П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2018 року

м. Київ

Справа №809/595/18

Провадження №11-961апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Кооперативу «Каменяр 1» (далі - Кооператив) на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2018 року (суддя Микитюк Р. В.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року (судді Бруновська Н. В., Кузьмич С. М., Шавель Р. М.) у справі № 809/595/18 за позовом Кооперативу до приватного нотаріуса Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області АнтонюкОксани Василівни (далі - Нотаріус), треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання протиправним і скасування рішення та

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2018 року Кооператив звернувся до суду з позовом до Нотаріуса про визнання протиправним і скасування рішення відповідача від 12 лютого 2018 року № 39631821.

На обґрунтування позовних вимог Кооператив зазначив, що у власності позивача знаходився офіс у м. Івано-Франківську, який був переданий в іпотеку Публічному акціонерному товариству «Банк Форум» (далі - Банк) на підставі іпотечного договору для забезпечення зобов'язань за кредитним договором, укладеним між Банком та ОСОБА_4 12 грудня 2017 року на адресу Кооперативу надійшла вимога від ОСОБА_5 про усунення порушень, у якій позивача повідомлено про те, що Банк відступив третій особі право вимоги за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_4, та за іпотечним договором, укладеним з позивачем як майновим поручителем. ОСОБА_5 вимагав погасити борг за кредитним договором протягом 30 днів з дня отримання цієї вимоги, а у випадку її невиконання попередив позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки. 05 лютого 2018 року Нотаріус прийняв оскаржуване рішення, в якому підставою виникнення права власності указав договір про відступлення прав за іпотечним договором, який, на думку позивача, не є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя. Крім того, на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення нерухоме майно Кооперативу перебувало під арештом, накладеним органами державної виконавчої служби.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд ухвалою від 06 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із указаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушеннями судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог Кооператив зазначив про те, що, виконуючи повноваження державного реєстратора прав на нерухоме майно, Нотаріус діяв як суб'єкт владних повноважень, оскільки він, реалізуючи владні управлінські функції, делеговані державою, прийняв рішення, яке й стало офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, що перебувало у власності позивача і було предметом іпотеки. При цьому в цій справі виконання чи невиконання умов цивільно-правового договору не є безпосередньою підставою для звернення позивача до адміністративного суду, оскільки позовні вимоги ґрунтуються на протиправності дій Нотаріуса як суб'єкта, наділеного владними функціями, приймати рішення про державну реєстрацію прав. Отже, між сторонами відсутній спір про право, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення відповідача як суб'єкта владних повноважень.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 червня 2018 рокувідкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 15 серпня 2018 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 03 вересня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

Відповідач та треті особи відзивів на касаційну скаргу не надіслали.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

Як убачається з матеріалів позовної заяви, у власності Кооперативу перебував офіс загальною площею 54,8 кв. м (літера «А»), який знаходиться у АДРЕСА_1.

Указане нерухоме майно передано в іпотеку Банку на підставі іпотечного договору від 11 червня 2011 року для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 08 червня 2007 року № 98/07/14-СL та договору від 22 травня 2008 року про внесення змін до кредитного договору від 08 червня 2007 року № 98/07/14-СL і додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому.

12 грудня 2017 року на адресу позивача від ОСОБА_5 надійшла вимога від 06 грудня 2017 року про усунення порушень, у якій повідомлено Кооператив про відступлення Банком третій особі права вимоги за кредитним договором від 08 червня 2007 року № 98/07/14-СL, укладеним між Банком і ОСОБА_4, та права вимоги за іпотечним договором до Кооперативу як майнового поручителя.

05 лютого 2018 року Нотаріус здійснив державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на офіс загальною площею 54,8 кв. м (літера «А»), який знаходиться у АДРЕСА_1, у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку», зазначивши договір про відступлення права за іпотечним договором як підставу виникнення права власності.

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції керувався тим, що спір у цій справі не є публічно-правовим, оскільки позов поданий на захист права власності, володіння, користування та розпорядження об'єктом нерухомого майна, тобто випливає із цивільних відносин, що унеможливлює його розгляд у порядку адміністративного судочинства. З огляду на суб'єктний склад учасників справи спір має розглядатися судом господарської юрисдикції.

Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками Івано-Франківського окружного адміністративного суду та зазначив, що оскільки в цій справі правовідносини пов'язані з реєстрацією майнових прав, невиконанням умов іпотечного та кредитного договорів, що випливають з договірних відносин, то такий спір не є публічно-правовим і підлягає вирішенню в порядку господарського, а не адміністративного судочинства. При цьому апеляційний суд послався на правову позицію ВеликоїПалати Верховного Суду, викладену в постанові від 21 березня 2018 року у справі № 802/1792/17-а.

Вирішуючи питання предметної юрисдикції цього спору, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з рішенням Нотаріуса про державну реєстрацію за третьою особою права власності на нерухоме майно, яке виникло внаслідок невиконання умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), що випливає з договірних відносин. Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача.

Ураховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного) і на момент звернення до суду право власності на спірне нерухоме майно перейшло до третьої особи у справі, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про неналежність цього спору до юрисдикції адміністративних судів є правильним.

Водночас Велика Палата Верховного Суду зауважує, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, помилково зазначив, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Відповідно до статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень; далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

На підставі частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Рішення суб'єкта владних повноважень у сфері цивільних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо внаслідок реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.У такому разі вимогу про визнання відповідного рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично метою пред'явлення зазначеної позовної вимоги є оспорювання речового права (зокрема права власності), що виникло внаслідок прийняття вказаного рішення суб'єкта владних повноважень.

У справі, що розглядається, позовна вимога про скасування рішення Нотаріуса спрямована на оспорення права власності на нерухоме майно третьої особи (фізичної особи), що виникло на підставі цього рішення. Спір є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права й обов'язки цієї особи.

Аналогічну правову позицію висловлено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року (справа № 361/3009/16-ц).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Статтею 351 КАС України визначено, що підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій прийняли по суті правильні рішення, але помилково застосували норми процесуального права, то Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для зміни ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2018 року та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року в їх мотивувальних частинах з огляду на викладені вище обставини.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Кооперативу «Каменяр 1» задовольнити частково.

2. Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року змінити в частині встановлення підсудності справи суду господарської юрисдикції, визначивши право позивача на звернення з цим позовом до суду в порядку цивільного судочинства.

3. В іншій частині ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Н.П. Лященко

С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

Д. А. Гудима І.В. Саприкіна

В. І. Данішевська О.М. Ситнік

О. Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

В. С. Князєв О.Г. Яновська

Л.М.Лобойко