Справа № 2-3594/10
Провадження № 4-с/487/12/19
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.01.2019 року Заводський районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Гаврасієнко В.О., за участю секретаря судового засідання Гречаної А.Д., розглянувши скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_2,
В С Т А Н О В И В:
22.06.2018 року представник Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_3» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_2 щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 27369331 від 23.04.2018 року - неправомірними. Скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 27369331 від 23.04.2018 року та відновити зазначене виконавче провадження. В обґрунтування скарги заявник зазначає, що постанова про закінчення виконавчого провадження є незаконною. Так на виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області перебував виконавчий лист виданий Заводським районним судом м. Миколаєва 02.06.2011 року по справі № 2-3594/10 про звернення стягнення в рахунок погашення боргу в сумі 8352287,64 грн. за кредитним договором №20К-КЛ від 21.04.2005 року на нерухоме майно, а саме житловий будинок з надвірними, господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що розташований по вул. Чигрина, 200 в м. Миколаєві, якій належить на праві приватної власності ОСОБА_4. 23.01.2018 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.3 ч.1 ст. 39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» в зв’язку зі смертю боржника. Вважає, що виконавцем не вчинено всіх дій для розшуку майна або коштів боржника, не вжиті інші заходи для примусового виконання судового рішення, так як державний виконавець мав би звернутися до нотаріуса із запитом про наявність спадкоємців та замінити вибулу сторону правонаступником.
До судового засіданні представник заявника не з’явилася, причину неявки суду не повідомила.
Представник відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області до судового засідання не з’явився, надав до суду заперечення, в яких зазначив, що на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області перебував виконавчий лист виданий Заводським районним судом м. Миколаєва 02.06.2011 року по справі № 2-3594/10 про звернення стягнення в рахунок погашення боргу в сумі 8352287,64 грн. за кредитним договором № 20К-КЛ від 21.04.2005 на нерухоме майно, а саме житловий будинок з надвірними, господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що розташований по вул. Чигрина, 200 в м. Миколаєві, який належить на праві приватної власності ОСОБА_4. 23.04.2018 державним виконавцем відділу керуючись п. 2 ч.1 ст. 39 та ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 27269331, у зв’язку з надходженням на адресу відділу інформації про те, що ОСОБА_4 16.12.2016 року помер. Постанова, яка оскаржується винесена з дотриманням положень діючого законодавства У зв’язку з викладеним, просив в задоволенні скарги відмовити.
Згідно ч.2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Дослідивши матеріали скарги, матеріали цивільної справи № 2-1457/2010, судом встановлено:
На примусовому виконанні у Відділі перебував виконавчий лист виданий Заводським районним судом м. Миколаєва 02.06.2011 року по справі № 2-3594/10 про звернення стягнення в рахунок погашення боргу в сумі 8352287,64 грн. за кредитним договором № 20К-КЛ від 21.04.2005 на нерухоме майно, а саме житловий будинок з надвірними, господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що розташований по вул. Чигрина, 200 в м. Миколаєві, який належить на праві приватної власності ОСОБА_4.
23.04.2018 державним виконавцем Відділу керуючись п 2 ч. 1 ст. 39 та ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №27369331 з примусового виконання виконавчого листа виданого Заводським районним судом м. Миколаєва 02.06.2011 року по справі № 2-3594/11, у звязку з надходженням на адресу Відділу інформації від Заводського відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Миколаївській області від 17.04.2018 за №296/15.2-4.9, згідно якої останній повідомляє що гр. ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, помер 16.12.2016, про що Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області 17.12.2016 складено актовий запис про смерть №4590.
Стаття 6 Конституції України визначає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. Зет. 129 Конституції України вказано, що до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Зазначене конституційне положення відображено і у п. 7 ч 2 ст. 2 та ст. 10 ЦПК України, згідно з якими судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.
Порядок виконання судових рішень та повноваження виконавців при вчиненні виконавчих дій визначені Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
В статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначено підстави для закінчення виконавчого провадження.
Так, зокрема, виконавче провадження (п. 3 ч. 1 ст. 39 вказаного вище Закону) підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувана чи боржника. Рішення державного виконавця про закінчення виконавчого провадження оформлюється постановою.
З огляду на зазначене, державний виконавець після смерті боржника - фізичної особи зобов'язаний закінчити виконавче провадження незалежно від того, чи допускають його обов'язки перед кредитором правонаступництво.
Можливості прийняття виконавцем будь-яких інших процесуальних рішень у випадку смерті боржника фізичної особи, даний Закон не передбачає.
Отримавши дані про смерть боржника, за правилами ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець повинен вирішити питання про закінчення виконавчого провадження.
Редакція цієї статті Закону викладена таким чином, що дозволяє дійти висновку, що у разі смерті боржника обов'язковим є закінчення виконавчого провадження.
Обов'язок спадкоємців задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, в межах вартості одержаного у спадщину майна, передбачений статтею 1282 ЦК України.
Порядок пред'явлення кредиторами спадкодавця вимог до спадкоємців визначений статтею 1281 ЦК України.
Таким чином, ПАТ «ВІЕйБі Банк»» як кредитор у зобов'язанні з виконання вищевказаного рішення суду не позбавлене права пред'явити свої вимоги до спадкоємців боржника у зобов'язанні ОСОБА_4 в порядку, визначеному статтями 1281, 1282 ЦК України.
Предметом судового розгляду справ за позовами кредиторів є факт прийняття спадщини спадкоємцями, обсяг відповідальності спадкоємців першої черги у правовідносинах, що допускають правонаступництва.
Ураховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_2, щодо завершення виконавчого провадження №27369331 є таким що відповідає нормам чинного законодавства, а постанова про закінчення виконавчого провадження №27369331 від 23.04.2018 року є такою що винесена з дотриманням положень діючого законодавства.
Щодо вимог скаржника, про зобов’язання виконавця відновити виконавче провадження та здійснити дії щодо встановлення правонаступництва, то вказана вимога є передчасною оскільки на момент розгляду справи постанова про закінчення виконавчого провадження №27369331 від 23.04.2018 року є чинною. Рішення судів щодо скасування вказаної постанови, на адресу Відділу, не надходили.
Крім того відповідно до положень ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувану визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Вимога скаржника щодо зобов’язання державного виконавця здійснити дії щодо встановлення правонаступників, суперечить нормам Закону України «Про виконавче провадження», оскільки цим законом не передбачена. А тому суд при прийняття рішення за скаргою не може зобов’язати державного виконавця вчинити дії вчинення яких не передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
На підставі зазначеного, суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись вимогами ст.ст. 447-452 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
В задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_2 – відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У відповідності до п.п. 15.5 ч.1 Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, яка вступила в дію з 15.12.2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Суддя : В.О. Гаврасієнко
