Справа № 761/11472/15-ц

Провадження № 2/761/637/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2016 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого - судді Маліновської В.М.

при секретарі - Кріт І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Дарницького районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Прокуратури Дарницького району міста Києва, Дарницького районного суду міста Києва, Державної казначейської служби України, третя особа: Печерський районний суд міста Києва, про визнання дій незаконними та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2015 року ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (Відповідач-1), Дарницького районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (Відповідач-2), Прокуратури Дарницького району міста Києва (Відповідач-3), Дарницького районного суду м. Києва (Відповідач-4), Державного казначейства України (Відповідач-5), третя особа: Печерський районний суд міста Києва, про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду (а.с.1-4 т.1).

Після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Маліновської В.М. від 28.05.2015р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні (а.с.45 т.1).

Свої позовні вимоги з урахуванням доповнення до позовної заяви (а.с.43-44 т.1) та заяви про зміну предмету позову (а.с.116-118) Позивач обгрунтовує тим, що 07.04.2011р. ОСОБА_1 незаконно затримали працівники міліції та 07.04.2011р. слідчий слідчого відділу Дарницького РУ ГУ МВС України у м. Києві ОСОБА_2 затримав Позивача за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 та 2 ст. 307 Кримінального кодексу України, та в подальшому Дарницьким РУ ГУ МСВС України в м. Києві було порушено права Позивача. Так, на підставі клопотання слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України у м. Києві ОСОБА_2 15.04.2011р. суддя Дарницького районного суду м. Києва на підставі сфальсифікованих органами дізнання та слідства матеріалами кримінальної справи, обрав щодо Позивача запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та залишив без задоволення скарги сторони захисту на постанови слідчого про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 У червні 2011 року шляхом навмисного і свідомого створення органом досудового слідства сфальсифікованих доказів Позивачеві було висунуто офіційне обвинувачення. Водночас, дії по незаконному затриманню та обранню Позивачу запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою були погоджені прокуратурою Дарницького району м. Києва, якою також підписано обвинувальний висновок відносно Позивача та підтримувалося обвинувачення в суді першої інстанції, не зважаючи на спростування вини Позивача стороною захисту. 30.12.2013р. вироком Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 було визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 та 2 ст. 307 КК України та виправдано за недоведеності його винуватості. 13.03.2014р. Апеляційний суд м. Києва вирок Печерського районного суду м. Києва від 30.12.2013р. відносно ОСОБА_1 - залишив без змін. 21.10.2014р. Вищий спеціалізований суд України вирок Печерського районного суду м. Києва від 30.12.2013р. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13.03.2014р. щодо ОСОБА_1 - залишив без змін. Таким чином, Позивач незаконно перебував під кримінальним переслідуванням з 07.04.2011р. до 13.03.2014р., тобто майже 3 роки (1070 днів), з яких 641 день утримувався в Київському слідчому ізоляторі і весь час був позбавлений конституційного права на свободу і особисту недоторканість, що призвело до позбавлення його нормального і достойного способу життя, реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин із знайомими йому людьми, погіршення стану здоров'я та інших негативних наслідків, яку Позивач оцінює в 2 000 000,00 грн. Також внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та тривалого перебування під вартою Позивачеві було завдано нестерпних душевних страждань, які, зокрема, виразилися у руйнуванні життєвих планів та соціальних зв'язків, тривалому відриві від сім'ї, негативному впливі на честь, гідність та ділову репутацію.

Дарницьке районне управління Головного управління МВС України в м. Києві подало суду заперечення (а.с.98-101 т.1, 140-145 т.1), в яких зазначило, що у Позивача виникло право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у разі постановлення виправдувального вироку. Так, вирок Печерського районного суду м. Києва від 30.12.2013р. по справі № 1-кп-7/12 містить відомості, що цивільний позов у справі не заявлений. Інших доказів, зокрема звернення до Печерського районного суду м. Києва, який виніс виправдувальний вирок Позивачем, як передбачено п.п.11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04.03.1996р. за № 6/5/3/41, Позивачем для відшкодування шкоди відповідно до п. 1 ст. 2 вказаного Закону - не надано. Водночас, після зміни предмету позову, зокрема щодо визнання дій Дарницького РУ ГУМВС України в м. Києві, Прокуратури Дарницького району м. Києва, Дарницького районного суду м. Києва - незаконними, розгляд справи не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що є підставою для закриття провадження у справі. Позивачем не надано належних доказів, рішень місцевих та апеляційних судів з приводу оскарження дій і рішень слідчого Дарницького РУ ГУМВС України в м. Києві та визнання їх в установленому порядку незаконними, як на підставу своїх вимог, так підстав для визнання дій слідчого Дарницького РУ ГУМВС України в м. Києві, Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві незаконними - немає. Тобто підстав для відшкодування моральної шкоди передбаченої п.5 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» - немає, водночас право у Позивача відповідно до п.1 ст. 2 цього Закону для відшкодування шкоди відповідно до п.п.1, 3, 4 ст. 3 цього Закону виникло, але вимоги у цивільному позові на підставі вищезазначених статей Позивачем не заявлено.

Дарницький районний суд м. Києва подав суду заперечення на позовну заяву (а.с.107-114 т.1), в яких зазначив, що 15.04.2011р. Дарницьким районним судом м. Києва було розглянуто подання старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_2, погоджене з заступником прокурора Дарницького району м. Києва ОСОБА_3 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2., який обвинувачувався у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК України. Під час розгляду вказаного подання суддя правильно встановив, що наведені у ньому дані, виклад яких зроблено з посиланням на матеріали кримінальної справи, свідчать про наявність обгрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК України. При цьому суддя на даному етапі розгляду не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду справи по суті, зокрема оцінювати докази з точку зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину. Постанова суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 в апеляційному порядку не оскаржувалась, таким чином доводи позивача щодо незаконності винесеної постанови є безпідставними. Щодо вимоги щодо залишення без задоволення скарг сторони захисту на постанови слідчого про порушення кримінальних справ, Дарницький районний суд м. Києва зазначив, що суд в ході розгляду скарги ретельно перевірив виконання слідчим вимог статей 94, 97, 98 КПК України при порушенні кримінальної справи, дав їм належну оцінку з позиції допустимості та достатності для порушення кримінальної справи і обгрунтував свої висновки про дотримання слідчим вимог діючого законодавства при порушенні справи у мотивованій постанові. Вказана позиція суду була повністю підтримана колегією суддів Апеляційного суду м. Києва і викладена в ухвалі від 20.12.2012р. № 10/2690/2554/2012. Таким чином, і постанова про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1, і постанова суду про відмову у задоволенні скарг адвоката Грека А.Б. в інтересах ОСОБА_1 на постанови старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_2 про порушення кримінальних справ, є законними, обгрунтованими і вмотивованими та такими, що постановлені відповідно до вимог чинного законодавства України.

Прокуратура Дарницького району м. Києва подало суду заперечення на позовну заяву (а.с.137-139 т.1), в яких зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 2 000 000,00 грн. є необгрунтованими, оскільки залишається незрозумілим з яких міркувань виходив позивач під час визначення розміру шкоди. Так, якщо межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, відповідно роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» потрібно виходити із розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи. Крім цього, позивачем не надано доказів, які б підтверджували завдану органами прокуратури України йому моральної шкоди, а саме з приводу погіршення стану здоров'я, а також не зрозуміло про інші негативні наслідки про які зазначає позивач у своїй позовній заяві.

Головне управління МВС України в місті Києві подало суду заперечення (а.с.5-9 т.2), в якому зазначило, що Позивач не підпадає під перелік випадків, визначених ст. 1 Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», тому як незаконно засудженим він не був, під вартою знаходився виключно на підставі рішення суду. Жодна дія слідчого, прокурора та суду в установленому порядку незаконною не визнана, таким чином у Позивача відсутні достатні законі підстави для виникнення права на відшкодування шкоди згідно цього Закону. Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу щодо визнання дій слідчого протиправними, а тому відсутні правові підстави для покладання обов'язку по відшкодуванню йому моральної шкоди, відповідно до вимог Закону. Позивачем не надано доказів, які свідчать про заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, не надано доказів за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вона заподіяна, також не надано будь-яких доказів про те, що при законному порушенні та закритті кримінальної справи було принижено його гідність, порушено плани та перспективи, таким чином у справі відсутні докази того, що за час перебування Позивача під судом та слідством у нього порушились життєві плани та перспективи, було принижено його гідність. ОСОБА_1 перебував під слідством з 07.04.2011р. по 13.03.2014р., а тому вважає, що у випадку встановлення наявності завданої моральної шкоди та необхідності її відшкодування, то її розрахунок відповідно до ст. 13 Закону має бути проведено виходячи із мінімального розміру заробітної плати, який встановлювався відповідними нормативно-правовими актами протягом перебування Позивача під слідством, таким чином, виходячи з вимог ст. 13 Закону розмір моральної шкоди може становити 38 485,80 грн.

В судовому засіданні 03.09.2015р. представник Позивача Грек А.Б. заявив клопотання про призначення по справі судово-психологічної експертизи (а.с. 146-148 т.1). Ухвалою суду від 03.09.2015р. призначено по справі ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Дарницького районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Прокуратури Дарницького району міста Києва, Дарницького районного суду м. Києва, Державної казначейської служби України, третя особа: Печерський районний суд міста Києва, про визнання дій незаконними та відшкодування моральної шкоди, судово-психологічну експертизу, на розгляд якої постановлено наступні запитання: 1. Чи завдано ОСОБА_1 моральної шкоди незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду? 2. Якщо ОСОБА_1 завдано моральної шкоди незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду, то в якому розмірі? Проведення експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. На час проведення експертизи провадження у справі зупинено (а.с.154-156 т.1).

11.03.2016 року на адресу суду повернулися матеріали вказаної цивільної справи з висновком експерта за результатами проведення судово-психологічної експертизи № 928/15-23 від 24.02.2016р., ухвалою суду від 14.03.2016р. відновлено провадження у цивільній справі та призначено до розгляду у судовому засіданні (а.с.222 т.1).

В судовому засіданні представник Позивача - Грек А.Б. позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представник Головного управління МВС України в м. Києві - Білоус А.С. проти позову заперечили та просили відмовити в його задоволенні.

Відповідачі - Дарницьке районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, прокуратуру Дарницького району м.Києва (Київська місцева прокуратура №2), Дарницький районний суд м. Києва, Державна казначейська служби України, своїх представників в судове засідання не направили, про дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Третя особа Печерський районний суд міста Києва свого представника в судове засідання не направив, надіслав на адресу суду клопотання, в якому просив розглядати справу у відсутності їх представника.

Заслухавши представника Позивача та представників Відповідача-1 та Відповідача-3, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що постановою про порушення кримінальної справи відносно особи від 07.04.2011р. старшим слідчим СВ Дарницького РУ ГУМВС України в м.Києві ОСОБА_2, розглянувши матеріали кримінальної справи № 02-20451 порушено кримінальну справу № 02-20451 відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2. за ознаками злочину передбаченого ст. 307 ч. 2 КК України (а.с.107 т.2).

Постановою про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження від 18.04.2011р. старший слідчий СВ Дарницького РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_2, розглянувши матеріали ЖРЗПЗ № 7190 від 14.04.2011р., порушив кримінальну справу № 02-20451/2 відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2. за ознаками злочину передбаченого ст.307 ч.2 КК України (а.с.108 т.2).

Згідно постанови про об'єднання кримінальних справ в одне провадження від 18.04.2011р. кримінальні справи №02-20451 та №02-204151/2 об'єднано в одне провадження № 02-20451, строк досудового слідства рахувати з 07.04.2011р. (а.с.109 т.2).

Відповідно до постанови судді Дарницького районного суду м. Києва Колесник О.М. від 05.04.2011р. задоволено подання слідчого СВ Дарницького РУГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_2 про надання дозволу на проведення обшуку квартири за місцем проживання ОСОБА_1 (а.с.123 т.2), водночас, відповідно до постанови судді Дарницького районного суду м. Києва Леонтюк Л.К. від 15.04.2011р. дозволено ст.слідчому СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_2 та оперуповноваженому УБОЗ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_6 провести обшук в кв. АДРЕСА_1 за місцем фактичного проживання ОСОБА_1 (а.с.126 т.2).

За постановою ст. слідчого СВ Дарницького РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_2 від 26.04.2011р. притягнуто ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2., як обвинуваченого у кримінальній справі № 02-20451 та йому пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 307 ч.1, ст. 307 ч.2 КК України (а.с.131 т.2).

Згідно із постановою про притягнення в якості обвинуваченого від 02.06.2011р. ОСОБА_1 притягнуто як обвинуваченого в скоєнні злочинів, передбачених ст. 307 ч.1 та ст. 307 ч. 2 КК України (а.с.132 т.2).

Відповідно до ухвали підготовчого судового засідання Печерського районного суду м. Києва від 10.01.2013р. у справі № 1-п-7/12 провівши підготовче судове засідання на підставі обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012000020000006 від 21.11.2012р. за обвинуваченням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2., у вчиненні злочинів, передбачених ч.1, ч.2 ст. 307 КК України, призначено судовий розгляд на підставі обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових росзлідувань за № 12012000020000006 від 21.11.2012р. за обвинуваченням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2., у вчиненні злочинів, передбачених ч.1, ч.2 ст. 307 КК України у відритому судовому засіданні в приміщенні Печерського районного суду м. Києва, та, зокрема, змінено застосований до обвинуваченого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2., запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт тривалістю в два місяці до 10.03.2013р. (а.с.5-7 т.1).

Вироком Печерського районного суду м. Києва від 30.12.2013р. ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 та ч.2 ст. 307 КК України та виправдано за недоведеністю винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 та ч. 2 ст. 307 КК України (а.с.8-16 т.1, 147-162 т.2).

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13.03.2014р. (а.с.17-26 т.1) та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.10.2014р. (а.с.28-29) вирок Печерського районного суду м. Києва від 30.12.2013р. відносно ОСОБА_1 - залишено без змін.

Так, вироком Печерського районного суду м. Києва від 30.12.2013р. зокрема встановлено, що ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що 26.02.2011 року близько 17:30 години, знаходячись на пр. Бажана біля станції метро «Харківська» в м. Києві, умисно, переслідуючи мету незаконного збагачення за рахунок незаконного збуту наркотичних засобів, за грошові кошти в сумі 6000 грн. незаконно збув особі на ім'я ОСОБА_7 (анкетні дані змінено на псевдонім) два прозорих безбарвних кульки з полімерного матеріалу з пазовими замками, кожен з яких містить порошкоподібну речовину білого кольору.

Відповідно до висновку судово-хімічної експертизи № 822х від 18.03.2011 року, у наданих на дослідження порошкоподібних речовинах білого кольору масою 0,620 г. (об.І) та 0,511 г. (об.2) виявлено наркотичний засіб - кокаїн. Маса кокаїну в речовинах становить 0,150 г. (об.І) та 0,158 г. (об.2). Загальна маса кокаїну становить 0,308 г. (об. 1,2).

При попередньому дослідженні (висновок спеціаліста № 1119х від 02.03.2011 року) маса кокаїну в речовинах становила 0,154 г. (об.І) та 0,168 г. (об.2), загальна маса кокаїну становила 0,322 г. (об. 1,2).

Кокаїн, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року № 770 «Про затвердження Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», «Список № 1 наркотичних засобів, обіг яких обмежено» в «Таблиці II», відноситься до наркотичних засобів.

Таким чином, на думку сторони обвинувачення, своїми умисними діями ОСОБА_1 вчинив незаконний збут наркотичних засобів, тобто вчинив злочин, передбачений ст.307 ч.1 КК України.

Крім цього, ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що 07.04.2011 року близько 00.05 години, знаходячись на вул. Червоноармійська, 111/113 в м.Києві, умисно, повторно, переслідуючи мету незаконного збагачення за рахунок незаконного збуту наркотичних засобів, за грошові кошти в сумі 1650 гривень збув особі на ім'я ОСОБА_7 (анкетні дані змінено на псевдонім) прозорий безбарвний поліетиленовий кульок з пазовим замком та фіолетовою смужкою, що містив вологу порошкоподібну речовину білого кольору.

Відповідно до висновку судово-хімічної експертизи № 1304х від 26.04.2011 року, надана на дослідження речовина білого кольору масою 0,291 г. (об.І), яка знаходиться в прозорому безбарвному поліетиленовому кульку з пазовим «замком» та фіолетовою смужкою, містить наркотичний засіб - кокаїн. Речовина масою 0,291 гр. (об.І) містить 0,118 г. кокаїну.

При попередньому дослідженні (висновок спеціаліста № 1952х від 08.04.2011 року) в речовині масою 0,326 г. (об.І) містилося 0,132 г. кокаїну.

Кокаїн, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року № 770 «Про затвердження Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», «Список № 1 наркотичних засобів, обіг яких обмежено» в «Таблиці II», відноситься до наркотичних засобів.

Таким чином, на думку сторони обвинувачення, ОСОБА_1 вчинив незаконний збут наркотичних засобів повторно, тобто вчинив злочин, передбачений ст .307 ч.2 КК України.

А всіма своїми умисними діями ОСОБА_1 вчинив злочини, передбачені ст. 307 ч.1 та ст. 307 ч.2 КК України.

Разом з тим, Печерський районний суд м. Києва, перевіряючи на предмет допустимості дані, які містяться в письмових доказах, долучених до матеріалів кримінального провадження, прийшов до висновку, що дані, які містяться у письмових доказах, зокрема протоколі огляду та вилучення, неправдивими та недопустимими з точки зору закону, оскільки зібрані з істотним порушенням діючого кримінально-процесуального законодавства на час складання вказаного документу, в тому числі з порушенням правил залучення понятих, передбачених ст. 127 КПК України (в редакції 1960 року), та містять дані, які не відповідають фактичним обставинам, а відтак відкидає їх як доказ обвинуваченого ОСОБА_1 в інкримінованому йому діянні.

Проаналізувавши всі наявні в матеріалах справи дані як докази, показання свідків, суд прийшов до висновку, що єдиними доказами сторони обвинувачення збуту ОСОБА_1 наркотичних засобів є дані показань свідка під псевдонімом ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_8, яким проводився оперативний супровід оперативних закупок, та які суд відкинув з підстав, викладених у мотивувальній частині вироку. Інших даних щодо періодичного чи систематичного збуту ОСОБА_1 наркотичних засобів органами досудового розслідування не добуто.

Крім цього, судом у вироку встановлено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені стороною обвинувачення, які відповідно до ст. 87 КПК України (в редакції 2012 року) потягли за собою порушення права на захист обвинуваченого.

З урахуванням того, що по справі забезпечено всебічний, повний та об'єктивний розгляд всіх обставин в їх сукупності, суд прийшов до висновку про недоведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих діянь, а тому останнього виправдано.

У вироку Печерського районного суду м.Києва поміж іншого встановлено неправомірні дії працівників, які здійснювали розслідування кримінальної справи, в тому числі оперативного ОСОБА_6.

Положеннями ст.15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому, у відповідності з п.п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частинами 3,4 вказаної вище ст.23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Статте 1174 ЦК України визначеного, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з положеннями ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) , в тому числі - моральна шкода.

Отже, виходячи з положень вказаного Закону у випадку постановлення виправдального вироку відносно особи, яка перебувала під вартою, вона має право на відшкодування завданої їй моральної шкоди незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

З матеріалів справи вбачається, що неправомірні дії, які призвели до незаконного взяття і тримання під вартою ОСОБА_1, були допущені стороною обвинувачення та полягали у істотних порушеннях вимог кримінального процесуального закону в частині зібрання доказів та допустимості даних, що в них містяться, що встановлено вироком Печерського районного суду м. Києва від 30.12.2013р. у справі № 1-кп-7/12 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчинені злочинів, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України.

Разом з тим, згідно абзацу другого п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно Висновку експерта за результатами проведення судово-психологічної експертизи від 24.02.2016р. № 928/15-23 встановлено, що ОСОБА_1 завдана моральна шкоду в зв'язку з незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду (а.с.209-214 т.1).

Так, експертом встановлено, що життєві події, пов'язані з незаконним кримінальним переслідуванням та ув'язненням в досить тривалий час (майже три роки, з яких 641 день утримався в Київському слідчому ізоляторі) Позивач не получив дохід за 33 місяця, став скаржитись на свій стан здоров'я, підвищився цукор в крові, став страждати на фурункульоз. Через нервове перенапруження з'явилися головні болі, став страждати на безсоння. Також були порушенні привичні стосунки і спілкування з колегами, друзями та рідними. Так перестав спілкуватися з колишніми друзями, розлучився з коханою дівчиною (кому потрібен засуджений), виникли додаткові напруги та непорозуміння з боку сусідів, почастішали конфлікти в сім'ї, особливо з рідною сестрою. Не дивлячись на виправдувальний вирок він досі не може влаштуватися на роботу. Тому в свої 33 роки він зараз проживає і знаходитися на утриманні у своїх батьків, які є пенсіонерами (мати з 2006 року, батько з 2010 року) і на яких лягли основні фінансові витрати, коли він перебував у СІЗО. Батьки йому про це часто нагадують, але через брак фінансових коштів він не може ні зняти собі інше житло, ані розпочати свою справу, тому це сильно впливає на його впевненість у собі та почуття гідності. Все це призводить до виснаження як фізичних, так і психічних сил, знижуючи тим самим емоційну і вольову стійкість та його адаптаційний ресурс. Тому дана ситуація є психотравмуючою для нього і сприяє почуттю безпорадності перед обставинами, що склалися та відчуттю загрози і небезпеки, тим самим знижуючи його стресостійкість, що вимагає від ОСОБА_1 та його родини додаткових зусиль для відновлення звичного ритму життєдіяльності і веде до матеріальної, моральної та емоційної дестабілізації.

Таким чином, виходячи з викладеного, виявляється, що суттєві порушення громадянських і людських прав ОСОБА_1 спричинили в його житті фізичні та моральні страждання, які утворилися внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду. Зазначені події наповнили життя ОСОБА_1 стресогенними чинниками в таких сферах життєдіяльності як: емоційно-вольова сфера особистості; система особистих цінностей і світогляду; соціальні, професійні родини стосунки; фізичних та психічний стан здоров'я. Досліджувана ситуація спричинила глибокий психоемоційний стрес для ОСОБА_1 Постійні актуалізації негативних емоційно забарвлених спогадів щодо до ситуації, яка досліджується, вимушена необхідність зміни соціального оточення, порушення звичного кола соціальних і міжособистісних відносин, наповнили життя ОСОБА_1 стресами та негативно забарвленими переживаннями, значно обмежили його звичайну соціальну та професійну активність, створили підставу для виникнення й розвитку психосоматичних розладів. Усвідомлення незворотності плину досліджуваної ситуації спровокувало виникнення у свідомості ОСОБА_1 зон емоційної напруги, які і досі негативно позначаються на його ставленні до життя та оточуючих. Ситуація, яка досліджується по справі, може розглядатися як психотравматична основа для спричинення значної моральної шкоди ОСОБА_1, унаслідок чого наступають душевні страждання у зв'язку з утратою і деформацією буттєво-значимих аспектів та особистого життя. Результати дослідження дають підстави констатувати, що всі означення моральні страждання ОСОБА_1 знаходяться у прямому причино-наслідковому зв'язку з учиненням відносно нього незаконних дій органами досудового слідства, прокуратури і суду

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що незаконне взяття і тримання під вартою ОСОБА_1 в період з 07.04.2011р. по 10.01.2013р. є психотравматичними для Позивача та викликали його душевні страждання, що також підтверджується висновком експерта за результатами проведення судово-психологічної експертизи від 24.02.2016р. № 928/15-23, що фактично свідчить про факт заподіяння Позивачам моральної шкоди внаслідок неправомірних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

За ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відповідно до п. 17 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04.03.1996р. № 6/5/3/41, визначено, що передбачене частиною 5 ст.4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Питання відшкодування моральної шкоди, що передбачено частиною 1 ст.13 Закону, за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною 1 ст.12 Закону.

Якщо для з'ясування обставин щодо наявності у громадянина моральної шкоди виявиться потреба в спеціальних знаннях, суд може призначити належну експертизу, висновок якої оцінюється поряд з іншими доказами у справі.

Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом згідно з частиною 3 ст.13 Закону провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відшкодування моральної шкоди відповідно до частини 1 ст.4 Закону провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 02.12.2015р. у справі № 6-2203цс15, визначено, що відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Висновком експерта за результатами проведення судово-психологічної експертизи від 24.02.2016р. № 928/15-23 визначено можливий розмір (грошовий еквівалент) компенсації завданої ОСОБА_1 моральної шкоди у слідстві незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду - становить 810 МЗП, розмір якої приймається рівному розміру мінімальної заробітної плати на Україні, прийнятий на момент винесення судом рішення (а.с.209-214 т.1).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» з 01.01.2016р. мінімальна заробітна плата у місячному розмірі встановлена в розмірі 1378 грн.

Відтак, суд дійшов висновку, що внаслідок незаконного взяття і тримання під вартою ОСОБА_1 в період з 07.04.2011р. по 10.01.2013р., останньому було заподіяно моральну шкоду, розмір якої становить 1 116 180,00 грн. (810*1378 грн.).

Відповідно до п.10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст.56 Конституції (254к/96-ВР) судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб. Така шкода за наявності необхідних підстав може бути відшкодована на підставі ст. 440-1 ЦК чи іншого законодавства.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст.9 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність" (2135-12 ). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, зокрема знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, оскільки ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 116 180,00 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, судові витрати компенсуються за рахунок держави.

Враховуючи наведене, на підставі ст.ст. 15, 16, 23, 1167, 1174, 1176 ЦК України, ст.ст. 1,2, 3,4,13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» з урахуванням Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, постанови Верховного Суду України від 02.12.2015р. у справі № 6-2203цс15, та керуючись 10, 11, 60, 169, 179, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1, - задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), 1 116 180,00грн. (один мільйон сто шістнадцять тисяч сто вісімдесят гривень).

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через Шевченківський районний суд м.Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: