Єдиний державний реєстр судових рішень
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2018 року Справа № 804/2795/18 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В. при секретарі судового засідання Сергієнко В.Ю., за участю: позивача ОСОБА_1 , представника відповідача - 1 Слободанюк Р.А., відповідача 2 Малиш О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 , начальника відділу фінансового забезпечення Дніпропетровського обласного комісаріату Малиша Олега В`ячеславовича
третя особа Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»
про визнання протиправними дії, стягнення заробітної плати та моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
17.04.2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного військового комісаріату, третя особа Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», в якому просив: стягнути з Дніпропетровського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 заробітну плату за квітень 2015 року у розмірі 1114,76 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 424,72 грн., моральну шкоду у розмірі 2000,00 грн., збитки (упущену вигоду) у розмірі 1114,76 грн. та зобов`язати Дніпропетровський обласний військовий комісаріат надати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування своїх вимог позивач, зазначив, що у зв`язку з відсутністю карткового рахунку в ПАТ КБ «ПриватБанк» ним не було отримано заробітну плату за квітень та аванс за травень 2015 року. Позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами про перерахунок нарахованої заробітної плати та авансу на рахунок в АТ «Ощадбанк», але нарахованих коштів відповідач на рахунок не перерахував. Позивач вважає вказані дії відповідача неправомірними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства.
20.04.2018 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було залишено позовну заяву без руху через невідповідність вимогам ст.ст. 160, 161 КАС України та встановлено строк для усунення недоліків.
На виконання вимог ухвали від 20.04.2018 року позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк.
04.05.2018 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
06.06.2018 року від представника відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що фактично позивач подала заяву з розрахунками банку у другій половині травня 2015 року, що настало після нарахування та виплати заробітної плати, при цьому в травні місяці 2015 року було проведено нарахування та виплату авансу, який після заяви повернуто та виплачено відповідачем на рахунки позивача в іншому банку, таким чином у діях відповідача відсутні ознаки протиправності, у зв`язку з чим просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
11.06.2018 року від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, відповідно до якої вказано, що позивач заперечує всі доводи відповідача наведенні у відзиві на позовну заяву та вказано про бездіяльність відповідача, яка полягала в тому, що ним не було вчинено жодної дії, які він зобов`язаний був вчинити щодо повернення помилково зарахованих коштів.
04.07.2018 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання та витребувано у сторін додаткові докази по справі.
21.08.2018 року у судовому засіданні було оголошено перерву, у зв`язку з відсутністю витребуваних доказів.
07.09.2018 року від третьої особи надійшли пояснення відповідно до яких вказано, що між позивачем та третьою особою було укладено договір, за умовами, якого позивач отримала кредит, зобов`язання за яким позивачем не виконувались, у зв`язку з чим рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 12.06.2014 року по справі №334/730/14-ц та від 02.12.2015 року по справі №334/8842/15-ц, було задоволено позовні вимоги третьої особи, щодо стягнення з позивача заборгованості за вказаним кредитним договором. Також вказано, що протягом 2015 року у позивача не було активних та прострочених карт для отримання заробітної плати, таким чином після надходження коштів відбулося автоматичне погашення простроченої заборгованості.
07.09.2018 року від відповідача-1 було надано заяву з поясненнями, щодо витребуваної судом інформації.
07.09.2018 року у судовому засіданні позивачем було надано уточнену позовну заяву відповідно до якої позивач просить: - визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі начальника відділення фінансового забезпечення полковника Малиша Олега В`ячеславовича протиправними щодо порушення строків виплати заробітної плати ОСОБА_1 за квітень 2015 року у розмірі 1114,76 грн.; - стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 заробітну плату за квітень 2015 року у розмірі 114,76 грн.; - стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн.
07.09.2018 року у судовому засіданні судом було прийнято уточнену позовну заяву, закрито підготовче провадження та вирішено перейти до розгляду справи по суті.
21.09.2018 року від позивача надійшла заява відповідно до якої вказано, що рішення суду на які посилається третя особа у своїх поясненнях були скасовані.
21.09.2018 року у судовому засіданні було залучено у якості відповідача-2 - начальника відділу фінансового забезпечення Дніпропетровського обласного комісаріату Малиша Олега В`ячеславовича, встановлено йому строк для подання відзиву на позовну заяву, у зв`язку з чим було відкладено розгляд справи.
11.10.2018 року від третьої особи надійшли пояснення по справі, відповідно до яких вказано, що аванс у розмірі 664,63 грн. було повернуто на рахунок відповідача-1, а заробітна плата у сумі 1114,76 грн. зараховано на рахунок, з якого відбулося автоматичне погашення простроченої заборгованості.
11.10.2018 року у зв`язку з неявкою сторін та клопотанням відповідача-1 про неможливість прибуття у судове засідання було відкладено розгляд справи.
25.10.2018 року від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.
21.11.2018 року у судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити, при цьому посилаючись на доводи наведенні у позовній заяві та уточненому позові.
Представник відповідача 1 заперечував проти позову при цьому посилаючись на доводи наведені у відзиві на позовну заяву.
Відповідач 2 заперечував проти задоволення позовних вимог та вказав, що ним було вчинено дії на підставі та у межах чинного законодавства.
Третя особа належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду у судове засідання не з`явилась, надала клопотання про розгляд справи без участі її представника.
Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу військового комісара Дніпропетровського обласного військового комісаріату від 21.04.2015 року №63-к ОСОБА_1 прийнято та призначено з 21.04.2015 року на посаду провідного спеціаліста командування ІНФОРМАЦІЯ_2 , за переводом з Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровської міського управління юстиції, із збереженням 15 рангу державного службовця, з окладом за посадою 1218 грн. на місяць. При цьому, наказом військового комісара Синельниківського об`єднаного міського військового комісаріату від 21.04.2015 року №43 ОСОБА_1 допущено до виконання обов`язків за посадою провідного спеціаліста командування.
ОСОБА_1 було присвоєно табельний номер НОМЕР_1 та розпочато табелювання робочого часу, зокрема, за квітень 2015 року ОСОБА_1 відпрацювала фактично 8 робочих днів, за які Дніпропетровським ОВК згідно Договору про розрахунково-касове обслуговування підприємства/організації з видачі заробітної плати/стипендії з використання платіжних карток № НОМЕР_2 від 01.01.2015 року, виплачено заробітну плату в розмірі 1114 грн. 76 коп. на розрахунковий рахунки ОСОБА_1 в ПАТ КБ «ПриватБанк».
14 травня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до безпосереднього керівника, а саме військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про перерахунок заробітної плати на рахунки філії Дніпропетровського облуправління АТ «ОщадБанк».
Після отримання заяви від 14 травня 2015 року, Дніпропетровський обласний військовий комісаріат направив листа до ПАТ КБ «ПриватБанк» про повернення раніше перерахованих коштів на виплату заробітної плати позивачу за квітень 2015 року в сумі 1114,00 грн та авансу за травень 2015 року у сумі 664,63 грн., проте банк повернув лише раніше перераховану суму 664 грн. 63 коп. виплат (авансу) за травень 2015 року, кошти перераховані для виплати заробітної плати за квітень 2015 року банком повернуті не були.
Позивач не погоджується з діями відповідача щодо порушення строків виплати заробітної плати позивачу, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
За приписами частини четвертої статті 43 Основного Закону, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (ч. 7 ст. 43 Конституції України).
За приписами пункту першого частини першої статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам.
За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.
Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
З матеріалів справи вбачається, що Дніпропетровським ОВК, як юридичною особою та фінансовим органом в межах повноважень здійснює виплату заробітної плати всім працівникам та грошове забезпечення військовослужбовців військкоматів Дніпропетровської області на підставі договору з ПАТ КБ «ПРАВАТБАНК» про розрахунково-касове обслуговування підприємства/організації з видачі заробітної плати/стипендії з використанням платіжних карток №08С14004464 від 01.01.2015 року.
За результатами роботи позивача у квітні 2015 року їй була нарахована заробітна плата у розмірі 1114,76 грн. та аванс за травень 2015 року у розмірі 664,63 грн., які були перераховані на рахунок ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Після звернення 14.05.2018 року позивача із заявою про нарахування їй заробітної плати на рахунок в АТ «Ощадбанк», відповідачем було направлено на адресу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернення №6/3/41 від 14.05.2015 року щодо повернення грошових коштів, які були перераховані банку та не зараховані на зарплатну картку в сумі 664,63 грн. та №6/3839 від 11.06.2015 року про повернення не зарахованих коштів у розмірі 1114,76 грн.
Враховуючи, що кошти не були розподілені на рахунки працівників відповідача сума в розмірі 664,63 грн. була повернута на рахунок ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно платіжного доручення від 15.05.2015 року №10, про що повідомлено відповідача листом від 15.05.2015 року №20.1.0.0.0/7-20150514/2378 та згодом перераховані на рахунок позивача у АТ «Ощадбанк», що не заперечувалось позивачем.
Щодо звернення відповідача №6/3839 від 11.06.2015 року про повернення не зарахованих коштів у розмірі 1114,76 грн. банком було повідомлено, що після нарахування вказаної суми відбулося автоматичне погашення заборгованості позивача перед банком.
З огляду на вищевикладене, відсутні підстави вважати, що відповідачем допускались протиправні дії щодо виплати та перерахунку зарплати, а навпаки, ним вживалися активні дії з вирішення цього питання.
У судовому засіданні, судом було встановлено, що на час працевлаштування - 21.04.2018 року позивачу було відомо, що виплата заробітної плати здійснюються на рахунки у ПАТ КБ «ПРАВАТБАНК», при цьому встановлено, що позивач звернувся із письмовою заявою до відповідача про зміну банківської установи на рахунок, якої бажає отримувати заробітну плату лише 14.05.2015 року, тобто після нарахування заробітної плати за квітень 2015 року в сумі 1114,76 грн. та авансу за травень 2015 року 664,63 грн.
Таким чином, перерахування зарплати позивачу за квітень 2015 року у сумі 1114,76 грн. на рахунок позивача в АТ «Ощадбанк» було здійснено не через протиправні дії або бездіяльність відповідача, а виключно у зв`язку з тим, що позивач звернувся із заявою про зміну банківської установи після нарахування заробітної плати, а вказані кошти не було повернуто на рахунок відповідача, у зв`язку зі списанням їх ПАТ КБ «ПРАВАТБАНК» в рахунок погашення простроченої заборгованості.
Суд зазначає, що відповідач не відмовляв позивачу у перерахуванні чи виплаті заробітної плати, а лише зазначив про те, що вказані кошти знаходяться на технологічному рахунку ОСОБА_1 в ПАТ КБ «ПРАВАТБАНК» і у зв`язку з відповіддю банка відповідач не має змоги перерахувати вказані кошти, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дії Дніпропетровського обласного військового комісаріату в особі начальника відділення фінансового забезпечення полковника ОСОБА_2 щодо порушення строків виплати заробітної плати ОСОБА_1 за квітень 2015 року у розмірі 1114,76 грн. задоволенню не підлягають.
Водночас, зважаючи на викладене вище обґрунтування повноти та законності дій відповідача щодо виплати заробітної плати позивачу, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав та законних можливостей для стягнення з відповідача заробітної плати позивача за квітень 2015 року.
Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до частини п`ятої ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншими порушеннями прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно - правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно - правовий спір.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, а також матеріальної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Згідно пункту 3 Постанови Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. за № 4, моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно з абзацом 2 пункту 5 Постанови Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. за № 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Судом не встановлено заподіяння моральної шкоди позивачу, оскільки із наявних в матеріалах справи доказів не вбачається, що внаслідок нарахування заробітної плати на рахунок іншого банку позивачу заподіяно моральну шкоду.
Крім цього, суд вважає необґрунтованою також суму, яку позивач оцінив у моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн., оскільки розмір моральної шкоди встановлений до внутрішнього переконання особи не може бути обґрунтованим та належним фактом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За наслідками розгляду справи, суд дійшов до висновку про те, що при перерахунку заробітної плати відповідач діяв в межах чинного законодавства а тому, відсутні підстави для стягнення моральної шкоди, оскільки відповідно до ст.56 Конституції України право на відшкодування моральної шкоди виникає у разі встановлення незаконності рішень або протиправності дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на викладене та враховуючи відсутність протиправних дій чи бездіяльності відповідача, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) до Дніпропетровського обласного військового комісаріату (вул. Шмідта, буд. 16, м. Дніпро, 49006, код ЄДРПОУ 08353525), начальника відділу фінансового забезпечення Дніпропетровського обласного комісаріату Малиша Олега В`ячеславовича (вул. Шмідта, буд. 16, м. Дніпро, 49006), третя особа Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (вул. Набережна Перемоги, буд.50, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 14360570) про визнання протиправними дії, стягнення заробітної плати та моральної шкоди відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 30.11.2018 року.
Суддя М.В. Дєєв
