ПОСТАНОВА
Іменем України
25 січня 2019 року
Київ
справа №817/85/16
адміністративне провадження №К/9901/22068/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді - доповідача - Олендера І.Я.,
суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,
розглянувши у порядку письмового провадження заяву Офісу великих платників податків ДФС про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.01.2017 у справі №817/85/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Рівнеазот» до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання неправомірною вимоги,
У С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Публічне акціонерне товариство «Рівнеазот» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - відповідач, заявник, контролюючий орган) про визнання неправомірною вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.12.2015 №Ю-258-11.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 01.03.2016 відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог, дійшовши висновку, що сплата єдиного внеску на підставі договору доручення іншою особою з посиланням при цьому на частину 9 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не є належним виконанням позивачем обов'язку щодо сплати єдиного внеску, оскільки даною правовою нормою встановлено, що передача платниками єдиного внеску своїх обов'язків з його сплати третім особам заборонена, крім випадків, передбачених законодавством.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2016 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач виконав свої зобов'язання зі сплати єдиного внеску шляхом вчинення дій від імені позивача повіреним на підставі договору доручення, довіреності та договору про поворотну фінансову допомогу. Також, суди вказали, що такі дії позивача до будь-яких негативних наслідків не призвели, натоміть кошти своєчасно надійшли до бюджету.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, контролюючий орган подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 26.01.2017 касаційну скаргу відповідача залишив без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2016 залишив без змін.
Не погодившись з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.01.2017 Офіс великих платників податків ДФС подав до Верховного Суду України заяву про її перегляд з підстав, встановлених п. 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII.
Ухвалою Верховного Суду України від 03.05.2017 відкрито провадження у справі №817/85/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Рівнеазот» до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання неправомірною вимоги для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.01.2017.
Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень КАС (у редакції цього Кодексу, викладеній згідно із Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень КАС (у редакції цього Кодексу, викладеній згідно із Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII) заяви і скарги, зазначені в підпунктах 1, 3 - 6 цього пункту, передаються відповідно до Касаційного адміністративного суду, Великої Палати Верховного Суду за розпорядженням керівника апарату суду, до якого подані такі заяви і скарги, протягом тридцяти днів з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заява зареєстрована у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду 14 лютого 2018 року.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 лютого 2018 року у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Олендер І.Я. (суддя-доповідач), Гончарова І.А., Ханова Р.Ф.
Розгляд заяви контролюючого органу здійснюється Верховним Судом за правилами глави третьої Розділу 4 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII, без повідомлення та виклику учасників справи.
За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС України мотивом перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є зокрема, неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предметів спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.
У заяві контролюючий просить переглянути вказану ухвалу Вищого адміністративного суду України посилаючись на наявність підстав, встановлених пунктом 1 частини першої статті 237 КАС України, а саме неоднакове застосування частини дев'ятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загально обов'язкове державне соціальне страхування».
На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.07.2014 (№ К/800/28005/13), яка, на думку контролюючого органу, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції вищезазначеної норми матеріального права.
Позиція контролюючого органу наведена в запереченні на позовну заяву, касаційній скарзі, у заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції, та полягає у тому, що частиною дев'ятою статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загально обов'язкове державне соціальне страхування» заборонено платникам єдиного внеску передавати свої обов'язки з його сплати третім особам.
Суди встановили наступні фактичні обставини справи.
07 грудня 2015 року Міжрегіональним головним управлінням ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків сформовано та надіслано ПАТ«Рівнеазот» вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-258-11.
Згідно вимоги станом на 30 листопада 2015 року за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 16 821 411,33 грн.
Вимога сформована на підставі індивідуальної картки платника податків ПАТ«Рівнеазот» по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому до уваги відповідачем прийнято лист ДФС від 12.11.2015 №41779/7/99-99-20-03-01-17, яким його поінформовано про порушення вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині сплати з липня по вересень 2015 року єдиного внеску в сумі 20685499 грн. за ПАТ «Рівнеазот» ДП «Хімік» ПАТ «Азот».
18 грудня 2015 року вказана вимога була оскаржена позивачем до ДФС України, рішенням якої від 18.01.2015 №836/6/99-99-10-01-07-25 залишена без задоволення, а оскаржена вимога без змін.
Постановами головного державного виконавця ДВС України від 22.09.2014 та 30.09.2014, від 18.06.2015 та 30.07.2015 було накладено арешт на грошові кошти ПАТ «Рівнеазот» в установах банку. З вищезазначеної постанови від 30.07.2015 вбачається, що на грошові кошти, які акумулюються та надходять на рахунки фінансових установ, що належать ПАТ «Рівнеазот» накладено арешт, окрім рахунків, захищених відповідно до Бюджетного кодексу України, Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік», Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», а також окрім поточних рахунків зі спеціальним режимом використання, відкритих на виконання статей 19-1 та 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику» та спеціального рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки». Проте в зазначеного переліку захищених рахунків не вбачається наявність рахунків щодо сплати єдиного внеску визначеного Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загально обов'язкове державне соціальне страхування».
29.05.2015 між позивачем (довіритель) та ДП "Хімік" ПАТ "Азот" (повірений) укладений договір доручення №05.15, відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого повірений зобов'язується від імені та за рахунок довірителя виконувати грошові зобов'язання. Виконані грошові зобов'язання, вчинені повіреним на виконання цього договору, створюють, змінюють, припиняють цивільні права та обов'язки довірителя.
Пунктом 2.1. договору передбачено, що довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, визначених у даному договорі, забезпечити повіреного інформацією та надати повний пакет документів.
На виконання вказаного договору позивач видав ДП "Хімік" ПАТ "Азот" (повіреному) довіреність від 11 червня 2015 року № 748-юв, згідно умов якої позивач уповноважує повіреного сплачувати (перераховувати) від імені ПАТ "Рівнеазот", зокрема єдиний соціальний внесок.
Крім того, 11.06.2015 між позивачем (позичальником) та ДП "Хімік" ПАТ "Азот" (позикодавцем) укладений договір № 6/2015 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, згідно пунктів 1.1, 2.1 якого позикодавець передає позичальнику грошові кошти без нарахування відсотків за їх користування у розмірі, визначеному у п. 2.1 цього договору, а позичальник зобов'язується повернути допомогу у визначений цим договором строк. Розмір допомоги становить 90 000 000,00 грн.
У період з червня по вересень 2015 року на підставі договору доручення від 29.05.2015 № 05.15 повіреним на виконання зобов'язань ПАТ «Рівнеазот» було сплачено єдиного внеску в сумі 20 385 499,00 грн.
На підтвердження надання позивачу поворотної фінансової допомоги шляхом сплати платежів, матеріали справи містять акти, складені позивачем та ДП «Хімік» ПАТ «Азот» до договору № 6/2015 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги.
НОРМАТИВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН І ОЦІНКА СУДУ
Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку,
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2464 дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються зокрема: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску (частина друга статті 2).
Статтею 3 Закону №2464 визначено принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, зокрема. наступні: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов'язковості сплати; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Пунктом першим частини першої статті 4 Закону №2464 до платників єдиного внеску віднесено роботодавців, зокрема підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
До визначених частиною другою статті 6 Закону №2464 обов'язків платника єдиного внеску зокрема віднесено: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1); подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 4).
Частиною четвертою статті 8 Закону №2464 визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону №2464-VІ, якою передбачено, що:
- сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті зокрема шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування (частина п'ята статті 9);
- для зарахування єдиного внеску в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах відкриваються в установленому порядку небюджетні рахунки відповідному органу доходів і зборів. Зазначені рахунки відкриваються виключно для обслуговування коштів єдиного внеску; обслуговування коштів єдиного внеску здійснюється згідно з положенням про рух коштів, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина шоста статті 9);
- єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (частина сьома статті 9);
- днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів (пункт 1 частини десятої статті 9);
- єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу) (частина дванадцята статті 9).
Частиною дев'ятою статті 25 Закону №2464 встановлено, що передача платниками єдиного внеску своїх обов'язків з його сплати третім особам заборонена, крім випадків, передбачених законодавством.
Висновок щодо нормативного регулювання спірних правовідносинах
Закон №2464, який є спеціальним, покладає на позивача, як платника єдиного соціального внеску, безумовний, пріоритетний (частина дванадцята статті 9) обов'язок зі сплати єдиного соціального внеску шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів (частина п'ята статті 9) з його банківського рахунку (частина сьома статті 9).
Водночас, в ході судового процесу у справі встановлені обставини, які унеможливлюють виконання Товариством зазначеного обов'язку (арешт коштів Товариства), у спосіб, визначений Законом №2464, тобто шляхом перерахування відповідних коштів з рахунку платника на рахунок органу доходів і зборів.
Суд враховує, що спірні правовідносини, які стосуються збору (справляння) єдиного соціального внеску, за своєю суттю є публічно-правовими. При цьому Законом №2464 не врегульовано випадки наявності обставини, що виключають (унеможливлюють) виконання обов'язку зі сплати єдиного внеску.
Тобто у спеціальному законі, виключно яким визначається порядок сплати єдиного внеску (частина друга статті 2), наявні прогалини щодо порядку виконання встановленого Законом №2464 обов'язку платника єдиного внеску щодо його сплати в умовах, зокрема, неможливості застосування регламентованого цим Законом способу виконання відповідного обов'язку.
Наявність таких прогалин обумовлює безпосереднє застосування регламентованих цим Законом принципів: обов'язковості сплати та захисту прав і законних інтересів застрахований осіб (стаття 3), а також положень інших нормативно-правових актів в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 1).
За встановлених обставин у справі, колегія суддів виходить також з того, що Товариство мало на меті виконання покладеного на нього безумовного та пріоритетного (частина дванадцята статті 9) обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску, а тому здійснювало пошук шляхів виконання цього обов'язку з тим, щоб забезпечити відповідний страховий стаж своїх працівників.
Цивільний кодекс України є нормативно-правовим актом матеріального права в значенні статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частин першої, третьої статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237). Представництво виникає на підставі зокрема договору (частина третя статті 237).
Частиною першою статті 1000 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Відповідно до статті 1003 Цивільного кодексу України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Виходячи із аналізу саме положень цивільного законодавства, Суд приходить до висновку, що в результаті реалізації між Товариством та Повіреним їхніх взаємовідносин за договорами доручення, не відбулось передачі третім особам обов'язку платника (Товариства) по сплаті єдиного внеску, що заборонено частиною дев'ятою статті 25 Закону №2464.
У Суду немає підстав вважати такий висновок не відповідає закону, зокрема частині дев'ятій статті 25 Закону №2464, позаяк власником коштів, від імені якого здійснено відповідні платежі в рахунок сплати сум єдиного соціального внеску є саме позивач, а не будь-яка третя особа.
Сама лише обставина, що відповідні перерахування власних коштів платника єдиного внеску відбулись не з його власного рахунку, в умовах неможливості використання власних рахунків платника (що не є спірним між сторонами), не свідчить про порушення платником вимог частини дев'ятої статті 25 Закону №2464.
Загальний висновок щодо правової оцінки обставин справи.
У випадку наявності прогалин у спеціальному нормативно-правовому акті - Законі №2464 - щодо порядку (способу) виконання обов'язку платника по сплаті єдиного соціального внеску, за умов об'єктивної неможливості скористатися передбаченим Законом способом виконання такого обов'язку, правомірними є дії платника єдиного внеску, спрямовані на забезпечення виконання цього обов'язку у будь-який інший спосіб, що не суперечить чинному законодавству.
В ході судового розгляду справи не було встановлено фактів того, що внаслідок обраного Товариством способу реалізації обов'язку по сплаті єдиного соціального внеску допущено порушення закону.
Зазначене дає підстави для висновку, що Вищий адміністративний суд України правильно застосував норми матеріального права щодо спірних правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України непідтвердження обставин, які стали підставою для перегляду справи, або якщо норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно, у задоволенні заяви про перегляд судового рішення належить відмовити.
Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 241 - 244, 244-1 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII, пунктом 1 частини першої Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, Суд
П О С Т А Н О В И В :
У задоволенні заяви Офісу великих платників податків ДФС про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.01.2017 у справі №817/85/16 відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
І.Я.Олендер
І.А. Гончарова
Р.Ф. Ханова,
Судді Верховного Суду
