ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
04.10.2018
Справа № 910/7388/18
За позовом
Житлово-будівельного кооперативу "Локомотив-6"
до
Публічного акціонерного товариства "Київенерго"
про
стягнення 233263,04 грн
Суддя Смирнова Ю.М.
Секретар судового засідання Багнюк І.І.
Представники учасників справи:
від позивача
Бойков О.С., довіреність № б/н від 12.07.2018;
від відповідача
Півень Д.О., довіреність № 1803010159 від 01.03.2018;
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Житлово -будівельний кооператив "Локомотив-6" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 233263,04 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач у період з квітня 2015 року по квітень 2016 року проводив нарахування за cпожиту позивачем теплову енергію, застосовуючи тариф встановлений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго", яка була визнана нечинною з моменту її прийняття постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2017 в справі № 826/15733/15, внаслідок чого, за твердженням позивача, ним було надмірно сплачено грошові кошти на суму 233263,04 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2018 відкрито провадження у справі № 910/7388/18; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 06.08.2018; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
06.08.2018 від відповідача через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позов, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив та, зокрема, зазначив про те, що з 25.07.2016 у Вищому адміністративному суді України триває розгляд касаційної скарги на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 в справі №826/15733/15 за позовом Житлово-будівельного кооперативу "Річковик-2 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання незаконною та нечинною постанови, визнання дій протиправними, якою визнано нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго", а отже, на думку відповідача, спір у справі № 910/7388/18 має бути розглянутий після розгляду справи № 826/15733/15.
Також, за твердженнями відповідача, позовна заява не містить норм матеріального права, які порушені відповідачем, а строк повернення грошових коштів не настав внаслідок того, що позивач не звертався до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" з відповідною вимогою.
У підготовчому засіданні 06.08.2018 було оголошено перерву до 23.08.2018, встановлено позивачу строк для подачі відповіді на відзив - 7 днів з моменту отримання такого відзиву, а відповідачу строк для подачі заперечень на відповідь на відзив - до 23.08.2018.
15.08.2018 через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній, зокрема, зазначив про те, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 в справі №826/15733/15 за позовом Житлово-будівельного кооперативу "Річковик-2 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання незаконною та нечинною постанови, визнання дій протиправними, якою визнано нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 №613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго" набрала законної сили.
Крім цього, за твердженням позивача, зарахування коштів у спірний період здійснено ним на підставі довідки самого відповідача.
20.08.2018 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній, зокрема, зазначив, що не погоджується із зарахуванням позивачем в оплату виставлених Публічним акціонерним товариством "Київенерго" рахунків, грошових коштів, які надійшли від Управління праці та соціального захисту населення у вигляді пільг та субсидій внаслідок того, що ці кошти були перераховані з бюджету безпосередньо на рахунок відповідача, а отже, за розрахунком відповідача, сума переплати Житлово-будівельного кооперативу "Локомотив-6" складає 45759,59 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.08.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.09.2018.
26.09.2018 через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення по суті спору, в яких останній висловив міркування, що органи влади мають відшкодувати з Державного бюджету України різницю між скасованими та чинними тарифами, а фактично сплачені субвенції мають зараховуватись як оплата станом на час виникнення спору.
26.09.2018 у судовому засіданні оголошено перерву до 04.10.2018.
04.10.2018 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, в яких останній додатково зазначив про те, що оскільки питання про повернення частини чи в повному обсязі субвенцій сплачених на користь монополіста за тарифом, який визнаний судом не чинним з моменту його прийняття законодавчо не врегульовано, то, на думку Житлово-будівельного кооперативу "Локомотив-6", сплачені у спірному періоді пільги та субсидії повинні бути враховані як оплата позивача за спірний період.
Також позивач вказав на помилки у наданому відповідачем розрахунку переплати Житлово-будівельного кооперативу "Локомотив-6" та зазначив, що у спірному періоді відповідач мав би нарахувати до сплати позивачу 256843,95 грн, фактично оплати Житлово-будівельного кооперативу "Локомотив-6" склали 321986,41 грн, відшкодування пільг та субсидій, які надійшли з бюджету - 144070,91 грн, а отже, за розрахунком позивача, переплата Житлово-будівельного кооперативу "Локомотив-6" становить 233106,47 грн.
Представник позивача в судовому засіданні 04.10.2018 заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 04.10.2018 проти позову заперечив з підстав, які наведені у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив.
В судовому засіданні 04.10.2018 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва -
ВСТАНОВИВ:
01.07.2000 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", (правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Київенерго") (далі - енергопостачальна організація, відповідач) та Житлово-будівельним кооперативом "Локомотив - 6" (далі - абонент, позивач) був укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №820181 (далі - договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором (п.1.1), при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що необумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положеннями про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж (далі Правил), нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України (п.2.1), енергопостачальна організація, зокрема, зобов'язується (п.2.2) постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору (п.2.2.1); підтримувати середньодобову температуру теплоносія в подавальному трубопроводі згідно з температурним графіком, затвердженим Київською міською держадміністрацією (додаток №2), крім випадків, зазначених у п.3.1.7. договору (п.2.2.2); при зміні тарифів (додаток №3 до договору) повідомляти абонента у п'ятиденний термін з моменту отримання розпорядження держадміністрації м.Києва про їх змінення (п.2.2.3); своєчасно письмово сповіщати абонента про зміни власних юридичних реквізитів (найменування організації, розрахункового рахунку тощо), та при необхідності переукладати договір на постачання теплової енергії у гарячій воді (п.2.2.4), абонент зобов'язався (п.2.3), зокрема, додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1, не допускаючи перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії (п.2.3.1), виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку №4 до договору (п.2.3.2), облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом (п.5.1), цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2000 (п.8.1), договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін (п.8.4).
Відповідно до п.1 додатку №4 до договору "Порядок розрахунків за теплову енергію", розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно у грошовій формі.
Згідно з п.2 додатку №4 до договору абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у Районному відділі теплозбуту №4 за адресою: пос.Перемоги, 9, розрахункова група, тел. 484-71-51 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки "абонент" повертає в РВТ) та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.
Згідно з п.3 додатку №4 до договору сплату за вказану в п.2 цього додатку документами, абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.
Відповідно до п.3.2 додатку №4 до договору абонентам, що не мають приладів обліку, щомісячно виставляється до сплати згідно до договірних навантажень з урахуванням середньомісячної розрахункової температури теплоносія від теплових мереж енергопостачальної організації та фактичного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду, кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді.
01.09.2015 між контрагентами було укладено додаткову угоду до договору, якою, зокрема, внесено зміни до п.2.2.1 договору та викладено його в наступній редакції "Постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення - в період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору", викладено додатки №№1, 3, 8, 9 до договору в новій редакції.
Пунктом 1 додатку №3 до договору визначено, що розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію енергопостачальною проводяться згідно з тарифами, затвердженими розпорядчим документом органу виконавчої влади, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, а саме: постановами від 03.03.2015 №613 та від 30.04.2015 №1410 затверджено тариф на теплову енергію Публічного акціонерного товариства "Київенерго" без урахування ПДВ: для опалення - 531,10 грн.
У період з квітня 2015 року по квітень 2016 року загальний обсяг споживання позивачем теплової енергії склав 725,13 Гкал, з яких 101,572 Гкал у квітні 2015 року, 2,01 Гкал у травні 2015 року, 21,116 Гкал у жовтні 2015 року, 92,134 Гкал у листопаді 2015 року, 96,572 Гкал у грудні 2015 року, 171,592 Гкал у січні 2016 року, 121,782 Гкал у лютому 2016 року, 82,586 Гкал у березні 2016 року та 35,766 Гкал у квітні 2016 року.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі №826/15733/15 за позовом Житлово-будівельного кооперативу "Річковик - 2 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання незаконною та нечинною постанови, визнання дій протиправними, визнано нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 №613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго", зобов'язано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг оприлюднити резолютивну частину даної постанови у 15-деннний термін з моменту її проголошення.
Позивач стверджує, що 16.12.2017 звернувся до відповідача із претензією про повернення надмірно сплачених коштів, яка була отримана відповідачем 18.12.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0314604277480 від 16.12.2017.
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач відповіді на вказану претензію не надав, у зв'язку з чим останній звернувся до суду з відповідним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними ресурсами через приєднану мережу.
Відповідно до ч.1 ст.714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Нормами ч.2 ст.714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно з ч.1 ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
У відповідності до норм ч.6 та ч.7 ст.276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Згідно зі ст.20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
З наявних у матеріалах справи облікових карток, вбачається, що позивачем було спожито теплової енергії у квітні 2015 року в розмірі 101,572 Гкал, у травні 2015 року в розмірі 2,01 Гкал, у жовтні 2015 року в розмірі 21,116 Гкал, у листопаді 2015 року в розмірі 92,134 Гкал, у грудні 2015 року в розмірі 96,572 Гкал, у січні 2016 року в розмірі 171,592 Гкал, у лютому 2016 року в розмірі 121,782 Гкал, у березні 2016 року в розмірі 82,586 Гкал та у квітні 2016 року в розмірі 35,766 Гкал.
У відповідності до ст.16 Закону України "Про теплопостачання" до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, при регулюванні господарської діяльності суб'єктів відносин у сфері теплопостачання, крім систем з теплоелектроцентралями, ТЕС, АЕС, іншими когенераційними установками та установками, що використовують нетрадиційні або поновлювані джерела енергії, належать: розробка методик розрахунків тарифів на виробництво теплової енергії та плати за її транспортування та постачання; забезпечення проведення єдиної тарифної політики у сфері теплопостачання; ліцензування господарської діяльності з виробництва теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами провадження господарської діяльності (ліцензійними умовами); затвердження в установленому порядку ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва (крім виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), транспортування і постачання теплової енергії та порядку контролю за їх додержанням; розроблення методології (порядку) формування тарифів на теплову енергію у сфері теплопостачання для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією"; встановлення тарифів на теплову енергію суб'єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією; здійснення загального контролю за додержанням ліцензійних умов; розгляд справ про порушення ліцензійних умов і за результатами розгляду прийняття рішень у межах своїх повноважень; захист прав споживачів; інформування громадськості про свою роботу, здійснення у встановленому законодавством порядку видавничої діяльності у сфері теплопостачання.
Згідно з ст.20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.
Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.
Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Тарифи повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
У разі якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.
Збитки теплоенергогенеруючих та теплопостачальних організацій внаслідок надання пільг з оплати за спожиту теплову енергію окремим категоріям споживачів повністю відшкодовуються за рахунок джерел фінансування, визначених законами України, які передбачають відповідні пільги.
Органи державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій зобов'язані прийняти рішення про зменшення встановленого ними тарифу на суму нецільового використання коштів у разі:
використання суб'єктом господарювання у сфері теплопостачання коштів на цілі та/або у розмірах, які не передбачені програмою технічного розвитку та/або інвестиційною програмою;
використання суб'єктом господарювання у сфері теплопостачання коштів на цілі та/або у розмірах, які не передбачені структурою тарифу.
Постановою від 03 березня 2015 року № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго" відповідно до Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", Указу Президента України від 10 вересня 2014 року № 715 "Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" та постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) постановила:
" 1. Установити ПАТ "Київенерго" тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення на рівні:
- тариф на теплову енергію - 531,10 грн./Гкал (без ПДВ) за такими складовими: тариф на виробництво теплової енергії - 482,21 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на транспортування теплової енергії - 46,77 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на постачання теплової енергії - 2,12 грн./Гкал (без ПДВ);
2. Установити ПАТ "Київенерго" структуру тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення згідно з додатками 1, 2, 3, 4
3. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, від 23 квітня 2014 № 465 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго".
Однак постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі №826/15733/15 визнано нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 року №613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго".
Відповідно до ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, який діяв станом на дату прийняття означеної постанови Київського апеляційного адміністративного суду, постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Частиною 2 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Отже, виходячи з вищевикладеного, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі №826/15733/15, яка набрала законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені в ній обставини повторного доведення не потребують.
Як вбачається з облікових карток за квітень 2015 року - квітень 2016 року, нарахування вартості теплової енергії було здійснено відповідачем за тарифами, встановленими постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго", а саме у розмірі 531,10 грн. за 1 Гкал (637,32 грн з ПДВ).
Однак, зважаючи на те, що вказана постанова НКРЕ визнана судом нечинною з моменту її прийняття, відсутні підстави для визначення вартості спожитої теплової енергії за спірний період з урахуванням тарифу 531,10 грн/Гкал (637,32 грн з ПДВ).
При цьому, судом встановлено, що 23.04.2014 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг було прийнято постанову № 465, відповідно до якої тариф для ПАТ "Київенерго" на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії становить 295,17 грн/Гкал (354,20 грн з ПДВ); постанова набирає чинності з 01 липня 2014 року.
Строку чинності тарифів, вказаних у постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 23.04.2014 №465, не встановлено.
Відтак, для визначення вартості спожитої відповідачем теплової енергії у період з квітня 2015 року по квітень 2016 року буде вірним застосування вищезазначеного тарифу, а тому враховуючи обсяги спожитої теплової енергії, згідно облікових карток, суд дійшов висновку, що вартість спожитої теплової енергії у квітні 2015 року в розмірі 101,572 Гкал становить 35977,21 грн, у травні 2015 року в розмірі 2,01 Гкал становить 711,95 грн, у жовтні 2015 року в розмірі 21,116 Гкал становить 7479,37 грн, у листопаді 2015 року в розмірі 92,134 Гкал становить 32634,23 грн, у грудні 2015 року в розмірі 96,572 Гкал становить 34206,19 грн, у січні 2016 року в розмірі 171,592 Гкал становить 60778,57 грн, у лютому 2016 року в розмірі 121,782 Гкал становить 43135,67 грн, у березні 2016 року в розмірі 82,586 Гкал становить 29252,29 грн, у квітні 2016 року в розмірі 35,766 Гкал становить 12668,46 грн, а всього на загальну суму 256843,95 грн з урахуванням ПДВ 20%.
З наявної у матеріалах справи довідки відповідача про стан розрахунків за спожиту теплоенергію Житлово-будівельним кооперативом "Локомотив-6" та платіжних доручень останнього за період з травня 2015 року по липень 2016 року вбачається, що у спірний період позивачем було сплачено вартість отриманої теплової енергії, виходячи із тарифу, встановленого постановою НКРЕКП № 613 від 03.03.2015 на загальну суму 321986,41 грн. Крім цього, за спірний період, в рахунок оплати спожитої теплової енергії надійшли кошти від Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації на загальну суму 144070,91 грн, а саме: пільги постраждалим від аварії на ЧАЕС, пільги ветеранів ВВВ, пільги ветеранів ВС МВС та субсидії.
Відповідно до вимог ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи з наведеного, у сторін по справі відсутній обов'язок виконувати рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, які суперечать Конституції та Законам України, з часу прийняття цих рішень. Нарахування ж відповідачем оплати за теплову енергію на підставі тарифів, встановлених цими рішеннями, примушує позивача робити те, що не передбачено законодавством.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.03.2018 по справі №910/7749/17.
З огляду на вищевикладене, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про необхідність здійснення нарахування йому плати за теплову енергію, спожиту протягом квітня 2015 року - квітня 2016 року за тарифами, визначеними у постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 23.04.2014 № 465, що складає у вказаному періоді суму 256843,95 грн, виходячи з кількості спожитої теплової енергії. Таким чином, розмір переплати позивача за спірний період за розрахунком суду складає 65142,46 грн (321986,41 грн, які сплачені позивачем у спірний період - 256843,95 грн нарахувань за спожиту теплову енергію). Суд зазначає, що сума переплати визначена з урахуванням платежів позивача за спірний період та не включає в себе платежі, які надійшли в рахунок оплати спожитої теплової енергії від Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації.
Позивач не був платником грошових коштів у загальному розмірі 144070,91 грн (субсидії, пільги), а тому відсутні будь-які підстави для повернення вказаних грошових коштів чи їх частини на користь позивача (у випадку переплати, надмірної сплати).
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Житлово-будівельного кооперативу "Локомотив-6" до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення суми переплати за період з квітня 2015 року по квітень 2016 року.
З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог.
При цьому, суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (04050, м.Київ, вулиця Мельникова, будинок 31, ідентифікаційний код 00131305) на користь Житлово-будівельного кооперативу "Локомотив - 6" (03146, м.Київ, вулиця Героїв Космосу, будинок 19-А, ідентифікаційний код 23698084) суму надмірно сплачених коштів в розмірі 65142 (шістдесят п'ять тисяч сто сорок дві) грн 46 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 977 (дев'ятсот сімдесят сім) грн 14 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Вінший частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
При цьому, згідно з п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 18.10.2018
Суддя Ю.М.Смирнова
