Постанова

Іменем України

14 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 423/1642/15-ц

провадження № 61-37805 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., ЧернякЮ. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»;

відповідач - ОСОБА_4;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на постанову апеляційного суду Луганської області від 11 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Лозко Ю. П., Назарової М. В., Орлова І. В.,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 28 липня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір на купівлю житлової нерухомості, за яким їй було надано кредит у розмірі 34 тис. доларів США зі сплатою 11,90 % річних терміном до 28 липня 2038 року. У той же день для забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, за яким ОСОБА_4 передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») було укладено договір факторингу, за яким банк відступив товариству права вимоги за кредитним договором від 28 липня 2008 року, та договором іпотеки від 28 липня 2008 року, укладеними між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4

28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу, за яким відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором від 28 липня 2008 року та договором іпотеки від 28 липня 2008 року, укладеними між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4

Відповідач належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконувала, на вимоги не реагувала, унаслідок чого станом на 24 листопада 2015 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 1 430 344 грн 88 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 33 728 доларів 11 центів США, що за курсом Національного банку України складало 811 620 грн 39 коп., заборгованість за відсотками у розмірі 25 712 доларів 03 центи США, що за курсом Національного банку України складало 618 724 грн 49 коп.

Ураховуючи викладене, ТОВ «Кредитні ініціативи» просило суд стягнути з відповідача вказану суму кредитної заборгованості, а також понесені товариством судові витрати.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 17 травня 2017 року у складі судді Бароніна Д. Б. позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» суму заборгованості за кредитним договором від 28 липня 2008 року станом на 24 листопада 2015 року у розмірі 1 430 344 грн 88 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 811 620 грн 30 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 618 724 грн 49 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, унаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором. Підстави для застосування строку позовної давності відсутні, оскільки перебіг позовної давності у спірних правовідносинах неодноразово переривався сплатою відповідачем щомісячних платежів, що свідчить про визнання позичальником боргу. Останній платіж відповідач сплатила 20 листопада 2012 року, чим перебіг позовної давності перервався. Після цього позовна давність повторно була перервана 14 червня 2013 року у зв'язку із пред'явленням ТОВ «Кредитні ініціативи» позову до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким забезпечено виконання зобов'язань за кредитним договором від 28 липня 2008 року, провадження у справі за яким зупинено до ухвалення рішення суду у цій справі, а з позовом до суду товариство звернулося 08 грудня 2015 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Постановою апеляційного суду Луганської області від 11 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 17 травня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи»відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що останній платіж у рахунок погашення кредиту відповідач сплатила 20 листопада 2012 року, а до цього здійснювала щомісячні платежі з липня 2008 року по вересень 2010 року, та з липня 2012 року по листопад 2012 року. Тому перебіг позовної давності неодноразово переривався вчиненням відповідачем щомісячних платежів, що свідчить про визнання нею свого боргу. Після переривання 20 листопада 2012 року строку позовної давності, відлік строку розпочався заново і сплив 20 листопада 2015 року.

При цьому апеляційний суд, пославшись на правову позиція Верховного Суду України, висловлену у постанові 24 травня 2017 року № 6-1763цс16, зазначив, що пред'явлення 14 червня 2013 році позову ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки не тягне за собою переривання перебігу позовної давності, оскільки предметом спору, що виник між сторонами, є виключно кредитна заборгованість за кредитним договором від 28 липня 2008 року.

У червні 2018 року ТОВ «Кредитні ініціативи» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило постанову апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про те, що пред'явленням позову 14 червня 2013 року про звернення стягнення на предмет іпотеки перебіг строку позовної давності було перервано, а тому товариство звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором в межах строку позовної давності. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо строків позовної давності.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною другою статті 264 ЦК України передбачено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

При цьому апеляційний суд неправильно розтлумачив правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 24 травня 2017 року № 6-1763цс16, згідно з якою перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, у тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема статей 109, 119, 120 ЦПК України 2004 року. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

Тобто, строк позовної давності не переривається за даною правовою позицією лише за одночасної наявності усіх складових у їх сукупності, а саме: іншого предмету спору та іншої матеріально-правової підстави. Відсутність хоча б однієї з перелічених складових в контексті статті 264 ЦК України та вказаного правового висновку Верховного Суду України має наслідком перевивання строку позовної давності у разі подання позову.

У серпні 2018 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою. Вважала вірним висновок апеляційного суду про те, що пред'явленням позову 14 червня 2013 року про звернення стягнення на предмет іпотеки перебіг строку позовної давності не було перервано, оскільки товариством пред'явлений позов з іншим предметом спору - стягнення кредитної заборгованості.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У серпні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 28 липня 2008 року відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір на купівлю житлової нерухомості, за яким їй було надано кредит у розмірі 34 тис. доларів США зі сплатою 11,90 % річних терміном до 28 липня 2038 року.

У той же день для забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, за яким ОСОБА_4 передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» було укладено договір факторингу, за яким банк відступив товариству права вимоги за кредитним договором від 28 липня 2008 року та договором іпотеки від 28 липня 2008 року, укладеними між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4

28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу, за яким відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором від 28 липня 2008 року та договором іпотеки від 28 липня 2008 року, укладеними між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4

Отже, у силу статей 512, 513 ЦК України ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги, як новий кредитор, до ОСОБА_4 за кредитним договором від 28 липня 2008 року та договором іпотеки від 28 липня 2008 року.

ОСОБА_4 належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконувала, на вимоги не реагувала, унаслідок чого станом на 24 листопада 2015 року виникла заборгованість за кредитним договором, яка за розрахунком товариства, становила 1 430 344 грн 88 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 33 728 доларів 11 центів США, що за курсом Національного банку України складало 811 620 грн 39 коп., заборгованість за відсотками у розмірі 25 712 доларів 03 центи США, що за курсом Національного банку України складало 618 724 грн 49 коп.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що перебіг позовної давності у спірних правовідносинах неодноразово переривався сплатою відповідачем щомісячних платежів, що свідчить про визнання позичальником боргу. Останній платіж відповідач сплатила 20 листопада 2012 року, чим перебіг позовної давності перервався. Після цього позовна давність повторно була перервана 14 червня 2013 року у зв'язку із пред'явленням ТОВ «Кредитні ініціативи» позову до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за тим самим кредитним договором від 28 липня 2008 року, а з цим позовом про стягнення кредитної заборгованості товариство звернулося до суду 08 грудня 2015 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах закону.

Так, згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Посилаючись на пропуск товариством строку позовної давності, апеляційний суд не звернув уваги на таке.

У статті 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому у частині першій статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Встановлено, що представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - заявлено про застосування строку позовної давності (а.с. 132-133 т. 2).

Згідно з частинами першою та другою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Аналіз зазначеної норми права указує про те, що у разі визнання боргу чи пред'явлення особою позову до боржника позовна давність переривається.

Судом встановлено, що 14 червня 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» пред'явило позов до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 липня 2008 року.

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 09 січня 2014 року відкрито провадження у справі № 428/4827/13-ц за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким забезпечено виконання зобов'язань за кредитним договором від 28 липня 2008 року (а.с. 172-176, 177 т. 2).

Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 квітня 2017 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішенням суду у цій справі про стягнення кредитної заборгованості (а.с. 178-179 т. 2).

Тобто, зверненням до суду зі вказаним позовом щодо того самого кредитного договору позивач перервав перебіг позовної давності.

З позовом про стягнення кредитної заборгованості позивач звернувся до суду 08 грудня 2015 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Висновок апеляційного суду про те, що пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки не тягне за собою переривання перебігу позовної давності, оскільки предметом спору, що виник між сторонами у справі, яка переглядається є виключно кредитна заборгованість за договором від 28 липня 2008 року є помилковим. При цьому, посилаючись на правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 24 травня 2017 року № 6-1763цс16, апеляційний суд не звернув уваги, що у справі, яка переглядалась Верховним Судом України, поданий банком позов про звернення стягнення на предмет іпотеки було визнано неподаним та повернуто позивачу. При цьому у зазначеній постанові Верховного Суду України чітко зазначено: якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.