не порушував правила безпеки дорожнього руху, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини потерпілого, який порушив правила дорожнього руху.
Висновки автотехнічних експертиз не викликають будь-якого сумніву у своїй об`єктивності, науковості, обґрунтованості, базуються на дослідженні даних отриманих як під час досудового розслідування, так і судового розгляду за участю потерпілого та обвинуваченого з метоюперевірки його позиції захисту,з якими вони погодилися при складанні протоколу огляду місця події за участю водія ОСОБА_9 та слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_10 , атому у суду не було підстав для визнання цих доказів неналежними та недопустимими, як на це вказує сторона захисту.
Викладені доказиузгоджуються міжсобою щодообставин порушення ОСОБА_9 правил безпеки дорожнього руху, що спричинили тяжкі тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_10 , та відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, тому суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги ці докази при ухваленні вироку, у зв`язку із чим у суду не було підстав ставити під сумнів їх належність, допустимість та достовірність.
Аналіз наведених доказів переконливо свідчить про те, що обвинувачений ОСОБА_9 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода, виконуючи вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху, згідно яких, він повинен бути уважним,стежити задорожньою обстановкою,відповідно реагуватина їїзміну, невідволікатися відкерування цимзасобом удорозі,у разівиникнення небезпекидля рухуабо перешкоди,яку водійоб`єктивноспроможний виявити,він повиненнегайно вжитизаходів длязменшення швидкостіаж дозупинки транспортногозасобу абобезпечного дляінших учасниківруху об`їздуперешкоди.З технічної точки зору його дії, перебувають в причинному зв`язку із дорожньо-транспортною пригодою.
Недотримання ним таких правил безпеки дорожнього руху призвело до наїзду на пішохода, який переходив проїзну частину у забороненому місці.
Тому доводи захисту про те, що дорожньо-транспортна пригода сталась лише в результаті невиконання потерпілим ОСОБА_10 Правил дорожньогорухуУкраїни, слід визнати безпідставними.
Колегія суддів вважає, що зібрані та дослідженні у провадженні докази є достовірними, належними, допустимими і достатніми, які у своїй сукупності викривають ОСОБА_9 у вчиненні злочину, якими спростовуються твердження сторони захисту про недоведеність вини обвинуваченого у вчиненні злочину.
Давши належну оцінку дослідженим доказам у їх сукупності, суд, відповідно до встановлених фактичних обставин провадження, обґрунтовано зробив висновок про доведеність винності ОСОБА_9 у вчиненні злочину і правильно кваліфікував його дії за ч.2 за ст.286 КК України.
Отже, доводи сторони захисту про невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, є такими, що суперечать наведеним доказам.
Підстав для скасування вироку, як про це ставиться питання захисником, колегія суддів не вбачає.
Доводи сторони захисту про недопустимість та неналежність доказів обвинувачення - протоколів слідчих дій, зокрема, огляду місця події, слідчого експерименту, висновків автотехнічних, судово-медичної експертиз, були предметом перевірки в суді першої інстанції та не знайшли свого підтвердження, з чим погоджується і колегія суддів.
Відповідно до ч.1 ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Частиною другою даної норми визначено перелік діянь, які суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини й основоположних свобод, на підставі чого можливо зробити висновок про недопустимість доказів.
Підстави, з яких апелянт стверджує про недопустимість та неналежність письмових доказів, не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.
Твердження захисника про те, що обвинувачення ґрунтується на недопустимих доказах, позбавлені підстав.
Зі змісту апеляційної скарги захисника вбачається, що його доводи фактично зводяться до незгоди з показаннями потерпілого ОСОБА_10 , за участю якого проведено слідчий експеримент, даними протоколу огляду місця події за участю ОСОБА_9 ,а такожвисновками автотехнічнихекспертиз,судово-медичноїекспертизи, відповідно до яких надані ОСОБА_9 відомості щодо обставин ДТП визнані неспроможними з технічної точки зору.
Так, твердження сторони захисту про незаконність проведення огляду місця події та порушення вимог кримінального процесуального закону під час складання протоколу за результатами огляду, не узгоджуються з положеннями вимог ст.87 КПК України, зокрема щодо наявності таких порушень, за яких суд зобов`язаний визнати зібрані докази недопустимими.
В обґрунтування незаконності проведення вказаної слідчої дії захисником сформовано особисте суб`єктивне розуміння щодо правил проведення огляду місця події та складання протоколу за результатами проведення такої слідчої дії, жодних доводів про порушення органами досудового розслідування вимог ст.237 КПК України апелянтом не наведено.
Судом першої інстанції правильно зазначено про те, що поняті підписали вказаний протокол в цілому, а відсутність підпису спеціаліста в протоколі, на схемі ДТП не є підставою для визнання цього доказу недопустимим, в протоколі вказано, що ОСОБА_9 приймав участь у проведенні слідчої дій як водій транспортного засобу за участі якого сталася ДТП. Крім того, під час безпосереднього дослідження письмового доказу у судовому засіданні в протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди та доданій до нього фототаблиці та схемі місця ДТП відображені логічно та послідовно всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, наведені у протоколі дані узгоджуються з іншими дослідженими судом доказами.
Необґрунтованими є твердження сторони захисту про недопустимість як доказу висновку судово-медичної експертизи №286 від 11.12.2014 року, оскільки її результати здобуто шляхом дослідження медичної документації, а не безпосередньо огляду потерпілого. Такі доводи були предметом перевірки в суді першої інстанції і за результатами оцінки судом вказано, що це не суперечить Правилам судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ від 17 січня 1995 року №6. Посилання сторони захисту на недотримання при проведенні експертизи п.4.1 вищевказаних правил не знайшли свого підтвердження при перевірці обставин справи апеляційною інстанцією, оскільки саме вказаним пунктом врегульовано можливість встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень на підставі медичної документації у разі неможливості безпосереднього обстеження особи.
Також є надуманими доводи захисника про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_10 , які були предметом перевірки в судовому засіданні, відомості якого не суперечать відеозапису пригоди та висновкам автотехнічних експертиз. Відсутність у протоколі слідчого експерименту відомостей про статиста, який відтворював рух потерпілого, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та не є підставою для визнання його недопустимим доказом.
Голослівними є посилання захисника на те, що, враховуючи стан здоров`я потерпілого, він не міг належним чином відтворити обставини ДТП, оскільки під час проведення цієї слідчої дії потерпілий розповів про обставини ДТП, які пам`ятав, а проведені під час проведення слідчого експерименту вимірювання узгоджуються з іншими доказами. Заперечень щодо стану здоров`я потерпілого та неможливості його участі у слідчому експерименті, від учасниками вказаної слідчої дії не надходило.
Позбавлені підстав і доводи захисника про недопустимість як доказу інформації, яка наявна на оптичному диску з відеозаписом, що був предметом огляду. Судом встановлено, що диск з відеозаписом, виданий добровільно власником об`єкта, на якому розташовувалась камера відеоспостереження. Посилання захисника на те, що у протоколі огляду диска зазначено модель автомобіля, номер автомобіля, прізвище пішохода, місце події, але переглядом диска вказане встановити неможливо, не є підставою для визнання його недопустимим доказом, оскільки вказані обставини підтверджені сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів та факт наїзду на пішохода не заперечуються обвинуваченим.
Сам факт перебування потерпілого у стані алкогольного сп`яніння у момент ДТП, на що вказує захисник, не свідчить про наявність причинного зв`язку між його станом та дорожньо-транспортною пригодою.
Вказівки апелянта про недотримання пішоходом загальноприйнятих правил дорожнього руху, за яких заборонено переходити проїзну частину вулиці за відсутності пішохідних переходів, ні самим потерпілим, ні стороною обвинувачення не спростовувались, але судом першої інстанції обґрунтовано, що на підставі аналізу та оцінки всіх зібраних доказів встановлено, що причиною наїзду на пішохода ОСОБА_10 , стали саме дії водія ОСОБА_9 , який не виконав вимоги 12.3 ПДР і його дії з технічної точки зору перебувають у причинному зв`язку із дорожньо-транспортною пригодою, внаслідок якої потерпілому ОСОБА_10 були спричиненні тяжкі тілесні ушкодження.
Не варті уваги і доводи апелянта про порушення вимог ст. 214 КПК України при внесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та порушення вимог ст.39 КПК України щодо проведення досудового розслідування неуповноваженою особою.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що відповідно до вимог ч.1 ст.214 КПК України слідчий не пізніше 24 годин після повідомлення про вчинення злочину, яке отримано від оперативного чергового ХМУ УМВС України в Херсонській області 28.10.2014 року, вніс до ЄРДР відомості про вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. (т.2 а.п. 50-51)
Не підтверджено і порушення вимог ст.39 КПК України, оскільки в матеріалах провадження наявне доручення начальника ВР ДТП СУ УМВС про проведення досудового розслідування саме слідчому ОСОБА_13 , яке датовано 28.10.2014 року. (т.2 а.п. 53)
Перевіркою матеріалів провадження не встановлено даних, які б свідчили про однобічність, неповноту, необ`єктивність чи упередженість дослідження органом досудового розслідування та судом обставин, що могли мати значення для правильного вирішення справи. Як убачається з матеріалів провадження, органом досудового розслідування та судом були встановлені та досліджені всі обставини, зокрема, допитані всі особи-очевидці події, показання яких мають істотне значення для висновків суду, перевірена позиції захисту обвинуваченого шляхом допиту обвинуваченого, потерпілого, свідка, дослідження висновків автотехнічних, судово-медичних експертиз, в тому числі автотехнічної експертизи, проведеної на даними судового розгляду з метою перевірки позиції захисту обвинуваченого, яким дано належну оцінку у вироку.
Будь-яких порушень кримінального процесуального закону під час проведення досудового розслідування та судового розгляду, в тому числі права обвинуваченого на захист при збиранні, дослідженні та оцінці доказів, розв`язанні клопотань, які могли перешкодити суду всебічно й повно розглянути справу або вплинути на його висновки щодо винності ОСОБА_9 , не виявлено.
При призначенні покарання ОСОБА_9 суд першої інстанції дотримався вимог ст.ст.50, 65 КК України щодо його необхідності, достатності і справедливості.
Призначаючи ОСОБА_9 вид та міру покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, що відноситься до категорії тяжких, його наслідки, дані про його особу, що він за місцем проживання характеризується задовільно, до кримінальної відповідальності притягується вперше, є особою похилого віку, і обґрунтовано дійшов висновку про те, що виправлення ОСОБА_9 можливе без ізоляції особи від суспільства. При цьому з урахуванням характеру та мотиву допущених ним порушень правил безпеки дорожнього руху та наслідків, що настави, які виразилися в заподіянні потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, суд обґрунтовано застосував до нього додаткове покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Таке покарання за своїм видом та розміром, на думку колегії суддів, є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Вмотивованим є рішення суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову про відшкодування матеріальних збитків та морально шкоди, завданих злочином, що відповідає вимогам ст.ст.1166, 1167, 1187 ЦК України і жодних об`єктивних вимог щодо незаконності прийнятого рішення в цій частині апелянтом не наведено.
Вказівки апелянта про не вирішення судом долі речового доказу автомобіля ВАЗ 21124 реєстраційний номер НОМЕР_1 , не є підставою для скасування судового рішення. Це питання може бути вирішено судом в порядку виконання вироку.
Зміст вироку суду першої інстанції відповідає вимогам ст.374 КПК України, тому заперечення захисника з цього приводу, слід визнати безпідставними.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які можуть бути підставами для скасування чи зміну вироку, під час апеляційного розгляду не встановлено, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги захисника відсутні.
Керуючись ч.2 ст.376, ст.ст.404, 407, 419 КПК України колегія суддів,
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 - залишити без задоволення, а вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 31 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_9 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена учасниками судового провадження в касаційному порядку протягом 3 місяців з дня проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Cудд: (підписи)
З оригіналом згідно
Суддя Херсонського апеляційного суду ОСОБА_2
