ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 530/212/17

Провадження № 14-330цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,

учасники справи:

позивач - Дочірнє підприємство Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Інтеграл» - «Інтеграл-Агро» (далі - ДП «Інтеграл-Агро»),

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Публічне акціонерне товариство «Автотранспортне підприємство-15339» (далі - ПАТ «АТП-15339»), Зіньківська міська рада Полтавської області (далі - Зіньківська міськрада),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ «АТП-15339»

на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 28 серпня 2017 року у складі судді Водолага А. В. та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 06 грудня 2017 року у складі колегії суддів Кузнєцової О. Ю., Одринської Т. В., Дорош А. І.,

у цивільній справі за позовом ДП «Інтеграл-Агро» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ПАТ «АТП-15339», Зіньківської міськради про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, скасування державної реєстрації договорів, визнання договорів оренди земельних ділянок поновленими та

УСТАНОВИЛА:

У лютому 2017 року ДП «Інтеграл-Агро» звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 01 січня 2006 року між ним та ОСОБА_3, ОСОБА_4 (з кожним окремо) укладено договори оренди земельних ділянок площею відповідно 2,56 га та 3,05 га, що розташовані на території Власівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області (далі - Власівська сільрада), строком на 10 років, які зареєстровані 20 жовтня 2006 року у Зіньківському районному відділі Полтавської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» (далі - Зіньківський РВ ДП «Центр ДЗК). Маючи намір скористатися своїм переважним правом на поновлення зазначених договорів оренди земельних ділянок, 18 липня 2016 року (за 95 днів до закінчення строку дії договору) позивач направив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідні повідомлення, долучивши до них проекти договорів оренди земельних ділянок для їх укладення на новий термін, і 21 жовтня 2016 року між ними укладено нові договори оренди земельних ділянок. Проте коли представник ДП «Інтеграл-Агро» звернувся до державного реєстратора з метою здійснення реєстрації укладених між сторонами договорів, йому стало відомо, що 21 жовтня 2016 року державним реєстратором Зіньківської міськради проведено реєстрацію договорів оренди земельних ділянок, укладених цього ж дня між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ПАТ «АТП-15339», строк дії яких визначено до 31 грудня 2026 року. Таким чином, відповідачі укладенням нових договорів оренди земельних ділянок порушили переважне право ДП «Інтеграл-Агро» на поновлення договорів оренди земельних ділянок.

Посилаючись на викладене й на ті обставини, що ДП «Інтеграл-Агро» та ОСОБА_3, ОСОБА_4 досягли згоди щодо всіх істотних умов нових договорів оренди, протягом установленого законом місячного строку орендодавці не повідомили про наявність заперечень щодо використання ДП «Інтеграл-Агро» переважного права на укладення договору, позивач просив визнати недійсними договори оренди земельних ділянок від 21 жовтня 2016 року, укладені між ПАТ «АТП-15339» та ОСОБА_3, ОСОБА_4 (з кожним окремо); скасувати державну реєстрацію указаних договорів; визнати договори оренди, укладені 01 січня 2006 року між ДП «Інтеграл-Агро» та ОСОБА_3, ОСОБА_4, поновленими на той самий строк.

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 28 серпня 2017 року позов ДП «Інтеграл-Агро» задоволено. Визнано недійсним укладений між ПАТ «АТП-15339» та ОСОБА_3 договір оренди земельної ділянки площею 2,5595 га, кадастровий номер НОМЕР_1, від 21 жовтня 2016 року б/н та скасовано його державну реєстрацію в Зіньківській міськраді. Визнано поновленим на той самий строк договір оренди земельної ділянки, укладений 01 січня 2006 року між ОСОБА_3 та ДП «Інтеграл-Агро», який зареєстровано 20 жовтня 2006 року в Зіньківському РВ ДП «Центр ДЗК» за № 040655500416. Визнано недійсним укладений між ПАТ «АТП-15339» та ОСОБА_4 договір оренди земельної ділянки площею 3,0467 га, кадастровий номер НОМЕР_2, від 21 жовтня 2016 року б/н та скасовано його державну реєстрацію в Зіньківській міськраді. Визнано поновленим на той самий строк договір оренди земельної ділянки, укладений 01 січня 2006 року між ОСОБА_4 та ДП «Інтеграл-Агро», який зареєстровано 20 жовтня 2006 року у Зіньківському РВ ДП «Центр ДЗК» за № 040655500407. Визнано неналежними відповідачами ПАТ «АТП-15339» та Зіньківську міськраду. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач відповідно до вимог укладених між сторонами договорів оренди від 01 січня 2006 року та статті 33 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) у встановленому порядку здійснив дії з метою укладення договорів оренди на новий строк. Орендодавці на час вирішення питання щодо продовження строку дії договорів оренди земельних ділянок узгодили з позивачем усі істотні умови, про що свідчить підписання ними нових договорів оренди на новий строк, а тому посилання на те, що ПАТ «АТП-15339» запропонувало більш вигідні умови, що стали підставою для укладення ними нових договорів, не може свідчити про порушення переважного права позивача на укладення договорів оренди на новий строк, у зв'язку із чим такі договори підлягають визнанню недійсними відповідно до частини першої статті 203 та частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Оскільки позивач дотримався процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право та сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договорів оренди землі, суд вважав наявними підстави для задоволення позову ДП «Інтеграл-Агро» про поновлення договорів, укладених 01 січня 2006 року, на новий строк.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 06 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «АТП-15339» задоволено частково. Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 28 серпня 2017 року в частині визнання ПАТ «АТП-15339» та Зіньківської міськради неналежними відповідачами у справі та розподілу судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. У задоволенні позовних вимог ДП «Інтеграл-Агро» до Зіньківської міськради про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, скасування державної реєстрації, визнання договорів оренди земельних ділянок поновленими відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив, що ДП «Інтеграл-Агро» належно виконує свої зобов'язання за договорами оренди, до закінчення строку дії яких відповідно до статті 33 Закону № 161-XIVповідомило орендодавців у встановлений строк про свій намір скористатися переважним правом на укладення договорів на новий строк, додавши до повідомлення проекти додаткових угод. Орендодавці ОСОБА_4 та ОСОБА_3 завчасно не повідомили орендаря про відмову в поновленні договору оренди у зв'язку з більш вигідними умовами, запропонованими ПАТ «АТП-15339», фактично погодилися з укладенням договорів оренди на новий строк, підписавши їх 21 жовтня 2016 року, а тому суд першої інстанції правильно вважав, що відповідачі вчинили недобросовісні дії стосовно позивача та порушили його переважне право на укладення договорів оренди на новий строк. Суд відхилив доводи ПАТ «АТП-15339» про необхідність розгляду вимог про скасування державної реєстрації договорів оренди в порядку адміністративного судочинства, зазначивши, що на вирішення суду в межах цієї справи передано спір щодо реєстраційних дій, яким передує спір про цивільне право, у межах якого підлягають вирішенню питання, пов'язані з державною реєстрацією речового права, а тому суд першої інстанції не порушив правил судової юрисдикції. Апеляційний суд зробив висновок про необхідність скасування рішення суду першої інстанції в частині визнання ПАТ «АТП-15339» та Зіньківської міськради неналежними відповідачами у справі з ухваленням у цій частині нового рішення по суті позовних вимог, заявлених до цих осіб, які, як вважав апеляційний суд, є належними відповідачами, оскільки ПАТ «АТП-15339» є стороною спірних договорів оренди; позовні вимоги, пред'явлені до Зіньківської міськради, задоволенню не підлягають, оскільки суд установив, що вона не порушила прав та інтересів позивача.

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2017 року, ПАТ «АТП-15339» просило скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи, наведені в касаційній скарзі

Касаційну скаргу мотивовано тим, що до закінчення строку дії договорів оренди, укладених між позивачем та ОСОБА_3, ОСОБА_4, останні направили на адресу позивача листи-повідомлення про заперечення в поновленні договорів оренди земельних ділянок. Позивач не обґрунтував недійсності чи нікчемності оспорюваних правочинів. Закон № 161-XIVне містить підстав для визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок. Фактично оскаржуваними судовими рішеннями порушено право власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3, оскільки вони як власники земельних ділянок мають право самостійно розпоряджатися належним їм майном, а також бути вільними в укладенні договору та виборі контрагента. Позивач не направив орендодавцям проектів додаткової угоди до укладених раніше договорів оренди земельної ділянки; будь-яких додаткових угод між попереднім орендарем та орендодавцями не укладалося. Оскільки позивач не скористався своїм правом зареєструвати у встановленому законом порядку договори оренди земельних ділянок від 21 жовтня 2016 року, ПАТ «АТП-15339» не мало перешкод у здійсненні реєстрації договорів, укладених між ним та орендодавцями, а тому такими діями відповідачі не порушили прав позивача. Крім того, суди не мали жодних юридичних підстав для скасування державної реєстрації речового права, оскільки така вимога підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 02 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2018 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

У квітні 2018 року до Верховного Суду від ДП «Інтеграл-Агро» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому це підприємство просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що правовідносини, які виникли між сторонами, урегульовані цивільним та земельним законодавством, підстави і предмет позову стосуються відновлення порушеного права, а не оскарження дій чи бездіяльності посадової особи, тому вважати, що справу розглянуто з порушенням правил юрисдикції немає підстав. На момент укладення між відповідачами спірних договорів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уже досягли згоди щодо усіх істотних умов нових договорів оренди земельних ділянок з позивачем, що свідчить про порушення переважного права ДП «Інтеграл-Агро» на укладення договорів оренди. Орендодавці були зобов'язані в місячний термін повідомити про результати розгляду надісланих їм листів-повідомлень з проектом додаткової угоди, натомість свої заперечення вони направили лише через три місяці. Укладення оспорюваних договорів не могло бути спрямоване на настання правових наслідків, обумовлених цими правочинами, оскільки спірні земельні ділянки перебували в законному користуванні позивача, який до цього часу їх обробляє.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 20 серпня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, зокрема, у частині позовних вимог про скасування державної реєстрації оспорюваних договорів оренди земельних ділянок, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. United Kingdom)).

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (Bezymyannaya v. Russia) (заява № 21851/03) ЄСПЛ констатував порушення «самої суті права заявника на доступ до суду», а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, вказавши, що «заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони».

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).

Так, згідно зі статтею 16 ЦПК України (у редакції, що діяла на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.

За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом та розгляду справи в судах) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частиною першою статті 19 ЦПКУкраїни в редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та відкриття провадження у справі місцевим судом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 цього Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Аналогічні положення закріплено у частині першій статті 19 та пункті 7 частини першої статті 4 КАС України у редакціївід 03 жовтня 2017 року.

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за умови відповідності складу сторін спору статті 4 ЦПК України підвідомчі судам загальної юрисдикції.

Відносини, пов'язані з набуттям та реалізацію громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

Спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, розглядаються в порядку цивільного судочинства.

Крім того, оспореним реєстраційним діям передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне, зокрема право на оренду конкретних земельних ділянок.

Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, оскільки ці вимоги однорідні, тобто нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших.

З огляду на викладене позов у частині вимог про скасування державної реєстрації оспорюваних договорів оренди належить розглядати в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства, тому наведені в касаційній скарзі доводи у цій частині є помилковими.

Підстав для висновків про те, що суди порушили правила предметної чи суб'єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду не вбачає.

Стосовно рішень судів по суті вирішеного спору слід зазначити таке.

Суди установили, що 01 січня 2006 року ОСОБА_3 та ДП «Інтеграл-Агро» в особі директора Левошка І. В. уклали договір оренди б/н земельної ділянки загальною площею 2,56 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться на території Власівської сільради, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 10 років. Договір зареєстровано у Зіньківському РВ ДП «Центр ДЗК» 20 жовтня 2006 року за № 040655500416.

01 січня 2006 року ОСОБА_4 та ДП «Інтеграл-Агро» в особі директора Левошка І. В. уклали договір оренди б/н земельної ділянки загальною площею 3,05 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що знаходиться на території Власівської сільради, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 10 років. Договір зареєстровано у Зіньківському РВ ДП «Центр ДЗК» 20 жовтня 2006 року за № 040655500407.

Відповідно до пункту 8 зазначених договорів оренди після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

18 липня 2016 року (за 95 днів до закінчення строку дії договорів) ДП «Інтеграл-Агро» направило ОСОБА_3 та ОСОБА_4 рекомендованими листами письмові повідомлення про бажання скористатися своїм переважним правом на укладення договорів оренди земельних ділянок на новий строк та направило кожному з них проект нового договору. Також повідомило про пільги та переваги співпраці з підприємством, контактні відомості особи, з якою вони могли б узгодити положення нового договору.

Після погодження всіх істотних умов ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ДП «Інтеграл-Агро» в особі директора Левошка І. В. уклали нові договори оренди від 21 жовтня 2016 року тих самих земельних ділянок строком на 10 років, які ОСОБА_3 і ОСОБА_4 підписали.

Звернувшись до державного реєстратора з питанням щодо державної реєстрації вказаних договорів оренди, позивач отримав відмову від 24 жовтня 2016 року за № 32008440 і № 32008470 у зв'язку з тим, що речове право, похідне від права власності, зареєстроване за іншим правонабувачем.

Відповідно до інформаційних довідок від 25 жовтня 2016 року № 71269775 і № 71291027 державний реєстратор Зіньківської міськради 21 жовтня 2016 року провів державну реєстрацію договорів оренди земельних ділянок від 21 жовтня 2016 року б/н, укладених між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ПАТ «АТП-15339»; строк дії договорів - до 31 грудня 2026 року.

21 жовтня 2016 року на адресу позивача надійшли листи-повідомлення про заперечення в поновленні договорів оренди за підписами ОСОБА_3 та ОСОБА_4, згідно з якими кожен з них відмовляється продовжувати договір у зв'язку з більш вигідною пропозицією від іншого орендаря.

Суди установили, а відповідачі не заперечували, що відповідно до умов договорів і вимог закону позивач направив листи-повідомлення про поновлення договорів оренди земельних ділянок відповідачам - орендодавцям ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які отримали їх завчасно. Орендодавці на час вирішення питання про продовження строку дії договорів оренди земельних ділянок узгодили з позивачем усі істотні умови, про що свідчить підписання кожним з них окремо нових договорів оренди на новий строк з позивачем.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом № 161-XIV.

Відповідно до статті 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частинами першою-п'ятою статті 33 Закону № 161-XIV передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у встановлений цим договором строк, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Відповідно до положень статті 33 Закону № 161-XIV реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Для застосування частини першої статті 33 цього Закону та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди землі необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив про наявність заперечень щодо поновлення договору та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Стаття 33 Закону № 161-XIV землі» фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди: 1) досягнення згоди між орендодавцем та орендарем щодо продовження договору оренди шляхом укладання додаткової угоди чи нового договору та виконання орендарем обов'язку щодо повідомлення орендодавця про наміри продовжити орендні правовідносини і надання інформації про умови таких правовідносин у вигляді додаткової угоди чи нового договору оренди; 2) пасивна поведінка орендодавця у вигляді ненадання відповіді на пропозицію укласти договір чи додаткову угоду до договору оренди на новий строк та відсутність заперечень на продовження таких правовідносин протягом місяця після закінчення строку договору, а також фактичне користування орендарем переданою в оренду земельною ділянкою.

Можна зробити висновок, що за відсутності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди земельної ділянки з попереднім добросовісним орендарем та за відсутності попереднього повідомлення орендодавця про намір укласти новий договір оренди з новим орендарем, переважне право діючого орендаря, передбачене статтею 33 Закону № 161-XIV, буде порушеним, а така поведінка орендодавця стосовно попереднього орендаря має підстави вважатися недобросовісною.

У справі, яка розглядається, суди установили, що позивач дотримався процедури повідомлення орендодавців про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, надав проекти договорів оренди кожному з орендодавців та зазначив у них умови, аналогічні умовам, викладеним у договорах оренди від 01 січня 2006 року. Орендодавці ОСОБА_4 та ОСОБА_3 фактично погодилися з укладенням договорів оренди на новий строк, у тому числі і з істотними умовами, однією з яких є розмір орендної плати; підписали ці договори 21 жовтня 2016 року (а. с. 21, 22, 32, 33), що також не заперечувалося відповідачами.

За таких обставин та з підстав, передбачених указаними нормами матеріального права, правильним є висновок суду першої інстанції, з яким у цій частині обгрунтовано погодився й апеляційний суд, про наявність правових підстав для задоволення позову та захист прав позивача в обраний ним спосіб, зважаючи, що відповідачі допустили недобросовісну поведінку стосовно позивача - попереднього орендаря, порушивши його переважне право на укладення договорів оренди на новий строк.

Статтею 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що суди надали належну оцінку зібраним у справі доказам, достатньо повно встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Разом із цим правильним є висновок апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції у частині визнання ПАТ «АТП-15339» та Зіньківської міськради неналежними відповідачами у справі із ухваленням у цій частині нового рішення по суті позовних вимог, заявлених до цих відповідачів, які, як правильно вважав апеляційний суд, є належними, зважаючи на установлені судом обставини справи, предмет і підстави поданого позову, характер правовідносин. Зокрема, ПАТ «АТП-15339» є стороною спірних договорів оренди. Позовні ж вимоги, пред'явлені до Зіньківської міськради, задоволенню не підлягають, оскільки суд установив, що вона не порушила прав та інтересів позивача.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що до закінчення строку дії договорів оренди, укладених між позивачем та ОСОБА_3, ОСОБА_4, останні направили на адресу позивача листи-повідомлення про заперечення у поновленні договорів оренди земельних ділянок; позивач не направляв орендодавцям проектів додаткових угод до укладених раніше договорів оренди земельних ділянок; будь-яких додаткових угод між попереднім орендарем та орендодавцями не укладалося; позивач не скористався своїм правом зареєструвати у встановленому законом порядку договори оренди земельних ділянок від 21 жовтня 2016 року; ПАТ «АТП-15339» не мало перешкод у здійсненні реєстрації договорів, укладених між ним та орендодавцями, а тому такими діями відповідачі не порушили прав позивача; позивач не обґрунтував недійсності чи нікчемності оспорюваних правочинів, були предметом дослідження й оцінки в судах попередніх інстанцій при вирішенні спору по суті заявлених позовних вимог, і суди їх належним чином спростували, про що свідчить зміст оскаржуваних судових рішень. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог ЦПК України не належить до повноважень касаційного суду.

Те саме стосується доводів ПАТ «АТП-15339», наведених у касаційній скарзі, про порушення права власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3, оскільки вони як власники земельних ділянок мають право самостійно розпоряджатися належним їм майном, а також бути вільними в укладенні договорів та виборі контрагента, зважаючи, що ці особи на теперішній час судових рішень не оскаржували, ні в апеляційному, ні у касаційному порядку.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального та матеріального права.

Як ЦК України, так і Закон № 161-XIVпередбачає, що перебування сторін у договірних правовідносинах містить у собі наявність як прав, так і обов'язків у кожної зі сторін. Також гарантується стабільність вказаних правовідносин, що передбачено у статті 651 ЦК України, зі змісту якої вбачається, що розірвання договору вважається екстраординарною подією, що передбачене у вичерпному переліку підстав.

Крім того, законодавець у частині першій статті 777 ЦК України зазначив, що орендар (наймач), який належним чином виконує свої обов'язки за договором оренди (найму), після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення цього договору на новий строк.

У даному випадку орендарем дотримано усі вимоги як загального, так і спеціального закону щодо переважного права на укладення договору оренди, оскільки особою, яка подала касаційну скаргу, не спростовано, що орендар належним чином виконував свої зобов'язання за договорами від 01 січня 2006 року, вчасно та належно попередив орендодавців про свій намір продовжити орендні правовідносини, запропонував умови договорів оренди, які є аналогічними з умовами, передбаченими у договорах від 01 січня 2006 року, про що не заперечували орендодавці, які не запропонували своїх умов щодо розміру орендної плати, а підписали договори на умовах орендаря.

Крім того, земля є специфічним об'єктом нерухомого майна. Земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва передається з урахуванням певних особливостей, що пов'язані з необхідністю збереження родючості ґрунтів, у зв'язку з чим орендарем мають дотримуватися вимоги щодо використання таких земельних ділянок, що передбачає необхідність існування стабільних тривалих правовідносин, тобто правової визначеності.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Виходячи з викладеного, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про залишення вказаної касаційної скарги без задоволення та залишення без змін рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та рішення апеляційного суду.

Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство-15339» залишити без задоволення.

Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 28 серпня 2017 року у нескасованій частині та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 06 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М. СитнікСудді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

В. І. Данішевська І. В. Саприкіна

О. С. Золотніков О.С. Ткачук

О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич

В.С. Князєв