УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа №289/51/16-ц Головуючий у 1-й інст. Свінцицький Л. В.
Категорія 54 Доповідач Микитюк О. Ю.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого Микитюк О.Ю.
суддів Товянської О.В., Кочетова Л.Г.
при секретарі Кравчук Л.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до Черняхівської районної державної лікарні ветеринарної медицини, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, нарахування коштів за лікарняним листом
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 10 березня 2016 року,
встановила:
13 січня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою про визнання незаконним наказу №22-к від 25 грудня 2015 року про його звільнення за прогули без поважних причин на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, поновлення його на роботі на посаді завідуючого Горбулівською дільницею ветеринарної медицини і зобов'язання відповідача нарахувати лікарняні за листом непрацездатності АГТ№931972. Під час розгляду справи доповнив вимоги і просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу (а.с.56-57). В обґрунтування позову зазначив, що прогулу не вчиняв, в період відпустки перебував на лікарняному, мав стати до роботи 01 грудня 2015 року, але у зв'язку з продовженням відпустки на дні лікарняного і ще одним лікарняним у цей період став до роботи 31 грудня 2015 року. Відповідач видав йому наказ про звільнення, трудову книжку і відмовився прийняти до оплати останній лікарняний.
Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 10 березня 2016 року у позові відмовлено за безпідставністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді завідуючого Горбулівською дільницею ветеринарної медицини у Черняхівському районі. Наказом №143-в від 12.10.2015 року йому була надана чергова відпустка та додаткова відпустка загальною тривалістю 32 календарні дні з 20 жовтня по 20 листопада 2015 року (а.с.6).
З 27 жовтня по 30 листопада 2015 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному (а.с.8), мав стати до роботи 01 грудня 2015 року.
Наказом №21-к від 01.12.2015 року ОСОБА_1 зобов'язано приступити до виконання своїх посадових обов'язків з 01 грудня 2015 року, частина невикористаної відпустки тривалістю 25 календарних днів перенесена на термін після закінчення виконання протиепізотичних планів (а.с.19). Із даним наказом позивач був ознайомлений 03 грудня 2015 року, про що складений акт (а.с.43). Цю обставину підтвердили свідки ОСОБА_2, ОСОБА_3
Згідно акту №11 від 02.12.2015року він був відсутній на роботі 01 та 02 грудня 2015 року (а.с.21). Згідно лікарняного листа мав стати до роботи 01 грудня 2015 року.
Наказом №22-к від 25 грудня 2015 року звільнений за прогули без поважних причин на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України з 01 грудня 2015 року (а.с.7).
Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником у випадку прогулу без поважних причин. Звільнення працівника з ініціативи власника не допускається в період його тимчасової непрацездатності (ч.3 ст.40 КЗпП України).
Як передбачено ст.ст.147, 149 КЗпП України за порушення трудової дисципліни можуть бути застосовані як захід стягнення догана або звільнення. До застосування дисциплінарного стягнення власник повинен зажадати від порушника трудової дисципліни пояснень.
Згідно ч.2 ст.11 Закону України "Про відпустки" щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період (ч.4 ст. 11 Закону України "Про відпустки").
Оскільки є чинним і не оспорений позивачем наказ №21-к від 01.12.2015 року про зобов'язання приступити до виконання посадових обов'язків з 01 грудня 2015 року і перенесення частини невикористаної відпустки, 01 та 02 грудня 2015 року не є днями, на які продовжена відпустка і відсутність ОСОБА_1І, в ці дні на роботі є прогулом без поважних причин.
Відповідач вжив заходів для виконання вимог ст. 149 КЗпП України, направляв позивачу рекомендований лист із пропозицією надати письмові пояснення, лист був повернутий відділенням зв'язку за закінченням терміну зберігання.
Позивача звільнено з роботи з 01.12.2015 року, в цей час він не був тимчасово непрацездатним. ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 21 по 30 грудня 2015 року - після звільнення.
За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок про правомірність накладення дисциплінарного стягнення і обґрунтовано відмовив у позові у повному обсязі, зокрема у нарахуванні коштів за лікарняним листом.
Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 308, 314, 315, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Залишити без змін рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 10 березня 2016 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуюча: Судді:
