Копія
УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
________________________________________________________________________
Справа № 681/1817/17
Провадження № 22-ц/792/1123/18
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 серпня 2018 року м. Хмельницький
Апеляційний суд Хмельницької області у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Грох Л.М.,
секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.,
з участю представника позивача ОСОБА_4,
відповідача ОСОБА_5,
його представника ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5, третя особа - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна», про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 22 травня 2018 року,
встановив:
У листопаді 2017 року ОСОБА_7 звернулася до суду з уточненим у подальшому позовом до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
ОСОБА_7 зазначила, що 25 березня 2017 року ОСОБА_5, керуючи автомобілем НОМЕР_1 по вул. Привокзальній, у м. Полонному, Хмельницької області, та рухаючись з перевищенням максимально дозволеної швидкості руху в населеному пункті, при здійсненні об'їзду нерухомого маршрутного автобуса вчинив наїзд на позивача, яка перетинала проїзну частину попереду автобуса. Постановою слідчого від 31 жовтня 2017 року закрито кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 за відсутності в його діянні складу кримінального правопорушення, разом із тим останній має нести цивільно-правову відповідальність як власник джерела підвищеної небезпеки. В результаті дорожньо-транспортної пригоди позивач отримала тяжкі тілесні ушкодження та лікувалася, зазнала фізичного болю і душевних страждань. Вона понесла витрати на стаціонарне лікування у Полонській центральній районній лікарні в період з 25 до 28 березня 2017 року в сумі 3 795 грн 02 коп. і на придбання виробів медичного призначення в сумі 22 660 грн, крім того, позивач оцінює завдану їй моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.
За таких обставин ОСОБА_7 просила суд стягнути з ОСОБА_5 на свою користь 26 455 грн 02 коп. майнової шкоди та 100 000 грн моральної шкоди.
Суд залучив Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна» (далі - ПАТ «СК «Провідна») до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 22 травня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 26 455 грн 02 коп. майнової шкоди та 20 000 грн моральної шкоди, а всього - 46 455 грн 02 коп. У решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та на користь держави 1 409 грн 60 коп. судового збору.
Суд керувався тим, що ОСОБА_5 вчинив наїзд на ОСОБА_7, внаслідок чого позивач отримала тілесні ушкодження та понесла витрати на лікування, а відповідач має відшкодувати їй завдані збитки як власник джерела підвищеної небезпеки. Розмір майнової шкоди підтверджується чеками та квитанціями на придбання ліків і медичних товарів, які купувалися ОСОБА_7 відповідно до призначення лікарів. Порушення прав ОСОБА_7 призвело до її моральних страждань, однак розмір відшкодування моральної шкоди слід визначити з урахуванням глибини фізичних і душевних страждань позивача, вимог розумності та справедливості, майнового і сімейного стану ОСОБА_5, ступеню вини ОСОБА_7 у дорожньо-транспортній пригоді. Судові витрати у справі слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в позові або змінити рішення суду, зменшивши розмір майнової та моральної шкоди, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ПАТ «СК «Провідна», на яке покладається обов'язок відшкодувати збитки позивачеві, а суд не дотримався порядку відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність. Дорожньо-транспортна пригода сталася через порушення ОСОБА_7 правил дорожнього руху, а груба необережність позивача сприяла виникненню шкоди, разом із тим суд не врахував ступінь вини потерпілого та матеріальне становище відповідача. Також суд неправильно вирішив питання про розподіл судових витрат.
ОСОБА_7 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що ОСОБА_5 як власник автомобіля НОМЕР_1 має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, а при визначенні розміру моральної шкоди судом враховано його матеріальне становище.
Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
Суд першої інстанції не застосував закон (ст.ст. 979, 988, 1194 ЦК України, ст.ст. 3, 5, 9, 22, 24, 26-1 Закону України від 1 липня 2004 року №1961-ІV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961-ІV)), який підлягав застосуванню, та не дотримався приписів ст. 141 ЦПК України.
У зв'язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням судом норм процесуального права рішення суду в частині відшкодування майнової шкоди підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, а в частині відшкодування моральної шкоди та розподілу судових витрат - зміні.
Встановлено, що ОСОБА_5 є власником автомобіля НОМЕР_1.
15 липня 2016 року ПАТ «СК «Провідна» та ОСОБА_5 уклали договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АК/0162052), за умовами якого ПАТ «СК «Провідна» застрахувало відповідальність власника автомобіля НОМЕР_1 на випадок заподіяння шкоди третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди за участю даного транспортного засобу на строк з 16 липня 2016 року до 15 липня 2017 року включно. Цим договором визначено ліміти відповідальності страховика на одного потерпілого: за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, - 200 000 грн; за шкоду, заподіяну майну, - 100 000 грн (франшиза - 0 грн).
25 березня 2017 року ОСОБА_5, керуючи автомобілем НОМЕР_1 по вул. Привокзальній, у м. Полонному, Хмельницької області, при здійсненні об'їзду маршрутного транспортного засобу, що стояв на узбіччі, вчинив наїзд на ОСОБА_7, яка перебігала проїзну частину перед автобусом.
В результаті наїзду ОСОБА_7 отримала тяжкі тілесні ушкодження, що небезпечні для життя в момент спричинення.
27 березня 2017 року ОСОБА_5 повідомив ПАТ «СК «Провідна» про дорожньо-транспортну пригоду.
Постановою слідчого від 31 жовтня 2017 року закрито кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 за відсутності в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Протягом 2017-2018 року ОСОБА_7 лікувалася у медичних закладах:
-з 25 до 28 березня 2017 року в Полонській центральній районній лікарні (стаціонарно);
-з 28 березня до 24 травня 2017 року в Хмельницькій обласній лікарні (стаціонарно);
-з 26 травня до 18 липня 2017 року в Полонській центральній районній лікарні (амбулаторно);
-з 19 липня до 2 серпня 2017 року в Хмельницькій обласній лікарні (стаціонарно);
-з 3 серпня 2017 року до 20 березня 2018 року в Полонській центральній районній лікарні (амбулаторно).
ОСОБА_7 понесла витрати на придбання лікарських засобів під час стаціонарного лікування у Полонській центральній районній лікарні в період з 25 до 28 березня 2017 року в сумі 3 795 грн 02 коп. Також у квітні-травні 2017 року позивач придбала вироби медичного призначення для накісткового остеосинтезу та стегна на суму 22 660 грн. Всього в указані періоди ОСОБА_7 понесла витрати на лікування у розмірі 26 455 грн 02 коп.
Рішеннями Медико-соціальної експертної комісії від 19 березня 2018 року ОСОБА_7 встановлено ІІ групу інвалідності.
Зазначені обставини визнані сторонами та підтверджуються письмовими доказами у справі.
Частинами 1 і 2 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
В силу ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Із положень ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України слідує, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом норм ст.ст. 1166, 1167 ЦК України юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинний зв'язок між двома першими елементами і вина завдавача шкоди.
При цьому на потерпілого покладається обов'язок доведення факту заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір. У свою чергу, останній має довести відсутність своєї вини у завданні потерпілому шкоди.
Стаття 1187 ЦК України відносить до джерела підвищеної небезпеки діяльність, пов'язану з використанням транспортних засобів.
Як встановлено у частині другій цієї статті, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною 5 статті 1187 ЦК України встановлено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Аналіз положень ст.ст. 1166, 1167, 1187 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода, у тому числі моральна, завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).
Правило генерального делікту закріплено у статті 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у статті 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди. За цим правилом відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.
Стаття 1187 ЦК України встановлює правило спеціального делікту, який передбачає особливості суб'єктного складу відповідальної особи (обов'язок відшкодування шкоди покладається на вказану у законі особу - власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки) та встановлює покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.
Названа норма встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, який може бути звільнений від цієї відповідальності у випадку, коли шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Положення ст. 1187 ЦК України є спеціальними по відношенню до ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, у зв'язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальній нормі.
З матеріалів справи вбачається, що 25 березня 2017 року сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої ОСОБА_7 зазнала ушкодження здоров'я. Шкоди ОСОБА_7 завдано джерелом підвищеної небезпеки, натомість, у справі відсутні докази про те, що ця шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Отже ОСОБА_5 як володілець транспортного засобу, діяльністю якого спричинені збитки, є відповідальною особою за їх відшкодування позивачеві, не зважаючи на те, що його вина у дорожньо-транспортній пригоді відсутня.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 7 березня 1996 року №85/96-ВР «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Частиною 1 статті 979 ЦК України встановлено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Із положень п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України слідує, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Згідно з ч. 1 ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) регулюються Законом №1961-ІV.
В силу ст. 3 Закону №1961-ІV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону №1961-ІV).
За змістом п. 9.1 ст. 9 Закону №1961-ІV страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Як передбачено п. 22.1 ст. 22 Закону №1961-ІV, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого, та моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (ст. 23 Закону №1961-ІV).
Відповідно до п. 24.1 ст. 24 Закону №1961-ІV у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.
Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що у разі завдання шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховик зобов'язаний відшкодувати потерпілому цю шкоду в розмірі, що не перевищує ліміт відповідальності страховика, у разі відсутності передбачених законом або договором перешкод для виплати страхового відшкодування. В цьому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладення обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону №1961-ІV).
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року (справа №755/18006/15-ц), яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має бути врахована судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин. При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі №6-2587цс15, відповідно до якого особа має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про відшкодування шкоди.
На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 за шкоду, завдану використанням автомобіля НОМЕР_1, була застрахована ПАТ «СК «Провідна».
У визначений законом строк (ст. 33 Закону №1961-ІV) ОСОБА_5 повідомив страховика про дорожньо-транспортну пригоду, у свою чергу, ПАТ «СК «Провідна», яке брало участь у справі як третя особа, не заявило про наявність підстав, передбачених ст. 37 Закону №1961-ІV, для відмови у здійсненні страхового відшкодування.
ОСОБА_7 завдано майнову шкоду, пов'язану з лікуванням від наслідків дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 26 455 грн 02 коп. Розмір цієї шкоди не перевищує ліміту відповідальності страховика за договором (200 000 грн), а тому саме ПАТ «СК «Провідна» зобов'язане відшкодувати позивачеві ці збитки.
Не врахувавши норм чинного законодавства, суд першої інстанції помилково виходив з того, що цей обов'язок слід покласти на відповідача.
За таких обставин рішення суду в частині відшкодування майнової шкоди підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
В силу ч.ч. 2, 4 ст. 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі ст. 26-1 Закону №1961-ІV страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г», «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
З матеріалів справи вбачається, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивач зазнала ушкодження здоров'я та визнана інвалідом. ОСОБА_7 тривалий час лікувалася та відчувала фізичний біль, змінився спосіб життя потерпілої та погіршилися її здібності для самореалізації.
За висновком органів досудового розслідування в діях ОСОБА_5 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, натомість, дорожньо-транспортна пригода трапилася з вини позивача, яка перетинала проїзну частину з порушенням п. 14.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
На утриманні ОСОБА_5 перебуває двоє малолітніх дітей, син ОСОБА_9 страждає на вади серця та потребує лікування.
Правильно встановивши характер спірних правовідносин та застосувавши до них вищезазначені положення закону, врахувавши глибину фізичних і душевних страждань позивача, вимоги розумності та справедливості, ступінь вини потерпілої ОСОБА_7 у дорожньо-транспортній пригоді, особу відповідача та його матеріальне становище, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_7 та визначив до відшкодування потерпілій 20% завданої моральної шкоди у розмірі 20 000 грн (100000х20%).
Такий висновок суду відповідає встановленим у справі обставинам та ґрунтується на доказах, яким суд відповідно до ст.ст. 81, 89 ЦПК України надав правильну оцінку. Цей висновок не спростований відповідачем ОСОБА_5
Разом із тим, присуджуючи з відповідача увесь розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції не врахував норми ст. 26-1 Закону №1961-ІV і ст. 1194 ЦК України, згідно яких моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю, тобто 1 322 грн 75 коп. (26455,02х5%) має бути відшкодована страховиком.
Отже з ОСОБА_5 на користь позивача підлягає стягненню решта відшкодування у розмірі 18 677 грн 25 коп. (20000-1322,75). В цій частині рішення суду першої інстанції слід змінити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення ст. 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових втрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Позов ОСОБА_7 містить дві вимоги, зокрема, вимогу майнового характеру (відшкодування майнової шкоди) та вимогу немайнового характеру (відшкодування моральної шкоди).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України від 8 липня 2011 року №3674-VI «Про судовий збір» ОСОБА_7 звільнено від сплати судового збору.
В позові ОСОБА_7 про відшкодування майнової шкоди відмовлено, а позов про відшкодування моральної шкоди задоволено частково, тобто на 18,68% (18677,25х100:100000).
За таких обставин з ОСОБА_5 слід стягнути: на користь держави - 119 грн 55 коп. судового збору (1600х0,4х18,68%), на користь ОСОБА_7 (враховується, що правнича допомога надавалася позивачеві за вимогами про відшкодування майнової та моральної шкоди) - 560 грн 40 коп. витрат на професійну правничу допомогу (6000:2х18,68%).
За подання до апеляційного суду апеляційної скарги ОСОБА_5 сплатив судовий збір у розмірі 1 920 грн, а саме по 960 грн (1600х0,4х150%) з вимог майнового та немайнового характеру.
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 в частині вимоги про відшкодування майнової шкоди задоволено повністю, а в частині вимоги про відшкодування моральної шкоди - на 6,61% (1322,75х100:20000).
Таким чином, ОСОБА_5 має бути відшкодовано за рахунок держави 1 023 грн 46 коп. судового збору, сплаченого ним за подання апеляційної скарги (960+(960х6,61%)).
Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 22 травня 2018 року в частині вимог про відшкодування майнової шкоди скасувати та ухвалити нове рішення, в частині вимог про відшкодування моральної шкоди та розподілу судових витрат змінити.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_5 (місце проживання - АДРЕСА_2; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2) на користь ОСОБА_7 (місце проживання - АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3) 18 677 гривень 25 копійок моральної шкоди.
В решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_5 (місце проживання - АДРЕСА_2; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2) на користь ОСОБА_7 (місце проживання - АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3) 560 гривень 40 копійок витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_5 (місце проживання - АДРЕСА_2; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2) на користь держави (отримувач: Управління Казначейства у Полонському районі/Полонський район/22030101; код ЄДРПОУ 37993254; р/р 31216206022362; банк: Казначейство України (ЕАП); код банку (МФО) 899998; код класифікації доходів бюджету: 22030101; призначення платежу: судовий збір) 119 гривень 55 копійок судового збору.
Відшкодувати з Державного бюджету України на користь ОСОБА_5 (місце проживання - АДРЕСА_2; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2) 1 023 гривні 46 копійок судового збору, сплаченого ним за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 3 серпня 2018 року.
Судді: /підпис/ О.І. Ярмолюк
/підпис/ Р.С. Гринчук
/підпис/ Л.М. Грох
Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк
Головуючий у першій інстанції - Горгулько Н.А.
Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 32
