Справа № 749/942/18
Номер провадження 2/749/290/18
У Х В А Л А
іменем України
"30" серпня 2018 р. м. Сновськ
Суддя Щорського районного суду Шаповал З.О., перевіривши відповідність позовної заяви ОСОБА_1, яка подана Прокоф`євим ОСОБА_2 до Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області про визнання рішення протиправним та його скасування, вимогам ст. ст. 175, 177, 23-30 ЦПК України,-
В С Т А Н О В И В
28.08.2018 року Прокоф`єв ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 до Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення двадцятої сесії сьомого скликання Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області від 23.04.2018 року №31-20/VII про відмову в погодженні при наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам.Даний позов вмотивований нормами ЦПК України.
Положенням ч.1 ст. 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Положенням статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Стаття 4 КАС України надає визначення, що адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
публічно-правовий спір це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій
Таким чином, до адміністративної відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень (правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі №6-2510цс15).
Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Земельний кодекс України (далі – ЗК України) є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підставою виникнення цивільних прав та обов'язків акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.
Так, згідно з ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
За статтею 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 80 ЗК України установлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
З огляду на положення статті 11 ЦК України, статей 78, 116, 122 ЗК України, в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.
За правилами ч.1,2 ст.118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (ч.9 ст.118 ЗК України).
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Надання громадянину дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, наступне затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення та відновлення меж земельної ділянки в натурі не означає позитивного рішення про надання її у власність, так само як і відмова передати земельну ділянку у власність не засвідчує порушення права на земельну ділянку, яке на цей час ще не виникло, а констатує лише порушення права на отримання дозволу органу розпорядження землею.
Рішення суб’єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним – розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред’являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред’явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб’єкта владних повноважень.
Згідно п.б) ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, зокрема, належить: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України від 01.04.2010 №10-рп/2010 справа №1-6/2010 положення пунктів "а", "б", "в", "г" ст.12 ЗК України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень; положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (після внесення змін пункту 1 частини першої статті 19) стосовно поширення компетенції адміністративних судів слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
Відтак, з огляду на те, що у спірних правовідносинах питання прийняття відповідачем рішення №31-20/VII про відмову в погодженні при наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам, буде наслідком здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій в частині розпорядження землями територіальної громади, враховуючи, що відмова в передачі відповідної земельної ділянки у власність, а так само і відмова в погодженні на надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність не засвідчує порушення права на земельну ділянку, та не може свідчити про наявність спору про право цивільне.
Щодо посилання позивача на висновок ОСОБА_3 Верховного суду у справі №539/1957/16-а слід зазначити, про те, що предметом розгляду даної справи було рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки в оренду особі, яка набула таке право оренди неправомірно, оскільки спірна земельна ділянка перебувала в оренді позивача (в тій справі) внаслідок поновлення дії договору оренди.
Суд констатує, що надання дозволу на надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність чи у користування. Дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є лише стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування, а тому позов ОСОБА_1, перебуває за межами спору про право цивільне, вказує на публічно-правовий характер такого спору, що в свою чергу, свідчить про підвідомчість цього спору адміністративному суду.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1, яка подана Прокоф`євим ОСОБА_2 до Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області про визнання рішення протиправним та його скасування не може бути прийнята до провадження, оскільки відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України вона не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя,-
У Х В А Л И В
У відкритті провадження по справі за позовною заявою ОСОБА_1, яка подана Прокоф`євим ОСОБА_2 до Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області про визнання рішення протиправним та його скасування - відмовити.
Надіслати ОСОБА_1 та Прокоф`єву ОСОБА_2 дану ухвалу, разом з доданими матеріалами, не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.
Роз`яснити ОСОБА_1 її право звернутися до адміністративного суду.
Роз`яснити ОСОБА_1 її право звернутися до Щорського районного суду Чернігівської області із клопотанням про повернення сплаченого судового збору.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційна апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Апеляційного суду Чернігівської області через Щорський районний суд Чернігівської області протягом п`ятнадцяти днів з моменту її підписання суддею.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її підписання суддею, має право на поновлення пропущеного строку напеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п"ятнадцати днів з моменту вручення йому відповідної ухвали.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі її подання ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя З.О.Шаповал
