ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 серпня 2018 року
м. Одеса
Справа № 916/190/18
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Головея В.М.
Суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф.
секретар судового засідання Селиверстова М.В.
за участю представників сторін:
від позивача – ОСОБА_1 (за довіреністю),
від відповідача – не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірньої компанії “Газ Україна” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”
на рішення Господарського суду Одеської області від 22.05.2018
за позовом Дочірньої компанії “Газ Україна” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”
до Публічного акціонерного товариства “Одесагаз”
про стягнення 11 281 588,48 грн.
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2018 року Дочірня компанія “Газ Україна” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (далі – ДК “Газ Україна”, Компанія, позивач) звернулась до Господарського суду Одеської області із позовом до Публічного акціонерного товариства “Одесагаз” (далі – ПАТ “Одесагаз”, Товариство, відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 1128158,48 грн., яка складається з інфляційних втрат за період з січня 2015 року по серпень 2015 року за зобов’язаннями з оплати основного боргу, що виник на підставі договору №06/10-1992 від 20.12.2010 в розмір 10 787 039,37грн. та 3% річних за період з 30.01.2015 по 30.08.2015 включно за зобов’язаннями з оплати основного боргу, що виник на підставі вказаного договору в розмірі 494 549,11 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконання відповідачем рішення Господарського суду Одеської області від 22.10.2012 у справі №5017/2643/2012, що стало підставою для нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних за вказані періоди, відповідно до положень ст. 625 ЦК України.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.05.2018 у справі № 916/190/18 (суддя Погребна К.Ф.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду мотивовано відсутністю з боку відповідача прострочення виконання рішення Господарського суду Одеської області від 22.10.2012 у справі №5017/2643/2012, оскільки невиконання грошового зобов’язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов’язання, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за період такого розстрочення або відстрочення.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Компанія звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального (ч. 5 ст. 11, ст.ст. 598, 599, 611, 612, 625 ЦК України) та процесуального (ст. 121 ГПК України в редакції від 06.11.1991) права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвала, винесена господарським судом на підставі ст. 121 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) на стадії виконання судового рішення, як процедурний акт, яким лише розстрочується (відстрочується) виконання судового рішення, не може вважатись підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Як вважає скаржник, такий процесуальний документ не змінює строки виконання грошового зобов’язання, підставою виникнення якого є договір. Як зазначила ДК “Газ Україна”, відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення інфляційних та 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України, суд позбавив позивача права на компенсацію витрат, пов’язаних із затримкою виконання рішення суду, чим грубо порушив конституційний принцип рівності учасників судового процесу.
Ухвалами суду апеляційної інстанції від 02.07.2018 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 25.07.2018.
У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ “Одесагаз” просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін, зазначаючи, що не можна нараховувати інфляційні втрати та 3% річних двічі.
У судовому засіданні 25.07.2018 представник позивача надав пояснення, в яких підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити останню.
Представник відповідача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечував проти апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
У судовому засіданні 25.07.2018 було оголошено перерву до 02.08.2018.
02.08.2018 до початку судового засідання до апеляційного суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких останній, зокрема, просив судову колегію звернути увагу на розгляд Верховним Судом справи №921/107/15-г/16, висновок за результатами розгляду якої буде обов’язковим для врахування судами у спірних правовідносинах у справі № 916/190/18.
У судовому засіданні 02.08.2018 представник позивача просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду - скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Представник відповідача не з’явився.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін (які були надані в судовому засіданні 25.07.2018 та 02.08.2018), перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 20.12.2010 між Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Одесагаз» (покупець), найменування якого було змінено на ПАТ «Одесагаз» на виконання вимог Закону України «Про акціонерні товариства», був укладений договір про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-1992, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцеві в 2011 році природний газ, а останній зобов'язався прийняти цей газ та оплатити постачальнику його вартість в обсязі, зазначеному в пункті 3.1.цього договору.
Відповідачем були порушені прийняті на себе зобов'язання за вказаним договором щодо своєчасної та в повному обсязі оплати вартості придбаного природного газу, в результаті чого за ПАТ «Одесагаз» утворилась заборгованість, про стягнення якої ДК „Газ України" було подано відповідний позов до Господарського суду Одеської області.
Так, рішенням Господарського суду Одеської області 22.10.2012 у справі № 5017/2643/2012 первісний позов ДК „Газ України" задоволено частково та на його користь стягнуто з ПАТ “Одесагаз” суму основного боргу в розмірі 32 163 892,93 грн., 3% річних у сумі 1 938 473,77 грн., збитки від інфляції в сумі 3 731 380,04 грн. та пеню в сумі 700 000,00 грн.; в решті позовних вимог відмовлено; у задоволенні зустрічного позову про визнання договору недійсним відмовлено.
Вказане судове рішення залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.12.2012, яка, у свою чергу, залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 28.05.2013.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.01.2014 у справі №5017/2643/2012 ПАТ «Одесагаз» було надано розстрочку виконання рішення суду від 22.10.2012 в загальному розмірі 38 558 676,55 грн. на 60 місяців наступним чином: протягом періоду з січня 2014 року по грудень 2018 року включно ПАТ «Одесагаз» зобов'язане щомісячно перераховувати на користь дочірньої компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" грошові кошти в сумі 642 644,91 грн.; протягом січня 2019 року ПАТ «Одесагаз» зобов'язане перерахувати на користь дочірньої компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" грошові кошти в сумі 642 626,86 грн.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.02.2014, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2014, ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.01.2014 у справі № 5017/2643/2012 залишено без змін.
У подальшому ДК „Газ України" знову звернулось до господарського суду з позовом про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 10.06.2014 у справі № 916/1146/14 стягнуто з ПАТ “Одесагаз” на користь ДК “Газ України” 3% річних у сумі 1 276 520,58 грн. та інфляційні нарахування в сумі 224 202,86 грн.; у задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено.
Також, в іпотечному договорі від 29.08.2015, укладеному між ДК “Газ України” та ПАТ “Одесагаз” сторони зафіксували, що заборгованість у вигляді основного боргу за договором №06/10-1992 від 20.10.2010 станом на 29.08.2015 становить 28 248 892,93 грн.
У зв’язку з несвоєчасним виконанням рішення Господарського суду Одеської області від 22.10.2012 у справі №5017/2643/2012 позивач нарахував інфляційні втрати за період з 01.01.2015 по 30.08.2015 від суми основного боргу в розмірі 28 248 892,93 грн. на суму 10 787 039,37 грн. та три проценти річних за період з 30.01.2015 по 30.08.2015 від суми основного боргу в розмірі 28 248 892,93 грн. на суму 494 549,11 грн. та звернувся з відповідним позовом до місцевого господарського суду.
За змістом загальних положень щодо виконання зобов’язань, встановлених ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов’язання, яка полягає у тому, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 598, ст.ст. 599, 600, 604– 609 ЦК України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 названого Кодексу.
Згідно з положеннями п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з ч. 5 цієї статті у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.
Так, ГПК України передбачає дві стадії, на яких суд може вирішувати питання про розстрочку виконання рішення, а саме, при винесенні рішення по суті справи, що відображається в мотивувальній та резолютивній частинах рішення (п. 3 ч. 1, ч. 2 ст. 84), а також у наказі господарського суду, та під час виконання рішення суду (виконавчого провадження) шляхом винесення окремого процесуального документа (ухвали) про розстрочку виконання рішення (ч. 3 ст. 121). Розстрочка виконання рішення суду означає виконання його частинами, встановленими судом, з певним інтервалом у часі. За змістом ч. 2 ст. 84 цього Кодексу строки виконання рішення частинами (сплата грошових сум частками тощо) визначаються судом.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що в період січня по серпень 2015 року (який є предметом розгляду у даній справі) вимоги ухвали Господарського суду Одеської області від 17.01.2014 у справі №5017/2643/2012 про розстрочку судового гашення відповідачем виконувались належним чином, що було підтверджено відповідачем у судовому засіданні та не заперечувалось позивачем.
Як вище зазначалось, вказаною ухвалою було змінено спосіб виконання рішення Господарського суду Одеської області 22.10.2012, а саме: сплачувати заборгованість шляхом щомісячного погашення присудженої до стягнення заборгованості рівними частинами протягом 60 місяців з січня 2014 року по січень 2019 року, а, отже, саме після останньої дати може настати факт прострочення виконання судового рішення.
Відтак, з аналізу наведених норм матеріального права, суд дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, що невиконання грошового зобов’язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов’язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період такого розстрочення або відстрочення.
Отже, з урахуванням наведеного, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для стягнення нарахованих позивачем в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат за період з 01.01.2015 по 30.08.2015 від суми основного боргу в розмірі 28 248 892,93грн. на суму 10 787 039,37 грн. та трьох процентів річних за період з 30.01.2015 по 30.08.2015 від суми основного боргу в розмірі 28 248 892,93 грн. на суму 494 549,11 грн., з огляду на відсутність з боку відповідача прострочення виконання рішення суду.
Аналогічна правова позиція міститься в рішенні Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 та постанові Верхового суду України від 17.02.2016 у справі №3-1276г15.
Стосовно доводів скаржника, що ухвала суду від 17.02.2014 про розстрочку виконання рішення суду у справі №5017/2643/2012 має правове значення виключно у сфері публічно-правових відносин при реалізації органом державної виконавчої служби своїх функціональних прав та обов’язків, та як наслідок така ухвала лише відтерміновує негативні наслідки для боржника у виконавчому провадженні, судова колегія зазначає, що відповідна ухвала дійсно є допоміжним процесуальним документом при реалізації органом державної виконавчої служби своїх функціональних прав та обов’язків, проте в даному випадку ухвала суду про розстрочку рішення суду змінила сам спосіб виконання відповідного рішення суду, а отже, як наслідок змінила строки настання негативних наслідків для відповідача у вигляді можливості нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% у зв’язку з несвоєчасним виконання рішення суду. Відповідна ухвала суду не свідчить про виникнення цивільних прав та обов’язків, як зазначає позивач, вона, як вже зазначалось вище, лише врегульовує спосіб виконання рішення суду.
Отже, наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
Перевіряючи, згідно приписів ст.269 ГПК України, справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та встановивши відсутність порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права, колегія суддів вважає, що зроблені судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.
З огляду на викладене судова колегія не вбачає будь-яких передбачених ст. ст. 277-279 ГПК України правових підстав для скасування чи зміни рішення місцевого суду.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Рішення Господарського суду Одеської області від 22.05.2018 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Головей В.М.
Судді : Діброва Г.І.
ОСОБА_2
