Ухвала
16 січня 2019 року
м. Київ
справа № 761/26293/16-ц
провадження № 61-20015св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»,
представник відповідача - МальованаТетяна Віталіївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2016 року у складі судді Юзькової О. Л. та рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року
у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Антоненко Н. О., Стрижеуса А. М.,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Промінвестбанк») про стягнення коштів.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору-анкети від 16 грудня 2015 року вона уклала договір банківського вкладу «Стабільний» в іноземній валюті у розмірі 4 358,13 євро, строком 180 днів, за відсотковою ставкою 9 % річних.
У той же день на виконання умов договору-анкети платіжним дорученням
від 16 грудня 2015 вона внесла до банку на відкритий договором вкладний рахунок № НОМЕР_1 відповідну суму коштів в іноземній валюті.
Відповідно до умов договору, банк зобов'язаний повернути вклад разом і включно з нарахованими відсотками зі спливом строку розміщення банківського вкладу, а саме - 13 червня 2016 року. Проте, 13 червня 2016 року
ПАТ «Промінвестбанк» було відмовлено їй у поверненні банківського вкладу та нарахованих за вкладом відсотків, тобто банком передбачене договором зобов'язання з повернення вкладу було порушено, відтак виникло прострочення боржника. У день повернення вкладу - 13 червня 2016 року банк перерахував на її поточний рахунок № НОМЕР_2 кошти вкладу у розмірі 4 358,13 євро та нараховані за вкладом відсотки у розмірі 154,13 євро, а всього - 4 512,26 євро.
Вважаючи переказ коштів вкладу та нарахованих за ним відсотків на її поточний рахунок належним виконанням зобов'язань за договором банківського вкладу, ПАТ «Промінвестбанк» відмовив їй у подальшій виплаті цих коштів готівкою на виконання передбаченого договором зобов'язання з повернення вкладу.
За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ПАТ «Промінвестбанк» на її користь: відсотки за користування вкладом за період з 13 червня 2016 року до 29 серпня 2016 року
у розмірі 85,67 євро; суму майнової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання за період з 13 червня 2016 року до 29 серпня 2016 року у розмірі 28,56 євро; пеню за прострочення виконання зобов'язання з повернення вкладу за період з 13 червня 2016 року до 29 серпня 2016 року у розмірі 10 423,32 євро;
5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями банку, що передбачено нормами ЦК України та Законом України «Про захист прав споживачів».
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Промінвестбанк» на користь ОСОБА_1 проценти за користування вкладом у розмірі 85,67 євро,
3 % річних за прострочення грошового зобов'язання у розмірі 28,56 євро, пеню за прострочення виконання зобов'язань у розмірі 10 423,32 євро. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зобов'язання сторін за договором банківського вкладу припиняються з моменту їх належного виконання. Оскільки внесені ОСОБА_1 грошові кошти на її вимогу у визначені договором строки повернуто не було, тому вона має право на отримання процентів за користування депозитними коштами та нарахованими процентами за період з 13 червня 2016 року по 29 серпня 2016 року, а також на отримання 3 % річних за невиконання грошового зобов'язання на підставі
статті 625 ЦК України та пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» за цей же період в сумі, визначеній у валюті договору. При цьому суд керувався відповідними правовими висновками Верховного Суду України. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для задоволення цих вимог, оскільки умовами договору така відповідальність не передбачена.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Апеляційну скаргу ПАТ «Промінвестбанк» задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня
2016 року змінено. Зменшено розмір відсотків за користування вкладом з
87,65 євро до 82,74 євро та визначено розмір пені за прострочення виконання зобов'язань в сумі 295 459 грн 43 коп. замість 10 423,32 євро.В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з ПАТ «Промінвестбанк» на користь
ОСОБА_1 необхідно стягнути проценти за договором банківського вкладу за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів вкладнику, а також 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання на підставі
частини другої статті 625 ЦК України. Банк, незважаючи на вимогу ОСОБА_1 від 13 червня 2016 року про невідкладну виплату коштів з рахунку у максимальному розмірі, що не перевищує еквівалент 100 тис. грн, розпорядження позивача щодо виплати (перерахування готівкою через касу банку) належних їй коштів вкладу не виконав, кошти не повернув. Перерахування коштів з депозитного рахунку на поточний рахунок вкладника за відсутності реальної можливості користуватися картковим рахунком не дає підстав для висновку, що зобов'язання банку про повернення суми вкладу з нарахованими відсотками є виконаним, тому висновок суду першої інстанції про нарахування процентів у розмірі, встановленому договором банківського вкладу за період з 13 червня 2016 року по 29 серпня 2016 року, є правильним.
Разом з тим, виходячи з того, що проценти за період з 13 червня 2016 року по
29 серпня 2016 року мають бути нараховані лише на суму вкладу - 4 358,13 євро, тому зменшено суму нарахованих процентів за користування вкладом за вказаний період з 87,65 євро до 82,74 євро.
Крім того, правильним є висновок суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про захист прав споживачів», тому обґрунтованими є вимоги ОСОБА_1 про стягнення з банку пені у розмірі, встановленому цим законом. Однак не можна погодитись з висновком районного суду щодо визначення суми пені в іноземній валюті, оскільки пеня, можливість нарахування якої передбачено законом, має бути нарахована та стягнута у національній валюті України, відтак, з ПАТ «Промінвестбанк» на користь ОСОБА_1 стягнуто пеню в сумі 295 459 грн 43 коп. замість суми у розмірі 10 423,32 євро.
При цьому здійснено посилання на відповідні правові позиції Верховного Суду України.
Апеляційний суд зазначив, що обмеження, встановлені Національним банком України, щодо видачі готівкових коштів в іноземній валюті не були перешкодою для повернення коштів, оскільки, по-перше, такі обмеження введені після звернення позивачки до банку, а, по-друге, сума, яку просила повернути позивачка, була у межах введених обмежень.
Також судом першої інстанції установлено, що між сторонами виникли договірні правовідносини, а ні договором, ні законом, що регулює спірні правовідносини, не передбачено відшкодування моральної шкоди за невиконання зобов'язання.
У лютому 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду в частині зміни рішення суду першої інстанції щодо визначення розміру пені за прострочення виконання зобов'язань в сумі
295 459 грн 43 коп. замість 10 423,32 євро, а рішення районного суду в цій частині залишити в силі. Просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, змінюючи рішення районного суду щодо висновків про стягнення пені в гривневому еквіваленті, порушив норми процесуального права, зокрема принципи диспозитивності та змагальності сторін. Суд апеляційної інстанції з власної ініціативи, без вимоги сторін, порушив питання про зміну валюти стягнення пені з євро на гривню, і змінив рішення суду першої інстанції в цій частині шляхом конвертації валюти пені з євро на гривню. При цьому в цій частині рішення апеляційного суду не відповідає цивільному законодавству.
Крім того, у порушення принципів законності і обґрунтованості рішення суду
(статті 213, 215, 316 ЦПК України 2004 року) мотивувальна частина оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції не містить посилань на норму закону, на підставі якої суд дійшов висновку про необхідність зміни валюти стягнення пені з євро на гривню.
Зазначала про те, що зобов'язання зі сплати пені виникає з порушення основного грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми порушеного основного зобов'язання за кожен день прострочення його виконання. Отже, зобов'язання зі сплати пені є похідним від основного зобов'язання, тому має бути виконано у валюті такого зобов'язання. Чинне законодавство не містить норм, які б перешкоджали стягненню з боржника неустойки (пені) в іноземній валюті.
При цьому посилається на відповідні правові позиції Верховного Суду України.
Також вказувала на те, що висновок судів попередніх інстанцій про те, що відшкодування моральної шкоди не передбачено законом, що регулює спірні правовідносини, є помилковим, вважаючи, що таке відшкодування передбачено статтями 23, 611 ЦК України та статтями 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
У березні 2017 року ПАТ «Промінвестбанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, що є підставою для їх скасування. Зокрема, до спірних правовідносин необґрунтовано застосовано статті 1058, 1061 ЦК України, що стало наслідком стягнення з банку процентів за ставкою договору банківського вкладу у розмірі 9 % річних (85,67 євро). Вказувало на те, що до спірних правовідносин необхідно застосувати частину другу статті 1070 ЦК України, відповідно до якої проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 29 червня 2016 № 6-956цс16, від 11 травня 2016 року № 6-338цс16, від 11 листопада 2015 року № 6-1891цс15.
Крім того, у спірних правовідносинах безпідставно не враховано постанови Національного банку України (далі - НБУ) «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» від 07 червня 2016 року
№ 342 у поєднанні із частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», що призвело до неправомірного стягнення з ПАТ «Промінвестбанк» пені в сумі 295 459 грн 43 коп. Оскільки затримка банком видачі коштів
ОСОБА_1 відбулось внаслідок запровадження НБУ обмежень, дії банку не можна вважати як неналежне виконання зобов'язань. На час дії постанови НБУ з 09 червня 2016 року по 14 вересня 2016 року не підлягає нарахуванню пеня відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав
споживачів». Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року № 6-37цс16.
Посилалось на те, що до спірних правовідносин невірно застосовано
частину другу статті 625 ЦК України, внаслідок чого було вирішено стягнути з банку 3 % річних (28,56 євро), нарахованих на суму вкладу (4 358,13 євро) та на суму нарахованих та виплачених банком процентів (154,13 євро). При цьому інший розмір процентів було встановлено і договором, і законом.
У спірних правовідносинах не надано належну правову оцінку обставинам, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, а саме - кошти було правомірно, відповідно до блоку 3 договору банківського вкладу, перераховано банком на картковий рахунок, яким передбачено відповідальність у вигляді сплати пені, що не може перевищувати 0,1 % від невиконаної суми.
У квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення від ОСОБА_1 в особі представника - ОСОБА_2 на касаційну скаргу ПАТ «Промінвестбанк», в яких заявник посилалась на те, що доводи касаційної скарги банку є необґрунтованими, тому касаційна скарга задоволенню не підлягає. Зміст доводів касаційної скарги зводиться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм і не спростовує висновки судів попередніх інстанцій.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У квітні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку по необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 7 Перехідних положень ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
1. За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до частини п'ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.
Закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.
Відповідно до частини першої статті 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.
Частиною другою статті 1070 ЦК України передбачено, що проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України на картковий рахунок банк нараховував 0,1 % (пункт 2.3. Тарифів банку), а позивач отримав нараховані проценти, що підтверджено виписками у справі (30 червня 2016 року - 0,17 євро (відсотки за червень), 31 липня 2016 року - 0,31 євро (відсотки за липень),
30 серпня 2016 року - 0,29 євро (відсотки за серпень).
Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України: від 10 червня 2015 року № 6-36 цс 15, від 02 березня 2016 року № 6-2861 цс 15, від 27 квітня 2016 року № 6-302 цс 16.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій стягнули з банку проценти у розмірі 9 % річних, що було передбачено договором банківського вкладу.
Верховний Суд вважає, що є підстави для відступлення від висновку, викладеного у наведених вище постановах Верховного Суду України з таких підстав.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку встановлених договором.
Відповідно до частини другої статті 1060 ЦК України за договором банківського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.
Таким чином, з урахуванням частини п'ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня фактичного його повернення вкладникові, а грошові кошти за вкладом разом із нарахованими процентами було повернуто ОСОБА_1
26 серпня 2016 року.
Отже, банківський вклад повертається до дня його фактичного повернення, а не по дату формального перерахування на рахунок вкладника, з якого кошти неможливо отримати.
Крім того, таку саму правову позицію займав і Верховний Суд України. Зокрема,
у постанові від 25 грудня 2013 року № 6-140цс13 висловлена правова позиція, відповідно до якої згідно зі статтями 526, 1058 ЦК України зобов'язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладникові готівкою або надання
реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки за допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак ненадання вкладнику можливості використання цих коштів зобов'язання банку з повернення вкладу не є виконаним і до банку слід застосовувати відповідальність за порушення грошового зобов'язання, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України.
Така сама правова позиція Верховного Суду України висловлювалась у різні періоди: 04 вересня 2013 року у справі № 6-67 цс 13, від 29 травня 2013 року № 6-39 цс 13, від 28 січня 2015 року № 6-247 цс 14, від 21 вересня 2016 року № 6-544 цс 16. І в цей самий період Верховний Суд України приймав іншу правову позицію, про що йшлося вище.
З урахуванням наведеного ВеликаПалата Верховного Суду, забезпечуючи єдність судової практики, з урахуванням пункту 7 Перехідних положень ЦПК України має висловити правову позицію.
2. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Встановлено, що 16 грудня 2015 року ОСОБА_1 на підставі договору-анкети було розміщено у ПАТ «Промінвестбанк» банківський вклад «Стабільний» в іноземній валюті у розмірі 4 358,13 євро, строком на 180 днів, за відсотковою ставкою 9 % річних.
Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.
Оскільки виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, договір банківського вкладу було укладено в іноземній валюті.
Проте апеляційний суду, змінюючи рішення суду першої інстанції, зазначив, що нарахування пені в іноземній валюті не передбачено законодавством.
Така правова позиція (і щодо статті 625 ЦК України) зазначена Верховним Судом України у постанові від 22 березня 2017 року у справі № 6-2829 цс 16.
Верховний Суд вважає, що є підстави для відступлення від висновку, викладеного у наведеній вище постанові Верховного Суду України з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Можливість стягнення неустойки у валюті передбачено у подальшому й Верховним Судом України, хоча і в кредитних правовідносинах (постанова № 6-211 цс 17 від 15 травня 2017 року).
3. У постановах Верховного Суду України: від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16, від 07 грудня 2016 року № 6-362цс16, від 13 вересня 2017 року
№ 6-1881цс16 суд дійшов правового висновку, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.
До моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.
Враховуючи сутність пені та беручи до уваги вимоги постанови Правління НБУ «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» від 07 червня 2016 року № 342, якою встановлено обмеження щодо здійснення виплат банками на певний період, не можна кваліфікувати дії банку як неналежне виконання покладених на нього зобов'язань.
Тому, на час дії постанови Правління НБУ «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» від 07 червня 2016 року
№ 342 не підлягає нарахуванню пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв'язку з встановленням обмеження щодо видачі банками коштів.
Враховуючи вищезазначене, можна дійти висновку про поширення положень Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносин у поєднанні з постановою Правління НБУ «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» від 07 червня 2016 року № 342.
Верховний Суд вважає, що є підстави для відступлення від висновку, викладених у наведених вище постановах Верховного Суду України.
Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Обмеження, встановлені постановою Правління НБУ «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» від 07 червня 2016 року № 342, не перешкоджають банку виконати грошове зобов'язання з повернення коштів вкладу, оскільки встановлене цією постановою добове обмеження на видачу (отримання) готівкової валюти становило 100 тис. грн на добу на одного клієнта в еквіваленте до іноземної валюти за офіційним курсом НБУ.
Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду України.
З урахуванням наведеного та положень статей 402, 404, пункту 7 Перехідних положень ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільну справу
№ 761/26293/16-ц за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про стягнення коштів за касаційними скаргами ОСОБА_1 та публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на рішення Шевченківського районного суду
м. Києва від 18 жовтня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва
від 25 січня 2017 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Б. І.Гулько
Є. В.Синельников
С. Ф. Хопта
