КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 826/4894/17 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Файдюка В.В., Чаку Є.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 липня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України (представник Шокун О.В., довіреність №9835/9/22-18 від 12.09.2018 року), Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (представник Степанець Н.Ю., довіреність №09/08/011 від 04.01.2018) про визнання протиправною та скасування постанови, -
ВСТАНОВИВ :
ОСОБА _2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про:
- визнання протиправною та такою, що підлягає скасуванню Постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року № 223 "Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", в частині виплати у 2017 році учасникам бойових дій разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 1200 грн., на підставі невідповідності частині 3 статті 22, частині 3 статті 46 та пункту 6 ст. 92 Конституції України, ч. 3 ст. 2 та ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції чинній станом на 25 грудня 1998 року);
- стягнення з Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на користь ОСОБА_2 за 2017 рік 5360 грн. (п'ять тисяч триста шістдесят грн.), як різницю між п'ятьома мінімальними пенсіями за віком та фактично виплаченою допомогою;
- зобов'язання Кабінету Міністрів України та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат не порушувати щорічно ч. 3 ст. 22 та п. 6 ст. 92 Конституції України стосовно соціального захисту ветеранів війни-учасників бойових дій і Закон України № 3551 - XII від 22.10.1993 року ч. 3 ст. 2 та ч. 5 ст. 12 (в редакції Закону від 25 грудня 1998 року № 367-ХІУ).
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 липня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат було подано до суду відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого зазначено, що КМУ регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України ,виходячи з фінансових можливостей держави, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Позивач у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити в повному обсязі.
Представники відповідачів заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 є учасником бойових дій.
Позивач зазначає, що основою соціального захисту ветеранів війни - учасників бойових дій є ч. 3 ст. 2, ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції від 25 грудня 1998 року), яким було передбачено щорічна виплата до 05 травні учасникам бойових дій разової грошової допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Але як стало відомо позивачу, у 2017 році учасникам бойових дій буде виплачено 1 200,00 грн. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року № 223 "Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань".
28 грудня 2014 року Законом № 79-VІІІ до Бюджетного Кодексу внесено зміни. Згідно пункту 26 Розділу VI Прикінцеві та перехідні положення цього Кодексу "... норми і положення ... статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"... застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування".
На думку позивача, Бюджетний кодекс України не надає права Кабінету Міністрів України порушувати ч. 3 ст. 22, ч. 3 статті 46, п. 6 ст. 92, статті 1, 3, 6, 8, 19, 95, 96 Конституції України, як правовий акт вищої юридичної сили та прямої дії (ст. 8 Конституції України).
Крім того, позивач посилається на рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2004 від 1 грудня 2004 року, №6-рп/2007 від 09.07.2007, №10-рп/2008 від 22.05.2008, яким визнано неконституційними встановлення учасникам бойових дій щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі менше мінімальних пенсій за віком (згідно статті 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" та згідно ст. 30 Закону України "Про державний бюджет України" на 2006 рік) чи встановлення допомоги меншого розміру за рішеннями Кабінету Міністрів України згідно розділу ІІ пункт 20 Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік" та про внесення змін до деяких законодавчих акті в України".
З урахуванням рішень Конституційного Суду, розмір допомоги учасникам бойових дій до 5 травня має залишатись згідно частини п'ятої статті 12 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону від 25 грудня 1998 року: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком".
У зв'язку з викладеним, позивач вважає, що Постанова Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року № 223 "Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", щодо встановлення для учасників бойових дій допомоги в розмірі 1200 грн., замість 5 мінімальних пенсій за віком є такою, що звужує зміст та обсяг існуючих прав та свобод учасників бойових дій, а отже є протиправною.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 46 Конституції України передбачено, що право на соціальний захист гарантується, у тому числі, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008, встановлено виплату учасникам бойових дій щорічної до 5 травня разової грошової допомоги в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.
Статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", розмір мінімальної пенсії за віком встановлено у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у відповідності до закону.
Крім того, відповідно положень статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) щорічно учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначає Кабінет Міністрів України в межах бюджетних призначень встановленим законом про Державний бюджет.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року, яким розділ VI Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, згідно з яким норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, із набуттям чинності Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014, Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, встановленої ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
На виконання положень вищевказаного Закону Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова від 05 квітня 2017 року № 223 "Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", якою встановлено, що в 2017 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" здійснюється, зокрема: учасникам бойових дій - в розмірі 1200 гривень.
Конституційний Суд України в пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Враховуючи те, що останнім у часі є Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014, тому пріоритетними у спірних правовідносинах є положення саме цього Закону.
Вказані положення Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ неконституційними не визнавались, положення Постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року № 223 є також чинними.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 95 Конституції України, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Окрім того, необхідно зауважити на те, що в рішенні № 3-рп від 25.01.2012 Конституційний Суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Отже, Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, внаслідок чого, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Слід також зауважити на тому, що Конституційний Суд України в рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Право встановлювати законодавчі обмеження щодо соціальних виплат узгоджується з правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в справі "Валентина Ніканорівна Великода проти України", яка полягає в тому, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності в розумінні Протоколу № 1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Крім того, суд стверджує, що перша і найважливіша вимога ст. 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Суд зазначає, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава.
Також, суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 09.10.1979 у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004 року.
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Конституційний Суд України вирішував питання про те, чи має право держава змінювати порядок і розміри існуючих соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України та чи є обов'язковими для застосування судами України нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України з питань соціального захисту громадян, видані на виконання вимог Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
У рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20- рп/2011 зазначено, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Крім того, Конституційний Суд України також зауважив, що невід'ємною складовою правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державних органів, на які покладається обов'язок виконання соціальної політики держави у цій сфері. Конституційний Суд України виходив з того, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.
У рішенні Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Також, суд звертає увагу, що розміри соціальних виплат залежать від соціально - економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.
Нормами Конституції України, а саме ч. 2 ст. 96, ч. 1 ст. 97, ч. 1 ст. 113, п.п. 2, 3, 6 ст. 116 Конституції України, закріплено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який розробляє проект закону про Державний бюджет України на наступний рік і подає його до Верховної Ради України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, звітує перед Верховною Радою України про його виконання. Ефективне здійснення Кабінетом Міністрів України цих повноважень є основою для вжиття ним заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, проведення політики у сфері соціального захисту, фінансової та податкової політики.
Таким чином, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
За наведеного, позовні вимоги позивача щодо визнання протиправною та такою, що підлягає скасуванню Постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року № 223 "Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", в частині виплати у 2017 році учасникам бойових дій разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 1200 грн., на підставі невідповідності частині 3 статті 22, частині 3 статті 46 та пункту 6 ст. 92 Конституції України, ч. 3 ст. 2 та ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції чинній станом на 25 грудня 1998 року), є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог щодо стягнення з Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на користь позивача за 2017 рік 5360 грн. (п'ять тисяч триста шістдесят грн.), як різницю між п'яті мінімальними пенсіями за віком та фактично виплаченою допомогою, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Так, з 01 січня 2015 року набрав чинності Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року за №79-VІІІ.
Відповідно до пункту 26 розділу VІ "Прикінцевих і перехідних положень" Бюджетного кодексу України передбачено, що норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15, 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються в порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетних фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, з набуттям чинності Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014р., Кабінету Міністрів України надано повноваження, зокрема щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, встановленої ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2017 року №223 "Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" у 2017 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які через відділення зв'язку або через установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання), учасникам бойових дій у розмірі 1200 грн.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин діяли два нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, проте по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.
Відповідно до висновків Конституційного Суду України, які викладені в рішенні Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суд повинен застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Враховуючи, що Закон України від 28.12.2014 N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" прийнятий пізніше Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", то в даному випадку, підлягають застосуванню норми Закону України від 28.12.2014 N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин".
Судом встановлено, що разова грошова допомога до 5 травня за 2017 рік була нарахована та виплачена позивачу в розмірі 1 200,00 грн. відповідно до положень Бюджетного кодексу України та Постанови Кабінету Міністрів України № 223 від 05.04.2017 "Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань".
Таким чином, виплата позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в 2017 році як учаснику бойових дій була здійснена в порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення з Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на користь позивача за 2017 рік 5360 грн. (п'ять тисяч триста шістдесят грн.), як різницю між п'яті мінімальними пенсіями за віком та фактично виплаченою допомогою є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо посилання на рішення ЄСПЛ від 06 червня 2013 року «Кононова та інші проти України», яким суд визнав порушенням ст. 1 Протоколу №11 до Конвенції по невиконанню рішення національного суду та зобов'язав державу України виконати Додаткову постанову Печерського районного суду міста Києва від 05 лютого 2009 року справа №2-а-419/06, колегія суддів зазначає, що порушене право позивача захищене судом в індивідуальному порядку та не може слугувати підставою для скасування Постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року № 223 "Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", в частині виплати у 2017 році учасникам бойових дій разової грошової допомоги до 5 травня.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Кабінет Міністрів України та Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат не порушувати щорічно ч. 3 ст. 22 та п. 6 ст. 92 Конституції України стосовно соціального захисту ветеранів війни-учасників бойових дій і Закон України № 3551 - XII від 22.10.1993 року ч. 3 ст. 2 та ч. 5 ст. 12 (в редакції Закону від 25 грудня 1998 року № 367-ХІУ), суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що така позовна вимога є вимогою на майбутнє, а тому не може бути задоволена.
За наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 липня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.
Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев
суддя В.В.Файдюк
суддя Є.В.Чаку
