Постанова

Іменем України

30 січня 2019 року

м. Київ

справа № 308/5318/15-ц

провадження № 61-21960св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 лютого 2016 року у складі судді: Бенца К. К. та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 15 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Павліченка С. В., Бисаги Т. Ю., Куцина М. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3 про стягнення компенсації моральної шкоди за порушення немайнових прав.

Позовні вимоги мотивовані тим, що моральна шкода була завдана відповідачем ОСОБА_2 внаслідок незаконного розміщення та розповсюдження 05 березня 2015 року у газеті «Сила народного контролю» за №2 (3) на першій сторінці до опублікованої статті «Сімейний бізнес» чиновників Чопської влади фотографії із зображенням позивача.

ОСОБА_1 вказувала, що розповсюдження фотографії із її зображенням без її згоди порушувало немайнові права, право на повагу до приватного життя і мало в наступному для неї негативний характер, оскільки розповсюдження фотографії із її зображенням призвело до негативних наслідків для сімейного життя, сварок в сім'ї та фактичного припинення між нею та чоловіком подружніх відносин, а також виставлення її у негативному світлі перед мешканцями м. Чоп. Внаслідок таких дій відповідача, їй була завдана моральна шкода у вигляді моральних страждань, наявності емоційного стресу, негативних переживань.

Позивач просила стягнути на її користь із ОСОБА_2 компенсацію моральної шкоди в розмірі 15 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 23 лютого 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 500 грн компенсації моральної шкоди. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач ОСОБА_2 не надала суду доказів щодо наявності згоди позивача на розміщення і розповсюдження фотознімку із зображенням позивача. Розповсюдження відповідачем фотографії із зображенням ОСОБА_1 з іншою особою без її згоди, шляхом розміщення у статті під назвою «Сімейний бізнес» чиновників Чопської влади у газеті «Сила народного контролю» за №2 (3) від 05 березня 2015 року є порушенням особистих немайнових прав позивача.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 15 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 23 лютого 2016 року скасовано. В задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позовна заява не містила вимоги про визнання дій відповідача щодо розміщення у ЗМІ фотографії неправомірними, у зв'язку із цим суд першої інстанції не мав підстав для задоволення вимог про стягнення компенсації моральної шкоди.

Аргументи учасників справи

У січні 2017 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду і змінити рішення суду першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі. При цьому посилалася на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при стягненні моральної шкоди суд першої інстанції не врахував усіх обставин, що впливають на визначення її розміру: розміщення фотографії на першій сторінці газети, загальних тираж газети, сімейні сварки та доведення до розлучення, повторність порушення прав позивача, емоційний стан позивача, наявність двох дітей. У зв'язку із цим рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру компенсації моральної шкоди до 15 000 грн. Вважає, що суд першої інстанції неправильно оцінив докази, які підтверджують понесені витрати на правову допомогу. Стверджує про помилковість висновків апеляційного суду, оскільки спір стосується права на розповсюдження фотографії із зображення особи без її згоди, а не права роботи фотознімки, тому належним способом захисту є саме компенсація моральної шкоди. Саме такий висновок міститься в ухвалі Верховного Суду України від 02 липня 2008 року у справі № 6-8002св07.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що відповідач ОСОБА_2, будучи засновником, головним редактором та видавцем газети «Сила народного контролю» у газеті «Сила народного контролю» за №2 (3) від 05 березня 2015 року на першій сторінці опублікувала матеріал у статті під назвою «Сімейний бізнес» чиновників Чопської влади, до якої розмістила фотографію із зображенням позивача ОСОБА_1 з особою чоловічої статі.

Позивач ОСОБА_1 працює у виконавчому комітеті Чопської міської ради на посаді секретаря керівника з 17 січня 2007 року.

При частковому задоволенні позову суд першої інстанції вказав, що розповсюдження відповідачем фотографії, із зображенням ОСОБА_1 з особою чоловічої статті без її згоди, шляхом її розміщення у статті під назвою «Сімейний бізнес» чиновників Чопської влади у газеті «Сила народного контролю» за №2 (3) від 05 березня 2015 року є порушенням особистих немайнових прав позивача згідно частини першої статті 308 ЦК України, і відповідач ОСОБА_2 не надала суду доказів щодо наявності згоди позивача на розміщення і розповсюдження фотознімку із своїм зображенням.

При скасуванні рішення суду першої інстанції та ухваленні нового про відмову у задоволенні позову апеляційний суд зробив висновок, що позовна заява не містила вимоги про визнання дій щодо розміщення у ЗМІ фотографії відповідача неправомірними, у зв'язку із цим суд першої інстанції не мав підстав для задоволення вимог про стягнення моральної шкоди.

Колегія суддів не погоджується із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.

Відповідно до частини першої, другої статті 307 ЦК України фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Фізична особа, яка погодилася на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя. Витрати, пов'язані з демонтажем виставки чи запису, відшкодовуються цією фізичною особою.

Згідно статті 308 ЦК України фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті - за згодою осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу. Якщо фізична особа позувала авторові за плату, фотографія, інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без її згоди. Фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це викликано необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення частини першої статті 308 ЦК України свідчить, що, за загальним правилом, фотографія на якій зображено фізичну особу, може бути публічно показана, відтворена, розповсюджена тільки за згодою фізичної особи. Винятком є випадки, за яких: (а) фізична особа позувала авторові за плату; (б) це викликано необхідністю захисту інтересів зображеної фізичної особи або інтересів інших осіб.

Суди не встановили будь-яких із зазначених випадків, які б виключали необхідність отримання згоди від ОСОБА_1 на публічний показ, відтворення та розповсюдження фотографії з її зображенням.

У цій справі не викликає сумнівів те, що публікація фотографії позивача з іншою особою тісно переплітається зі сферою її приватного життя.

Відповідно до частини першої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини зауважує, термін «приватне життя» є широким поняттям, що не має вичерпного визначення, і поширюється на безліч аспектів самоідентифікації людини, наприклад, на ім'я особи та зображення, і включає в себе її фізичну та психологічну цілісність. Репутація і честь людини є частиною її самоідентифікації і психологічної цілісності, а тому також охоплюються поняттям приватне життя (BOGOMOLOVA v. RUSSIA, № 13812/09, § 51, ЄСПЛ, 20 червня 2017 року).

Відносно фотографій Європейський Суд вказав, що зображення особи є одним із головних атрибутів її особистості, оскільки воно розкриває унікальні характеристики особи і відрізняє особу з-поміж інших. Право на захист свого зображення є, таким чином, однією з головних складових особистого розвитку. Воно передбачає, головним чином, право особи контролювати використання цього зображення, в тому числі і не дозволяти його опублікувати. Хоча головною метою статті 8 є захист особи від неправомірного втручання з боку державної влади, вона не лише зобов'язує державу утримуватись від такого втручання: окрім такого негативного заходу, можуть існувати позитивні зобов'язання, невід'ємні від ефективної поваги до приватного або сімейного життя особи. Ці зобов'язання можуть передбачати здійснення заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин осіб між собою. Це стосується також захисту зображення особи від зловживання з боку інших осіб (VON HANNOVER v. GERMANY (No. 2), № 40660/08, 60641/08, § 96, 98, ЄСПЛ, 07 лютого 2012 року).

При встановленні балансу між захистом приватного життя та свободою вираження поглядів Європейський суд акцентує на необхідності враховувати, по-перше, внесок, зроблений фотографією або статтею до обговорення, що має загальний інтерес. Визначення того, що є предметом загального інтересу, залежатиме від обставин справи. Тим не менше, суд вважає відзначити, що він визнавав існування такого інтересу не лише в публікаціях стосовно політичних питань чи злочинності, але також коли воно стосувалось спорту або відомих митців. Проте, чутки про подружні проблеми президента республіки або фінансові труднощі відомого співака не були визнані предметом загального інтересу. По-друге, наскільки широко відомою є відповідна особа і яка тема повідомлення. Роль або посада відповідної особи і характер діяльності, яка є темою повідомлення і/або фотографії, є іншим важливим критерієм, пов'язаним із попереднім. У зв'язку з цим необхідно розрізняти приватних осіб і осіб, котрі діють в публічному контексті, як політичні або публічні постаті. Отже, в той час як невідома громадськості приватна особа може вимагати особливого захисту свого приватного життя, це не стосується публічних осіб. Існує фундаментальна відмінність між повідомленням фактів, здатних зробити внесок в обговорення у демократичному суспільстві і пов'язаних, наприклад, з політиками, які здійснюють свої офіційні повноваження, і повідомленням подробиць із приватного життя особи, котра не має таких повноважень. По-третє, попередня поведінка відповідної особи. Поведінка відповідної особи до оприлюднення повідомлення або те, що фотографія і пов'язана з нею інформація вже з'являлись у попередній публікації, також є фактором, який слід брати до уваги. Проте, сам факт попереднього співробітництва з пресою не може бути аргументом для позбавлення відповідної сторони усього захисту від оприлюднення спірної фотографії. По-четверте, зміст, форма і наслідки публікації. Спосіб, у який фотографія або звіт оприлюднені, і спосіб, у який відповідна особа зображена на фотографії або у звіті, також може бути фактором, який слід взяти до уваги. Обсяг, у якому було поширено звіт і фотографію, також може бути важливим фактором, залежно від того, чи є газета загальнонаціональною або місцевою, і має велику чи обмежену передплату. По-п'яте, обставини, за яких було зроблено фотографії. Тобто, чи сфотографована особа дала свою згоду на фотографування і на оприлюднення фотографій, або ж це було зроблено без повідомлення її, чи обманом, чи іншими незаконними засобами. Слід також звернути увагу на характер і серйозність втручання і на наслідки для відповідної особи оприлюднення фотографії. Для приватної особи, невідомої для громадськості, оприлюднення фотографії може становити більше втручання, ніж друкована стаття (VON HANNOVER v. GERMANY (No. 2), № 40660/08, 60641/08, § 109-113, ЄСПЛ, 07 лютого 2012 року).

У цій справі опублікована фотографія позивача не робила внеску для суспільного обговорення, оскільки позивач є приватною особою та не виконує публічних функцій. За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що розповсюдження відповідачем фотографії із зображенням ОСОБА_1 без її згоди, шляхом розміщення у статті під назвою «Сімейний бізнес» чиновників Чопської влади у газеті «Сила народного контролю» за №2 (3) від 05 березня 2015 року, є порушенням особистих немайнових прав позивача.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував усіх обставин, які впливають на визначення розміру компенсації моральної шкоди.

Згідно статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

У статті 280 ЦК України передбачено, що якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Встановивши, що позивачу заподіяна моральна шкода, суд першої інстанції, з урахуванням вимог розумності та справедливості, обґрунтовано визначив розмір грошової компенсації моральної шкоди в сумі 1 500,00 грн.

Твердження у касаційній скарзі про те, що суд першої інстанції неправильно оцінив докази, які підтверджують понесені витрати на правову допомогу, спростовуються змістом рішення суду першої інстанції. Як свідчить аналіз змісту рішення суду першої інстанції суд прийняв докази, надані на підтвердження складу та розміру витрат на правову допомогу, надав їм оцінку та гробив висновок про відсутність підстав для стягнення витрат на правову допомого через відсутність їх належного документального підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене рішення апеляційного суду ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_1 було сплачений судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 292,32 грн, який підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 15 грудня 2016 року скасувати.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 лютого 2016 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 292,32 грн судових витрат, понесених на сплату судового збору.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення апеляційного суду Закарпатської області від 15 грудня 2016 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. І. Крат