Постанова

Іменем України

20 грудня2018 року

м. Київ

справа № 753/14222/14-к

провадження № 51-2589км 18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2017 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за№ 12014100020003350, заобвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Казахстану, уродженцяс. Лозове Дережнянського р-ну Хмельницької обл., без місця реєстрації, який тимчасово проживає в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вирокомДарницького районного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

На підставі ч. 5ст. 72 КК йому зараховано у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з 14 травня 2014 рокудо днянабрання вироком законної силиз розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги вартість лікування потерпілого в сумі 3191,15 грн.

Вирішено питання речових доказів та судових витрат у кримінальному провадженні.

Апеляційний суд м. Києваухвалою від 16 травня 2017 року вирок суду першої інстанціїзалишив без змін.

На підставі ч. 5ст. 72 КК суд зарахував ОСОБА_6 у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з 14 травня 2014 року по 16 травня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі та звільнив його з-під варти в залі суду у звязку з відбуттям призначеного судом покарання.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_6 визнано винниму тому, що він 6 травня 2014 року близько 00:05, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, в ході словесного конфлікту з ОСОБА_7 , на ґрунті особистих неприязних стосунків, маючи умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, складним туристичним ножем господарсько-побутового призначення, який тримав у правій руці, завдав один удар у живіт потерпілому.

Потерпілий ОСОБА_7 , намагаючись захиститися від заподіяння йому ножових поранень, здійснив спробу забрати ніж у ОСОБА_6 , у результаті чого отримав порізи на кистях, але ніж залишився в руці у ОСОБА_6 . Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_6 став завдавати потерпілому численні хаотичні удари, зокрема: п`ять ударів у ділянку грудної клітини, два удари в поперекову ділянку, два удари в ділянку задньої і два удари передньоїповерхні шиї, один удар в підключичну ділянку справа, спричинивши потерпілому тілесні ушкодження у виді: проникаючих колото-різаних поранень грудної клітини; поперекової ділянки; задньої і передньої поверхні шиї; різану рану лівої надбрівної ділянки; різані рани потиличної та тім`яної ділянок голови; численні різані рани обох кистей; численні різані рани передньої поверхні грудної клітинита спини.

За ступенем тяжкості вищевказані проникаюче колото-різане поранення грудей та поперекової ділянки належать до тяжкого тілесного ушкодження (за критерієм небезпеки для життя); два колото-різаних поранення задньої поверхні шиї зліва та колото-різане поранення м`яких тканин підключичної ділянки справа, дві колото-різані рани передньої поверхні шиї, різана рана лівої надбрівної ділянки, різані рани потиличної та тім`яної ділянок голови, численні різані рани обох кистей, численні різані рани передньої поверхні грудної клітини та спини за ступенем тяжкості належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, а синці до легкого тілесного ушкодження.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, ставить вимогу про скасуваннясудових рішень стосовно ОСОБА_6 та просить призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Посилається на неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність і порушення вимог кримінального процесуального закону. Вказує, що судом першої інстанції необґрунтовано перекваліфіковано діїОСОБА_6 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 ККна ч. 1 ст. 121 КК, оскільки він цілеспрямовано завдав потерпілому удари ножему різні ділянки тіла, зокрема й ужиттєвоважливі органи, усвідомлюючи, що такі дії можуть спричинити смерть, про що свідчить кількість, локалізація та сила ударів, довжина раневих каналіві те, що ОСОБА_6 припинив свої дії, коли потерпілий знепритомнів і не подавав ознак життя, після чого залишив будинок, вважаючи, що потерпілий помер.На думку прокурора, у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій ОСОБА_6 йому призначено покарання, яке не відповідає вимогам закону.

Зазначає, що апеляційний суд не дав вичерпних відповідей на доводи його апеляційної скарги, не вмотивував свого рішення належним чином.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор підтримала касаційну скаргу прокурора і просила її задовольнити.

Мотиви Суду

Згідно з положеннямист.370 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Статтею 433 КПКвизначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зіст. 438 КПКпідставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішеньу частині неповноти судового розгляду, а також чи відповідають висновки суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, доводи касаційної скаргипрокурора щодо необґрунтованості засудження ОСОБА_6 зач. 1ст. 121 ККаналогічнідоводам, на які прокурор посилався у своїй апеляційній скарзі.

Визнаючи такі доводи апеляційної скарги безпідставними, суд апеляційної інстанції навів докладні мотиви на їх спростування. Апеляційний суд не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу, дати правильну юридичну оцінку злочинним діям ОСОБА_6 та призначити йому відповідне покарання.

Так, органом досудового розслідування ОСОБА_6 був обвинувачений у вчиненні закінченого замаху на вбивство ОСОБА_7 і його дії були кваліфіковані зач. 2 ст.15, ч. 1 ст. 115 КК.

Суд першої інстанції, провівши судовий розгляд, безпосередньо дослідивши докази, надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 в умисному ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень за обставин, викладених у вироку.

Так суд встановив, що ОСОБА_6 під час конфлікту з ОСОБА_7 умисно завдав йому удари складним туристичним ножем господарсько-побутового призначеннята дійшов висновку,що обвинувачений не мав умислу на позбавлення життя потерпілого.

При цьому суд виходив із встановлених у судовому засіданні обставин вчинення кримінального правопорушення, а саме: хаотичного, нецілеспрямованого завданняОСОБА_6 ударів ножем, що підтверджено показаннями не тільки обвинуваченого, а й потерпілого, характеру та локалізації спричинених поранень, того, що у разі наявності у обвинуваченого прямого умислу на вбивство, він мав реальну можливість довести свої злочинні дії до кінця, однак після заподіяння тілесних ушкоджень, які не призвели до смерті потерпілого, залишив місце злочину.

Питанняпро спрямованість умислусуд вирішив,враховуючисукупність всіхобставин вчиненого діяння, зокремаспосіб, знаряддя злочину,кількість, характер ілокалізацію поранень,причиниприпиненнязлочиннихдій,поведінкувинногота потерпілого,його відносини з потерпілим, ситуацію, що передувала події.

Також, мотивуючи своє рішення про відсутність у ОСОБА_6 прямого умислу на протиправне заподіяння ОСОБА_9 , суд першої інстанції обґрунтовано послався у вироку на такі обставини, як поведінку обвинуваченого та потерпілого, яка передувала злочину, а саме те, що обвинувачений не був ініціатором виниклого між ним та потерпілим конфлікту; очевиднувіктимну поведінку потерпілого, який не тільки спровокував конфлікт між ними, а йза встановленими під час судового розгляду даними того дня більш агресивно поводився, про що свідчить той факт, що незадовго до цього конфлікту, під час вживання спиртних напоїв за місцем мешкання ОСОБА_6 , потерпілий ініціював бійку з іншою особою, в якій обвинувачений участі не брав.

Погоджуючись із висновками місцевого суду, суд апеляційної інстанції в ухвалі зазначив, що винуватість ОСОБА_6 в умисному заподіянні ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкоджень за наведених у вироку обставин підтверджується сукупністю досліджених та перевірених у судовому засіданні доказів.

Сам засуджений не заперечував наявності конфлікту між ним і ОСОБА_7 і визнавав заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, але пояснював, що завдав йому два удари ножем,захищаючись,та категорично заперечував наявність умислу не тільки на вбивство, а й на умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.

Крім того, висновок суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , даними протоколів огляду місця події, слідчого експерименту, висновками судово-медичної експертизи, судово-медичної цитологічної експертизи, висновком судово-медичного експерта.

Доводи прокурора про те, що дії ОСОБА_6 необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, є необгрунтованими.

Доказами, зібраними у справі, не підтверджено вчинення ОСОБА_6 закінченого замаху на вбивство потерпілого.

Як вбачається з показань потерпілого ОСОБА_7 , він не сприймав дії ОСОБА_6 як такі, що направлені на його вбиство, оскільки удари не були цілеспрямованими і ОСОБА_6 не висловлював йому погроз вбивством.

Не були підтверджені і ретельно перевірені судом апеляційної інстанції і доводи прокурора, аналогічні доводам його касаційної скарги, про те, що суд неналежним чином оцінив висновки судово-медичного експерта від11 червня 2014 року№ 1069/Е та від 4 квітня 2016 року№ 97-МК, які свідчать про наявність у ОСОБА_6 прямого умислу на умисне вбивство потерпілого.

Власне кількість заподіяних ножових поранень, їх локалізація та ступінь тяжкості в цьому конкретному випадкуне дали підстав суду зробити висновок про спрямованість умислу ОСОБА_6 саме на умисне ОСОБА_14 .

Суд правильно зазначив, що в цьому випадку відсутні об`єктивні дані, які б свідчили про те, що ОСОБА_6 , завдаючи удари потерпілому складним туристичним ножем господарсько-побутового призначення з довжиною леза шість сантиметрів у різні частини тіла, більшість з яких не є життєво важливими, бажав спричинити смерть ОСОБА_7 , а не заподіяти йому тяжких тілесних ушкоджень, які фактично настали від його дій.

Таким чином, суд правильно встановив обставини кримінального правопорушення та виклав їх у вироку. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, згідно з якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені ОСОБА_6 дії.

У процесі вивчення матеріалів кримінального провадження не було виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення цих доказів, які б викликали сумніви у їх достовірності. Всі докази, на яких ґрунтується обвинувачення, відповідають вимогам закону щодо допустимості, достовірності й достатності.

При призначенні ОСОБА_6 покарання суд врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, особу винного, та обставини, які впливають на покарання. Зокрема, взяв до уваги, що засуджений вчинив тяжкий злочин, те, що він раніше не був судимий, характеризується формально, на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, є інвалідом ІІ групи загального захворювання,а також зважив на обставину, що обтяжує покарання, вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.

З урахуванням наведених обставин суд дійшов висновку про необхідність призначити ОСОБА_6 покарання у межах санкції ч. 1ст. 121 КК, що, на переконанняколегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень.

ПризначенеОСОБА_6 покарання відповідає вимогам статей50, 65 КК. Обставини, які б вказували на те, що покарання є явно несправедливим внаслідок мякості, відсутні.

Апеляційний суд, належним чином перевіривши доводи апеляційної скаргипрокурора, визнав обґрунтованим висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильність правової кваліфікації правопорушення. На усі доводи апеляції, які аналогічні доводам касаційної скарги прокурора, надані обґрунтовані відповіді. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Оскільки закон України про кримінальнувідповідальністьзастосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, які б впливали на обґрунтованість судових рішень щодо ОСОБА_6 , судами першої та апеляційної інстанції у кримінальному провадженні допущено не було,тому законнихпідстав для скасуванняпостановленихстосовнозасудженого ОСОБА_6 судовихрішень за доводами йогокасаційноїскаргиВерховний Суд не убачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктами 11, 15 розділу XI«Перехідні положення» КПК, пунктом 4 параграфа 3 Закону України «Перехідні положення» розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 травня 2017 року за обвинуваченням ОСОБА_6 без змін, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моментупроголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_15