Справа № 369/11032/17
Головуючий у І інстанції Волчко А. Я.
Провадження № 22-ц/780/3086/18
Доповідач у 2 інстанції Фінагеєв В. О.
Категорія 4
14.08.2018
ПОСТАНОВА
Іменем України
14 серпня 2018 року м. Київ
Апеляційний суд Київської області
у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Сержанюка А.С.,
за участю секретаря Богдан І.В.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання квартири особистою власністю одного з подружжя, -
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом та просила визнати за нею та ОСОБА_2 за кожним право приватної власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06 березня 2009 року ОСОБА_3 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2. За час спільного проживання у шлюбі сторони набули квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 49,4 кв.м. Зазначена квартира була придбана на ім'я відповідача за спільні кошти подружжя згідно договору купівлі-продажу квартири від 12 березня 2010 року. Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 17 червня 2010 року право власності на квартиру зареєстровано за відповідачем. Вищевказана квартира була набута ними в період перебування у шлюбі та за спільні кошти, а, відтак, вона є спільною сумісною власністю подружжя. Частки позивача та відповідача у праві спільної сумісної власності на квартиру є рівними.
У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом та просив визнати його особистою приватною власністю квартиру АДРЕСА_1.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що за час спільного життя ОСОБА_2 з ОСОБА_5 ними було придбано квартиру АДРЕСА_4, яка на праві власності належала ОСОБА_2. 15 травня 2008 року шлюб між ним та ОСОБА_5 було розірвано. 06 березня 2009 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_3. Під час спільного проживання вони проживали в квартирі відповідача. 06 березня 2010 року ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 відчужили квартиру АДРЕСА_4 за ціною 622 736 грн. 40 коп., що еквівалентно 78 000 доларів США. 10 червня 2010 року ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, який діяв від свого імені та імені ОСОБА_5 відчужили квартиру АДРЕСА_5 за ціною 100 000 грн., що еквівалентно 12 643 доларів США. 12 березня 2010 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Будівельник Київщини» був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Продаж квартири вчинено за 444 600 грн., що еквівалентно 55 715 доларів США. Перед цим 28 лютого 2010 року ОСОБА_5 та ОСОБА_7 зобов'язалися сплатити ОСОБА_2 за продаж двох квартир кошти в розмірі 60 000 доларів США, як за збільшену його частку у даних квартир в зв'язку з обов'язком сплатити витрати, пов'язані з купівлею квартири на ім'я його доньки ОСОБА_7. Тобто, відразу після укладання договору купівлі-продажу від 06 березня 2010 року квартири АДРЕСА_4, продаж якої вчинено за 78 000 доларів США, 60 000 доларів США ОСОБА_2 використав на придбання спірної квартири. Після продажу АДРЕСА_5 жодних коштів не отримував. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. На момент купівлі спірної квартири спільних дітей у сторін не було (тобто, відповідач не витрачала ні коштів, ні часу, ні фізичної сили для догляду за ними). ОСОБА_3 не мала значних власних заощаджень, у неї був лише незначний дохід. ОСОБА_3 не була членом ТОВ «ПБО «Будівельник Київщини», не укладала з ним договір та не надала жодного доказу на підтвердження того, що спірна квартира придбана за спільні кошти подружжя.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 травня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд не взяв до уваги та не дослідив докази, надані ОСОБА_2 на підтвердження придбання ним спірного житла за кошти, отримані від продажу квартири, набутої у попередньому шлюбі. Мотивувальна частина рішення не містить посилання на докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення. Висновок суду про перебування сторін у шлюбі на день ухвалення рішення не відповідає дійсності. Суд не розглянув клопотання про допит свідків та призначення експертизи давності розписки, складеної ОСОБА_3 від 09 березня 2010 року. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя в набутті майна. Кошти на спірну квартиру у сумі 444 600 грн. вносилися особисто ОСОБА_2 Спірна квартира була придбана під час шлюбу, однак за особисті кошти ОСОБА_2. Твердження позивача про те, що вартість квартири істотно збільшилася саме в результаті здійснених під час шлюбу поліпшень є безпідставними. Здійснення сторонами спільного поточного ремонту під час шлюбу не підтверджено. Ремонт квартири, придбання техніки та меблів здійснювалися також виключно за кошти позивача. Розписка про отримання позивачем коштів у розмірі 190 000 грн. від ОСОБА_9 складена значно пізніше, оскільки ОСОБА_3 не вказує її в якості доказу у позовній заяві. Давність складення розписки може підтвердити технічна експертиза. Позивач не надала суду належних та допустимих доказів спільного походження коштів на придбання сторонами придбаної квартири.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбана під час перебування сторін у шлюбі. Відповідач не довів, що квартира є його особистою приватною власністю. Квартира, яка була продана відповідачем, належала трьом власникам, і кошти від її продажу також є рівними. Тобто, сума, належна ОСОБА_2 від продажу квартири згідно договору від 06 березня 2010 року складає менше половини вартості спірної квартири. ОСОБА_2 не надає доказів, що саме кошти від продажу ним квартири 06 березня 2010 року були витрачені на купівлю спірної квартири. Розписка від 28 лютого 2010 року, про яку зазначає відповідач, фактично складена на майбутнє та з прив'язкою до певних умов. Відповідач також не міг витратити кошти, які отримані ним від продажу 10 червня 2010 року квартири, на купівлю спірної квартири, яка придбана 12 березня 2010 року. Розписка від 28 лютого 2010 року не тягне за собою жодних юридичних наслідків та є по своїй суті нікчемним правочином. ОСОБА_3 не була присутня у нотаріуса при придбанні квартири, оскільки нею було надано посвідчену нотаріусом письмову згоду на придбання її чоловіком нерухомого майна. Спірна квартира була придбана для спільного проживання і кожен з подружжя вклав приблизно половину її вартості. ОСОБА_3 працювала та отримувала стабільну заробітну плату, мала певні власні заощадження та частину коштів взяла у борг. Такі ж пояснення ОСОБА_3 містяться у відзиві на зустрічний позов.
У матеріалах справи містяться заперечення ОСОБА_2 на позов, в яких він зазначає, що спірна квартира є його особистою власністю та посилається на обставини, які наведені ним у зустрічній позовній заяві.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 06 березня 2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 06 березня 2009 року (а.с.7).
12 березня 2010 року між ТОВ «Проектно-будівельне об'єднання «Будівельник Київщини» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, загальною площею 49,4 кв.м. (а.с.8).
Згідно згоди подружжя на купівлю квартири від 12 березня 2010 року, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Хоменко Т.Л., ОСОБА_3 надала свою згоду на купівлю квартири АДРЕСА_1 (а.с.135).
Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 26441572 від 17 червня 2010 року ОСОБА_2 є власником вищезазначеної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 12 березня 2010 року (а.с.10).
Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що сторони придбали спірну квартиру під час перебування у шлюбі, а тому вона є спільним майном подружжя. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не надав суду належних доказів того, що спірна квартира є його особистою приватною власністю.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Як роз'яснено судам у пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60 , 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Згідно зі ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 вказує на те, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, під час якого 12 березня 2010 року ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1. Вказана квартира придбана за спільні кошти, а тому є спільною сумісною власністю, а позивач як другий з подружжя має право на ? її частину.
Так, судом встановлено, що з 06 березня 2009 року по 11 червня 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. 12 березня 2010 року ОСОБА_2 придбав спірну квартиру. Вказана обставина підтверджується свідоцтвом про шлюб, договором купівлі-продажу квартири, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно та витягом з Державного реєстру правочинів.
За таких обставин, спірна квартира є спільною сумісною власністю і кожен з подружжя має право на ? її частину.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 подав зустрічний позов та просив визнати квартиру АДРЕСА_1 його особистою приватною власністю.
У зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 вказує на те, що спірна квартира була придбана ним за особисті кошти, які він отримав від продажу квартир, що були ним набуті під час перебування у попередньому шлюбі.
На підтвердження вказаних обставин відповідач надав, зокрема, договори купівлі-продажу квартир від 06 березня 2010 року, від 10 червня 2010 року та розписку від 28 лютого 2010 року.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.
Так, згідно розписки від 28 лютого 2010 року ОСОБА_5 дала згоду на те, що при продажу двох квартир: АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 доля ОСОБА_2 буде складати 60 000 тисяч доларів США при умові оплати ним всіх витрат покупки квартири на ім'я ОСОБА_7 (а.с.59).
Згідно договору купівлі-продажу квартири від 06 березня 2010 року ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_7 продали, а ОСОБА_11 купила квартиру АДРЕСА_4. Продаж квартири вчинено за 622 736 грн. 40 коп., що еквівалентно 78 000 доларів США (а.с.51).
10 червня 2010 року ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, який діє від свого імені та імені ОСОБА_5, продали, а ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 купили квартиру АДРЕСА_5. Продаж вчинено за 100 000 грн., що еквівалентно 12 643 доларів США (а.с.53).
Обґрунтовуючи вимоги зустрічної позовної заяви та доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 вказує на те, що відчуживши квартиру 06 березня 2010 року, він витратив кошти у розмірі 60 000 доларів США на придбання спірної квартири. Після продажу квартири 10 червня 2010 року відповідач не отримував жодних коштів та не мав претензій з цього приводу. Колишня дружина та діти не заперечували проти виплати ОСОБА_2 60 000 доларів США, що перевищувало розмір його частки. ОСОБА_2 також зазначає, що якщо один із подружжя набуває певне майно за рахунок особистих коштів, таке майно не може визнаватися спільним майном подружжя.
Однак, надані ОСОБА_2 докази на підтвердження його доводів не підтверджують, що кошти, які були отримані від продажу квартири 06 березня 2010 року у розмірі 60 000 доларів США, були витрачені на придбання спірної квартири 12 березня 2010 року.
Згідно договору купівлі-продажу квартири від 06 березня 2010 року квартира, яка відчужується, належить продавцям у рівних частках кожному. Отже, кошти, які отримані від реалізації вказаної квартири, належать ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_7 у рівних частках.
Відповідач вказує на те, що він отримав кошти у розмірі 60 000 доларів США, відчуживши квартиру 06 березня 2010 року, та витратив їх на придбання спірної квартири. На підтвердження своїх доводів ОСОБА_2 надав розписки від 28 лютого 2010 року та 25 серпня 2010 року, у яких його колишня дружина ОСОБА_5 підтверджує, що ОСОБА_2 отримав від неї 60 000 доларів США для купівлі квартири АДРЕСА_1, від продажу двох квартир: АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5.
Однак зі змісту зазначеної розписки вбачається, що ОСОБА_2 має право на отримання 60 000 доларів США від продажу двох квартир і лише за умови придбання ним квартири на ім'я своєї дочки ОСОБА_7
Тобто, у відповідності до домовленостей зазначених у зазначеній розписці, ОСОБА_2 міг отримати 60000 доларів США однак після продажу двох квартир і після купівлі квартири своїй дочці.
З матеріалів справи вбачається, що на момент придбання спірної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, умови визначені в розписці ОСОБА_3 та ОСОБА_7 (а.с. 59) не були виконані. Тобто не було продано дві квартири та не було придбано квартиру на ім'я дочки ОСОБА_2 - ОСОБА_7, а отже не має підстав вважати, що ОСОБА_2 отримав 60 000 доларів США після продажу першої квартири.
Крім того, як зазначив ОСОБА_2 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції він після продажу двох квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5, придбав на ім'я своєї дочки ОСОБА_7 квартиру в м. Києві за 35 000 доларів США.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що навіть за умови доведення відповідачем факту отримання 60 000 доларів США після продажу першої квартири, ОСОБА_2, за зазначені кошти ніяк не міг придбати спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за суму, що еквівалентна 55 715 доларів США та квартиру своїй дочці за 35 000 доларів США, оскільки для цього йому необхідно було б мати 90 715 доларів США особистих коштів.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що ремонт квартири, придбання техніки та меблів здійснювалися також виключно за кошти позивача. На підтвердження зазначених обставин ОСОБА_2 надає товарні чеки, накладні, квитанції, договори купівлі-продажу побутової техніки (а.с.87-123).
Однак, надані докази не вказують на те, що кошти, які були витрачені на зазначені потреби, належали виключно ОСОБА_2 Крім того зазначені питання не є предметом спору, оскільки ОСОБА_3 не заявляла вимог про поділ іншого майна подружжя, а також не просила суд визнати спірну квартиру об'єктом спільної власності подружжя через те, що зазначене майно було поліпшене в результаті спільної праці членів сім'ї.
ОСОБА_2 також заперечує факт отримання 08 березня 2010 року ОСОБА_3 у борг коштів та зазначає, що розписка складена значно пізніше, оскільки ОСОБА_3 не вказує її в якості доказу у позовній заяві.
Зазначені доводи колегія суддів вважає безпідставними виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Так, звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на ? частину квартири у порядку ст. 69, 70, 71 СК України, ОСОБА_3 надала свідоцтво про шлюб, договір купівлі-продажу квартири від 12 березня 2010 року, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно та витяг з Державного реєстру правочинів, тобто ті докази, які стосуються предмету спору та підтверджують набуття спірної квартири під час перебування сторін у шлюбі.
Відповідно до вимог ст. 60 СК України - майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже законом встановлено презумпцію віднесення до спільної сумісної власності майна, яке придбане подружжям під час шлюбу.
В зв'язку з цим, обов'язок доведення протилежного, а саме факту придбання майна у шлюбі за особисті кошти покладається на іншого з подружжя, який вважає, що майно придбано ним за кошти, які не були об'єктом права спільної сумісної власності.
Натомість, відповідач ОСОБА_2 не спростовуючи факту набуття спірної квартири у шлюбі, не надав суду належних доказів, які б підтверджували її придбання за його особисті кошти.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції допитано в якості свідка ОСОБА_9, яка підтвердила факт надання нею позики ОСОБА_3 в сумі 190 000 грн.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 вказує на те, що суд першої інстанції не розглянув клопотання про допит свідків та призначення експертизи давності розписки, складеної ОСОБА_3 від 09 березня 2010 року. Однак, згідно протоколу судового засідання та звукозапису судового засідання від 23 травня 2018 року зазначені клопотання були розглянуті та в їх задоволенні відмовлено.
Враховуючи вищезазначене, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на наявних у справі доказах, доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують, а, відтак, вимоги апеляційної скарги задоволені бути не можуть.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 15 серпня 2018 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Сержанюк А.С.
