№ 207/41/17
№ 2/207/11/18
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 липня 2018 року року Баглійський районний суд міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Тюлюнової В.Г.
при секретарі Куцевол Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кам'янське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношлик Лариса Леонідівна, про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, та поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю подружжя, про поділ майна подружжя.
В С Т А Н О В И В:
11.01.2017р. до Баглійського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1, в якій останній просив суд визнати факт проживання позивача та відповідачки однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з жовтня 2003 року по 14 грудня 2007 року; визнати житловий будинок АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя; в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_1; стягнути з ОСОБА_2 компенсацію різниці вартості спільного майна в сумі 10000 грн. 14.02.2017 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив визнати недійсними договори дарування житлового будинку по АДРЕСА_2, укладені 05.09.2016 та 06.09.2016 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1, посилався на те, що з жовтня 2003 року між позивачем та відповідачкою склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Вони почали фактично проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_2. Позивач та відповідачка вели спільне господарство, мали спільний бюджет та були пов'язані спільним побутом, за час проживання придбали у спільну сумісну власність вказаний вище житловий будинок, шлюб уклали 14.12.2007 року, після шлюбу придбали житлову квартиру АДРЕСА_1. Вважає, що за умови придбання житлового будинку в період проживання однією сім'єю без укладання шлюбу у спільну сумісну власність, без його відома та дозволу відповідачка розпорядилась майном, то договори посвідчені приватним нотаріусом Красношлик Л. Л. підлягають скасуванню.
17.03.2017р. ОСОБА_2 подала до Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області зустрічну позовну заяву, яку уточнила 15.06.2017 року, в якій просила суд прийняти даний зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом та в порядку визнання майна особистою приватною власністю подружжя визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 43,7 кв. м., в тому числі житловою 26,2 кв. м., визнати спільним майном подружжя автомобілі Renault Logan держ. номер НОМЕР_1 2012 року випуску; Газ 24, держ. номер НОМЕР_2 1985 року випуску, загальною вартістю 157 737 грн. згідно незалежної експертної оцінки, виділити ОСОБА_1, із спільної сумісної власності подружжя автомобіль Renault Logan держ. номер НОМЕР_1 2012 року випуску; Газ 24, держ. номер НОМЕР_2 1985 року випуску, стягнути з ОСОБА_1, грошову суму компенсації за розподіл майна подружжя в сумі 1/2 вартості автомобілів Renault Logan держ. номер НОМЕР_1 2012 року випуску; Газ 24, держ. номер НОМЕР_2 1985 року випуску, що становить 78 868,50 грн. (сімдесят вісім тисяч вісімсот шістдесят вісім грн. 50 коп.).
В обґрунтування вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 посилалась на те, що дійсно з 14.12.2007р. вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_1, зареєстрованим Баглійським районним у м. Дніпродзержинську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис 439. Однак спільно проживати подружжя почало за півроку до укладання шлюбу у належному їй особисто будинку по АДРЕСА_2. Після шлюбу придбавала квартиру, однак не за спільні кошти, а за запозичені кошти в особисту власність, також спільно з чоловіком придбавали автомобілі, які повністю знаходяться в його розпорядженні після фактичного припинення спільного проживання однією сім'єю та розлучення, тому вона просить грошову компенсацію за свою частку у спільному майні. Також доводить до відома суду, що не могла проживати з позивачем однією сім'єю та придбавати за спільні кошти будь-яке майно з жовтня 2003 по 2006 рік, оскільки він перебував у іншому шлюбі, що підтверджується відповіддю на запит адвоката Заводським районним у м. Дніпродзержинську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області № 5320/07-29 від 05.01.2017 року.
Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав просив задовольнити, проти зустрічної позовної заяви заперечував.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 був присутній, надав пояснення, повідомив про обставини спільного проживання з ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу, придбання житлового будинку по АДРЕСА_1, спільну працю для відновлення будинку та його ремонт, про придбання автомобілів, придбання квартири у період шлюбу. В судовому засіданні, були допитані заявлені стороною позивача свідки - ОСОБА_6, який повідомив що знайомий з подружжям ОСОБА_2, де проживали та з якого часу йому не відомо, однак знає зі слів позивача про придбання житлового будинку по провулку Пільщиківському, точну адресу вказати не може, допомагав робити ремонт у вказаному будинку, точно коли не пам'ятає, про те що у ОСОБА_1 був інший шлюб знає. ОСОБА_7, який повідомив, що з позивачем працював разом на заводі, ОСОБА_8 бачив лише один раз, коли не пам'ятає, про проживання однією сім'єю без укладання шлюбу та ведення спільного господарства між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відомо зі слів позивача приблизно з 2005 року, точно сказати не може, за адресою АДРЕСА_2 допомагав розбирати покрівлю, в подальшому з подружжям не спілкувався. ОСОБА_9 - повідомив, що з позивачем ОСОБА_1 знайомий з 1998 року по роботі, а з ОСОБА_2 познайомився лише на їх весіллі в 2007 році, весілля було у готелі, де проживає подружжя він не обізнаний, про допомогу в ремонті повідомив, що допомагав робити покрівлю на будинку, адресу не пам'ятає, його приводив позивач, ще одного разу в тому будинку був на дні народження позивача в 2016 році. ОСОБА_10, повідомив суду, що сусід ОСОБА_2, за які кошти придбаний будинок не знає, бачив, що робили ремонт, за чиї кошти повідомити не може. ОСОБА_11, повідомив суду що працює разом з ОСОБА_1 в одній зміні на заводі та з його слів знає про стосунки з ОСОБА_8, допомогав в будинку робити проводку, в який період не пам'ятає. ОСОБА_12, повідомив, що в його користуванні знаходиться автомобіль Газ 24, держ. Номер НОМЕР_2 1985 року випуску, який він придбав за 12000 грн. в 2014 році, з дружиною позивача не знайомий, дозвіл від дружини на продаж цього авто позивач йому не надавав, розписку, що надано до суду, написав в 2017 році на прохання позивача ОСОБА_1, в ній не має ціни авто, на себе не переоформив щоб не витрачати зайві кошти.
Представник позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним - адвокат ОСОБА_13 (а.с. 32-33, 43-44 т. № 1) в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом підтримав та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених в позові та згідно доказів, наявних в матеріалах справи. Проти задоволення зустрічної позовної заяви заперечував.
Відповідачка за первісним позовом, позивачка за зустрічним, позовні вимоги визнала частково, а саме в частині проживання однією сім'єю без укладання шлюбу в період з червня 2007 року по 14.12.2007 року, в інший частині заперечувала, посилаючись на факт наявності у ОСОБА_1 іншого шлюбу та неможливість придбання у спільну сумісну власність будь-якого майна за таких обставин. Зустрічну позовну заяву підтримала, просила задовольнити. В судовому засіданні, був допитаний заявлений стороною відповідача свідок ОСОБА_14, який повідомив про обставини запозичення грошових коштів ОСОБА_2 для придбання житлової квартири, а саме що фактично квартира придбавалась для нього та його дружини ОСОБА_3, що є донькою ОСОБА_2, оскільки вони обидва є військовозобов'язаними особами, що приймають участь у АТО, є загроза здоров'ю та життю, то він не хотів на себе оформлювати вказану квартиру щоб у разі його смерті не було інших претендентів на спадок за ним, оскільки і його батьки і брати живі та мають право претендувати, так само і на дружину не оформлювали квартиру, оскільки також у разі коли щось сталось ускладнюється процедура оформлення документів на спадок.
Представник відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним - адвокат ОСОБА_15 (а.с. №46-49, 80-81 т.№ 1) підтримала позицію відповідачки за первісним позов ОСОБА_2, первісний позов визнала частково, а саме в частині проживання однією сім'єю без укладання шлюбу в період з червня 2007 року по 14.12.2007 року. В іншій частині позовних вимог заперечувала, посилаючись на відсутність належних та допустимих доказів факту проживання однією сім'єю та ведення спільного господарства без укладання шлюбу в період з жовтня 2003 року по червень 2007 року. Також звернула увагу суду на порядок оскарження договорів та вказала на неможливість пред'явлення вимоги про визнання договору недійсним не стороною договору, а позивач такою стороною не являється. Позовні вимоги за зустрічним позовом підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві та згідно доказів, наявних в матеріалах справи.
Третя особа, приватний нотаріус Красношлик Л. Л. надала заяву до суду, в якій просила розглянути справу за її відсутності.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, допитавши свідків ОСОБА_6, ОСОБА_16, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, дійшов висновку про те, що основні позовні вимоги за первісною позовною заявою слід задовольнити частково, та зустрічні - частково з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи евчиненнням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі джоказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України закріплено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнаній їх сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Так, предметом розгляду даної цивільної справи є визнання факту проживання однією сім'єю без укладання шлюбу та певного майна придбаного за цей період спільною сумісною власністю подружжя та розподіл цього майна між сторонами.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
З 14.12.2007р. ОСОБА_17 перебуває у шлюбі з ОСОБА_1, який зареєстровано Баглійськиу районним у місті Дніпродзержинську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 439 (а.с. № 11 т.№ 1).
До реєстрації шлюбу, протягом шести місяців подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом в житловому будинку, придбаному особисто ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 28.05.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Огневою Н. О. за реєстровим номером 1634, зареєстрований в ОКП «Дніпродзержинське бюро інвентаризації» за № 11584, загальною площею 40,5 кв. м. в тому числі житловою 24,8 кв. м. Судом встановлено, що зазначений житловий будинок станом на цей час належить ОСОБА_3 згідно договорів дарування від 05.09.2016 року та 06.09.2016 року, посвідчених приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношлик Л. Л. за реєстровими номерами 811 та 824, в подальшому зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно під номером 102046371204. Згідно наданого технічного паспорту жодних змін станом на 2016 рік не вбачається.
Також судом встановлено, що згідно домової книги за адресою АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_19 24.06.2006 року та ОСОБА_1 16.12.2008 року.
В період шлюбу 27.04.2015 року було придбано житлову квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 43,7 кв. м., в тому числі житловою 26,2 кв. м., згідно договору, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_20 за реєстровим номером 1074, відповідно до п. 1.5. якого зазначено, що чоловік продавця надавав нотаріусу заяву № 1073 від 27.04.2015 року з дозволом на придбання зазначеної квартири, тому суд критично оцінює надані відповідачкою ОСОБА_2 докази щодо придбання у особисту приватну власність, так як це питання між подружжям регулювалось в присутності нотаріуса шляхом подання відповідних заяв.
Суд не приймає до уваги показання свідка ОСОБА_14 з приводу надання грошових коштів на придбання саме вказаної вище квартири та розписку про отримання ОСОБА_2 коштів у борг з підстав правової визначеності подружжя щодо правовідносин по придбанню майна у спільну сумісну власність яку вони оформили в нотаріальному порядку, що підтверджується п 1.5. в договорі купівлі-продажу квартири від 27.04.2015 року.
Судом встановлено, що відповідно до даних територіального сервісного центру 1244 наданих на запит адвоката ОСОБА_15 в інтересах ОСОБА_2, за період перебування у шлюбі подружжям ОСОБА_2 придбано за спільні кошти та зареєстровано на ОСОБА_21, іншого не доведено належними доказами, автомобілі Renault Logan держ. номер НОМЕР_1 2012 року випуску; Газ 24, держ. номер НОМЕР_2 1985 року випуску, загальною вартістю 157 737 грн. згідно незалежної експертної оцінки виконаної ТОВ «Експертбюро» (сертифікат ФДМУ№221/17).
Суд критично оцінює покази свідка ОСОБА_12, який повідомив, що в його користуванні знаходиться автомобіль Газ 24, держ. Номер НОМЕР_2 1985 року випуску, який він придбав за 12000 грн. в 2014 році, оскільки була встановлено відсутність згоди дружини, відсутній факт переходу права власності, тому станом на момент подання позову власником залишається позивач ОСОБА_1, оскільки діючим законодавством не передбачена процедура переходу права власності за розписками без переоформлення відповідних записів в реєстрі рухомого майна.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував в іншому зареєстрованому шлюбі з гр. ОСОБА_22, який розірваний у 2006 році Баглійським районним у місті Дніпродзержинську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, що підтверджується відповіддю Заводської районної у місті Дніпродзержинську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області №5320/07-29 від 05.01.2017 року.
Стаття 74 Сімейного кодексу регламентує виникнення права на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.
Відповідно п. 20 Постанови Пленуму ВСУ №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» встановлено, що при застосуванні ст. 74 Сімейного кодексу України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі, між ними вклались усталені відносини, що притаманні подружжю.
Зважаючи на викладені норми закону, суд не приймає до уваги твердження позивача ОСОБА_1 про проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 до укладання шлюбу в період з жовтня 2003 року по червень 2007 року та придбання в цей період житлового будинку по провулку Пільщиківському №42 у м. Кам'янське у спільну сумісну власність, оскільки за умови наявності іншого зареєстрованого шлюбу не міг придбати у спільну сумісну власність подружжя будинок.
У зв'язку з встановленим фактом перебування позивача у іншому зареєстрованому шлюбі та неможливість віднести придбаний будинок до спільного майна подружжя, оскільки він придбаний відповідачкою значно раніше ніж позивач та відповідачка почали проживати однією сім'єю та вести спільне господарство, суд не вбачає за можливе задоволення позовної вимоги за первісним позовом про визнання недійсними договорів дарування від 05.09.2016 року та 06.09.2016 року, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на житловий будинок за адресою АДРЕСА_2.
Окрім цього, суд зазначає, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права, якщо він вважає його порушеним, оскільки він процесуально не має права заявляти позовну вимогу про визнання договору недійсним, не будучи стороною цього договору, так як в таких випадках реституція не застосовується, це підтверджується постановою Верховного Суду України що надав відповідні роз'яснення в узагальненні практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними, а потім у Пленуму від 6.11.2009 №9, задоволення такої вимоги неможливо, оскільки позивач не є стороною правочину.
Так, у п.10 цієї постанови зазначено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст.216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції, може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Норма ч.1 ст.216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, - з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України. Зазначена правова позиція викладена також у постанові ВСУ у справі №3-103 гс11, Постановою ВСУ від 17.12.2014 року у справі № 6-140цс14.
У випадках, коли в позовах поєднуються або помилково заявляються вимоги про віндикацію та реституцію, суд повинен самостійно визначити, яку вимогу по суті (а не за формою) пред'являє позивач, і, відповідно, застосовувати належні норми законодавства, керуючись при цьому нормами ст.4, пп.3, 4 ч.1 ст.214 ЦПК.
Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Статтею 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя .
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюється положення глави 8 цього Кодексу.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що ст. 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.
У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснено, що при застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Як передбачено ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
У відповідності із п. 22 Постанови N 11 поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
За ч. 2 ст. 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Абз. абз. 4 - 6 п. 30 вищезазначеної Постанови ВСУ від 21.12.2007р. № 11 вказують, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).
Рішення суду повинно бути вмотивованим та обґрунтуванним.
Проте, стороною позивача за первісним позовом при розгляді справи не було підтверджено факт спільного проживання однією сім'єю в період з жовтня 2003 року по червень 2007, який є первинним при вирішенні питання розподілу майна чоловіка та жінки, які не перебували між собою в зареєстрованому шлюбі.
Відтак, суд знаходить такими, що підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_1 в частині визнання факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з червня 2007 року по 14.12.2007 року, в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають оскільки суд не може самостійно вийти за межі позовних вимог.
Зустрічний позов суд вважає за можливе задовольнити також частково, оскільки належними та допустимими доказами не доведено про факт набуття квартири в період шлюбу за особисті кошти позивачкою за зустрічним позовом, в іншій частині підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, враховуючи що основний позов задоволено частково, та зустрічний також частково, то суд вважає за можливе розподілити судові витрати по справі наступним чином.
Оскільки позов задоволено частково, то в частині встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, то сдовий збір підлягає стягненню в частині немайнової вимоги в розмірі 640 грн., інша частина сплаченого судового збору за первісним позовом розподілу не підлягає.
Зустрічну позовну заяву задоволено частково, то в рахунок розподілу судових витрат слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1015,11 грн., що складається з 788,68 (1% від вартості компенсації ? частин вартості авто) та 226,43 (1% від вартості ? частин квартири.
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 3, 57, 60, 69, 71, 74 СК України, ст. 372 ЦК України, Постановою Пленуму ВСУ від 21.12.2007р. N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", ст. ст. 1,4,12,13,19,76,77,81,175-181,193,194 ЦПК України, суд,
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношлик Лариса Леонідівна, про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, задовольнити частково.
Встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з червня 2007 року по 14 грудня 2007 року.
У задоволенні решти позивних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю подружжя, поділ майна, стягнення компенсації - задовольнити частково.
Визнати квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 43,7 кв.м, житловою площею 26,2 кв.м, автомобілі: Renault Logan державний номер НОМЕР_6 2012 року випуску, Газ 24, державний номер НОМЕР_3 1985 року випуску, спільною сумісною власністю подружжя.
Виділити ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_4, із спільної сумісної власності подружжя автомобілі: Renault Logan державний номер НОМЕР_6 2012 року випуску, Газ 24, державний номер НОМЕР_3 1985 року випуску.
Виділити ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_4, із спільної сумісної власності подружжя ? частину квартири, що розташована у АДРЕСА_4, загальною площею 43,7 кв. м, житловою площею 26,2 кв. м.
Стягнути з ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_4, на користь ОСОБА_2, ІПН НОМЕР_5, грошову суму компенсації за розподіл майна подружжя в частині вартості ? частки автомобілів: Renault Logan державний номер НОМЕР_6 2012 року випуску, Газ 24, державний номер НОМЕР_3 1985 року випуску, у розмірі 78 868 (сімдесят вісім вісімсот шістдесят вісім ) гривень 50 коп.
Стягнути з ОСОБА_2, ІПН НОМЕР_5, на користь ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_4, в порядку розподілу судових витрат компенсацію в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_4, на користь ОСОБА_2, ІПН НОМЕР_5, в порядку розподілу судових витрат компенсацію в розмірі 1015 (одна тисяча п'ятнадцять) гривень 15 коп.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя В.Г. Тюлюнова
