ПОСТАНОВА
Іменем України
30 січня 2019 року
Київ
справа №810/1675/17
провадження №К/9901/20320/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, адміністративну справу № 810/1675/17
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Сквирського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Панченко Н. Д., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Файдюка В. В., суддів: Мєзєнцева Є. І., Чаку Є. В.
І. Суть спору
1. У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (далі - ГУМВС України в Київській області), Сквирського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (далі - Сквирський РВ ГУМВС України в Київській області) про стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні.
2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що згідно з наказом ГУМВС України в Київській області № 591 о/с від 06 листопада 2015 року її звільнено зі служби в органах внутрішніх справ. За наслідками розгляду справи № 810/5628/15 Київський апеляційний адміністративний суд прийняв постанову від 25 січня 2017 року, якою наведений наказ скасовано та поновлено позивача на посаді, з якої її було звільнено.
2.1. Однак у рамках адміністративної справи № 810/5628/15 Київським апеляційним адміністративним судом не було вирішено питання щодо стягнення з ГУМВС України в Київській області середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу. Крім того позивач вказує, що остаточного розрахунку у зв'язку зі звільненням відповідачами проведено не було.
2.2. На переконання ОСОБА_1 відповідачі несуть відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України.
2.3. Вважаючи дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернулась до суду з метою захисту своїх законних прав.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. У період з 1993 року по 06 листопада 2014 року ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ.
4. Наказом ГУМВС України в Київській області від 06 листопада 2015 року № 591 о/с позивача звільнено зі служби у запас Збройних Сил України з підстав, визначених пунктами 10 та 11 Розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та підпунктом "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), через скорочення штатів.
5. За наслідками розгляду справи № 810/5628/15 Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 січня 2017 року визнав протиправним та скасував наказ ГУМВС України в Київській області від № 591 о/с від 06 листопада 2015 року та поновив позивача на посаді старшого оперуповноваженого сектора карного розшуку Сквирського РВ ГУМВС України в Київській області, починаючи з 06 листопада 2015 року.
6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у рамках адміністративної справи № 810/5628/15 питання стягнення з ГУМВС України в Київській області на користь позивача середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу судом не розглядалось та рішення з цього приводу прийнято не було.
7. 23 березня 2017 року ГУ МВС України в Київській області видано наказ № 5 о/с, відповідно до якого ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого оперуповноваженого сектора карного розшуку Сквирського РВ ГУМВС України в Київській області.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
8. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року, позовні вимоги задоволено частково. в позові відмовлено.
8.1. Стягнуто з ГУМВС України в Київській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 37233, 06 гривень.
8.2. В решті позову - відмовлено.
9. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що незаконність звільнення позивача підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили, а тому наявні всі підстави для стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
9.1. Разом з цим, суд дійшов висновку про передчасність стягнення середньомісячного грошового забезпечення за час затримки розрахунку, оскільки відповідачем виплата належних позивачеві при звільненні сум здійснена не була.
10. Зазначена позиція була підтримана і Київським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.
IV. Касаційне оскарження
11. ГУМВС України в Київській області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та прийняти нове, яким відмовити в позові.
12. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що судами стягнуто грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з неналежного відповідача, оскільки всі питання по призначенню та виплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 за період її проходження служби в Сквирському РВ ГУМВС України в Київській області вирішувалось виключно фінансовою частиною Сквирського РВ ГУМВС України в Київській області, а не ГУМВС України в Київській області.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
13. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
14. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
15. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
16. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
17. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
19. Пунктом 24 Положення № 114 обумовлено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
19.1. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.
20. Статтею 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) установлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
21. Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
22. Частиною другою статті 257 зазначеного Кодексу в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
23. При цьому пунктом 3 частини першої статті 256 цього ж Кодексу, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
24. Аналогічні положення містяться у статтях 371, 372 КАС України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
25. Згідно з частиною шостою статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
26. За правилами встановленими частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
27. Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
VI. Позиція Верховного Суду
28. З матеріалів справи вбачається, що Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 січня 2017 року у справі № 810/5628/15 визнав протиправним та скасував наказ ГУМВС України в Київській області від № 591 о/с від 06 листопада 2015 року, а також поновив позивача на посаді старшого оперуповноваженого сектора карного розшуку Сквирського РВ ГУМВС України в Київській області, починаючи з 06 листопада 2015 року.
29. Однак в рамках наведеної адміністративної справи питання стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу судом не розглядалось та рішення з цього приводу прийнято не було.
30. В силу вимог частини першої статті 1291 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
31. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом (частина друга статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
32. Відповідно до частини першої статті 72 КАС України (в редакції, яка діяла на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) та частини четвертої статті 78 цього Кодексу в чинній редакції обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
33. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, оскільки незаконність звільнення позивача підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили.
34. Разом з цим Верховний Суд звертає увагу, що суди стягнули середній заробіток за час вимушеного прогулу з ГУМВС України в Київській області, не врахувавши при цьому, що службу в органах внутрішніх справ позивач проходила в Сквирському РВ ГУМВС України в Київській області, та відповідно, отримувала заробітну плату в Сквирському РВ ГУМВС України в Київській області, про що свідчить відповідна довідка про грошове забезпечення від 29 травня 2017 року № 9316/109/1006/22101, яка видана Сквирським РВ ГУМВС України в Київській області.
35. Слід зауважити, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам ГУМВС України в Київській області з цього приводу, які містяться в апеляційній скарзі.
36. Вирішуючи питання про порядок обчислення належного до виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу та нормативно-правове урегулювання спірних правовідносин, Верховний Суд виходить з такого.
37. При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.
38. Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.
39. Враховуючи, що на момент звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ, а саме 06 листопада 2015 року норми спеціального нормативно-правового акта не набрали законної сили, натомість на той момент існували норми загального нормативно-правового акту, що регулює однорідні правовідносини, - постанова Кабінету Міністрів України № 100 (далі - Постанова КМУ № 100), дія якої поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності, а затверджений нею Порядок застосовується в усіх випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться, виходячи із середньої заробітної плати.
40. Однак, з матеріалів справи вбачається, що суди неправильно розрахували середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача. Зокрема, при обчисленні середньої заробітної плати суди помножили розмір середньоденного заробітку на кількість календарних днів (за період вимушеного прогулу), тоді як необхідно розрахувати шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів.
41. Крім того Верховний Суд вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо зменшення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму одержаної позивачем допомоги по безробіттю.
42. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 26 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 (№ провадження 11-134ас18).
43. Разом з цим слід зазначити, що суди попередніх інстанцій, не обґрунтувавши вийшли за межі позовних вимог позивача та розглянули питання щодо стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року у справі № 810/5628/15, хоча безумовно затримка виконання судового рішення мала місце.
44. При цьому, суди попередніх інстанцій суму середнього грошового забезпечення за час затримки виконання судового рішення об'єднали та стягнули як грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.
45. Стосовно ж відмови у стягненні середньомісячного грошового забезпечення за час затримки розрахунку Верховний Суд погоджується з висновками судів про передчасність, оскільки відповідачем виплата належних позивачеві при звільненні сум здійснена не була.
46. З огляду на викладене, при встановленні обставин судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.
47. За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
48. Таким чином, Верховний Суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.
49. При цьому суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
50. Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України
51. При встановленні наведених фактів судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.
52. За таких обставин справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
VII. Судові витрати
53. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 195, 341, 344, 349, п. 1 ч. 2 ст. 353, 355, 356, 359 КАС України, суд
п о с т а н о в и в :
1. Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області задовольнити частково.
2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді О. В. Білоус
Т. Г. Стрелець
