ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.12.2018
Справа № 910/13461/18
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Блажівської О.Є, при секретарі судового засідання Хмельовському В.О., розглянувши у загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні справу №910/13461/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГЕТИЧНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ" (04071, м.Київ, вул.Хорива, 55-а, код ЄДРПОУ 37334004)
до Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (03035, м.Київ, вул.В.Липківського, 45, код ЄДРПОУ 21602826)
про визнання недійсним рішення,-
представники учасників сторін: відповідно до протоколу судового засідання
за участю учасників справи:
від позивача: Бакулін О.Ю., довіреність № б/н від 22.05.18;
від відповідача: Тацишина О.П., довіреність № 02-08/30 від 29.12.17;
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГЕТИЧНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ", 8 жовтня 2018 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, про визнання недійсним рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що рішення Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 29.08.2018 №60/18-р/к по справі №33/36-р-02-02-17 підлягає визнанню судом недійсним, оскільки порушує положення Закону України "Про Антимонопольний комітет України" та Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 провадження у справі відкрито, ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.11.2018.
13.11.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2018 повідомлено сторін про те, що судове засідання, призначене на 14.11.2018 не відбулося, у зв'язку з перебуванням судді Блажівської О.Є у відпустці, наступне засідання у справі призначено на 05.12.18.
28.11.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГЕТИЧНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ" надійшла відповідь на відзив.
У підготовче засідання 05.12.2018 з'явились представники сторін. Представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив.
Сторонами надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, розпочато розгляд справи по суті у загальному позовному провадженні та призначити судове засідання на 20.12.18.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2018 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання 20.12.2018 не відбулося, у зв'язку з перебуванням судді Блажівської О.Є. на лікарняному, наступне судове засідання у справі призначено на 26.12.18.
У судове засідання 26.12.2018 з'явилися представники сторін.
Представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.
Представник відповідача надав пояснення по суті спору, заперечив проти задоволення позовних вимог.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Правовідносини , пов'язані з обмеженням монополізму та захистом суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, є предметом регулювання господарського законодавства, у тому числі й Господарського кодексу України (далі - ГК України), і відтак - господарськими, а тому справи, що виникають з відповідних правовідносин, згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розглядаються господарськими судами.
До того ж відповідно до частини першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду.
Отже, спір у даній справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами Господарського процесуального кодексу України.
В силу ч. 1 ст. 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції" законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.
Стаття 3 зазначеного закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Приписами ст. 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.
Частиною 1 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом тощо.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно ч. 1 ст. 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції" розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.
Частиною 1 статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.
Рішенням Адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення) 60/18-р/к від 29.08.2018 у справі №33/36-р-02-02-17 (далі також - Рішення 60/18-р/к) постановлено:
- визнати, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергетична нафтогазова компанія» (далі - Товариство) вчинило порушення, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді неподання інформації територіальному відділенню Антимонопольного комітету України на вимогу голови Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 31.05.2017 №02-02/1956 у встановлений ним строк;
- за порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення, накласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергетична нафтогазова компанія» штраф у розмірі 34 000,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 60 Закону заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи на таке.
Позивач вважає, що рішення Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України 60/18-р/к від 29.08.2018 у справі №33/36-р-02-02-17 є недійсним та порушує положення Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 16 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", державний уповноважений Антимонопольного комітету України має повноваження при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.
Законодавство про захист економічної конкуренції не містить вичерпного переліку випадків, за яких органи Антимонопольного комітету України мають право вимагати відповідну інформацію у суб'єктів господарювання та інших осіб.
З огляду на зазначену норму закону, обов'язок надання інформації на запит (вимогу) уповноваженої особи органу Антимонопольного комітету України повинен виконуватись суб'єктом господарювання незалежно від того, чи розпочата органом Антимонопольного комітету України справа про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Інформація може бути витребувана як під час розгляду заяв, так і під час розгляду справ, а також в інших випадках, передбачених законом.
Разом з тим, статтею 22-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи та працівники, фізичні особи зобов'язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.
Так, зокрема, статтею 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема:
- здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;
- сприяння розвитку добросовісної конкуренції.
- здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель.
У свою чергу, Закон України "Про Антимонопольний комітет України" та інші нормативно-правові акти не містять положень про право суб'єктів господарювання на відмову від виконання вимоги голови територіального відділення Антимонопольного комітету України щодо подання інформації, необхідної для реалізації завдань. покладених на органи Антимонопольного комітету України.
Законодавством України не передбачено можливості суб'єкта господарювання на власний розсуд вирішувати питання доцільності витребування органом Комітету інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.
Статтею 21 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадові особи зобов'язані передавати Антимонопольному комітету України та його територіальним відділенням відомості, що можуть свідчити про порушення законодавства про захист економічної конкуренції,
Неподання суб'єктом господарювання інформації на вимогу органу Комітету є конкретним актом невиконання конкретної заснованої на законі вимоги державного органу, що й тягне за собою встановлену чинним законодавством відповідальність - незалежно від того чи було в подальшому визнано недійсним рішення органу Комітету у справі, під час розгляду якої була витребувана інформація.
Відсутність законодавчих обмежень щодо підстав витребування Антимонопольним комітетом України необхідної йому інформації підтверджується також правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 14.08.2012 у справі № 08/03/26/64/2011.
Так, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач, зокрема, стверджує, що він був позбавлений можливості ознайомитись із матеріалами справи № 33/36-р-02-02-17, в тому числі зі зверненням Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Служби безпеки України від 06.02.2017 № 8/3/3-934.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (надалі - Закон про захист економічної конкуренції) особи, які беруть (брали) участь у справі, мають право: ознайомлюватися з матеріалами справи (крім інформації з обмеженим доступом, а також інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які беруть (брали) участь у справі, або перешкодити подальшому розгляду справи).
Пунктом 16 Тимчасових правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 р. № 5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 06.05.1994 за № 90/299 (надалі - Правила розгляду заяв і справ) встановлюється, що особи, які беруть (брали) участь у справі, мають право ознайомлюватися з матеріалами справи (за винятком інформації з обмеженим доступом, а також інформації, визначеної відповідним державним уповноваженим, головою відділення, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які беруть (брали) участь у справі, або перешкодити подальшому розгляду справи) після одержання копії подання з попередніми висновками в справі (витягу з нього відповідно до пункту 26 цих Правил).
Як встановлено судом, в межах розгляду справи № 33/36-р-02-02-17 Товариством до Відділення було направлено клопотання від 01.09.2017 № 322/2 (вх. від 04.09.2017 № 01-1 1-2385), яким останній просив надати для ознайомлення перелік документів, в тому числі звернення Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Служби безпеки України від 06.02.2017 № 8/3/3-934 (вх. від 09.02.2017 № 01-07-392) (надалі - Звернення СБУ).
На відповідні запити Товариства Відділенням листом від 13.09.2017 № 02-08/3047 було відмолено в наданні відповідних документів та роз'яснено, що право на ознайомлення з матеріалами справи виникає у осіб, які беруть участь у справі, з моменту одержання останніми подання з попередніми висновками.
У свою чергу, подання з попередніми висновками № 80/ПС-02-02 у справі № 33/36-р-02-02-17 було погоджено В.о. голови Відділення Шурховецькою Л.І. 12.07.2018 та отримано Позивачем разом із супровідним листом від 13.07.2018 № 60-02/2206 17.07.2018 року. Таким чином, право на ознайомлення з матеріалами справи № 33/36-р-02-02-17 виникло у ТОВ «Енергетична нафтогазова компанія» з 17.07.2018 року.
Отже, на день подання Товариством відповідного листа про ознайомлення з матеріалами справи - 01.09.2017 року , зазначеного подання про попередні висновки у справі № ЗЗ/Зб-р-02-02-17 прийнято Відділенням ще не було. Крім того, клопотань від Позивача щодо ознайомлення з матеріалами № 33/36-р-02-02-17 після отримання останнім подання про попередні висновки - 17.07.2018 року матеріали справи не містять.
Одночасно, як зазначає відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, ТОВ «Енергетична нафтогазова компанія», не погодившись с розпорядженням Відділення про початок розгляду справи № 36-р від 27.07.2017 у справі № 33/36-р-02-02-17, оскаржило останнє до Господарського суду міста Києва, рішенням якого від 08.11.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 року та постановою Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 910/14682/17 у задоволені позовних вимог Товариству відмовлено у повному обсязі.
Так, в межах розгляду судової справи №910/14682/17, ухвалою від 02.10.2017 року Господарським судом міста Києва було задоволено клопотання Товариства; зобов'язано Відділення надати належним чином засвідчену копію Звернення СБУ. На виконання зазначеної ухвали Відділенням через відділ діловодства у додатках до пояснень було подано належним чином засвідчена копія Звернення СБУ, яке було досліджено та перевірено судом першої інстанції, що виплаває з рішення Господарського суду міста Києва.
Відповідач зазначає, що Верховний Суд у своїй постанові від 23.05.2018 року у справі № 910/14682/17, аналізуючи відповідне Звернення СБУ підсумував, що «лист Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Служби безпеки України був лише повідомленням про можливі порушення конкурентного законодавства та не є підставою для розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; територіальне відділення АМК за власною ініціативою, а саме за наслідками розгляду подання Першого відділу досліджень та розслідувань територіального відділення АМК від 26.07.2017 № 104/ПС-02-02 за ознаками вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції видало Розпорядження; дане розпорядження видане відповідачем у межах наданих йому повноважень та саме по собі не порушує прав чи законних інтересів Товариства.
Таким чином, суд погоджується із доводами відповідача, що Відділенням було обґрунтовано відмовлено в наданні позивачу доступу до матеріалів справи № 33/36-р-02-02-17 до прийняття подання з попередніми висновками у даній справі, що в подальшому, а саме після його отримання Товариством, не позбавляло останнього права ознайомлюватись з матеріалами справи № 33/36-р-02-02-17;
Позивач, посилаючись на статтю 8 Закону України «Про публічні закупівлі», статті 12-1 14 Закону України «Про Антимонопольный комітет України», Правила розгляду заяв і справ, стверджує, що повноваження Антимонопольного комітету України у сфері публічних закупівель реалізуються постійно діючою адміністративною колегією з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель, таким чином встановлення наявності або відсутності ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції під час проведення державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» процедури закупівлі газу ані до повноважень чи компетенції Відділення, ані до повноважень чи компетенції голови не відноситься.
Дані твердження позивача не відповідають фактичним обставинам справи з наступних підстав.
Відповідно до частини третьої статті 8 Закону України «Про публічні закупівлі» Антимонопольний комітет України як орган оскарження з метою неупередженого та ефективного захисту прав та законних інтересів осіб, пов'язаних з участю у процедурах закупівлі, утворює постійно діючу адміністративну колегію (колегії) з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» суб'єктом оскарження є фізична чи юридична особа, яка звернулася до органу оскарження з метою захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів з приводу рішення, дії чи бездіяльності замовника, що суперечать законодавству у сфері публічних закупівель і внаслідок яких порушено право чи законні інтереси такої особи.
Так, як встановлено судом, матеріали справи не містять доказів про отримання Відділенням від суб'єктів оскарження щодо порушення процедури закупівлі газу природного, скрапленого або в газоподібному стані, проведеної державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» у 2016 році.
Одним із порушень законодавства про захист економічної конкуренції відповідно до пункту 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» є антиконкурентні узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів. Отже, в даному випадку, Відділенням, при виконанні покладених на нього Законом України «Про Антимонопольний комітет України» завдань, а саме здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель, здійснюється перевірка дій учасників (не замовників) під час їх участі у зазначеній вище процедурі закупівлі.
У свою чергу, статтею 18 Закону України «Про публічні закупівлі» регламентовано порядок оскарження процедури закупівлі, відповідно до якого скарга до органу оскарження подається суб'єктом оскарження.
З огляду на це, процедура утворення постійно діючої адміністративної колегії з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель та подальші її повноваження, визначені статтею 18 Закону України «Про публічні закупівлі», стосуються виключно правовідносин, які виникають з конкретного юридичного факту, а саме: порушення прав та охоронюваних законом інтересів суб'єктів оскарження та подальше звернення ними зі скаргою до органу оскарження - Антимонопольного комітету України на рішення, дії чи бездіяльності саме замовника.
Як встановлено судом, до Відділення надійшов лист Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Служби безпеки України від 06.02.2017 № 8/3/3-934 з пропозицією «здійснити перевірку вказаних компаній щодо можливого порушення з боку них законодавства про захист економічної конкуренції».
Відповідно, останній не є суб'єктом оскарження, права та законні інтереси якою порушено. Рішення, дія ми бездіяльність замовника процедури закупівлі не оскаржувалось. Тому, даний лист жодним чином не є підставою для розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та не породжує ніяких заздалегідь визначених для Відділення результатів дослідження, а носить виключно загальний інформаційний характер, що ніяким чином не впливає на процедуру виявлення ознак порушень законодавства про захист економічної конкуренції щодо Позивача.
З огляду на це, застосування положень Закону України «Про публічні закупівлі» в даному випадку є помилковим та таким, що не відповідає фактичним обставинам даної справи, адже предметом розгляду справи №33/36-р-02-02-17 Відділенням, в процесі якого прийнято оспорюване позивачем Рішення №60/18-р/к, є дослідження дій учасників процедури закупівлі газу природного, скрапленого або в газоподібному стані, зокрема ТОВ «Енергетична нафтогазова компанія», проведеної державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» у 2016 році на предмет наявності або відсутності ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Товариство вважає, що дослідження Відділення на предмет наявності та відсутності ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції в його діях здійснюється на підставі звернення неналежного заявника - Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБУ від 06.02.2017 за eux. 8/3/3-934.
Проте, суд не погоджується з вказаними доводами позивача з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.
За приписами частини третьої статті 20 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» у питаннях розвитку конкуренції та демонополізації економіки Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення взаємодіють з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю.
Статтею 21 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадові особи зобов'язані передавати Антимонопольному комітету України та його територіальним відділенням відомості, що можуть свідчити про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Згідно частини першої етапі 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції» органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за: заявами суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції; поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.
З огляду на зазначені приписи законодавства, Відділенням, за власною ініціативою (у зв'язку із Зверненням СБУ, яке за своєю формою не є заявою (поданням) в розумінні частини першої статті 36 Закону про захист економічної конкуренції та Правил розгляду заяв і справ (пункт 18), тому не може бути підставою для початку розгляду справи, тому що цей лист був лише повідомленням про можливі порушення конкурентного законодавства), у ході здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритет прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель, досліджувались дії учасників процедури закупівлі газу - природного, скрапленого або в газоподібному стані, зокрема, ТОВ «Енергетична нафтогазова компанія», проведеної державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» у 2016 році на предмет наявності або відсутності ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Так, за приписами пунктів 1, 5 частини першої статті 17 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» голова територіального відділення Антимонопольного комітету України, зокрема, має такі повноваження: проводити, організовувати за заявами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та і? і піп их передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.
За приписами частини третьої статті 17 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» голова територіального відділення Антимонопольного комітету України здійснює керівництво діяльністю територіального відділення, забезпечує виконання завдань і функцій, покладених на територіальне відділення та його адміністративні колегії.
Законодавство про захист економічної конкуренції не містить вичерпного переліку випадків, за яких уповноважені особи органів Антимонопольного комітету України мають право вимагати відповідну інформацію у суб'єктів господарювання та інших осіб.
Разом з тим, статтею 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи та працівники, фізичні особи зобов'язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Антимоноиольним комітетом України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.
Так, зокрема, статтею 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема: здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; сприяння розвитку добросовісної конкуренції. здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель.
Аналогічні повноваження закріплено й у Положенні про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України 23 лютого 2001 року № 32-р та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 березня 2001 року за № 291/5482 (надалі - Положення про територіальне відділення).
Так, згідно з підпунктом 10 частини першої пункту 3 Положення про територіальне відділення, у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, Відділення має повноваження, проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження). У сфері формування та реалізації конкурентної політики, сприяння розвитку добросовісної конкуренції Відділення має повноваження вимагати від суб'єктів господарювання, їх посадових осіб інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, необхідну для дослідження ринків, а також інформацію про реалізацію конкурентної політики, (підпункт 1 частини третьої пункту 3 Положення про територіальне відділення).
Згідно з пунктом 20 частини першої статті 17 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» голова територіального Відділення може здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції та Законом України «Про здійснення державних закупівель» та Законом України «Про публічні закупівлі».
З огляду на зазначені норми Законів, обов'язок надання інформації на запит (вимогу) уповноваженої особи органу Антимонопольного комітету України повинен виконуватись суб'єктом господарювання незалежно від того, чи розпочата органом Антимонопольного комітету України справа про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Інформація може бути витребувана як під час розгляду заяв, так і під час розгляду справ, а також в інших випадках, передбачених законом, зокрема, для встановлення наявності чи відсутності порушення законодавства про захист економічної конкуренції з боку суб'єктів господарювання.
Таким чином, повноваження голови Відділення, визначені статтею 17 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» щодо направлення вимог суб'єктам господарювання в інших передбачених законом випадках, надані останньому для організації та забезпечення виконання завдань і функцій, покладених на територіальне відділення та його адміністративні колегії. У свою чергу, даному праву голови кореспондує обов'язок суб'єктів господарювання надати відповідну інформацію у строк, визначений у відповідній вимозі.
Наведена позиція узгоджується з висновком щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеним у постанові Верховного Суду України від 25.06.2016 у справі № 922/3180/15.
Враховуючи зазначене, на адресу ТОВ «Енергетична нафтогазова компанія» було направлено вимогу голови Відділення від 31.05.2017 № 02-02/1956 про надання інформації (надалі - Вимога), в якій було запропоновано у 25-денний строк з дня отримання Вимоги надати Відділенню визначену інформацію та копії документів.
Одночасно, як встановлено судом, у Вимозі повідомлялось, що згідно з пунктами 13, 14, 15 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» дії з неподання інформації у встановлені строки, подання інформації в неповному обсязі у встановлені строки або подання недостовірної інформації територіальному відділенню Антимонопольному комітету України є порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції і тягнуть за собою відповідальність, встановлену статтею 52 цього Закону.
Крім того, Відділення листом від 07.07.2017 № 02-02/2315 додатково повідомило Позивача про обов'язковість виконання Вимоги та про відповідальність у разі невиконання.
Проте, ТОВ «Енергетична нафтогазова компанія» інформацію на Вимогуне надало.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки.
З огляду на це, Відділення Рішенням № 60/18-р/к кваліфікувало дії Товариства у вигляді неподання інформації у встановлений територіальним відділенням АМК України строк, визначений у вимозі, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 13 статті 50 Закону.
Щодо тверджень позивача з приводу того, що право органів Антимонопольного комітету України вимагати інформацію у суб'єктів господарювання самостійного характеру не має, а передбачене законом у контексті виконання таким органом певних повноважень, слід зазначити наступне.
Приписи статті 17 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» щодо компетенції голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, не містять обмежень чи визначеного порядку надсилання вимог останнім до суб'єктів господарювання.
Відсутність законодавчих обмежень щодо підстав витребування Відділенням необхідної йому інформації підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 14.08.2012 зі справи № 08/03/26/64/2011.
Одночасно, матеріали справи не містять відомостей про те, що Вимога голови Відділення від 31.05.2017 № 02-02/1956, позивачем оскаржувалась, а відтак відповідно до статті 22 Закону України «Про Антимононольний комітет України» є обов'язковою до виконання у визначені головою Відділення строки.
Таким чином, з аналізу наведених положень законодавства про захист економічної конкуренції, Вимога Відділення, що була складена та правомірно направлена в межах та спосіб, передбачений законодавством, є законною, а отже і обов'язковою для виконання ТОВ «Енергетична нафтогазова компанія».
Отже, дії Відділення з надсилання Вимоги та прийняття оскаржуваного Рішення № 60/18-р/к не суперечать конституційним засадам, встановлених ст.ст. 19, 92 Конституції України, Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», а також законодавству про захист економічної конкуренції.
Правові позиції, щодо обгрунтованості відповідних повноважень у органів Антимонопольного комітету України щодо витребування інформації з метою проведення дослідження процедур закупівлі міститься у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/2370/17 та від 17.04.2018 у справі № 917/637/1.
Отже відповідачем доведено, а позивачем не спростовано, що не подавши інформацію на Вимогу Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у встановлений строк, позивач вчинив порушення, передбачене п.13 ст.50 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Згідно зі статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15, недодержання органом Антимонопольного комітету України інших процедурних правил у розгляді справ про порушення конкурентного законодавства може мати наслідком визнання господарським судом відповідного рішення такого органу недійсним лише у випадках, коли відповідне порушення унеможливило або істотно ускладнило з'ясування фактичних обставин, що мають значення для прийняття органом Антимонопольного комітету України правильного рішення у справі, наприклад, порушено право особи, яка бере участь у справі, на подання доказів, клопотань, усних і письмових пояснень (заперечень), пропозицій щодо питань, які виносяться на експертизу, тощо. Якщо порушення органом Антимонопольного комітету України процедурних правил у розгляді справи про порушення конкурентного законодавства не призвело до прийняття неправильного рішення по суті розглянутої ним справи, то у господарського суду з урахуванням положень частини другої статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" немає підстав для визнання оспорюваного рішення недійсним.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно вимог статей 73, 76, 77 та 79 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення №60/18-р/к від 29.08.2018 у справі №33/36-р-02-02-17 прийняте Адміністративною колегією Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням та доведенням обставин, які мають значення для справи, а також з відповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.
З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає позовні вимоги недоведеними, необґрунтованими, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи і спростовані належним чином та у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак, заявлені вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п.2 ч.5 ст.238, ст. ст.240, 241, ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Витрати зі сплати судового збору покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергетична нафтогазова компанія».
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
повний текст рішення складено 28.12.2018
Суддя О.Є. Блажівська
