ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2018 року
м. Одеса
Справа № 915/478/18
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Принцевської Н.М.;
суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;
(Одеський апеляційний господарський суд, м.Одеса, проспект Шевченка, 29)
Секретар судового засідання: Іванов І.В.;
За участю представників сторін:
Від позивача - Іванова І.О., довіреність № б/н, від 22.06.18;
від відповідача - Петров В-П.С., ордер МК №91106, від 17.07.18; Висоцький В.П., ордер МК № 84601, від 30.07.18;
розглянувши апеляційну скаргу Одеської регіональної служби державного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, м.Одеса
на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.06.2018 року
по справі №915/478/18
за позовом Одеської регіональної служби державного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, м.Одеса
до Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон", м.Миколаїв
про стягнення 1945579,97 грн., -
(суддя першої інстанції: Коваль С.М., дата та місце прийняття ухвали: 04.06.2018, Господарський суд Миколаївської області, м.Миколаїв, вул. Адміральська, 22)
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.06.2018 (суддя - Коваль Ю.М.) по справі №915/478/18 відмовлено у відкритті провадження за позовом Одеської регіональної служби державного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті до Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон" про стягнення 1945579,97 грн.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Одеська регіональна служба державного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.06.2018, в якій просить оскаржувану ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі №915/478/18 скасувати, а справу направити до Господарського суду Миколаївської області для продовження розгляду, з підстав викладених письмово.
Апелянт вважає ухвалу суду першої інстанції безпідставною, необґрунтованою та такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права, з огляду на що підлягає скасуванню.
Зокрема, апелянт звертає увагу суду на те, що можливість звернення суб'єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов'язана з виконанням ним владних управлінських функцій у межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачено законом.
Заявник апеляційної скарги вважає, що твердження суду першої інстанції про те, що апелянт не вступив з ТОВ СП «Нібулон» в господарські правовідносини є помилковим, оскільки цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Крім того, заявник апеляційної скарги зазначає, що ані Положення про регіональну службу державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, ані Положенням про Одеську регіональну службу державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, ані жодним іншим нормативним актом повноваження позивача на звернення до суду адміністративної юрисдикції як суб'єкта владних повноважень не передбачені.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 09.07.2018 відкрито апеляційне провадження по справі №915/478/18 за апеляційною скаргою Одеської регіональної служби державного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.06.2018 року по справі №915/478/18.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 10.07.2018 справу №915/478/18 призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.07.2018.
20.07.2018 до Одеського апеляційного господарського суду від ТОВ СП «Нібулон» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою, а ухвалу суду першої інстанції такою, що відповідає вимогам чинного законодавства та обставинам справи.
В судовому засіданні 30.07.2018 представники сторін підтримали доводи та пояснення, викладені ними письмово.
За нормами ч.1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до вимог ч.1, ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Одеська регіональна служба державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті звернулась з позовом до ТОВ СП «Нібулон» про стягнення заборгованості за надані ветеринарно-санітарні послуги в сумі 1684583,55 грн., інфляційних в сумі 216264,43 грн. та 44731,99 грн. річних.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивачем надаються відповідно до Порядку видачі ветеринарних документів платні послуги, пов'язані з проведенням експортно-імпортних операцій та транспортуванням територією України об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду.
Позивач зазначає, що ним було здійснено ветеринарно-санітарний огляд підконтрольного вантажу відповідача та за його результатами видано міжнародні ветеринарні сертифікати.
Між тим, як зазначає позивач, ТОВ СП «Ніблон» від підписання актів виконаних робіт відмовилось та виставлені рахунки не сплатило.
На думку позивача, зобов'язання щодо оплати наданих Одеською регіональною службою послуг ТОВ СП «Нібулон» виникло у відповідача на підставі закону. Невиконання відповідачем зазначеного зобов'язання стало підставою для звернення до Господарського суду Миколаївської області з відповідним позовом.
Як зазначалося раніше, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.06.2018 по справі №915/478/18 відмовлено у відкритті провадження за позовом Одеської регіональної служби державного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті до Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон" про стягнення 1945579,97 грн.
В оскаржуваній ухвалі з посиланням на ст. 20 Господарського процесуального кодексу України та ст. 4, 19 Кодексу адміністративного судочинства, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства та є справою адміністративної юрисдикції.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач здійснюючи контроль та нагляд на державному кордоні є суб'єктом владних повноважень, який з відповідачем по справі в господарські відносини не вступав.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального законодавства, Одеський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Одеської регіональної служби державного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Миколаївської області від 04.06.2018 року по справі №915/478/18 - скасуванню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Крім того, право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 Цивільного кодексу України.
Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України встановлено перелік справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів.
За приписами наведеної норми, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;
3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;
4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;
5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;
6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;
8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;
9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;
10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;
11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;
12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;
13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;
14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;
15) інші справи у спорах між суб'єктами господарювання;
16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.
Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно зі ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу.
За змістом процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу. Тобто учасники справи - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник).
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливе значення має перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у ст. 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські обов'язання можуть виникати, в тому числі, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю, а відтак посилання суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі на відсутність господарських відносин між сторонами, як на підставу відмови у відкритті провадження, є помилковим.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у давному випадку предметом спору є стягнення з відповідача грошових коштів за надані позивачем послуги, а сторонами по справі є юридичні особи, а відтак за своєю суб'єктною та предметною складовою даний спір не є неприйнятним з точки зору підвідомчості господарському суду.
Висновки суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі щодо здійснення позивачем контролю та нагляду шляхом видачі міжнародних ветеринарних сертифікатів, які є документами дозвільного характеру, а відтак останній є суб'єктом владних повноважень, який в господарські відносини з ТОВ СП «Нібулон» не вступав, зроблені на стадії вирішення питання про прийняття чи відмову в прийнятті позовної заяви, судова колегія вважає передчасними та неможливими без дослідження обставин справи.
Відмова у відкритті провадження у справі в даному випадку суперечить завданню господарського судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
Зокрема, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998 Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин, доводи відповідача стосовно того, що на позивача покладено функції державного контролю та нагляду на державному кордоні, а відтак спір не є таким, що виник у зв'язку з господарською діяльністю, судовою колегією не приймаються, як і посилання на ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також судовою колегією відхиляються доводи ТОВ СП «Нібулон» стосовно того, що позивачем не наведено положень законодавства, які б наділяли його правом на звернення до господарського суду, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду мають, зокрема, державні органи.
Відповідно до Положення Про Одеську регіональну службу державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, остання є державним органом ветеринарної медицини, є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовну заяву Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті подано з дотриманням вимог чинного законодавства, а висновок місцевого господарського щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України є помилковим.
Таким чином, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Одеської регіональної служби державного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті на ухвалу Господарського суду Одеської області від 04.06.2018 року по справі №915/478/18 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню на підставі п. 4 ст. 280 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з неправильним застосуванням процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржувану ухвалу, порушив норми процесуального права, а тому вказану ухвалу слід скасувати та направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції відповідно до ч. 3 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 269-271, 273, 275, 280-284, 287 Господарського процесуального кодексу, Одеський апеляційний господарський суд -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Одеської регіональної служби державного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.06.2018 року по справі №915/478/18 задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.06.2018 року по справі №915/478/18 - скасувати.
Справу №915/478/18 передати на розгляд до Господарського суду Миколаївської області.
Постанова набирає законної з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, передбаченими ст.ст. 287-288 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 06.08.2018 року.
Головуючий суддя Н.М. Принцевська
Судді: А.І. Ярош
Г.І. Діброва
