Постанова
Іменем України
14 травня 2020 року
м. Київ
справа № 668/2604/15-к
провадження № 51-2403 км 19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 31 жовтня 2018 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014230000000610, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 31 жовтня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на три роки, із покладенням обовязків, передбачених ст.76 цього Кодексу.
Вирішено цивільний позов, а також питання про речові докази та судові витрати провадженні.
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року вирок місцевого суду залишено без змін.
За вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що він, 28 жовтня 2014 року близько 17-20 год., керуючи технічно справним автомобілем ВАЗ 21124, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись в межах проїзної частини проспекту 200 років Херсона, грубо порушуючи вимоги п.п. 2.3 б), 12.3 та 19.3 Правил дорожнього руху України, проявивши неуважність та безпечність до дорожньої обстановки, яка склалась при засліпленні його світлом фар зустрічних транспортних засобів, своєчасно не прийняв мір для зупинки транспортного засобу в межах смуги свого руху до моменту, коли пройдуть негативні наслідки засліплення та щоб дати дорогу пішоходу, якого він спроможний був завчасно виявити, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості руху автомобіля, внаслідок чого здійснив наїзд на ОСОБА_8 , який переходив проїзну частину у забороненому місці. В результаті ДТП ОСОБА_8 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження. Порушення водієм ОСОБА_7 п. 12.3 Правил дорожнього руху знаходяться в прямому причинному зв`язку з наслідками, що настали.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисникпросить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
В обґрунтування своєї позиції зазначає, що суд першої інстанції:
- не встановив причинного зв`язку між діянням потерпілого ОСОБА_8 , подією ДТП та настанням наслідків.
- не встановив, які конкретно тілесні ушкодження отримав потерпілий в результаті ДТП;
- залишив поза увагою, що досудове розслідування, всупереч ст.214 КПК України, розпочате до внесення відомостей до ЄРДР, підстави для проведення огляду місця події були відсутні, крім того, проведено неповноважним слідчим.
- не погоджується із рішенням суду щодо вирішення клопотання сторони захисту про визнання доказів недопустимими;
- всупереч вимог ст. 374 КПК України, у вироку не зазначив рішення щодо речового доказу автомобіля.
В свою чергу, апеляційний суд допущені порушення проігнорував, апеляційний розгляд здійснив формально, без дослідження доказів.
Крім того, в апеляційному суді брав участь неповноважний прокурор.
В решті наводить доводи, які стосуються оскарження фактичних обставин справи.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор в суді касаційної інстанції, посилаючись на безпідставність доводів скарги сторони захисту, заперечив проти її задоволення.
Мотиви суду
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.
Захисник у касаційній скарзі, серед іншого, посилається на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однак наведене з огляду на положення як ст.433, так іст. 438 КПК України не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції і не є предметом перегляду.
Перевіряючи доводи касаційної скарги сторони захисту, Суд виходить з фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
З положеньст. 94 КПК Українислідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Із матеріалів кримінального провадження слідує, що суд першої інстанції ретельно перевірив та оцінив усі докази в їх сукупності, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, оскільки його винуватість доведена поза розумним сумнівом.
Як вбачається із вироку, вина ОСОБА_7 у вчиненому злочині повністю доведена доказами, а саме: показаннями обвинуваченого, потерпілого, свідка, даними протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 28 жовтня 2014 року та схемою до даного протоколу,у яких детально зафіксовано загальний вигляд місця ДТП;даними протоколу проведення слідчого експерименту із потерпілим ОСОБА_8 , висновками судово-автотехнічних експертиз №423 від 16 лютого 2015 року та №1217 від 30 серпня 2016 року, якими встановлено, що водій ОСОБА_7 мав технічну можливість запобігти ДТП, порушення ним п. 12.3 Правил дорожнього руху знаходяться в прямому причинному зв`язку з наслідками, що настали;висновком експерта №286 від 11 грудня 2014 року, який підтверджує,щопотерпілий ОСОБА_8 внаслідок ДТП отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Наводячи доводи касаційної скарги, про не встановлення судом причинного зв`язку між діянням потерпілого ОСОБА_8 , подією ДТП та настанням наслідків, сторона захисту посилається на позицію, висловлену в постанові ВС у справі № 585/8/16-к (провадження 51-2167км18) від 05 квітня 2018 року.
Дана позиція зводиться до того, що у випадку дорожньо-транспортної події за участю декількох водіїв для вирішення питання про наявність чи відсутність в їхніх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідними частинами статті 286 КК України, необхідно встановити причинний звязок між діяннями (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, дослідити характер та черговість порушень, які вчинив кожен із водіїв, хто з них створив небезпечну дорожню обстановку (аварійну ситуацію), тобто зясувати ступінь участі кожного у спричиненні злочинного наслідку. При цьому виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.
Натомість, у справі, що розглядається, дорожньо-транспортна подія сталася за участю водія та пішохода, що є відмінним від дорожньо-транспортної події за участю декількох водіїв. Тому посилання захисту на вказану постанову ВС є недоречними.
Суд не може погодитися з доводом у касаційній скарзі про те, що протиправність дій потерпілого пішохода ОСОБА_8 виключає винуватість засудженого ОСОБА_7 . Факт, що потерпілий (який переходив проїзну частину у забороненому місці)створив небезпеку для дорожнього руху судами не встановлено. Однак, незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди, водій ОСОБА_7 зобов`язаний був виконати вимогу пункту 12.3 Правил дорожнього руху і негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди. Про це свідчать і висновки судово-автотехнічних експертиз №423 від 16 лютого 2015 року та №1217 від 30 серпня 2016 року, у яких чітко зазначено, що саме водій ОСОБА_7 повинен був діяти відповідно до п.12.3 ПДР та мав технічну можливість запобігти ДТП. Таким чином, перебування пішохода на проїзній частині дороги, не звільняє водія від виконання вимог зазначеного пункту ПДР.
В даному випадку Суд слідує усталеній практиці ВС (провадження №51-8348 км18).
Неспроможними є і посилання захисника на те, що суд не встановив та не зазначив у вироку, які конкретно тілесні ушкодження отримав потерпілий в результаті ДТП.
Відповідальністьза ч.2ст. 286 КК Українинастає запорушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
Статтею 374 КПК України передбачено, що у разі визнання особи винуватою, у мотивувальній частині вироку, крім іншого, зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення.
Вказаних вимог суд дотримався в повному обсязі, крім іншого, чітко зазначив наслідки, а саме, що в результаті ДТП потерпілому заподіяно тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпеки для життя.
Поряд із цим, суд дослідив та дав належну оцінку висновку судово-медичної експертизи №286 від 11 грудня 2014 року, вказавши про це у мотивувальній частині вироку, де детально описав усі тілесні ушкодження, які були отримані потерпілим.
Що стосується доводів захисту про те, що досудове розслідування проведено неповноважним слідчим та всупереч ст.214 КПК України, розпочате до внесення відомостей до ЄРДР, то вони також не заслуговують на увагу.
Положеннями ч. 1 ст. 214 КПК України регламентовано, що слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування… Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.
Із матеріалів кримінального провадження слідує, що дорученням начальника ВР ДТП СУ УМВС України в Херсонській області слідчому ОСОБА_9 доручено провести досудове розслідування у даному кримінальному провадженні. Тобто слідчий ОСОБА_9 був визначений керівником органу досудового розслідування, а тому у встановлений кримінальним процесуальним законом спосіб, набув повноважень слідчого у провадженні.
Крім того, відповідно до витягу з ЄРДР вбачається, що 29 жовтня 2014 року слідчий ОСОБА_9 вніс до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, тобто не пізніше 24 годин після повідомлення про вчинення злочину, як вимагає ст.214 КПК України, а тому жодних порушень допущено не було.
Щодо посилань захисту про відсутність підстави для проведення огляду місця події, то вони є необґрунтованими, виходячи з наступного.
За змістом статей 214, 237 КПК України оглядмісця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів, з`ясування характеру події, що відбулася, встановлення особи злочинця та мотивів скоєння злочину. У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після огляду. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі. Без наявності такої інформації проведення огляду місця події не допускається.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження вбачається, що підставою для проведення огляду місця події стало повідомлення оперативного чергового ХМУ УМВС України в Херсонській області від 28 жовтня 2014 року про дорожньо-транспортну пригоду, а також рапорт слідчого про підтвердження факту наїзду водієм ОСОБА_7 на пішохода ОСОБА_8 , внаслідок якого останній отримав тілесні ушкодження.
Таким чином, ураховуючи те, що зазначена слідча дія була невідкладною, а підставою для її проведення була інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі, тому проведення огляду місця події до внесення відомостей до ЄРДР було законним.
Не можна погодитись із доводом касаційної скарги щодоігнорування місцевим судом клопотань сторони захисту про визнання доказівнедопустимими.
Аналіз підстав визнання доказів недопустимими дає змогу виокремити два види.
Перший вид - очевидна недопустимість доказу, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
Другий - докази, які суд може визнати недопустимими, це питання є оціночним, суб`єктивним і залишається нарозсуд суду , воно вирішується після дослідження доказів у порядку визначеному ч.1ст. 89КПК України.
Із матеріалів провадження вбачається, що місцевий суд заслухав та розглянув усі клопотання сторони захисту щодо недопустимості доказів. При цьому, ухвалюючи вирок, відповідно дост. 89 КПК Українивирішив питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті. Оцінка доказів судом проведена з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності, доказів та їх достатності для постановлення обвинувального вироку.
Що стосується посилань сторони захисту на те, що суд всупереч вимог ст. 374 КПК України, не зазначив у вироку рішення щодо речового доказу автомобіля, то вони були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який не визнав таке порушення істотним, вказавши на те, що дане питання може бути вирішено в порядку виконання вироку, а тому не може бути підставою для скасування по суті правильного судового рішення. З таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції.
Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про те, що в апеляційному суді брав участь неповноважний прокурор ОСОБА_10 .
Положеннями статті 37 КПК Українивизначено, що прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування.
В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 37, абзацу 3 ч. 4ст. 36 КПК Україниу судовому провадженні з перегляду судових рішень в апеляційному суді можуть брати участь прокурори органу прокуратури вищого рівня.
Із матеріалів кримінального провадження слідує, що в апеляційному перегляді кримінального провадження щодо ОСОБА_7 брала участь прокурор ОСОБА_10 , яка є прокурором відділу прокуратури Херсонської області, тобто органу прокуратури вищого рівня, а тому вона мала повноваження на участь у даному кримінальному провадженні.
Не є прийнятними посилання захисника про порушення судом апеляційної інстанції вимогст.404 КПК України.
Згідно з приписами ч. 3ст. 404 КПК Українисуд апеляційної інстанції зобов`язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. Повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду даний факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції.
Із матеріалів провадження видно, що передбачених наведеною нормою процесуального закону підстав для повторного дослідження доказів стороною захисту наведено не було й апеляційним судом не встановлено. Обмежившись у своїй ухвалі аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду. За результатами перегляду вироку, суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою зазначених доказів, даною місцевим судом, а відтак застосована ним процедура не суперечила встановленійст. 23 КПК Українизасаді безпосередності судового розгляду.
Водночас, апеляційний суд у межах, установленихст. 404 КПК України, та у порядку, визначеномуст. 405 КПК України, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимогст.419 КПК Українидокладні мотиви на спростування усіх доводів апеляційної скарги. Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою, належним чиномвмотивованою та в повній мірі відповідаєвимогам статей370,419 КПК України, томукасаційні доводи захисту в цій частині теж є безпідставними.
Переконливих аргументів, які б свідчили про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень касаційна скарга не містить та судом не встановлено, а тому підстав для її задоволення немає.
У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення щодо ОСОБА_7 без зміни.
З цих підстав Суд ухвалив:
Вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 31 жовтня 2018 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_11
