Постанова
Іменем України
26 вересня 2018 року
м. Київ
справа № 289/51/16-ц
провадження № 61-13864св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,
Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - Черняхівська районна державна лікарня ветеринарної медицини,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 10 березня 2016 року у складі судді Свінцицького Л. В. та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 11 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Товянської О. В., Кочетова Л. Г.,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Черняхівської районної державної лікарні ветеринарної медицини про визнання незаконним наказу про звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, нарахування коштів за лікарняним листом.
Позовна заява мотивована тим, що 25 листопада 2013 року він прийнятий на роботу на посаду завідуючого Горбулівською дільницею ветеринарною медицини. 12 жовтня 2015 року йому надана щорічна відпустка тривалістю 32 календарні дні,
до 20 листопада 2015 року. У період відпустки перебував на лікарняному, мав стати до роботи 01 грудня 2015 року, але продовжив відпустку на дні лікарняного і ще одним лікарняним у цей період, тому став до роботи 31 грудня 2015 року, проте був повідомлений про звільнення за прогули з 01 грудня 2015 року, отже, вважає, що відповідач його незаконно звільнив, при цьому не виплатив кошти за перебування на лікарняному. Зазначив, що таке звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 остаточно просив визнати незаконним звільнення на підставі наказу від 25 грудня 2015 року № 22 за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, поновити його на посаді завідуючого Горбулівською дільницею ветеринарною медицини, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та зобов'язати відповідача нарахувати лікарняні за листком непрацездатності.
Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 10 березня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_3 до роботи 01 грудня 2015 року не приступив, доказів наявності поважних причин відсутності на робочому місці не надав, а отже, допустив прогул, тому звільнення позивача з роботи проведено без порушення вимог трудового законодавства.
Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 11 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 10 березня 2016 року залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, враховуючи, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносин та відповідають фактичним обставинам справи.
У квітні 2016 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 10 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 11 квітня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами як першої, так і апеляційної інстанції порушено норми трудового права, а саме неправильно застосовано частину третю статті 40 КЗпП України щодо недопустимості звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності, враховуючи, що своєї згоди на відкликання з відпустки він не надавав і вона відсутня в матеріалах справи відповідно до вимог частини восьмої статті 79 КЗпП України.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 08 грудня 2016 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У березні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану цивільну справу передано до Верховного Суду.
Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_3
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що згідно з наказом від 22 листопада 2013 року № 21-к ОСОБА_3 25 листопада 2013 року прийнятий на посаду завідуючого Горбулівською дільницею ветеринарною медицини Черняхівської районної державної лікарні. 12 жовтня 2015 року відповідач видав наказ № 43-в, яким ОСОБА_3 надана відпустка тривалістю 32 календарні дні з 20 жовтня по 20 листопада
2015 року. У зв'язку з перебуванням ОСОБА_3 на лікарняному з 27 жовтня по 30 листопада 2015 року, останній повинен був стати до роботи 01 грудня 2015 року.
12 листопада 2015 року на зборах працівників Черняхівської районної державної лікарні ветеринарної медицини прийнято рішення про відкликання з відпустки
ОСОБА_3 після закінчення перебування його на лікарняному.
01 грудня 2015 року відповідачем виданий наказ № 21-к, згідно з яким
ОСОБА_3 повинен приступити до виконання своїх обов'язків з 01 грудня
2015 року, а частина невикористаної відпустки терміном 25 календарних днів йому буде надана по закінченню виконання протиепізоотичних планів.
03 грудня 2015 року працівниками Черняхівської районної державної лікарні ветеринарної медицини складений акт № 10 про те, що ОСОБА_3 ознайомлений з наказом від 01 грудня 2015 року № 21-к, але відмовився поставити свій підпис про ознайомлення з наказом.
Працівниками Черняхівської районної державної лікарні ветеринарної медицини
02 грудня 2015 року складений акт № 11 про те, що ОСОБА_3 відсутній
з 01 грудня по 02 грудня 2015 року на своєму робочому місті. Про причини своєї відсутності не повідомив, на телефонні дзвінки не відповідав.
15 грудня 2015 року на зборах працівниками Черняхівської районної державної лікарні ветеринарної медицини прийнято рішення про звільнення ОСОБА_3 з посади завідуючого Горбулівською дільницею ветеринарної медицини відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України.
25 грудня 2015 року виданий наказ № 22-к, яким ОСОБА_3 звільнено з роботи з 01 грудня 2015 року у зв'язку з прогулами без поважних причин згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України і зроблений відповідний запис у трудовій книжці ОСОБА_3
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач допустив прогул, тому звільнення позивача з роботи проведено без порушення вимог трудового законодавства.
Проте, з такими висновками судів у повній мірі погодитись не можна, виходячи з наступного.
Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (стаття 21 КЗпП України).
Згідно із статтею 1 Закону України «Про відпустки» державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період (частина четверта стаття 11 Закону України «Про відпустки»).
Положення чинного законодавства не передбачують можливості працівнику самостійно без погодження з роботодавцем продовжувати період відпустки, навіть у разі тимчасової непрацездатності у період відпустки. Питання визначення строків та періодів перенесення чи продовження відпустки у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю працівника в період відпустки вирішується за заявою працівника наказом роботодавця.
Судами установлено, що приступити до роботи ОСОБА_3 повинен був
01 грудня 2015 року, тобто після закінчення відпустки та закінчення першого періоду тимчасової непрацездатності, проте приступив до роботи лише 31 грудня 2015 року, пояснюючи це тим, що з 21 по 30 грудня 2015 року також перебував на лікарняному.
Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що з 01 грудня 2015 року позивач вчинив прогул, оскільки не приступив до роботи, і поважних причин відсутності позивача на роботі у цей день суди не встановили.
Проте, перевіряючи законність оскаржуваного наказу від 25 грудня 2015 року № 22-к, яким ОСОБА_3 звільнено з роботи із 01 грудня 2015 року, суди не врахували, що за змістом статті 47 КЗпП України, яка передбачає обов'язок роботодавця видати працівнику трудову книжку у день звільнення, та статті 116 КЗпП України, яка встановлює обов'язок роботодавця провести розрахунок з працівником у день звільнення, останнім робочим днем - є день звільнення.
Отже, працівник не може бути звільнений у день, який передує дню видання роботодавцем наказу про звільнення. Працівник може бути звільнений з підстав, передбачених КЗпП України, лише у день видання наказу роботодавця, а бо у будь-який наступний день за днем видання наказу по звільнення.
При цьому роботодавець повинен дотримуватись вимог, встановлених частиною третьою статті 40 КЗпП України, яка визначає, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
У відповідності до положення наведеної норми, наказ роботодавця про звільнення працівника може бути видано у будь-який день, проте днем звільнення може бути лише робочий день, коли працівник перебуває на роботі.
Вищевикладене свідчить про те, що суди не врахували положення наведених норм закону, внаслідок чого дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.
Вирішення інших позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, нарахування коштів за лікарняним листом можливо лише після встановлення обставин справи та вирішення питання щодо наявності підстав для поновлення позивача.
Без з'ясування вказаних обставин, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та підстав, на які посилався позивач на їх обґрунтування, висновки судів про відмову у задоволенні вищевказаного позову не можна вважати обґрунтованими і вважати, що у цій справі виконано завдання цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішені справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права.
Отже, вирішуючи спір на підставі ЦПК України 2004 року, суд першої інстанції усупереч вищевказаних положень норм процесуального права не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та не встановив повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи предмет і підстави поданого позову, а також характер спірних правовідносин, не надав належну оцінку усім наявним у справі доказам.
Суд апеляційної інстанції в силу своїх повноважень мав можливість усунути зазначені порушення норм процесуального права, проте в супереч положенням статті 303 ЦПК України 2004 року не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги, а тому оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законними та обґрунтованими і таким, що відповідає засадам цивільного судочинства, отже, підлягає скасуванню.
За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Виходячи з викладеного та враховуючи необхідність встановлення обставин, наведених вище, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене у справі судове рішення апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій.
Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Житомирської області від 11 квітня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: В. О. Кузнєцов
С.О. Погрібний
О. В. Ступак
Г. І. Усик
