ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72
е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua
Окрема думка
(в порядку ч. 3 ст. 34 ГПК України)
Судді Донецького апеляційного господарського суду Мартюхіної Н.О.
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.09.2018 року
27.09.2018 року справа № 905/3773/14-908/5138/14
27.09.2018 року Донецьким апеляційним господарським судом у складі колегії суддів: Попков Д.О. – головуючий, судді Мартюхіна Н.О., Стойка О.В. ухвалено постанову у справі №905/3773/14-908/5138/14, якою задоволено апеляційну скаргу ТОВ "Український лізинговий фонд"; скасовано ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10.01.2018 року та прийнято нове рішення про:
- визнання незаконною бездіяльність начальника ВПВР Департаменту ДВС МУЮ щодо неподання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, що необхідні для перерахування ТОВ "Український лізинговий фонд" коштів відповідно наказу Господарського суду Запорізької області №905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015 року;
- зобов’язання начальника ВПВР Департаменту ДВС МУЮ подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування ТОВ "Український лізинговий фонд" коштів відповідно наказу Господарського суду Запорізької області №905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 34 ГПК України, питання, що виникають під час колегіального розгляду справи судом, вирішуються більшістю голосів суддів. Головуючий голосує останнім.
При ухваленні рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали. Судді не мають права розголошувати міркування, що були висловлені у нарадчій кімнаті (ч. 2 ст. 34 ГПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 34 ГПК України, суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.
Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.
Мною, суддею Мартюхіною Н.О., при прийнятті зазначеної постанови Донецького апеляційного господарського суду за апеляційною скаргою ТОВ "Український лізинговий фонд" було висловлено окрему думку, суть якої полягає в такому:
Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи встановлено ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", за приписами п. 1 якої виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ч. 2 ст. 4 Закону). Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п.п. 2 - 4, 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача (ч. 3 ст. 4 Закону).
Пунктом 7 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011 року, визначено, що у разі наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу керівник органу державної виконавчої служби подає відповідно до Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" казначейству протягом 10 днів з дня складення державним виконавцем відповідного акта оригінал виконавчого документа разом із супровідним листом та завірені належним чином державним виконавцем копії інших матеріалів виконавчого провадження.
Отже, вважаю, що обов’язок органу ДВС здійснювати дії, передбачені ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011 року, пов’язується із встановленням підстав, визначених положеннями п.п. 2-4, 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" для повернення виконавчого документа стягувачу (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій).
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01.03.2018 року у справі №913/1147/16.
Оскільки із досліджених судом доказів з’ясовано, що таких підстав державним виконавцем не було встановлено, місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні скарги стягувача про зобов’язання ДВС здійснити заходи, передбачені Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Приймаючи постанову апеляційною інстанцією не враховано, що заходи з примусового виконання судового рішення у даній справі є об'єктивно ускладнені у зв'язку із знаходженням майна боржника в зоні проведення антитерористичної операції, що свідчить про тимчасову відсутність у ДВС доступу до нього.
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 11-рп/2012 від 25.04.2012р.).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов’язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997р.).
За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності вугледобувних підприємств", тимчасово, до 01.01.2019 року, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", знімаються арешти та заборони відчуження майна у таких виконавчих провадженнях, крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв’язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості зі сплати внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
З вищенаведеного положення законодавства слідує, що державний виконавець у даному випадку позбавлений можливості здійснити заходи примусового виконання рішень, в тому числі інші заходи пов’язані з примусовим виконанням рішення суду за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
У зв’язку з тим, що станом на момент звернення стягувача до державного виконавця діє заборона на здійснення будь-яких заходів примусового характеру з виконання судових рішень відносно вугледобувних державних підприємств, у державного виконавця відсутні підстави для здійснення виконавчих дій та здійснення заходів за процедурою виконання рішень за рахунок бюджетних коштів.
Судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає виконанню у встановлений законом строк, однак враховуючи, що з прийняттям Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств" підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, тому доводи стягувача - ТОВ "Український лізинговий фонд" на невиконання рішення господарського суду є безпідставними.
Такої правової позиції також дотримувався Верховний Суд у постанові від 18.09.2018 року при розгляді справи №905/526/13-г.
Також вважаю, що ані положеннями Закону України "Про виконавче провадження", ані Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не визначено, що кожний випадок спливу шестимісячного строку при виконанні ДВС судового наказу, за яким боржником є державне підприємство, викликає безумовний обов'язок у державного виконавця скласти акт про відсутність майна у боржника та передати виконавчий документ до Державної казначейської служби для виконання рішення за рахунок державних коштів, та це свідчить про обов'язок Держави виконати таке рішення за боржника. На даний час покладення обов'язку на Державний бюджет України здійснити виконання судового рішення на користь іншого суб'єкта господарювання замість боржника за обставин наявності у такого боржника - державного підприємства власного майна, за рахунок якого можливе виконання рішення, є безпідставним, не справедливим, та не відповідає меті Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
В той же час, ані Законом України "Про тимчасові заходи на проведення антитерористичної операції", ані Законом України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" та Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не передбачено покладення обов'язку на Державний бюджет України виконання рішень по зобов'язанням підприємств державної форми власності, активи яких знаходяться на тимчасово не підконтрольній території України.
Висновки в рішеннях Європейського суду з прав людини, на які посилається апелянт щодо тривалого невиконання остаточних рішень, не можуть у даному випадку братись до уваги в повній мірі, оскільки ці рішення ухвалювались проти України без врахування обставин неможливості органом примусового виконання виявити та реалізувати активи боржника, які знаходиться на території, на якій тимчасово не функціонують державні органи України.
Суддя Донецького апеляційного
господарського суду ОСОБА_1
