Номер провадження 2-а/754/323/18
Справа №754/15600/17
РІШЕННЯ
Іменем України
31 липня 2018 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді Скрипки О.І.
при секретарі Моторенко К.О.
за участю позивача ОСОБА_1,
адвоката ОСОБА_2,
представника відповідача Мних Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Слов»янського об»єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов»язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
До Деснянського крайонного суду м.Києва надійшоі адміністративний позов ОСОБА_1 до Лівобережного об»єднаного Управління Пенсійного фонду України в м.Києві, Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Даний адміністративний позов мотивований тим, що позивач є пенсіонером за віком.
З листопада 2013 року вона перебувала на обліку в Слов»янському об»єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області і з зазначеного часу їй була призначена та постійно нараховувалась та виплачувалася пенсія за віком.
До початку проведення антитерористичної операції на сході України вона отримувала належну їй пенсію за віком в м.Алчевськ Луганської області, а з липня 2015 року в Слов»янському об»єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області.
До березня місяця 2017 року вона отримувала пенсію. У березні виплати їй припинилися у зв'язку з не підтвердженням місця проживання, оскільки вона переїхала до м.Києва та в липні 2017 року зареєструвала своє місце проживання в належній їй на праві приватної власності квартири за адресою: АДРЕСА_1.
У зв»язку з цим, вона 01.08.2017 року звернулась до Лівобережного об»єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із заявою про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання.
Проте, листом від 04.10.2017 року за №14931/15 їй повідомило Лівобережне об»єднань управління Пенсійного фонду України в м.Києві про те, що Слов»янське об»єднань управління Пенсійного фонду України Донецької області надіслало лише електрону пенсійну справу, що є недостатнім для вирішення питання про взяття її на облік та поновлення виплати пенсії. В подальшому ЛОУПФУ в м.Києві змінило підстави для відмови у виплаті їй пенсії та в листі від 15.11.2017 року за №17193/15 повідомило, що виплата пенсії за зареєстрованим місцем проживання можлива лише у випадку надання довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи.
Вважає такі дії відповідачів протиправними та такими, що порушують її права.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва ОСОБА_9 від 30.11.2017 року відкрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Слов»янського об»єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов»язання вчинити дії та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 січня 2018 року, справа за єдиним унікальним номером 754/15600/17-а, номер провадження 2-а/754/323/18, передана судді Скрипці О.І. у зв»язку зі звільненням судді ОСОБА_9
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва Скрипка О.І. від 19.01.2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Слов»янського об»єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов»язання вчинити дії прийнят до свого провадження та призначено до рогляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 11.05.2018 року замінено Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Києві на Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві, оскільки 29.03.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову «Про утворення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві», а 27.04.2018 року було створено нову юридичну особу - Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги, просили задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні представник ГУ ПФУ в м.Києві Мних Н.М. позовні вимоги не визнала, просила відмовити в позові.
В судове засідання представник СОУПФУ Донецької області не з»явився, повідомлявся належним чином. В своєму відзиву на позов, якій надійшов до суду 26.06.2018 року, представник вважає вимоги ОСОБА_1 безпідставними, та які суперечать чинному законодавству, а тому у задоволенні позовних вимог просять відмовити в повному обсязі.
Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з листопада 2013 року перебувала на обліку в Слов»янському об»єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області і з зазначеного часу їй була призначена та постійно нараховувалась та виплачувалася пенсія за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серія НОМЕР_1, видане Пенсійним фондом України 06.11.2013 року.(а.с.7).
До початку проведення антитерористичної операції на сході України ОСОБА_1 отримувала належну їй пенсію за віком в м.Алчевськ Луганської області, а з липня 2015 року в Слов»янському об»єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області.
Позивач до березня місяця 2017 року отримувала пенсію. У березні виплати позивачу припинилися у зв'язку з не підтвердженням місця проживання, оскільки вона переїхала до м.Києва та в липні 2017 року зареєструвала своє місце проживання в належній їй на праві приватної власності квартири за адресою: АДРЕСА_1.
01.08.2017 року ОСОБА_1 звернулась до Лівобережного об»єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із заявою про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання.
Листом від 04.10.2017 року за №14931/15 позивачу повідомило Лівобережне об»єднане управління Пенсійного фонду України в м.Києві про те, що Слов»янське об»єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області надіслало лише електрону пенсійну справу, що є недостатнім для вирішення питання про взяття позивача на облік та поновлення виплати пенсії. В подальшому ЛОУПФУ в м.Києві змінило підстави для відмови у виплаті позивачу пенсії та в листі від 15.11.2017 року за №17193/15 повідомило, що виплата пенсії за зареєстрованим місцем проживання можлива лише у випадку надання довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи.(а.с.11, 12).
Статтею 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Єдиним нормативним актом, що відповідно до вимог Конституції України регулює питання пенсійного забезпечення громадян України є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з його статтею 4 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються умови, норми та порядок пенсійного забезпечення: організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Також, згідно з статтею 5 цього Закону, виключно цим Законом визначається порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Статтею 7 Закону визначені принципи, за якими здійснюється державне пенсійне страхування.
До них віднесені, зокрема: законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом; гласності, прозорості та доступності діяльності Пенсійного фонду; обов'язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим законом.
Статтею 47 Закону встановлено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок порядку, передбаченому законодавством.
Отже, ігноруючи її право на щомісячне отримання пенсії, не вживаючи встановлених Законом щодо нарахування та перерахування пенсії на належний та визначений нею рахунок, відповідач вчинив бездіяльність, яка має бути визнана протиправною.
Законом, а саме його статтею 49, передбачено право територіального органу Пенсійного Фонду своїм рішенням припиняти виплату пенсії, у випадках:1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Натомість, жодної з визначених Законом підстав для припинення виплати позивачу пенсії, не існує.
Отже, у разі прийняття Відповідачем рішення про призупинення або припинення позивачу виплати пенсії, через відсутність визначених Законом підстав для його прийняття, його слід визнати протиправним.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», № 637 від 05.11.2014, встановлено, що продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовжені-я виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється в установах публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та з використанням його платіжних пристроїв. Зазначені виплати припиняються з місяця, наступного за тим, у якому завершився строк дії такої довідки, виданої після 9 вересня 2015 року. У разі продовження строку дії довідки зазначені виплати поновлюються з дати припинення їх виплати.
Також, не можуть бути застосовані при вирішенні спору положення Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо виконання статті 3 Указу Президента України від 4 липня 1998 року №734», №1596 від 30.08.1999, в частині пунктів 6 та 12.
Норми, які викладені у зазначених пунктах, є такими, що обмежують встановлене статтею 47 Закону право отримувачів пенсій на самостійне визначення рахунку, до якого зараховується пенсія. Остання, на відміну від норм наведених у Порядку, встановлює, що право визначення банківського рахунку для зарахування пенсії належить особі, а не Кабінету Міністрів України.
Відповідно до положень статі 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Стаття 64, якою передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Так, статтею 24 встановлюється рівність конституційних прав і свобод усіх громадян, та неможливість їх обмеження за будь-якими ознаками. За їх змістом не може бути обмежено право громадян на отримання пенсій та інших соціальних виплат у залежності від місця їх проживання та перебування.
Якщо Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами, що встановлено статтею 25, то тим більш така гарантія поширюється на громадян, що мешкають на її території.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № Б від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
Слушними для правильного вирішення питання по суті повинні стати рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» та «Ілашку та інші проти Молдови та Росії».
Зокрема, у першому слід звертатися до пункту 53, яким зазначено, що «підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати...»
У пункті 54 цього ж рішення ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова га міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».
Так, позивач просить суд визнати бездіяльність відповідача протиправною щодо невиплати Слов»янським об»єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області їй пенсії за віком, починаючи з 01 квітня 2017 року.
Представником відповідача Слов»янським об»єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області Удалих І.С., який діє на підставі Довіреності №б/н від 08.01.2018 року, надав суду відзив на адміністративний позов ОСОБА_1, який обґрунтовано тим, що позивач ОСОБА_1 звернулася до Слов'янського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області з заявою та прийняття її на облік по матеріалам пенсійної справи. Розпорядженням Управління за заявою позивача пенсійну справу взято на облік. Згідно запиту Лівобережного об»єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 18.08.2017 року пенсійну справу позивача було закрито та вивантажено та направлено 30.08.2017 року з повідомленням про нарахування та виплату пенсії по 31.03.2017 року включно, про що свідчить атестат №43286 на ОСОБА_1 та супровідний лист №33158/04 від 30.08.2017 року. Жодних даних стосовно припинення виплати пенсії ОСОБА_1 не мають можливості, оскільки згідно даних Центральної бази даних одержувачів пенсій ОСОБА_1 на обліку Слов»янського об»єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області не перебуває, а тому вимоги ОСОБА_1 до Управління вважають безпідставними та такими, що суперечать чинному законодавству і як наслідок не підлягають задоволенню.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Статтею 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закон про недержавне пенсійне забезпечення, законів якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV(далі - Закон № 1058), яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч. 1 ст. 49 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною першою статті 49 вказаного закону: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 т. 2 Закону України «Про основні засади соціальною захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 року право за пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь-якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Законом України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» не передбачає такої підстави припинення виплати песії. Вказаний Закон не містить обов»язку позивача для отримання права на виплату пенсії за зареєстрованим у встановленому порядку місцем проживання надати органу Пенсійного фонду додатковий документ - довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, як підстави для такої виплати.
Також, Закон України передбачає обов»язок органу Пенсійного фонду у випадку припинення виплати пенсії прийняти відповідне рішення, яке Управлінням у встановленому Законом порядку не було прийнято. А тому суд визнає рішення Слов»янського об»єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області протиправними.
Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» № 405/2014 від 14 квітня 2014 року, який набрав чинності 14.04.2014 року, введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».
Згідно з Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669 - VIII (із змінами і доповненнями), період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Відповідно до частини 2 статті 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.
Згідно з п. 2 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (із змінами) від 15.04.2014 року, виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсії та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
07 листопада 2014 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області (далі - Порядок).
Пунктом 2 Порядку встановлено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.
Відповідно до п. 8 Тимчасового порядку особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення: створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року роз'яснено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
Щодо визнання протиправною бездіяльність Лівобережного об»єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо взяття ОСОБА_1 на облік та виплати їй пенсії встановлено наступне.
15.11.2017 року Управлінням було направлено представнику позивача ОСОБА_2 повідомлення про необхідність надання довідки про взяття на облік ВПО (згідно Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік ВПО, затвердженого Постановою KMУ від 01.10.2014 р. № 509) або рішення про відмову у видачі довідки ВПО з обов'язковим зазначенням підстав для відмови (згідно п. 8 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік ВПО, затвердженого 1 (остановок) КМУ від 01.10.2014 р. № 509).
Управління зазначає, що не відмовляється поновити нарахування та виплату пенсії позивачу але, вказані дії можливі лише за умови дотримання відповідного порядку передбаченого чинним законодавством.
Однак, ОСОБА_1 не надала довідку про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи, оскільки ОСОБА_1 24.07.2017 року зареєструвало своє місце проживання в належній їй на праві приватної власності квартирі за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією паспорта та Інформаціною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об»єктів нерухомого майна щодо об»єкта нерухомого майна від 10.08.2017 року. (а.с.8, 9).
Отже, відповідно до абз.2 п.9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207 (далі - Правила), відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України.
Реєстрація місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в день подання особою або її представником документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена одночасно із зняттям з попереднього місця проживання (абз .2 п.4 Правил).
Відповідно до відміток місця проживання в паспорті позивача встановлено, що ОСОБА_1 знято з реєстрації попереднього місця проживання в м.Алчевську Луганської області 24.07.2017 року і цією ж датою Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією зареєстровано місце проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1. (а.с.8)
Суд вважає, що вищезазначений запис про реєстрацію внесений уповноваженим органом у встановленому законом порядку.
Згідно з статтею 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 8 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови,визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Право вносити закони, вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, відтак постанова № 595 не є законом, а тому не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян, вказаною нормою закону Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.
Крім того, частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не можу бути умовою для реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією.
Таким чином, кожен громадянин України має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.
Згідно ч. 2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Суд вважає неприйнятим доводи представника Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо посилання на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII та постанов Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 року, №136 від 18.02.2016 року, № 509 від 01.10.2014 року, № 637 від 05.11.2014 року, оскільки позивач не є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується матеріалами справи.
Суд зазначає, що визначення статусу внутрішньо переміщеної особи не входить до компетенції представника відповідача.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про протиправність дій ГУ ПФУ в м.Києві щодо взяття на облік та виплати позивачеві пенсію за віком
Решта позовних вимог про зобовязання ГУ ПФУ в м.Києві взяти та поновити позивачу виплату пенсії за віком з дати припинення виплати пенсії Слов»янським об»єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області, тобто з 01.04.2017 року, також підлягають задоволенню, оскільки є похідними від задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, суд приходить до висновку про можливість звернення постанови до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць в розмірі щомісячно нарахованої пенсії.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Постановою Кабінету Міністрів «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» № 637 від 05 листопада 2014 року, Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року №136, ст. ст. 5, 6, 7, 13-15, 122, 168-170, 241-250, 255, 371 КАС України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправними дії Слов»янського об»єднаного управління Пенсійного фонду України щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо взяття ОСОБА_1 на облік та виплати їй пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві взяти ОСОБА_1 на облік та поновити їй виплату пенсії за віком з 01.04.2017 року.
Допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Повний текст рішення виготовлено 10.08.2018 року.
Суддя :
