ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" липня 2018 р. Справа № 922/224/18
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.
при секретарі судового засідання Новіковій Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. 1179 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 14.05.2018 року, ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Погореловою О.В., повний текст якого складено 21.05.2018 року, у справі
за позовом КП "Комплекс з вивозу побутових відходів", м. Харків,
до ХОТВ Антимонопольного комітету України, м. Харків,
про визнання недійсним та скасування рішення,
ВСТАНОВИВ:
Позивач , Комунальне підприємство "Комплекс з вивозу побутових відходів", звернувся до місцевого господарського суду із позовною заявою до відповідача - "Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України", в якій просив суд визнати недійсним та скасувати рішення адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 28.11.2017 №158-р/к у справі №1/02-24-17 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.
Рішенням господарського суду Харківської області від 14.05.2018 року Позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано рішення адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 28 листопада 2017 року №158-р/к у справі №1/02-24-17 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.
Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В судовому засіданні представники відповідача Бродська А.І., Тевелева Ю.В. апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі, просили її задовольнити.
Представники відповідача Аббасов Ф.С. та Клочко С.О. в судовому засіданні та у відзиві проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили залишити її без задоволення.
Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.
З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&ер рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Правова позиція позивача полягає у наступному.
Оспорюване рішення відповідача є необґрунтованим, в його основу покладені припущення, а не доведені обставини, воно прийнято упереджено та не об'єктивно, при поверхневому дослідженні обставин справи, та висновки адміністративної колегії спростовуються висновком науково-правової експертизи Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака Національної академії правових наук України.
Зокрема, вказує на те, що у своєму рішенні від 28.11.2017 № 158-р/к Харківське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України вважає, що послуги з вивезення твердих побутових відходів у розумінні абзацу 13 ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" є товаром; відділенням практично безпідставно було постановлено про зловживання підприємством монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що передбачено ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції"; наказ "Про здійснення нарахування плати за послуги з вивезення побутових відходів" від 28.09.2016 № 302/інф. є обґрунтованим та заснованим на діючому законодавстві України, Договорі між Департаментом житлового господарства Харківської міської Ради та Комунальним підприємством "Комплекс з вивозу побутових відходів" Харківської міської ради на надання послуг з вивезення побутових відходів від комунальних будинків та інших багатоквартирних будників № 324 від 27.12.2011, Публічному договорі "Про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів" від 28.12.2011 з Додатком № 1, який було опубліковано в офіційному друкованому виданні Харківської міської ради "Харьковские Известия" (№ 153/2 від 28.12.2011), прийнятий на основі економічно обґрунтованих показників і обрахунків та враховує і забезпечує інтереси усіх споживачів послуги - мешканців міста Харкова.
Правова позиція відповідача - апелянта полягає у наступному.
Так, відповідач зазначає, що оскільки послуги в межах території м. Харкова, на якій розташовані житлові будинки комунальної власності територіальної громади м. Харкова, надає лише КП "КВПВ", у споживачів відсутня альтернатива щодо отримання зазначених послуг у інших суб'єктів господарювання. Прийняття КП "КВПВ" наказу № 302/інф. може призвести до ущемлення інтересів споживачів, які є власниками квартир, де відсутні зареєстровані споживачі, оскільки вони вимушені сплачувати вартість послуг у подвійному розмірі від встановленої вартості послуг. За відсутності конкуренції на ринку надання послуг у визначених територіальних межах, окремі власники квартир житлових будинків, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Харкова, не мають альтернативних джерел придбання зазначених послуг, тому вимушені погоджуватись на умови КП "КВПВ";
Відповідач не погоджується з доводами позивача про те, що неправильно визначено послуги як товар, оскільки відділення при реалізації наданих законом повноважень керується спеціальним законодавством, а саме законом України "Про захист економічної конкуренції" та Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, яка затверджена розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 01.04.2002 № 317/6605 (зі змінами та доповненнями). Згідно зі статтею 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" товаром є будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов'язання та права (зокрема цінні папери). Рішенням № 158-р/к визначено, що послуги у розумінні абзацу тринадцятого статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" є товаром. При цьому, визначення послуг товаром Відділенням здійснено з дотриманням Розділу 4 Методики;
Відповідач вважає, що позов побудований на припущеннях, а не на належних і допустимих доказах, а тому такий позов не може бути задоволений.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд зазначив про те, що спірний Наказ №302/інф. "Про здійснення нарахування плати за послуги з вивезення побутових відходів" є економічно обґрунтованим, не змінює встановлений органом місцевого самоврядування тариф, адже норма та вартість вивезення побутових відходів на одного мешканця залишається не змінною, та не призводить до ущемлення інтересів споживачів, які є власниками квартир, оскільки ним передбачена можливість власника звернутися до підприємства з письмовою заявою щодо припинення нарахувань за послуги у зв'язку з відсутністю у квартирі мешканців та здійснення перерахунків.
Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги та переглядаючи справу в межах, встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відходи":
1) побутові відходи - відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі, крім відходів, пов'язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення;
2) послуги з вивезення побутових відходів - збирання, зберігання та перевезення побутових відходів, що здійснюються у населеному пункті згідно з правилами благоустрою, затвердженими органом місцевого самоврядування;
3) тверді відходи - залишки речовин, матеріалів, предметів, виробів, товарів, продукції, що не можуть у подальшому використовуватися за призначенням.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про жилого-комунальні послуги", виконавцем послуги є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; споживачем - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно ст. 3 названого Закону, предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про жилого-комунальні послуги", законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.
Стаття 7 названого Закону, зокрема, передбачає умови визначення органом місцевого самоврядування виконавця житлово-комунальних послуг.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" послуги з вивезення побутових відходів віднесені до житлово-комунальних послуг.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Відповідно до рішення XXV сесії Харківської міської ради IV скликання від 06.10.2004 № 134/04 "Про створення комунального підприємства "Комплекс з вивозу побутових відходів", останнє належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова.
Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради "Про визначення виконавців послуг з вивезення побутових відходів у місті Харкові" № 940 від 28.12.2011, КП "КВПВ" визначено одним із виконавців послуг з вивезення побутових відходів у м. Харків.
Послуга надається на підставі Договору № 624 від 27.12.2011, укладеного між Департаментом житлового господарства Харківської міської ради та КП "КВПВ" на надання послуг з вивезення побутових відходів від комунальних будинків та інших багатоквартирних будинків, де у Додатку № 1 визначено частину території м. Харків для надання послуги та Публічного договору "Про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів", який було опубліковано в офіційному друкованому виданні Харківської міської ради "Харьковские Известия" (№ 153/2 від 28.12.2011). Сторонами Публічного договору є КП "КВПВ" та власник (наймач, орендар) квартири, розташованої в житловому будинку комунальної власності територіальної громади м. Харкова.
Пунктами 1 та 7 Договору № 624 та п. 1 та 21 Публічного договору на КП "КВПВ" покладено обов'язок вивезення усіх утворених побутових відходів.
У пунктах 9 та 10 Публічного договору передбачено необхідність вимірювання обсягу надання послуги, її якості, норм та вартості.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.
Статтею 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.
За статтею 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавці (виробники) послуги здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на її виробництво (надання) і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів. Органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання).
Відповідно до п. 2 Порядку формування тарифів на послуги з вивезення побутових відходів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1010 від 26.06.2006 (далі - Постанова № 1010) тарифи на послуги з вивезення побутових відходів є грошовим виразом витрат із збирання, зберігання, перевезення, перероблення, утилізації, знешкодження та захоронення 1 куб. метра або 1 тонни (за наявності вагового обладнання) побутових відходів, розрахованих на основі економічно обґрунтованих планованих витрат з урахуванням планованого прибутку та податку на додану вартість.
Порядок надання послуг з вивезення побутових відходів регулюється Правилами надання послуг з вивезення побутових відходів, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1070 від 10.12.2008 (далі - Постанова № 1070).
Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради № 646 від 05.11.2014 встановлено тарифи на послуги, які надає КП "КВПВ":
- на послуги з вивезення твердих побутових відходів для населення у розмірі 55,56 грн/м3;
- на послуги з вивезення великогабаритних відходів - 126,65 грн/м3.
Відповідно до п. 6 Постанови № 1070 обсяг надання послуг розраховується на підставі норм, затверджених органом місцевого самоврядування.
Пунктом 7 Постанови № 1070 передбачено, що норми надання послуг визначаються на підставі правил, встановлених центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Такими є Правила визначення норм надання послуг з вивезення побутових відходів, затверджені Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 259 від 30.07.2010 (далі - Наказ № 259).
Відповідно до п. 1.2. Наказу № 259 норма є кількісним показником споживання послуг з вивезення побутових відходів, які утворюються на одну розрахункову одиницю (одного мешканця для житлової забудови, одне місце в готелі, гуртожитку та ін.) за одиницю часу. У Додатку 1 Наказу № 259 одиницею виміру для розрахунку кількості твердих побутових відходів в багатоквартирних та одноквартирних будинках є 1 мешканець, а часовим проміжком 1 рік.
З урахуванням необхідності сплати за житлово-комунальні послуги щомісячно (ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги") 1 рік розбивається на 12 місяців з відповідною рівномірною розбивкою вартості послуг.
На підставі Наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 259 від 30.07.2010, Рішенням Харківської міської ради від № 215/06 27.12.2006 було затверджено норми утворення твердих побутових відходів у м. Харкові (зі змінами від 23.12.2011), відповідно до якого для мешканців будинків місцевих рад, будинків ЖБК та ОСББ, а також відомчих будинків середньорічна норма надання послуг з вивезення великогабаритних відходів на одного мешканця м. Харкова становить 0,15 м3, а середньорічна норма надання послуг з вивезення твердих побутових відходів на одного мешканця м. Харкова - 2,15 м3.
Норма надання послуги встановлюється на одного мешканця м. Харкова і складає 11,54 грн.
28.09.2016 КП "КВПВ" був прийнятий Наказ №302/інф. "Про здійснення нарахування плати за послуги з вивезення побутових відходів", відповідно до якого:
- здійснювати з 01.09.2016 нарахування вартості послуг з вивезення побутових відходів по особовим рахункам, за якими відсутні зареєстровані споживачі, у розмірі 23,08 грн.;
- при зверненні споживачів, які є власниками квартир, де відсутні зареєстровані споживачі, щодо проведення перерахунків вартості послуг з вивезення побутових відходів керуватись Інструкцією щодо організації проведення перерахунків вартості послуг з вивезення побутових відходів споживачами послуг.
Як вказує позивач, спірний наказ був виданий з урахуванням динаміки зростання кількості квартир, де відсутні зареєстровані споживачі та зростання обсягів надання послуг підприємством для упорядкування обліку нарахування вартості послуг з вивезення побутових відходів на підставі Публічного договору про надання послуг з вивезення побутових відходів від 28.12.2011, керуючись Законом України "Про відходи", ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та з метою збалансування доходів та витрат підприємства. Для цього було проведено аналіз вивезення твердих та великогабаритних побутових відходів від житлових будинків комунальної власності за 2014 - 2016 роки та системи нарахування за послуги з вивезення побутових відходів. Аналіз вивезення твердих та великогабаритних побутових відходів від житлових будинків комунальної власності вказує на те, що за 4 роки кількість осіб, зареєстрованих у квартирах зменшилась на 18 755 осіб, при зростанні кількості квартир 5 838 од. Обсяги вивезення побутових відходів, які не були оплачені населенням почали зростати та склали у 2014 році - 197,3 тис.м3, у 2015 році - 241,2 тис.м3, і у 2016 році - 164,4 тис.м3. Загальні обсяги вивезення побутових відходів несплачені населенням за 4 роки склали 602,9 тис.м3 або у грошовому вираженні 43370,0 тис. грн.
У 2017 році обсяги вивезення побутових відходів, які несплачені населенням, суттєво зменшились та склали 54,1 тис.м3 або 2,4 % від загального обсягу вивезення побутових відходів. Цей показник у 2015 році складав 10,8 %.
Відповідно до вищезазначеного наказу з 01.09.2016 нарахування вартості послуг з вивезення побутових відходів по особовим рахункам, за якими відсутні зареєстровані споживачі, здійснюється у розмірі 23,08 грн. на власника квартири та орендаря.
Зазначений розрахунок здійснено виходячи з середньомісячних обсягів вивезених понаднормових побутових відходів за цей період, затверджених середньорічної норми надання послуг з вивезення побутових відходів та середньорічна норма утворення великогабаритних відходів на одного мешканця будинків місцевих рад, будинків ЖБК та ОСББ, а також підвідомчих будинків, а також середньомісячної кількості квартир, в яких відсутні зареєстровані мешканці, за даними обліку КП "Комплекс з вивозу побутових відходів".
Оскільки статистичний облік мешканців міста Харків з об'єктивних причин не ведеться, то фактичний стан і об'єми відходів (ТПВ та ВГВ) дозволяють розрахувати, що незареєстрованими мешканцями міста Харків за січень 2014-вересень 2016 у середньому на місяць було 96 442 особи, а квартир, де не має зареєстрованих осіб - 45 543. Розділивши середню за місяць кількість осіб, що утворюють відходи - 96 442 особи, на середню кількість квартир, де відсутні зареєстровані мешканці - 45 543 квартири було отримано 2,12 особи (з округленням до цілого - 2 особи). Тобто у середньому у квартирах, де відсутні зареєстровані особи, може проживати 2 мешканця, які не сплачують за послугу.
28.11.2017 адміністративною колегію Харківського обласного територіального відділення антимонопольного комітету України (далі - відділення) у справі №1/02-24-17 було винесено рішення №158-р/к (далі - рішення АМК), яким:
- визнано, що КП "КВПВ", відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за підсумками діяльності у 2016 році, січні-жовтні 2017 року та станом на листопад 2017 року займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з вивезення твердих побутових відходів в межах території м. Харкова, на якій розташовані житлові будинки комунальної власності територіальної громади м. Харкова, з часткою 100 %;
- визнано, що КП "КВПВ", прийнявши Наказ "Про здійснення нарахування плати за послуги з вивезення побутових відходів" від 28.09.2016 № 302/інф., яким встановлена вартість послуг з вивезення твердих побутових відходів по особовим рахункам, за якими відсутні зареєстровані споживачі, як за двох мешканців, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку послуг з вивезення твердих побутових відходів в межах території м. Харкова, на якій розташовані житлові будинки комунальної власності територіальної громади м. Харкова;
- відповідно до статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за порушення, передбачене пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", накладено на КП "КВПВ" штраф у розмірі 68000,00 грн.;
- зобов'язано КП "КВПВ" припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, наведеного пункті 2 резолютивної частини цього рішення, шляхом скасування Наказу "Про здійснення нарахування плати за послуги з вивезення побутових відходів" від 28.09.2016 № 302/інф., про що письмово повідомити територіальне відділення в 2-місячний строк з дня отримання рішення.
Приймаючи вказане рішення, адміністративна колегія виходила з того, що оскільки послуги в межах території м. Харкова, на якій розташовані житлові будинки комунальної власності територіальної громади м. Харкова, надає лише КП "КВПВ", у споживачів відсутня альтернатива щодо отримання зазначених послуг у інших суб'єктів господарювання.
Прийняття КП "КВПВ" Наказу "Про здійснення нарахування плати за послуги з вивезення побутових відходів" від 28.09.2016 № 302/інф. може призвести до ущемлення інтересів споживачів, які є власниками квартир, де відсутні зареєстровані споживачі, оскільки вони вимушені сплачувати вартість послуг у подвійному розмірі від встановленої вартості зазначених послуг.
За відсутності конкуренції на ринку надання послуг у визначених територіальних межах, окремі власники квартир житлових будинків, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Харкова, не мають альтернативних джерел придбання зазначених послуг, тому вимушені погоджуватись на умови КП "КВПВ".
Вказані дії КП "КВПВ" порушують законні інтереси споживачів, які залишаються незахищеними за відсутності ефективно функціонуючого ринкового механізму зі значною конкуренцією між учасниками ринку в межах в межах території м. Харкова, на якій знаходяться житлові будинки комунальної власності відповідної територіальної громади. Експлуатуюча поведінка КП "КВПВ" завдає шкоди інтересам населення, слабка позиція якого використовується на власну користь. Через відсутність альтернативних продавців, які могли б реалізувати достатню кількість послуг, КП "КВПВ" є торговельним партнером, стосунків з яким неможливо уникнути.
Отже, дії КП "КВПВ", які полягають у прийнятті Наказу "Про здійснення нарахування плати за послуги з вивезення побутових відходів" від 28.09.2016 № 302/інф., яким встановлена вартість послуг з вивезення твердих побутових відходів по особовим рахункам, за якими відсутні зареєстровані споживачі, як за двох мешканців, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку послуг з вивезення твердих побутових відходів в межах території м. Харкова, на якій розташовані житлові будинки комунальної власності територіальної громади м. Харкова.
В силу ч. 1 ст. 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції" законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 цього Закону розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, зокрема, перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 28.11.2017 №158-р/к у справі №1/02-24-17 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що спірне рішення є необґрунтованим, в його основу покладені припущення, а не доведені обставини, воно прийнято упереджено та не об'єктивно, при поверхневому дослідженні обставин справи.
На підтвердження протиправності дій позивача територіальне відділення вказує, що прийняття позивачем Наказу "Про здійснення нарахування плати за послуги з вивезення побутових відходів" від 28.09.2016 № 302/інф., яким встановлена вартість послуг з вивезення твердих побутових відходів по особовим рахункам, за якими відсутні зареєстровані споживачі, як за двох мешканців, призводить до ущемлення інтересів споживачів, які є власниками квартир, де відсутні зареєстровані споживачі, оскільки вони вимушені сплачувати вартість послуг у подвійному розмірі від встановленої вартості зазначених послуг, що є порушенням частини першої статті 13, пункту 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку послуг з вивезення твердих побутових відходів в межах території м. Харкова, на якій розташовані житлові будинки комунальної власності територіальної громади м. Харкова.
Згідно ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:
1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;
2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;
3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;
4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;
5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;
6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;
7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.
Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Отже, заняття учасником ринку монопольного (домінуючого) становища хоча й може несприятливо впливати на конкуренцію на певному ринку, однак не є протиправною поведінкою. Для застосування санкцій регулятор має не лише встановити, що учасник ринку займає монопольне (домінуюче) становище на певному ринку товарів чи послуг, але й довести, що вона зловживає таким становищем. Особливістю цього виду порушення законодавства про захист економічної конкуренції є здійснення господарювання учасником ринку таких дій, які були б неможливі в умовах значної конкуренції на ринку. Зокрема, отримання прибутку не завдяки ефективній діяльності або високій продуктивності, а завдяки неправомірному використанню свого домінуючого становища, утриманню чи посиленню такого становища шляхом усунення конкурентів або обмеження доступу на ринок.
Закон не покладає на Антимонопольний комітет України та його органи здійснення контролю за ціноутворенням у сфері застосування вільних цін і тарифів. Водночас за пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлення, зокрема, таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, кваліфікується як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Отже, Антимонопольний комітет може здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції і у встановленні та застосуванні вільних цін і тарифів. Застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин згідно з пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Відповідна норма не ставить висновок про наявність/відсутність таких рівнозначних угод у залежність від оформлення відносин письмовим договором (договорами). Зазначений висновок (за відсутності договорів) може бути зроблено й за результатами аналізу поведінки учасників відповідних правовідносин. При цьому обов'язок обґрунтувати існування об'єктивно виправданих причин такого застосування покладається на особу, яка застосовує згадані ціни чи інші умови.
Згідно ст. 3 ГК України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
У ст. 42 ГК України визначається: підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
У ст. 6 ГК України визначено, що в Україні забезпечується свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України, а також забороняється незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Підприємництво в Україні здійснюється на основі самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону (абз. 2 ч. 1 ст. 44 ГК України).
Таким чином, КП "КВПВ" працює в умовах необхідності:
1) обов'язкового забезпечення послугою чітко визначеної частини міста Харкова та його мешканців (соціальна мета - очищення міста від відходів, забезпечення санітарного благополуччя населення; економічна мета - отримання плати за надання послуги);
2) отримання прибутку (основна мета підприємництва).
Законодавство України та укладені на основі нього договори передбачають право споживача на:
1) зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством (п. 5 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"; підпункт 6 п. 18 Публічного договору);
2) несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором (п. 6 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"; підпункт 7 п. 18 Публічного договору);
3) врахування пільг на підставі поданих виконавцю документів, що підтверджують право на пільги та їх розмір (абз. 2 п. 15 Постанова № 1070);
4) внесення за погодженням з виконавцем послуги у договір змін, що впливають на розмір плати за послуги (підпункт 5 п. 18 Публічного договору).
На виконавця відповідно до вказаних прав покладаються обов'язки:
1) розглядати у визначений законодавством термін претензії та скарги споживачів і проводити відповідні перерахунки розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості (п. 6 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги");
2) зменшувати розмір плати за Послугу в разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні (підпункт 10 п. 21 Публічного договору).
Зі змісту спірного наказу вбачається, що в ньому не йдеться про зміну тарифу, адже норма та вартість вивезення побутових відходів на одного мешканця залишається не змінною, а йдеться про впорядкування процедури оплати послуги з вивезення побутових відходів для квартир з відсутніми зареєстрованими особами та фактичним проживанням двох або більше осіб.
Колегія суддів звертає особливу увагу на положення пункту 1.2 спірного наказу, відповідно до якого при зверненні споживачів, які є власниками квартир, де відсутні зареєстровані споживачі, визначена можливість проведення перерахунків вартості послуг з вивезення побутових відходів відповідно до Інструкції щодо організації проведення перерахунків вартості послуг з вивезення побутових відходів споживачам послуг.
Отже, у власника, відповідно п.1.2 спірного Наказу №302/інф. від 28.09.2016, є можливість звернутися до підприємства з письмовою заявою щодо припинення нарахувань за послуги у зв'язку з відсутністю у квартирі мешканців та здійснення перерахунків.
Як стверджує позивач та підтверджується доданими до матеріалів справи доказами, за період вересень 2016 року - грудень 2017 року по квартирам з відсутніми зареєстрованими особами було проведено 2072 перерахунки на загальну суму 168 763,21 грн. (в т.ч. за вересень - грудень 2016 року проведено 150 перерахунків на суму 16 137,33 грн.; за 2017 рік проведено 1772 перерахунки на суму 136 488,55 грн.), що складає в середньому 1,16 % від суми здійснених оплат та 1,02 % від нарахованих сум.
Викладене дає колегії суддів підстави вважати, що висновок місцевого господарського суду про те, що спірний Наказ №302/інф. "Про здійснення нарахування плати за послуги з вивезення побутових відходів" є економічно обґрунтованим, не змінює встановлений органом місцевого самоврядування тариф, адже норма та вартість вивезення побутових відходів на одного мешканця залишається не змінною, та не призводить до ущемлення інтересів споживачів, які є власниками квартир, оскільки ним передбачена можливість власника звернутися до підприємства з письмовою заявою щодо припинення нарахувань за послуги у зв'язку з відсутністю у квартирі мешканців та здійснення перерахунків.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 14.05.2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом 20 днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 30.07.18
Головуючий суддя Сіверін В. І.
Суддя Терещенко О.І.
Суддя Слободін М.М.
