Постанова
Іменем України
28 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 761/11472/15-ц
провадження № 61-23674св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
представник позивача - ОСОБА_3,
відповідачі: Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Дарницьке районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, прокуратура Дарницького району м. Києва, Дарницький районний суд м. Києва, Державна казначейська служба України,
третя особа - Печерський районний суд м. Києва,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Київської місцевої прокуратури № 2 м. Києва на ухвалу Апеляційного суду
м. Києва від 20 лютого 2017 року у складі судді Лапчевської О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі - ГУ МВС України в м. Києві), Дарницького районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі - Дарницьке РУ ГУ МВС України в м. Києві), прокуратури Дарницького району м. Києва, Дарницького районного суду м. Києва, Державної казначейської служби України (далі -
ДКС України), третя особа - Печерський районний суд м. Києва, про визнання дій незаконними та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 07 квітня 2011 року його незаконно затримали працівники міліції Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частинами першою та другою
статті 307 КК України.
15 квітня 2011 року на підставі клопотання слідчого слідчого відділу Дарницького РУ ГУ МВС України у м. Києві Іваніна П. В. суддя Дарницького районного суду м. Києва на підставі сфальсифікованих органами дізнання та слідства матеріалами кримінальної справи обрав щодо нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та залишив без задоволення скарги сторони захисту на постанови слідчого про порушення кримінальної справи відносно нього.
У червні 2011 року шляхом навмисного і свідомого створення органом досудового слідства сфальсифікованих доказів йому було висунуто офіційне обвинувачення. Водночас, дії щодо незаконного затримання та обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою були погоджені прокуратурою Дарницького району м. Києва, якою також підписано обвинувальний висновок та було підтримано обвинувачення в суді першої інстанції.
30 грудня 2013 року вироком Печерського районного суду м. Києва його було визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за частиною першою та другою статті 307 КК України та виправдано за недоведеності його винуватості.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2014 року вирок Печерського районного суду м. Києва від 30 грудня 2013 року залишено без змін.
21 жовтня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ вирок Печерського районного суду м. Києва від 30 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2014 року також залишив без змін.
Таким чином, він незаконно перебував під кримінальним переслідуванням з
07 квітня 2011 року до 13 березня 2014 року, тобто майже 3 роки (1070 днів), з яких 641 день утримувався в Київському слідчому ізоляторі і весь час був позбавлений конституційного права на свободу і особисту недоторканість, що призвело до позбавлення його нормального і достойного способу життя, реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин із знайомими йому людьми, погіршення стану здоров'я та інших негативних наслідків, внаслідок чого йому було завдано нестерпних душевних страждань, які, зокрема, виразилися у руйнуванні життєвих планів та соціальних зв'язків, тривалому відриві від сім'ї, негативному впливі на честь, гідність та ділову репутацію.
За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_2 просив суд стягнути на його користь 2 млн. грн у рахунок відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 листопада 2016 року
у складі судді Маліновської В. М. позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2
1 116 180 грн.Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення районного суду мотивовано тим, що у випадку постановлення виправдального вироку відносно особи, яка перебувала під вартою, вона має право на відшкодування завданої їй моральної шкоди незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Встановлено, що неправомірні дії, які призвели до незаконного взяття і тримання під вартою ОСОБА_2, були допущені стороною обвинувачення та полягали у істотних порушеннях вимог кримінального процесуального закону в частині зібрання доказів та допустимості даних, що в них містяться, що встановлено вироком Печерського районного суду м. Києва від 30 грудня 2013 року у справі № 1-кп-7/12 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчинені злочинів, передбачених частинами першою та другою статті 307 КК України. За таких обставин, суд дійшов висновку, що внаслідок незаконного взяття і тримання під вартою ОСОБА_2 в період з 07 квітня 2011 року по 10 січня 2013 року, останньому було заподіяно моральну шкоду, розмір якої становить 1 116 180 грн.
У січні 2017 року, не погоджуючись із рішенням районного суду, Київська місцева прокуратура № 2 звернулась до суду з апеляційною скаргою.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2017 року апеляційну скаргу Київської місцевої прокуратури № 2 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги. Зокрема, запропоновано доплатити судовий збір за вимогу майнового характеру.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 лютого 2017 року апеляційну скаргу Київської місцевої прокуратури № 2 на рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 листопада 2016 року визнано неподаною та повернуто заявнику на підставі частини другої статті 297 ЦПК України 2004 року.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що Київською місцевою прокуратурою № 2 не виконано вимоги ухвали Апеляційного суду м. Києва
від 20 лютого 2017 року щодо доплати судового збору за вимогу майнового характеру, у зв'язку із чим апеляційну скаргу визнано неподаною та повернуто заявнику.
У касаційнійскарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Київська місцева прокуратура № 2 м. Києва,посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно визначив, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди повинна оплачуватись судовим збором як майнова вимога, у зв'язку із чим неправомірно повернув апеляційну скаргу заявнику.
Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2017 року апеляційну скаргу Київської місцевої прокуратури № 2 на рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 листопада 2016 року залишено без руху.
Вказану ухвалу відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення Київська місцева прокуратура № 2 м. Києва отримала 02 лютого 2017 року.
17 лютого 2017 рокуКиївською місцевою прокуратурою № 2 м. Києва було подано заяву, в якій заявник посилався на пункт 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», зокрема, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. Також на пункт 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставки судового збору за подання до суду першої інстанції позовної заяви немайнового характеру фізичної особи становить 0,4 мінімальної заробітної плати.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про судовий збір»
(у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) судовий збір справляєтьсяза подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів; у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 297 ЦПК України 2004 року до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.
Статтею 121 ЦПК України 2004 року передбачено, зокрема, що у разі несплати судового збору суддя постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.
Зі змісту положень пункту 4 частини другої статті 119 ЦПК України 2004 року, пункту 1 частини першої статті 80 ЦПК України 2004 року ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
При цьому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, оскільки позивач її визначив у грошовому вимірі.
Згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання позову до суду першої інстанції) за подання до суду позовної заяви майнового характеру (відшкодування моральної шкоди) ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.
Мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2015 року (час подання позову до суду першої інстанції) становить 1 218 грн.
Відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) ставка судового збору за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Отже, апеляційний суд виходив з того, що Київська місцева прокуратура № 2
м. Києва не виконала вимоги ухвали Апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2017 року, не сплатила судовий збір у повному обсязі, у зв'язку з чим правомірно на підставі статей 121, 297 ЦПК України 2004 року визнав апеляційну скаргу Київської місцевої прокуратури № 2 м. Києва неподаною та повернув її особі, яка її подала.
Доводи касаційної скарги про те, що відшкодування моральної шкоди є вимогою немайнового характеру є безпідставними, оскільки відшкодування моральної шкоди визначено сумою грошових коштів, тому заявлена ОСОБА_2 позовна вимога є майновою.
Таким чином, оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена з дотриманням норм процесуального права, є законною та обґрунтованою.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм процесуального права, а тому вказане судове рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Київської місцевої прокуратури № 2 м. Києва залишити без задоволення.
Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 лютого 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
Ю. В. Черняк
